Корейський півострів на роздоріжжі. Як союз Північної Кореї з Росією впливає на відносини між Сеулом і Пхеньяном

Фото: Getty Images

Сьогодні ескалація глобальних конфліктів додатково ускладнила ситуацію. Повномасштабна війна Росії проти України об’єднала Москву і Пхеньян навколо спільних інтересів, створюючи нові виклики для стабільності регіону. У стратегічній перспективі півострів опинився на перехресті: з одного боку, це майданчик давніх переговорів і потенційних змін, з іншого – арена жорстких протистоянь.

На цьому тлі між двома Кореями зберігається хронічна напруга. Колишні домовленості про роззброєння і “спільну зону миру” фактично втратили силу. Після того як Сеул у 2023 році в односторонньому порядку скасував заборону на польоти в демілітаризованій зоні, Пхеньян одразу ж вийшов із відповідної угоди й офіційно відмовився від мети мирного об’єднання. Північна Корея тим часом нарощує військовий потенціал – оголошено про прискорене виробництво ядерних боєголовок та плани запуску кількох розвідувальних супутників. Відповідно, перспектива діалогу та розрядки між Сеулом і Пхеньяном нині виглядає більш примарною, ніж будь-коли за останні роки.

Союз КНДР та Росії. Нова вісь після 2022 року

Поточне зближення Північної Кореї та Росії сформувалося на тлі війни в Україні та ізоляції Москви після 2022 року. Під тиском західних санкцій Кремль звернувся до Пхеньяна за допомогою, а режим Кім Чен Ина натомість отримав шанс послабити свою ізоляцію і здобути нові ресурси для виживання.

З 2022 року Москва і Пхеньян фактично сформували довгостроковий стратегічний альянс. Північна Корея почала масово постачати зброю для російської армії на фронті в Україні – за даними розслідування, сотні вагонів доставили на фронт мільйони північнокорейських артилерійських снарядів. Пхеньян також відправив до Росії значний контингент військових – близько 14 тисяч північнокорейських солдатів, які брали участь у бойових діях на боці РФ. Ці поставки озброєнь і жива сила стали критично важливими для підтримання російської війни.

Натомість Кремль надає КНДР сучасні технології та ресурси: підтверджено передачу Пхеньяну нових зенітних ракет і обладнання ППО, допомогу у відновленні північнокорейської космічної програми після невдалого запуску супутника, а також постачання нафтопродуктів та продовольства в обхід санкцій. Обсяги цієї підтримки безпрецедентні – Північна Корея тепер покриває ледь не 30-50% потреб російської армії в боєприпасах, тоді як Росія потенційно готова ділитися з нею військовими технологіями, які раніше були недоступні Пхеньяну.

Кульмінацією зближення стала офіційна легітимізація союзу. В ході переговорів 2023-2024 років Москва і Пхеньян уклали низку угод, зокрема підписали в червні 2024 року всеосяжний “Договір про стратегічне партнерство” із взаємними зобов’язаннями військової допомоги. Фактично, цей договір містить положення про колективну оборону, чим закріплює союзницький статус двох держав. Такий крок формалізував співпрацю, що стрімко поглиблювалася з початку повномасштабної російсько-української війни.

Вісь “Кім-Путін” формується як довгостроковий фактор регіональної політики, що має відверто антизахідну спрямованість. Обидві столиці відкрито апелюють до риторики “багатополярного світу” та “протидії гегемонізму Заходу”. Пхеньян, зі свого боку, є однією з небагатьох країн, що надає повну дипломатичну підтримку Росії та регулярно повторює тези про “братерство по зброї” з Москвою. Росія ж фактично підтримує позицію Північної Кореї щодо Півдня: визнає існування двох окремих корейських держав і легітимізує їхнє “вороже співіснування”. Це означає, що Кремль більше не зацікавлений навіть номінально сприяти міжкорейському примиренню, як робив у 2000-х, а натомість робить ставку на режим Кіма як свого союзника.

Отже, відносини КНДР-Росія вийшли далеко за межі колишньої тактичної взаємодії. Якщо раніше їхня співпраця носила обмежений, транзакційний характер (обмін зброї на продовольство чи сировину), то тепер формується повноцінний військово-політичний альянс. Він значно посилює позиції Пхеньяну як регіонального гравця – північнокорейська армія отримує доступ до сучасних систем озброєнь і бойового досвіду, її ядерна та ракетна програми можуть розвиватися швидше за рахунок російської допомоги. Усе це серйозно змінює баланс сил навколо Корейського півострова і створює нову реальність, до якої іншим сусідам (насамперед Південній Кореї) доводиться терміново адаптуватися.

