Відтягнути Росію від Китаю. Чи став саміт на Алясці першим кроком Трампа на шляху до цієї мети?

Andrew Caballero-Reynolds/AFP via Getty Images

15 серпня 2025 року президент США Дональд Трамп та президент РФ Владімір Путін три години говорили про припинення війни Росії проти України, економічні проєкти та майбутню архітектуру безпеки. Конкретних угод або оголошень про припинення вогню не було – зустріч обох президентів на Алясці стала швидше прелюдією перед довгими переговорами, які можуть визначити нові правила гри. 

Саміт на Алясці відображає спробу Вашингтона перебудувати глобальний баланс сил: відтягнути Росію від Китаю, який є головним суперником США, та сконцентрувати всі ресурси на ньому. У цій грі Китай є ключовою третьою стороною, без розуміння якої картина змін буде неповною. 

“Реверс Ніксона” та американська гегемонія

У 1970-х роках президент США Річард Ніксон встановив особливі дипломатичні відносини з Китаєм, щоб використати напругу між Пекіном і Москвою та послабити СРСР. Через п’ятдесят років оточення вже іншого президента США – Дональда Трампа – пропонує здійснити дзеркальний маневр: налагодити тактичне партнерство з Росією, щоб обмежити Китай. Такий маневр називають “реверсом Ніксона”. 

Але між тодішнім та сучасним контекстом величезна різниця. У 1970-х роках КНР і СРСР були практично на межі війни: траплялися збройні сутички, ідеологічний розкол був глибокий, а економічні зв’язки – незначні. Візит Ніксона в Пекін відкрив доступ до американських технологій та ринків і допоміг Китаю швидко модернізувати економіку. 

Проте ефект був короткостроковим: уже в 1980-х роках Москва й Пекін відновили відносини, а сьогодні їхня співпраця сягає рекордних масштабів. Російсько-китайська торгівля у 2024 році перевищила 240 млрд дол. і продовжує зростати, тоді як торгівля США з Росією становила лише близько 52 млрд дол. 

Аналітики RUSI зауважують, що спроби тиснути на Росію й одночасно шукати компромісів з нею лише зміцнюють партнерство Москви та Пекіна. Кремль використовує загострення із Заходом, щоб вимагати від Китаю більше підтримки, а Пекін підсилює антиамериканський фронт. У Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS) також наголошують: на відміну від 1970-х років, нинішній рівень взаємодії Росії і Китаю безпрецедентно високий, ідеологічний конфлікт відсутній, а економічна взаємозалежність глибока, тому чекати “великого розлучення” наївно.

Саміт на Алясці та перспективи співпраці

Саміт на Алясці відбувався без участі України чи Європейського Союзу, що дало змогу Вашингтону й Москві обговорювати пряму економічну співпрацю. Головним важелем США є комплекс пропозицій – від енергетичних проєктів до зняття окремих санкцій – що, з точки зору адміністрації Трампа, могло б зацікавити російську еліту й зробити Путіна більш поступливим.

Наприклад, за даними агентства Reuters, всередині адміністрації Трампа обговорювалися ідеї залучити російські атомні криголами для розвитку арктичних СПГ-проєктів на Алясці. Росія має єдиний у світі флот атомних криголамів, які відіграють центральну роль у забезпеченні цілорічного судноплавства Північним морським шляхом, стратегічним маршрутом для глобальних енергетичних і торговельних потоків. 

Серед інших варіантів згадували можливе повернення американської компанії Exxon Mobil до проєкту “Сахалін-1” та постачання обладнання для російських заводів зрідження газу.

Також США пропонували Росії купувати американські технології та замінити ними китайські компоненти. Були також чутки, що Трамп готовий підняти питання про спільну розробку арктичних рідкісноземельних родовищ та про зняття заборони на експорт деталей для ремонту російських літаків, більшість з яких перебуває на межі аварійного стану через санкції. 

Ці пропозиції не отримали офіційного підтвердження, але вони показують, що адміністрація Трампа готова торгуватися з Москвою переважно у двосторонньому форматі, обходячи європейських союзників. 

Кремль зі свого боку намагався апелювати до прагматичних інтересів Трампа. Путін заявив, що потенціал економічної співпраці між США і Росією величезний: сторони можуть розвивати торгівлю, енергетику, цифрові технології, космос та Арктику. Російські дипломати підкреслювали, що включили до делегації керівників енергетичних та фінансових відомств саме для того, щоб обговорити потенційні бізнес-угоди.

Сигнал тривоги для Китаю

Для Китаю саміт на Алясці є сигналом тривоги. Пекін уважно спостерігає, чи зможе Вашингтон відтягнути Москву й змінити баланс сил у трикутнику США–Китай–Росія. 

Китайські посадовці й аналітики визнають, що покращення відносин США з Росією може зменшити залежність Москви від Пекіна. Водночас Китай зберігає власний інтерес у затяжній російсько-українській війні, яка відволікає ресурси Заходу та змушує Москву погоджуватися на невигідні умови торгівлі з Пекіном. У Пекіні вважають, що продовження бойових дій тримає Росію “в орбіті” та утримує Вашингтон від повного зосередження на Індо-Тихоокеанському регіоні.

Залежність Росії від Китаю зростає з 2022 року. Обсяг двосторонньої торгівлі в 2024 році перевищив 240 млрд дол. Пекін активно купує російські енергоресурси, постачає технології та стає головним кредитором Москви. Китай має важелі впливу на Росію завдяки обсягам імпорту та монопольному становищу у сфері високотехнологічного обладнання. Водночас він досі не застосовував економічний тиск проти Росії. 

