Геополітична конкуренція за острівні держави у Тихоокеанському регіоні

Малі острівні держави Тихого океану — це невеликі за площею і населенням країни Океанії, які розташовані на островах і архіпелагах, що поділяються на Меланезію, Мікронезію та Полінезію. Всього 22 острівні країни та заморські території Тихоокеанського регіону в сукупності охоплюють приблизно 20% усіх виключних економічних зон світу (морських районів). Такі держави зазвичай характеризуються невеликим населенням, обмеженими ресурсами та географічною ізольованістю. Вони мають надзвичайну вразливість до екологічних змін і гостро стикаються з проблемою еміграції молоді, що робить їх залежними від допомоги, а це, своєю чергою, відкриває можливості впливу для наддержав. Інтерес до регіону зростає саме через геополітичне суперництво між бажаючими посилити свою присутність, що використовують проблеми регіону як один із інструментів впливу.

У статті розберемо, наскільки велике значення мають ці карликові держави та чому інші країни зацікавлені у геополітичному впливі на них.

Геополітична залежність острівних держав

Геополітична автономія малих острівних держав Тихого океану відносна та значною мірою обмежена економічними та оборонними можливостями. Більшість із цих країн мають обмежену ресурсну базу та залежать від зовнішнього фінансування, гуманітарної допомоги та доступу до міжнародних програм розвитку. Через нестачу збройних сил, слабку оборонну інфраструктуру, відсутність сухопутних кордонів із союзниками ці країни усвідомлюють потенційний “дефіцит суверенітету” при реалізації негативних сценаріїв, тож їм доводиться підлаштовувати свою зовнішню політику під вимоги тих, хто їх фінансує. Наприклад, співробітництво у сфері безпеки часто розвивається зі Сполученими Штатами чи Австралією, тоді як економічні проекти та інвестиції в інфраструктуру нерідко пов'язані з Китаєм. Це видно на прикладі Соломонових островів, які встановили співпрацю з Китаєм у 2019 році, розірвавши зв’язки з Тайванем. Китай почав вкладати гроші у розвиток держави, що призвело до охолодження співпраці з США та Австралією, які розглядають нову зовнішню орієнтацію Соломонових островів як загрозу своєму традиційному впливу в регіоні. На їхньому прикладі видно, що економічна підтримка з боку Китаю одночасно супроводжується поступовим переорієнтуванням країни на китайські політичні й економічні інтереси.

Через те, що історичні зв’язки острівних держав Тихого океану сформовані їхнім колоніальним минулим, це й сьогодні впливає на зовнішньополітичні орієнтири. Держави зберігають тісні відносини з колишніми метрополіями, які залишаються їхніми ключовими партнерами. Маршаллові Острови, Палау та Федеративні Штати Мікронезії мають угоду про вільну асоціацію зі США, яка передбачає значну фінансову допомогу в обмін на політичне партнерство. Французькі території в Тихому океані залишаються інтегрованими у французьку державну систему та отримують пряме бюджетне фінансування з Парижа, а Нова Зеландія підтримує тісні політичні та торгівельні зв’язки з країнами Тихого океану - у 2024 році двосторонній товарообіг між Новою Зеландією та країнами Тихого океану становив 2,45 млрд доларів США.

Заморські території Франції. Джерело

Ключовими пріоритетами зовнішньої політики країн Океанії є безпека та стабільність у регіоні, протидія змінам клімату, економічна інтеграція, регіональний розвиток і зміцнення впливу й зв’язків у Індо-Тихоокеанському регіоні. Через кліматичні ризики у 2024 році лідери Форуму тихоокеанських островів схвалили Тихоокеанську регіональну рамкову угоду щодо кліматичної мобільності, мета якої – вироблення спільного регіонального підходу та спільних механізмів реагування на кліматичну міграцію та на інші наслідки зміни клімату для населення регіону.

