Камбоджійсько-таїландська криза. Чому сторони не можуть домовитися?

Фото: Getty Images

Рішення Бангкока не можна пояснити лише тим, що попередні переговори не дали результату. Після прикордонних боїв 2025 року меморандум став проблемою для тайського уряду. Партія Анутіна «Бхумджайтай» прийшла до влади, пообіцявши жорсткішу політику щодо Камбоджі та скасування документа. Тому повернення до переговорів без помітних поступок Пномпеня дало б опозиції, військовим і націоналістичним групам підстави звинуватити прем’єра у відмові від передвиборчої обіцянки. Економічна вигода від спільного видобутку не переважила цих політичних ризиків.

Уряд Камбоджі опинився в іншому становищі. Країна не має розвиненої морської видобувної інфраструктури, а доступ до родовищ залежить від угоди, яка дасть компаніям зрозумілі правила роботи. Водночас Пномпень не має достатнього впливу, щоб змусити сильнішого сусіда відновити двосторонні переговори. У червні 2026 року уряд Хун Манета ініціював створення комісії незалежних експертів відповідно до Конвенції ООН з морського права. Таїланд, хоч і зобов’язаний представити їй свою позицію, але може не прийняти її рекомендацій.

Бангкок може відкладати угоду, оскільки Таїланд уже має власний видобуток, контракти та необхідну інфраструктуру. Нова угода щодо спільного видобутку для нього не критична. Камбоджа ж втрачає можливість залучити інвесторів і почати освоєння родовищ, але не може самостійно визначити умови роботи на спірному шельфі. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), хоч і допомогла сторонам припинити бойові дії на кордоні, однак її посередники не можуть зобов’язати уряд Таїланду повернутися до меморандуму. Тому ця криза є ще й перевіркою, чи здатне об’єднання впливати на рішення власних членів.

Ціна спірних родовищ для Камбоджі й Таїланду

Запаси газу в зоні накладання претензій площею близько 26 тис. квадратних кілометрів оцінюють у майже 12 трлн кубічних футів природного газу, і це без даних про значні запаси нафти. Однак уряди досі не визначили, хто видаватиме ліцензії на розвідку й видобуток та як розподілятимуться доходи.

Таїланд зацікавлений у нових родовищах через залежність електроенергетики від природного газу. Видобуток на старих родовищах у Сіамській затоці скорочується, а імпорт скрапленого газу залишає країну залежною від світових цін і морських постачань. У січні 2026 року тайська компанія Gulf Development уклала п’ятнадцятирічний контракт із французькою Engie на постачання скрапленого природного газу для своїх електростанцій. Домовленість забезпечує стабільні поставки, але водночас показує, що тайські виробники електроенергії залежатимуть від імпортного газу ще багато років.

Бангкок уже має досвід видобутку в районі, де морську межу остаточно не визначено. У липні 2025 року державна компанія PTTEP придбала 50-відсоткову частку в блоці А-18 у малайзійсько-таїландській зоні спільного розвитку. Газ із цього блоку використовують для виробництва електроенергії на півдні Таїланду. Отже, тайський уряд не заперечує проти спільного освоєння спірного шельфу як такого. Малайзійсько-таїландський механізм працює завдяки спільному органу, погодженим правилам для компаній і відокремленню видобутку від остаточного розмежування. Але у відносинах із Камбоджею таку співпрацю заблокували внутрішня політика Таїланду та недовіра після прикордонних боїв.

Хун Манет же розраховує на інший результат. Камбоджа не має усталеного морського нафтогазового сектору, тому успішний проєкт дав би уряду нові бюджетні надходження, замовлення для портів та можливість залучити іноземні інвестиції. Потреба в нових джерелах енергії стала особливо помітною у 2026 році. За оцінкою Світового банку, подорожчання імпортного пального збільшило витрати камбоджійських підприємств і домогосподарств, а десятивідсоткове зростання цін на пальне може підвищити рівень бідності на 1,4 відсоткового пункту.