Виклики для Південної Кореї та реакція Сеула

Для Республіки Корея союз Москви і Пхеньяну означає різке погіршення безпекового середовища. З одного боку, Північна Корея, спираючись на російські ресурси та технології, перетворюється на набагато більш спроможного та агресивного військового противника. Отримавши гарантовану підтримку Росії як ядерної держави і фактичні поставки всього необхідного для ведення війни, режим Кім Чен Ина почувається впевненіше.

З іншого боку, позиція Сеула опиняється під небаченим з часів Холодної війни тиском. Кремль більше не балансує між Сеулом і Пхеньяном, а відкрито стає на бік останнього. Будь-які дипломатичні ініціативи Півдня натрапляють на перешкоди: Пхеньян за підтримки Москви тепер може без наслідків відкидати будь-які мирні пропозиції Сеула.

У 2022-2024 роках уряд Південної Кореї на чолі з консервативним президентом Юн Сок Йолем реагував на такі виклики жорстко. Юн назвав воєнну співпрацю Москви та Пхеньяна такою, що “грубо порушує резолюції РБ ООН”, і пригрозив, що Сеул відповість на неї “вкрай рішуче та нищівно”. За його каденції Південна Корея різко посилила оборону: закуповувалися нові системи ПРО і ракети великої дальності, на озброєння флоту приймалися крилаті ракети для підводних човнів, а військовий бюджет зріс на десятки мільярдів доларів.

У 2023 році Сеул вперше розпочав непряму військову підтримку України – надаючи артилерійські снаряди через посередників і розглядаючи можливість прямих поставок, щоб послабити Росію як союзника КНДР. Одночасно Південна Корея активізувала санкційну політику проти обох режимів: приєдналася до більшості західних санкцій проти РФ, ввела власні обмеження щодо північнокорейських організацій та осіб, причетних до постачання зброї.

У дипломатичній сфері Сеул став делегітимізовувати зв’язок “Кім-Путін”: на міжнародних майданчиках південнокорейські представники закликали засудити та зупинити трансфер зброї з КНДР до РФ, вимагали виведення північнокорейських військових із території Росії та попереджали про загрозу нового ядерного альянсу для світу.

Ключовим елементом відповіді Сеула стало стрімке посилення співпраці з традиційними союзниками – США та Японією. У 2023-2024 роках відбулося фактичне відродження тристороннього альянсу безпеки. США розгорнули в регіоні додаткові стратегічні активи на підтримку Південної Кореї – так, у липні 2023-го вперше за понад 40 років до південнокорейського порту Пусан зайшов американський атомний ракетоносець USS Kentucky з балістичними ракетами на борту.

Сеул, Вашингтон і Токіо започаткували регулярні спільні військові навчання, відпрацьовуючи різні операції проти північнокорейських ядерних і ракетних загроз. Зокрема, у вересні 2025 року пройшли масштабні маневри Freedom Edge за участю сил трьох країн. Протягом п’яти днів союзники відпрацьовували інтегровану протиракетну оборону, протикорабельні дії та повітряні удари, демонструючи єдність і готовність спільно відповісти на будь-яку агресію Півночі.

Важливо, що курс жорсткого стримування Півночі користувався широкою підтримкою південнокорейського суспільства. Опитування показали рекордний консенсус щодо союзу зі США: 96% південнокорейців вважають, що альянс із Вашингтоном залишатиметься необхідним у майбутньому. На тлі ядерного шантажу Кіма різко зросли й настрої на користь власної ядерної опції.

У червні 2025 року новим президентом Південної Кореї став лідер ліберальної опозиції Лі Чже Мьон. Зміна влади істотно скоригувала підходи Сеула до північнокорейського питання. Президент Лі у своїй інавгураційній промові заявив: “Краще перемогти без боротьби, ніж перемогти у боротьбі, а мир без необхідності боротися – це найкраща безпека”. Він пообіцяв і надалі стримувати ядерні та військові провокації КНДР, але при цьому відкривати канали комунікації з Північчю.

Нова адміністрація зробила ряд кроків назустріч Пхеньяну. Вже в перші тижні Лі Чже Мьон призупинив пропагандистські трансляції через гучномовці вздовж міжкорейського кордону та заборонив запуск повітряних кульок із листівками з Півдня на Північ – ті самі акції, що раніше сильно дратували Кім Чен Ина. У серпні 2025 року за наказом президента почали демонтувати стаціонарні гучномовці вздовж демілітаризованої зони, а цивільним особам у Південній Кореї дозволили безперешкодно контактувати з жителями КНДР (достатньо лише завчасно повідомити владу) – вперше за багато років відновлено простір для приватних обмінів між двома країнами.