Пекін прагне уникати відкритого конфлікту із США та не хоче опинитися у пастці між Вашингтоном і Москвою. Деякі китайські коментатори попереджають, що мирне врегулювання було б вигідним, бо сприяло б розширенню торгівлі між Росією й Китаєм, тоді як інші радять триматися подалі від можливої “гарячої картоплі” – пропозиції Путіна долучити Китай до гарантій безпеки України. 

Так чи інакше, у Пекіні сприймають стратегію Трампа крізь призму конкуренції за вплив у Євразії. Якщо США зменшать санкційний тиск і нададуть Росії доступ до американських технологій, Китай ризикує втратити ексклюзивного партнера та послабити свої позиції у Євразії.

Позиція Росії

Для Росії надмірна залежність від Пекіна стала майже екзистенційним питанням. Санкції після 2022 року позбавили Кремль доступу до західних ринків, і Китай став основним джерелом валютних надходжень та технологій. 

Частина російського істеблішменту побоюється, що Москва перетворюється на молодшого партнера, який має погоджуватися з китайськими вимогами. Тому для Путіна спроби Трампа відкрити економічне співробітництво з США виглядають привабливо: вони дають шанс зменшити китайський вплив, отримати доступ до західних технологій і заробляти на спільних проєктах в Арктиці.

Але основна частина російського політичного класу розуміє, що перспективи “розвороту на Захід” обмежені. Спільні стратегічні інтереси з Китаєм – протидія Заходу, відмова від долара у взаємних розрахунках та співпраця у військово-промисловому секторі – роблять розрив малоймовірним. 

Аналітики зазначають, що навіть якщо Москва погодиться на окремі поступки Вашингтону, вона використає це як козир у переговорах з Пекіном, а не як справжню зміну курсу. По суті, Кремль намагається балансувати, збільшуючи власну автономію.

Скептицизм всередині США

У США є чимало критиків ідеї “реверсу Ніксона”. У правлячій партії не всі готові йти на поступки Путіну, особливо ціною українських інтересів. Сенаторка від Аляски Ліза Марковскі назвала Путіна воєнним злочинцем і наголосила, що будь-яка угода повинна укладатися за участі президента України та на українських умовах. Вона сумнівається, що саміт принесе мир, але підтримує поступове просування. 

Чимало республіканців і демократів вважають, що ідея відтягнути Росію від Китаю приречена, бо потребує поступок, які суперечать фундаментальним принципам: підтримці України та єдності з європейськими союзниками. Аналітики Heritage Foundation застерігають, що навіть якщо “engagement” допоможе зменшити залежність Москви від Пекіна, він не призведе до стратегічного розриву, а може просто зміцнити позиції Путіна.

Україна і нові лінії поділу

Україна опинилася у центрі глобальної гри. Якщо США послаблять санкційний тиск і запропонують Росії економічні “пряники”, Київ ризикує потрапити під дипломатичний пресинг. Під час саміту Путін нібито пропонував виведення українських військ із Донбасу в обмін на припинення вогню. Для України це неприйнятно. Проте тривалий тиск і перспективи економічних вигод можуть змусити Захід спонукати Київ до здійснення поступок.

США можуть запропонувати Росії комбінацію умов, у тому числі відкриття американського ринку для російських компаній, але ці сценарії залежатимуть від готовності Москви до поступок на фронті та від позиції Китаю. Але, будь-які угоди за спиною України підривають її суб’єктність і дають Пекіну сигнал, що кордони можна змінювати силою.

Геополітичний баланс

Сполучені Штати роблять ставку на переорієнтацію глобальної політики з Європи на Індо-Тихоокеанський регіон. Якщо адміністрація Трампа доб’ється хоча б часткового нейтралітету Росії, вона зможе вивільнити ресурси для конкуренції з Пекіном. 

Але зміцнення російсько-китайського партнерства, швидкий розвиток двосторонньої торгівлі та особисті стосунки Сі Цзіньпіна та Путіна свідчать, що розрив «вісі автократій» навряд чи відбудеться. У гіршому випадку зусилля Вашингтона можуть мати протилежний ефект: Кремль і Пекін ще більше згуртуються проти США, вимагаючи від Заходу поступок на різних фронтах.

Для Європи ризики очевидні. Якщо США перемкнуть увагу на Китай і зменшать присутність у Європі, країнам ЄС доведеться самостійно забезпечувати безпеку та підтримувати Україну. Європейські лідери вже готуються до цього: за даними Politico, у Брюсселі сприймають саміт як “управління Трампом” і готові посилювати санкції проти Росії у разі провалу переговорів.

Саміт на Алясці став першим випробуванням амбіційної стратегії Трампа щодо відтягування Москви від Пекіна. У центрі цієї гри залишається Китай. Пекін сприймає переговори через призму власних вигод, прагнучи зберегти Росію у своїй орбіті та не дозволити США сконцентруватися на Індо-Тихоокеанському регіоні. Вашингтон може пропонувати бізнес-угоди й тимчасові преференції, але навряд чи здатен компенсувати ті переваги, які Росія отримує від співпраці з КНР. 

Для України ж найбільша небезпека полягає у тому, що великі держави домовлятимуться без її участі. Поки конфлікт триває, Київ має зміцнювати альянси з Європою та США, щоб не стати розмінною монетою у геополітичному торгу. 

Зрештою, Китай у цій грі не є периферією чи тінню — він центральний бенефіціар і водночас головний подразник усієї американської стратегії, а кожен крок у відносинах Трампа з Путіним насправді оцінюється крізь призму того, що виграє або втрачає Пекін. Лише усвідомлення цієї реальності може допомогти Україні й Європі захистити свої інтереси.