Водночас Пномпень не може самостійно перетворити оцінені ресурси на доходи. Перший камбоджійський нафтовий проєкт на родовищі Апсара зупинився у 2021 році після того, як оператор KrisEnergy розпочав ліквідацію. Видобуток виявився значно нижчим за прогноз, а компанія не змогла обслуговувати борги. Після невдачі проєкту «Апсара» потенційні інвестори вимагатимуть точніших даних про запаси, перш ніж вкладати кошти в нове буріння. Однак самих геологічних даних недостатньо. Бангкок і Пномпень мають домовитися, хто видаватиме ліцензії, за яким законодавством працюватиме оператор і як розподілятимуться доходи.

Втрати прикордонного бізнесу показали, що взаємна економічна залежність сама по собі не стримує уряди. Після закриття пунктів пропуску в липні 2025 року обсяг прикордонної торгівлі скоротився на 97,5 відсотка. Тайський уряд попередньо оцінив витрати на евакуацію та пошкоджене майно у понад 10 млрд батів без урахування збитків від зупинення торгівлі. Магазини, перевізники, готелі й виробники в прикордонних провінціях втрачали доходи, однак Бангкок і Пномпень не відмовилися від обмежень. Тож для енергетичних компаній це стало попередженням, що під час нової кризи уряди можуть зупинити економічну співпрацю навіть за значних втрат для власного бізнесу.

Як прикордонна криза змінила внутрішню політику Таїланду

Частина сухопутного кордону між Камбоджею і Таїландом досі остаточно не погоджена: Бангкок і Пномпень по-різному трактують карти, складені на початку ХХ століття під час французького колоніального правління в Камбоджі.

Зіткнення 28 травня 2025 року, у якому загинув камбоджійський військовий, швидко стало предметом внутрішньої боротьби в Таїланді. Уряд Пхетхонгтхан Чинават, доньки колишнього прем’єра Таксина Чинавата, намагався стримати загострення через прямий контакт із камбоджійським керівництвом. Водночас, опоненти уряду вимагали жорсткішої відповіді й звинувачували родину Чинаватів у надто близьких відносинах із Хун Сеном, який очолював Камбоджу протягом 38 років, а нині є головою Сенату та батьком прем’єр-міністра Хун Манета.

15 червня Пхетхонгтхан зателефонувала Хун Сену, щоб обговорити проблемний кордон. Під час розмови вона назвала його «дядьком» і критично висловилася про командувача тайських військ у прикордонному районі. Але Хун Сен оприлюднив запис. Тож її опоненти на внутрішній арені одразу використали звертання до Хун Сена як до «дядька» та критику тайського прикордонного командувача, щоб звинуватити прем’єрку в надмірній поступливості Камбоджі й нехтуванні позицією власної армії. Пояснення Пхетхонгтхан, що вона намагалася уникнути нового зіткнення, вже не могло повернути розмову лише до дипломатичного контексту.

Партія «Бхумджайтай» використала скандал, щоб вийти з урядової коаліції. Її відносини з партією Пхетхонгтхан «Пхеу Тай» погіршилися ще до витоку запису. Партнери сперечалися через контроль над Міністерством внутрішніх справ, а кілька діячів «Бхумджайтай» перебували під слідством у справі про можливі маніпуляції під час виборів до Сенату. Телефонна розмова дала лідеру партії Анутіну Чанвіракулу можливість залишити коаліцію, пояснюючи це захистом суверенітету й армії. Таким чином, партія намагалась уникнути відповідальності за непопулярні рішення уряду і водночас отримати підстави для інформаційної атаки на колишніх партнерів.

