Чому Південна Корея не озброює Україну?

Міністр закордонних справ Південної Кореї Чо Хьон та міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, 30 червня. Джерело

Які ж причини даної політики і які вона має наслідки для безпеки Корейського півострова?

Як Південна Корея реагувала на прохання України про допомогу

11 квітня 2022 року стався один із перших зафіксованих випадків офіційної відмови Південної Кореї у наданні озброєння, коли міністр оборони країни Со Ук під час телефонної розмови повідомив свого тодішнього українського колегу Олексія Резнікова, що Сеул має «обмеження» щодо постачання зброї в Україну. Резніков тоді звернувся із запитом на отримання зенітного озброєння, проте у Сеулі наголосили, що корейська позиція продиктована власною безпековою ситуацією та її потенційним впливом на боєготовність країни.

Згодом, в листопаді того ж року, з'явилася інформація про спроби США домовитися про закупівлю південнокорейських боєприпасів для України. Вашингтон мав намір придбати близько 100 000 одиниць 155-мм артилерійських снарядів, але Міністерство оборони Південної Кореї чітко зазначило, що позиція Сеула щодо ненадання летальної допомоги залишається незмінною, а переговори ведуться лише за умови, що кінцевим споживачем цих боєприпасів будуть виключно США. У квітні 2023 року з’явилися повідомлення про компромісне рішення Сеула, який погодився передати США у формі «позики» 500 000 артилерійських снарядів калібру 155 мм. Такий метод оренди замість продажу був обраний саме для того, щоб звести до мінімуму ймовірність використання південнокорейських боєприпасів безпосередньо у бойових діях в Україні, оскільки південнокорейські високопосадовці побоювалися передачі своїх снарядів навіть через третю країну.

Заклик генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга під час свого візиту до Південної Кореї та тиск західних країн переглянути свою політику та надати безпосередню військову підтримку Україні теж не змінили позицію країни.

Ситуація різко змінилася влітку 2024 року, коли Сеул вперше заявив про намір переглянути свою позицію щодо постачання зброї Україні. Це рішення стало реакцією на підписання договору про всеосяжне стратегічне партнерство та взаємну оборону між росією та Північною Кореєю. Згодом Південна Корея офіційно заявила, що у відповідь на відправку північнокорейських військ для підтримки росії вона розглядає поетапні заходи, які включають можливість безпосереднього надання Україні як оборонного, так і наступального летального озброєння, якщо військова співпраця Москви та Пхеньяна зайде занадто далеко. Утім, справа не просунулася далі за публічні заяви.

В листопаді 2024 року до Сеула прибула українська делегація на чолі з міністром оборони Рустемом Умєровим для офіційного запиту на постачання зброї, зокрема систем ППО та артилерійських снарядів. Хоча діалог відбувся, зустріч не призвела до ухвалення рішення щодо постачання зброї Україні. А в серпні 2026 року Міністерство закордонних справ Південної Кореї знову нагадало, що експорт оборонних матеріалів суворо регулюється внутрішнім законодавством, а поточна допомога Україні зосереджується виключно на цивільних і нелетальних сферах.

Чому Сеул дистанціюється від Києва?

Ці відмови продиктовані кількома факторами.

Законодавчі обмеження

Закон про зовнішню торгівлю встановлює суворі обмеження на експорт товарів та технологій з метою забезпечення національної та міжнародної безпеки. Зокрема, міністр торгівлі, промисловості та енергетики має право накладати обмеження або заборону на експорт товарів, якщо у Республіці Корея або у країні-партнері виникає війна, заворушення або стихійне лихо, а також коли це необхідно для підтримання міжнародного миру та безпеки відповідно до міжнародних угод. Таким чином, закон забороняє постачання зброї в країни, де ведуться бойові дії.

Закон також запроваджує обов'язкове отримання дозволів на експорт для «стратегічних товарів» та так званих «ситуаційних дозволів» для товарів, які можуть бути використані для розробки чи виробництва зброї масового знищення або ракет-носіїв. Контроль над таким експортом здійснюється суворо: найменування ретельно перевіряються, а штрафи за порушення підвищуються. Такі правила були введені, щоб запобігти безконтрольному потраплянню військових товарів та товарів подвійного призначення до третіх країн.

Ще одна важлива заборона міститься в Законі про програму оборонних закупівель, який регулює закупівлі та експорт військових технологій, передбачає суворий урядовий контроль над кінцевим використанням корейської зброї шляхом сертифікації кінцевих користувачів. Ця норма юридично забороняє реекспорт або передачу зброї третім сторонам без попередньої письмової згоди уряду Південної Кореї. Це, у свою чергу, унеможливлює передачу корейської зброї Україні через треті країни.