Роль Австралії, Китаю та США у регіоні

У Тихоокеанському регіоні зараз немає однієї держави, яка повністю домінує, вплив розподілений між кількома ключовими гравцями. На сьогодні найважливішими зовнішніми акторами для карликових острівних держав Тихоокеанського регіону виступають Австралія, Китай та США. Найбільш стабільним партнером серед них поки що залишається Австралія через географічну близькість і постійну підтримку у питаннях безпеки, розвитку та клімату - на неї припадає 43% офіційного фінансування розвитку в регіоні, яке надходить через Офіційну допомогу з метою розвитку. У той же час, як офіційне фінансування розвитку для регіону західними партнерами скоротилося на 16% у 2023 році, склавши 3,6 мільярда доларів США, Китай нарощував свою присутність, заповнюючи нішу на тлі скорочення бюджетів західних партнерів. Наприклад, він зміцнював зв’язки з місцевими громадами, а також долучався до грантів та невеликих громадських ініціатив.

Попри невелику сушу, ці країни контролюють величезні виключні економічні зони, багаті на рибні ресурси та потенційні поклади копалин на морському дні, а також займають ключові позиції на морських торговельних шляхах.Виключні економічні зони Тихоокеанських островів. Джерело

Світове рибальство та аквакультурне виробництво водних тварин за площами та відносними частками у світовому виробництві, 2022 рік. Джерело

Китай також став одним із ключових гравців у Тихоокеанському регіоні, активно залучаючись до фінансування розвитку інфраструктури через будівництва портів, аеропортів і телекомунікаційних мереж, що є традиційним способом розширення китайського впливу через інфраструктурну присутність. У 2024 році Китай був другим після Австралії найбільшим партнером регіону з двосторонньої допомоги

Водночас через систему острівних ліній стримування, підкріплену американськими морськими базами, Китай стикається з обмеженнями у доступі до відкритого океану. У відповідь на це Пекін прагне посилити свою присутність в Океанії, розглядаючи її як спосіб розширити вихід у Тихий океан і зміцнити свої стратегічні позиції. Співпраця з острівними державами дозволяє Китаю закріплюватися у проміжних зонах між оборонними рубежами США та їхніх союзників, що потенційно посилює його вплив на військово-стратегічну ситуацію в регіоні, зокрема зокрема на безпекові позиції Австралії та США.

Окрім економічного виміру, Пекін прагне розширювати свою присутність і в інших сферах, включно з безпекою, роботою поліції, цифровими комунікаціями та медіа. Важливим елементом цієї присутності є використання вразливості острівних держав до кліматичних змін. Реагування на стихійні лиха потребує доступу до портів, злітно-посадкових смуг і морських маршрутів, що стимулює великі держави змагатися за можливість першими надавати допомогу та таким чином закріплювати свою присутність у регіоні. У квітні 2022 року Пекін підписав із Соломоновими Островами оборонну угоду, яка передбачає застосування поліцейських або збройних сил КНР для встановлення порядку на островах у випадку заворушень. Також Китай прагне посилювати свій дипломатичний вплив з метою скорочення кількості держав, які визнають Тайвань — він значно посилив свої позиції, і Соломонові Острови, Кірибаті і Науру офіційно відмовилися від визнання Тайваню на користь Пекіна. Ці країни почали активно блокувати участь Тайваню в регіональних форумах, отримуючи натомість обіцянки масштабних інвестицій та підтримки в боротьбі зі зміною клімату - Пекін пообіцяв фінансову допомогу на суму близько 500 мільйонів доларів. Ця сума значно перевищувала щорічну підтримку від Тайваню, яка складала близько 8,5 млн доларів США на рік. У 2024 році Тайвань позбавили статусу партнера з розвитку Форуму тихоокеанських островів, а у 2025 році його, США та Китай не запросили на щорічну зустріч Форуму тихоокеанських островів.

Соломонові Острови, Австралія та Китай. Джерело

У березні 2024 року Сполучені Штати поновили Угоди про спільне фінансування на наступні 20 років, зобов'язавшись надати економічну допомогу Федеративним Штатам Мікронезії, Палау та Маршаловим островам на суму 7,1 мільярда доларів протягом цього періоду.

Додатково США зміцнюють регіональну безпекову архітектуру через багатосторонні формати співпраці, як от AUKUS, що спрямований на посилення військово-технологічної взаємодії та координацію дій в Індо-Тихоокеанському регіоні між Австралією, Великою Британією і США. Хоча острівні держави не входять до цього партнерства, контроль над морськими комунікаціями, доступ до портів і аеродромів, а також можливість розгортання сил у глибину Тихого океану дозволяють союзникам, насамперед Сполученим Штатам Америки та Австралії, підвищувати свою присутність в регіоні.