Тайські військові, консервативні сенатори та вуличні націоналістичні організації також посилили тиск на Пхетхонгтхан. Сенатори звернулися до Конституційного суду, а прихильники армії вимагали її відставки. 29 серпня суд постановив припинити повноваження Пхетхонгтхан на посаді прем’єр-міністерки, визнавши її поведінку під час розмови порушенням етичних норм. Так прикордонна суперечка дала противникам родини Чинаватів підставу знову використати судові та парламентські інструменти проти обраного уряду. «Бхумджайтай» після виходу з коаліції стала головним претендентом на формування нової більшості, а її лідер Анутін у вересні очолив уряд.

Наступні прикордонні бої з Камбоджею допомогли Анутіну закріпити образ прем’єра, який підтримує військових і не допускає поступок сусідній державі. Під час виборів у лютому 2026 року «Бхумджайтай» будувала кампанію навколо посилення національної безпеки та здобула найбільше місць у парламенті. Проте партія не отримала абсолютної більшості й мусила шукати партнерів для нової коаліції, тому Анутін залишався залежним від консервативних сил, провінційних політиків та військових, які підтримали його жорстку позицію.

За цих умов переговори з Камбоджею стали для Анутіна перевіркою власних передвиборчих обіцянок. Поступка, яку можна було б пояснити економічною вигодою, дала б його суперникам привід звинуватити уряд у непослідовності. Тому «Бхумджайтай» внесла скасування «Меморандуму 44» до своєї програми. Фактично партія перетворила суперечку навколо маловідомого документа на зобов’язання перед виборцями, від виконання якого залежала довіра до нового уряду.

Що змінило скасування «Меморандуму 44»

Меморандум 2001 року не визначав морську межу між Камбоджею і Таїландом. Він розподіляв завдання між двома частинами спірного району. На північ від 11-ї паралелі уряди мали вести переговори про розмежування. На південь від неї вони могли готувати спільне освоєння вуглеводнів. Обидва питання обговорювалися одночасно. Це дозволяло працювати над майбутнім видобутком, не чекаючи остаточної домовленості щодо всього шельфу.

Зона накладання морських претензій Камбоджі й Таїланду в Сіамській затоці. Джерело

Після скасування документа уряд Анутіна відмовився від одночасного обговорення морської межі та спільного видобутку. Бангкок наполягає, що країни спочатку мають визначити межу і лише після цього домовлятися про розробку родовищ. Поки цього не зроблено, Камбоджа не зможе перейти до спільного видобутку. Таїланд, відповідно, не повинен погоджувати розподіл ресурсів і доходів до отримання прийнятної для нього домовленості щодо шельфу.

Водночас уряд Таїланду не відмовився від переговорів узагалі. Після скасування меморандуму Бангкок заявив, що продовжить діалог відповідно до Конвенції ООН з морського права, і створив технічний та юридичний комітет. Так уряд представив своє рішення як зміну процедури переговорів, а не відмову від мирного врегулювання.

Рухаючись у межах цієї нової стратегії, уряд Таїланду запропонував Камбоджі заявити, чи залишається вона зацікавленою у спільній розробці ресурсів. Лише після цього Бангкок був готовий обговорювати новий порядок переговорів. Але Пномпень вирішив не чекати, поки сусід підготує нову двосторонню пропозицію. Камбоджійський уряд ініціював процедуру примирення відповідно до Конвенції ООН з морського права, зобов’язавши Таїланд представити свою позицію погоджувальній комісії. Таким чином, Бангкок домігся скасування старого документа, але ініціатива Пномпеня пропонує йому новий переговорний формат, від якого вже складніше відмовитися офіційно.

Чому Камбоджа звернулася до міжнародної комісії

Камбоджійський уряд готувався використати Конвенцію ООН з морського права ще до остаточного скасування меморандуму. 6 лютого 2026 року Камбоджа ратифікувала Конвенцію. Спочатку Пномпень залишив за собою право не передавати спори про морські межі на обов’язковий судовий або арбітражний розгляд. 26 травня уряд відкликав цю частину своєї заяви. Послідовність рішень свідчить, що Хун Манет не просто реагував на дії Бангкока, а заздалегідь готував правову основу для нового виду перемовин.