Політика щодо Північної Кореї

Попри все більше зближення КНДР та росії, Південна Корея на противагу не прагне поглиблення зв’язків з Україною через політику чинного президента Лі Чже Мьона, кандидата від Демократичної партії, який переміг на позачергових виборах у червні 2025 року. Попередник нового глави держави, консерватор Юн Сок Йоль від партії «Сила народу» у грудні 2024 року здійснив невдалу спробу запровадити воєнний стан, що призвело до його імпічменту та поразки на президентських виборах.

Якщо ж позиція Юн Сок Йоля та партії «Сила народу», яка наразі перебуває в опозиції в парламенті, полягає в максимальному зміцненні військово-стратегічного союзу зі США, нормалізації відносин із Японією та безкомпромісній лінії щодо Північної Кореї й Китаю, Сам Лі Чже Мьон позиціонує свій зовнішньополітичний курс як «прагматичну дипломатію, засновану на національних інтересах». Щодо Пхеньяна новий президент наполягає на зниженні військової напруги, поверненні до Міжкорейської військової угоди 2018 року (метою якої було припинення всіх ворожих дій одне проти одного), припиненні напруженості на кордоні та відновленні діалогу для мирного співіснування, а також застерігає від ризику опинитися на узбіччі, якщо США за адміністрації Дональда Трампа почнуть прямий діалог із КНДР. Раніше він висловлювався за передачу Південній Кореї військового оперативного управління (OPCON) від США власним збройним силам.

У відносинах із Заходом Лі Чже Мьон називає союз із Вашингтоном стратегічним фундаментом безпеки та підтверджує важливість тристороннього співробітництва між США, Південною Кореєю та Японією, але водночас наголошує, що країна не повинна ставати заручником чужих конфліктів або автоматично перетворювати сусідів на ворогів. Щодо Японії він прагне співпрацювати в сфері економіки, зокрема протидіяти міжнародним торговельним тарифам, проте зберігає принципову позицію щодо історичних суперечок і територіальних претензій Токіо. Натомість стосовно росії та Китаю Лі Чже Мьон виступає за відновлення прагматичних і дружніх відносин, посилаючись на географічну близькість та економічну залежність. Він також критично висловлювався щодо ідей можливого постачання Південною Кореєю летальної зброї Україні.

Насправді його стратегія “мирного співіснування” з Північною Кореєю суттєво впливає на позицію Сеула щодо підтримки України.

Головним інструментом цього курсу є ініціатива “END” (Exchange, Normalization, Denuclearization), представлена на Генеральній Асамблеї ООН у вересні 2025 року. Ця політика передбачає відмову від політики “об’єднання шляхом поглинання”, відновлення гуманітарної допомоги, економічної та культурної взаємодії, поступове визнання, а також розвиток дипломатичних відносин не тільки між Пхеньяном та Сеулом, а й сприяння діалогу між КНДР та іншими гравцями, такими як США. Крім того, щоб знизити опір КНДР, яка болісно реагує на вимогу одностороннього роззброєння, Лі Чже Мьон замінив термін "денуклеаризація Північної Кореї" нейтральнішим поняттям "без’ядерний Корейський півострів", що створює враження взаємних зобов’язань і прибирає для Пхеньяна психологічний бар’єр для повернення до переговорів. А нещодавно Лі Чже Мьон закликав відновити переговори щодо встановлення повноцінного мирного режиму замість перемир’я.

Президент Лі Дже Мен в залі Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку 23 вересня 2025 року. Джерело

Вплив регіональних гравців

Фактор впливу третіх сил на корейсько-корейські відносини також відіграє важливу роль у рішучості Південної Кореї. Китай та росія наразі є найближчими партнерами КНДР, які мають безпосередній вплив на цю країну. І Сеул хотів би використати цей вплив. На початку 2026 року під час зустрічі лідерів Південної Кореї та Китаю Лі Чже Мьон попросив президента Сі Цзіньпіна зіграти роль посередника у зусиллях Сеула щодо взаємодії з Північною Кореєю.

росія ж підписала договір про стратегічне партнерство з КНДР, який зобов’язує сторони надавати військову допомогу в разі збройного нападу на одну зі сторін. Розуміючи, що за спиною Пхеньяна стоїть країна з найбільшим ядерним арсеналом у світі та досі значною конвенційною військовою могутністю, Сеул може не наважуватися провокувати Москву наданням зброї Україні. Побоювання, що росія сприйме такий крок як безпосередню залученість у російсько-українську війну та почне значно активніше забезпечувати Північну Корею зброєю та військовими технологіями, стримує чинну адміністрацію від надання навіть оборонного обладнання, такого, як системи Patriot.