Попри збереження провідної ролі Австралії як традиційного партнера в регіоні, активність Китаю, особливо у сфері фінансування та інфраструктурних проєктів, зросла на тлі відносного скорочення залученості США. У результаті сформувалось конкурентне середовище, де Вашингтон був вимушений знову активізувати свої дипломатичні зусилля.

Але при цьому країни Тихоокеанських островів не демонструють чіткого поділу на геополітичні табори, а натомість дотримуються балансування між провідними зовнішніми акторами, прагнучи максимально використати наявні можливості співпраці. 

Кліматичні ризики та залежність від допомоги

Для тихоокеанських держав зміна клімату є дуже чутливим питанням і ставить під загрозу їхню територіальну цілісність. За оцінками фахівців, рівень океану продовжує стабільно зростати, що може призвести до часткової або повної втрати територій такими країнами, як Тувалу чи Кірибаті, а також стимулює кліматичну міграцію. У 2023 році було укладено договір з Австралією, який передбачає можливість для 280 громадян Тувалу щорічно отримувати постійне місце проживання в цій країні. Згідно з прогнозами, до кінця XXI століття 95% площі Тувалу, включно зі столицею Фунафуті, можуть опинитися під водою. Станом на липень 2025 року подано понад 8700 заявок, що становить приблизно 82% населення Тувалу.

Через це острівні держави стають залежними від зовнішньої допомоги, направленої на адаптацію до змін клімату, а країни-донори використовують фінансування інфраструктури, захисту узбережжя та ліквідації наслідків стихійних лих як спосіб посилення свого впливу в регіоні.

З 2020 по 2025 рік Австралія виділила 3,9 мільярда доларів на фінансування заходів зі зміни клімату, з яких надала країнам Тихоокеанського регіону 1,3 мільярда доларів США.Загальний обсяг фінансування Австралії у сфері клімату за географічними регіонами з 2020 по 2025 роки: 42% фінансування йшли на Тихоокеанські острови. Джерело

Паралельно Пекін поєднує кліматичну допомогу з інфраструктурними та технологічними ініціативами: прикладом є будівництво стадіону для Тихоокеанських ігор 2023 року в столиці Соломонових Островів Хоніарі здійснювалось за фінансової підтримки коштом грантової допомоги з боку Пекіна. Пізніше уряд Соломонових Островів отримав від Китаю позику в розмірі 66 мільйонів доларів для технологічного гіганта Huawei для розширення телекомунікаційної мережі країни.

Країни Тихоокеанських островів, які є особливо вразливими до наслідків зміни клімату, отримують від Пекіна фінансову та інфраструктурну підтримку у сфері адаптації до кліматичних змін. У відповідь Китай закріплює політичну лояльність цих держав та посилює свої позиції в регіональних організаціях і механізмах прийняття рішень.

Окрім згаданої вище допомоги від США на найближчі 20 років, острівні держави також отримували 130 мільйонів доларів фінансової допомоги на усунення змін клімату. Протягом останнього десятиліття Сполучені Штати безпосередньо надали понад 1,5 млрд. доларів на підтримку Тихоокеанських островів. Крім того, USAID допомогло тихоокеанським острівним державам отримати доступ до понад 500 мільйонів доларів, наданих міжнародними організаціями, такими як Зелений кліматичний фонд, Адаптаційний фонд і Глобальний екологічний фонд, для вирішення кліматичних проблем, включаючи підвищення рівня моря. США оголошували про свій намір виділити 2 млн. доларів на допомогу у створенні Тихоокеанського фонду стійкості для підтримки зусиль громад щодо адаптації до наслідків зміни клімату та управління ними.

Мілітаризація Тихоокеанського регіону

Мілітаризація формується як результат конкуренції американської системи стримування та китайської інфраструктурної присутності. У майбутньому вона може переходити у дедалі оборонну та військову форму - це вже проявляється у угоді США з Маршалловими Островами, Федеративними Штатами Мікронезії та Палау. Угода передбачає зміцнення оборонних альянсів США в Індо-Тихоокеанському регіоні і виділення 160 000 доларів на ремонт інфраструктури аеродрому на атолі Кваджалейн, що належить Маршалловим островам.