Передати суперечку до суду без згоди Таїланду Камбоджа все одно не могла. Бангкок ще під час ратифікації Конвенції у 2011 році виключив спори про морські межі з процедур, які завершуються обов’язковим рішенням. Тому звернення до Міжнародного суду ООН або арбітражу потребувало б окремої згоди тайського уряду, а Анутін наполягав на двосторонніх переговорах. Посередництво АСЕАН також залежало від бажання обох сторін і не могло дати рішення щодо шельфу. Одностороння видача ліцензій на розвідку родовищ не розв’язувала проблему: компанії просто не вкладали б кошти у спірний район без зрозумілих прав на видобуток, а поява бурових суден могла б спричинити нове протистояння.

Конвенція залишала Пномпеню ще один варіант. Камбоджа могла вимагати створення комісії з п’яти незалежних експертів, перед якою обидві країни мали викласти свої позиції. Таїланд зобов’язаний долучитися до її роботи, хоча не мусить приймати підсумкові рекомендації. Цей механізм називається обов’язковою погоджувальною процедурою.

Такий вибір відповідав становищу Камбоджі. Повернення до двосторонніх переговорів на запропонованих Бангкоком умовах означало б погодитися, що спочатку має бути визначена межа, а питання родовищ чекатиме подальших узгоджень. Камбоджа не могла примусити Таїланд прискорити цей процес. Погоджувальна комісія ж принаймні встановлює строки, заслуховує юридичні аргументи та готує документ, на основі якого переговори можна продовжити.

Для Хун Манета правовий шлях був також безпечнішим усередині країни. Прем’єр міг показати, що не погодився на нові умови Таїланду, але водночас не повів Камбоджу до чергового військового зіткнення. У спеціальному зверненні 2 червня він представив процедуру як захист суверенітету через міжнародне право. Пномпень посилався на досвід Тимору-Лешті, який використав подібну комісію у спорі з Австралією і згодом уклав договір про морську межу. Цей приклад давав Камбоджі підстави розраховувати, що рекомендації експертів можуть допомогти меншій державі вести переговори із сильнішим сусідом.

Бангкок спочатку критикував рішення Камбоджі як поспішне, але 19 червня погодився взяти участь і призначив двох членів комісії. Після формування повного складу експерти мають приблизно дванадцять місяців, щоб підготувати доповідь. Таїланд при цьому обмежив предмет своєї участі питанням морської межі й наголосив, що рекомендації не матимуть обов’язкової сили.

США, Китай і межі асеанівського посередництва

США, Китай та АСЕАН використовували різні інструменти впливу на конфлікт, але жоден із них не отримав достатнього важеля для самостійного контролю над його розвитком. Дональд Трамп традиційно пов’язав торговельні переговори з припиненням бойових дій: Вашингтон попередив Пномпень і Бангкок, що не укладатиме угод із державами, які продовжують воювати, а після перемир’я знизив мита на товари з обох країн із 36 до 19 відсотків. Цей важіль змінив короткостроковий розрахунок урядів, але США не взяли на себе контроль за виконанням домовленостей.

Оперативну частину врегулювання перебрала Малайзія як голова АСЕАН. Анвар Ібрагім скликав переговори, а Камбоджа й Таїланд погодилися допустити групи військових аташе держав об’єднання. Спостерігачі фіксували порушення окремо на території кожної країни, однак не мали права вимагати відведення військ, самостійно визначати маршрути перевірок чи передавати інцидент на обов’язковий розгляд. Тому грудневе відновлення боїв знову потребувало політичного рішення Малайзії скликати міністрів і нової угоди між військовими представниками сторін. АСЕАН забезпечила канал повернення до переговорів, але не створила постійної процедури, яка автоматично запускалася б після порушення перемир’я.