Владімір Путін та Кім Чен Ин після підписання Договору про Всеохопне стратегічне партнерство 19 червня 2024 року. Джерело

Фактор громадської думки

Для виборних демократій суспільні настрої відіграють значну роль для політиків. Громадська думка в Південній Кореї демонструє рішучий спротив ідеї прямого постачання озброєння Україні. Згідно з опитуванням компанії Gallup Korea, проведеним у жовтні 2024 року, близько 82% респондентів виступали проти безпосереднього надання військової допомоги Києву, включно з постачанням летальної зброї. Такий високий рівень протидії зберігається навіть попри те, що більшість південнокорейців сприймає зміцнення військових зв'язків між КНДР та росією як серйозну загрозу. У таких умовах чинна адміністрація навряд чи матиме політичну волю приймати непопулярні серед населення рішення.

Як на це реагує Північна Корея?

Незважаючи на пом’якшення політики Сеула, Пхеньян не демонструє взаємного бажання щодо нормалізації відносин. У 2024 році лідер КНДР Кім Чен Ин заявив, що міжкорейські відносини стали «відносинами між двома ворожими країнами» і що Північна Корея більше не прагнутиме возз’єднання з Південною Кореєю. У травні 2026 року країна переглянула свою конституцію, визначивши свою територію як таку, що межує з Південною Кореєю, та вилучила згадки про возз'єднання. Хоча лідери обох корейських держав поступово відходять від прагнення об’єднати Корейський півострів, КНДР натомість обирає курс на протистояння, на відміну від Південної Кореї, яка прагне примирення.

У своєму першому виступі з офіційною заявою щодо нової південнокорейської адміністрації впливова сестра лідера КНДР Кім Йо Чжон заявила про повну відсутність інтересу до будь-яких спроб примирення. Вона розкритикувала кроки Сеула, назвавши призупинення мовлення через гучномовці лише спробою виправити те, чого Південь взагалі не повинен був робити, і взагалі закликала скасувати Міністерство об’єднання Південної Кореї. На заклик Лі встановити повноцінний мирний режим Північна Корея відповіла відмовою, зосередившись на зміцненні лінії фронту та розкритикувавши план Сеула щодо атомних підводних човнів і проведення спільних навчань США й Південної Кореї. Також Кім Чен Ин відкинув будь-які поетапні ініціативи щодо денуклеаризації та діалог із Сеулом, заявивши, що ніколи не відмовиться від ядерної зброї заради скасування санкцій. Крім того, КНДР регулярно проводить випробування своїх ракет, запускаючи їх в бік Південної Кореї, зокрема в Жовте море.

Водночас Північна Корея активно допомагає росії вести війну проти України, надаючи мільйони артилерійських та мінометних снарядів, балістичних ракет, далекобійної артилерії та реактивних систем залпового вогню, а також направляючи на фронт тисячі своїх військовослужбовців, ракетні підрозділи, саперів і військових будівельників. Натомість КНДР отримує тверду валюту, енергоносії, продовольство та іншу економічну підтримку, а також доступ до російських військових технологій, в тому числі ядерних та космічних, та бойового досвіду для своїх військ.

росія також прагне інституціоналізувати військову співпрацю, пропонуючи план військової співпраці на 2027–2031 роки, який охоплюватиме спільні навчання, обмін технологіями, постачання зброї та кадрові обміни. росія також блокує резолюції щодо ядерної програми КНДР, допомагаючи КНДР почуватися більш впевнено на міжнародній арені.

Наслідки для Південної Кореї

Таким чином, можна спостерігати, що попри пом'якшення риторики та готовність до діалогу з боку Південної Кореї, Північна Корея ігнорує ці сигнали та посилює ворожу риторику щодо свого південного сусіда. Водночас поступово інституціоналізується альянс росії та КНДР, що робить Москву вже фактично прямим союзником Пхеньяна у конфлікті з Сеулом. У таких умовах обережність Південної Кореї щодо постачання Україні озброєнь виглядає занадто завбачливою, оскільки її північний сусід і так розбудовує все більш тісніші відносини з оосією і активно вивчає досвід сучасної війни. Це дає додаткові переваги режиму Кім Чен Ина, зокрема проти Сеула.

У той же час Південна Корея втрачає можливість здобути цей досвід сучасної війни, відмовляючись від співпраці з Україною. Крім того, така пасивна позиція країни суттєво підриває її міжнародний авторитет як частини західного світу. Хоча був випадок, коли корейські танки К-2 постачалися до Польщі фактично як замінник польських радянських танків, які Варшава передала Україні, це навряд чи можна сприйняти як допомогу саме Києву. Це варто сприймати радше як комерційний контракт, відірваний від прагнення посилити обороноздатність України.

Тоді, коли ведуться дискусії щодо розширення формату G7 до G7+ за рахунок, у тому числі, Південної Кореї, низька залученість у допомозі Україні у війні з росією не додає шансів на приєднання країни до цієї групи. Оскільки на їхніх самітах регулярно обговорюється питання підтримки України, внесок Сеула в забезпечення її обороноздатності міг би забезпечити імідж країни як міжнародного гравця й допомогти відігравати набагато більш суттєву роль в обговоренні саме глобальних безпекових питань.