Пріоритети чинної адміністрації Трампа зосереджені на захисті Західної півкулі та формуванні системи стримування в Тихоокеанському регіоні. Це означає, що США перш за все орієнтуються на гарантування безпеки власної території, а також на недопущенні появи загроз у цьому просторі.

Паралельно Вашингтон приділяє значну увагу підтримці регіональної безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні з метою обмеження зростання впливу Китаю за допомогою острівних ланцюгів, що можуть заблокувати вихід китайського флоту у відкритий океан у разі конфлікту.Перший та другий острівні ланцюги для стримування Китаю. Джерело

У результаті це створює ризики перетворення тихоокеанського регіону на арену протистояння великих держав, що може дестабілізувати внутрішню ситуацію на самих островах.

Присутність інших держав

Окрім вищезгаданих акторів, свої інтереси проявляє й ряд інших зовнішніх партнерів, які також можуть виконувати функцію посередників впливу в межах ширшого протистояння США та Китаю. Один з таких - Нова Зеландія. 60% бюджету розвитку Нової Зеландії спрямовано на Тихоокеанський регіон, а половина її глобальної допомоги розвитку, пов'язаної зі зміною клімату, присвячена Тихоокеанському регіону. У сфері безпеки Нова Зеландія приділяє значну увагу покращенню морської безпеки та вирішенню транснаціональних загроз, таких як транснаціональна злочинність та кіберзлочинність.

У червні 2022 року США, Японія, Австралія, Нова Зеландія та Велика Британія створили неформальну організацію «Партнери в Блакитному Тихому океані» для підтримки розвитку та стійкості країн Тихоокеанського регіону. Організація та Франція виділили 55 мільйонів доларів на програму гуманітарних складів для покращення реагування на кризи та стихійні лиха.

Японія є одним із найбільших донорів розвитку: в 2008–2023 роках вона надала країнам Тихого океану понад 4,3 млрд доларів допомоги, що робить її одним із ключових фінансових партнерів регіону, поступаючись лише Австралії та Китаю. Окрім цього, Японія проводить саміти з лідерами островів, надає патрульні катери, а на зустрічі лідерів тихоокеанських островів у Токіо в липні 2024 року тодішній прем'єр-міністр Японії Фуміо Кішіда підтвердив відданість своєї країни сталому розвитку та запропонував дослідницькі судна з рибальства країнам Мікронезї та Нової Гвінеїю.

Окрему групу становлять держави, які не беруть безпосередньої участі у регіональній конкуренції, але інтегруються в неї через глобальні інституції.

Підтримка Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/4 про засудження псевдореферендумів на окупованих територія України. Джерело

Україна може бути інтегрованою в механізми ЄС з міжнародної допомоги та кліматичного фінансування, через які Євросоюз реалізує свою політику в регіоні, і вносити свій досвід у сферах кризового управління та реагування на надзвичайні ситуації. Для України цей регіон є цікавим через те, що острівні держави забезпечують стабільну підтримку українських резолюцій в ООН.

Висновок

Території карликових острівних держав Тихоокеанського регіону відіграють важливу геополітичну роль з точки зору контролю над великими морськими просторами та стратегічним транспортним маршрутами, а також через розташування між зонами впливу провідних держав. Важливим фактором, який посилює значення регіону, є кліматична вразливість, що підвищує постійну потребу у зовнішній допомозі, і саме це перетворює кліматичну політику на інструмент впливу. Фінансування та допомога у ліквідації наслідків катастроф стає частиною конкуренції. Це видно на прикладі Китаю, який спромігся нав’язати деяким острівним державам свою позицію щодо визнання Тайваню в обмін на грошову допомогу.

У регіоні формується багаторівнева система впливу, де поруч із провідною присутністю США, Китаю та Австралії діють і інші держави, які хоч і не прагнуть домінування, але через фінансову допомогу, інфраструктурні проєкти, безпекову співпрацю або регіональну дипломатію ставлять задачу поступово закріпити свою присутність в регіональній системі впливу.