Китай діяв паралельно через двосторонній діалог з обома урядів. Ван Ї провів окремі розмови з міністрами закордонних справ, спеціальний представник КНР здійснив човникову дипломатію, а Пекін зібрав дипломатів і військових Камбоджі та Таїланду в Юньнані. Китай підтримав деескалацію, водночас його роль звелась до збереження власного каналу впливу й недопущення монополізації Вашингтоном ролі зовнішнього посередника.

Передача головування Філіппінам у 2026 році оголила ще й інституційну проблему АСЕАН. Фердинанд Маркос-молодший мусив заново організовувати зустріч Хун Манета й Анутіна Чанвіракула на саміті в Себу, бо АСЕАН не має постійного посередницького органу з власним мандатом, персоналом і процедурою реагування. Втім консенсус і невтручання полегшують згоду Камбоджі й Таїланду на регіональний формат, оскільки залишають контроль за процесом у їхніх руках. Водночас будь-який із двох урядів може обмежити доступ спостерігачів, відкласти переговори або звузити їхній порядок денний.

Сценарії розвитку кризи

Базовий сценарій — керований глухий кут. Погоджувальна комісія за Конвенцією ООН з морського права готує рекомендації, Філіппіни підтримують політичний контакт, але Бангкок не погоджується обговорювати спільний видобуток до визначення межі. Таїланд може дозволити собі затримку завдяки чинному видобутку та імпортним контрактам, тоді як Камбоджа продовжує втрачати інвестиційний час. АСЕАН у цьому сценарії стримує перехід суперечки у відкриту кризу, не усуваючи причин блокування.

Сценарій обмеженої домовленості стане можливим, якщо доповідь комісії дасть уряду Анутіна політичне прикриття для повернення до технічних переговорів. Бангкок і Пномпень могли б знову відокремити питання розмежування кордонів від економіки: погодити тимчасовий режим розвідки, спільні орган і формулу розподілу доходів без остаточної відмови від територіальних претензій. АСЕАН здатна надати майданчик, залучити малайзійський досвід спільної зони розвитку та організувати моніторинг. Рішення, однак, вимагатиме прямої згоди урядів Камбоджі й Таїланду.

Негативний сценарій — новий прикордонний інцидент, який тайські військові, «Бхумджайтай» або камбоджійське керівництво використають для внутрішньої мобілізації. Тоді Бангкок може заморозити роботу комісії та доступ спостерігачів, а Пномпень — посилити міжнародно-правовий тиск. АСЕАН знову скликатиме переговори вже після ескалації, тоді як результат залежатиме від американських торговельних важелів і китайського діалогу з керівництвом обох держав.

Висновки

Отже, газові родовища мали б підштовхувати Камбоджу й Таїланд до компромісу. Але після прикордонних боїв 2025 року вони, навпаки, стали перепоною швидкій угоді, бо без неї не може залучити інвесторів і розпочати розвідку.

Скасування «Меморандуму 44» змінило більше, ніж формальну основу переговорів. Документ дозволяв обговорювати розмежування шельфу і спільний видобуток одночасно. Але тепер Таїланд вимагає спочатку визначити морську межу, хоча саме це питання сторони не змогли погодити протягом двадцяти п’яти років.

АСЕАН може підтримувати перемир’я, проте саме рішення зупинити бойові дії залишається за Бангкоком і Пномпенем. Кожен новий інцидент фактично повертав процес до початкової точки, оскільки постійної процедури реагування АСЕАН так і не створила.

Залучення погоджувальної комісії, найімовірніше, поверне сторони до технічних переговорів, але сама собою не відкриє шлях до видобутку. Для угоди тайському уряду потрібна формула, яку він зможе представити всередині країни як захист морських прав, а Камбоджі — гарантії, що переговори не триватимуть ще десятиліттями. Поки такої формули немає, АСЕАН доведеться знову і знову повертати сторони за стіл перемовин після кожного загострення.