Одночасно Сеул виступив із новими мирними ініціативами: Лі Чже Мьон запропонував Пхеньяну відновити зустрічі розділених корейських родин, збільшити гуманітарні програми допомоги КНДР та відновити прямі переговори без попередніх умов. У вересні 2025 року, виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН, президент Лі заявив, що прагне “нової ери мирного співіснування та оновленого розвитку” між Півднем і Північчю, обіцяв відновити зруйновану довіру та “покласти край порочному колу непотрібної напруженості” на півострові.

Новий курс Сеула фактично поєднує дві лінії: з одного боку, максимальне стримування і готовність до оборони, а з іншого – простягнута рука для діалогу і спроби залучити КНДР до мирного процесу.

Реакція Пхеньяна на ці мирні сигнали, щоправда, поки що була негативною. Північнокорейське керівництво демонстративно відкинуло всі пропозиції Лі Чже Мьона. 28 липня 2025 року сестра північнокорейського лідера Кім Йо Чжон заявила, що КНДР не зацікавлена в жодній політиці або пропозиціях щодо примирення з боку Південної Кореї. У Пхеньяні вважають, що Лі Чже Мьон нічим не відрізняється від “вороже налаштованого” попередника Юн Сок Йоля.

Союзники Сеула. Тристороння координація та фактор Трампа

Відповідь Південної Кореї на альянс Росії та КНДР була б неповною без тісної співпраці з іншими країнами, які поділяють її тривоги. Передусім йдеться про Сполучені Штати та Японію – двох ключових союзників Сеула в регіоні. Останні два роки продемонстрували безпрецедентну консолідацію цієї тріади.

У 2024 році Південна Корея, США та Японія підписали Тристоронню рамкову угоду про співробітництво у сфері безпеки (Trilateral Security Cooperation Framework): домовились про щорічні спільні військові маневри, регулярні консультації на найвищому рівні та обмін розвідданими в режимі реального часу.

На саміті НАТО у Вашингтоні в липні 2024-го було вперше прямо засуджено “незаконну військову співпрацю” між РФ і КНДР у спільній заяві союзників по НАТО та партнерів з Азійсько-Тихоокеанського регіону (Республіки Корея, Японії, Австралії). Це засвідчило, що безпека на Корейському півострові розглядається тепер у глобальному контексті. І Європа, і Азія об’єднуються перед спільним викликом з боку авторитарних режимів.

Сеул, зі свого боку, зміцнив свою роль як частини західної коаліції: попередній президент Юн Сок Йоль тричі брав участь у самітах НАТО, а у 2024-му Південна Корея підписала з Альянсом Індивідуальну програму партнерства (ITPP), підвищила внески в трастові фонди оборони та почала обговорювати зі США і ЄС способи приборкати нелегальну торгівлю зброєю з КНДР. Іншими словами, Республіка Корея дедалі глибше інтегрується в систему колективної безпеки демократичних країн.

На початку 2025 року у цей тісний тристоронній тандем додався новий фактор – зміна влади у Вашингтоні. Повернення до влади президента Дональда Трампа суттєво вплинуло на регіональну динаміку. З одного боку, Трамп продовжує демонструвати військову підтримку союзникам: як було згадано, спільні навчання та розміщення стратегічних озброєнь США у Кореї тривають. З іншого – його зовнішня політика у стилі “America First” позначилася на торгівельно-економічних аспектах відносин з Сеулом.

Наприклад, у 2025 році виникла напруга через внутрішні заходи США. Масштабний рейд імміграційної служби на заводі Hyundai-LG у Джорджії призвів до затримання сотень південнокорейських працівників і спричинив дипломатичний скандал. Вашингтон також пригрозив запровадити підвищені мита на корейський експорт (зокрема автомобілі та акумулятори), що вимагало складних перемовин для їх відвернення. У Сеулі занепокоєні, що адміністрація Трампа може поставити під сумнів союзницькі зобов’язання.

Разом з цим, Лі Чже Мьон намагається використати Трампа для поновлення діалогу з Кім Чен Ином. Як відомо, Дональд Трамп має досвід прямих контактів з Кім Чен Ином – у 2018-2019 роках вони тричі зустрічалися особисто. Після кількарічної перерви за президентства Байдена, Трамп знову висловив готовність поновити діалог з північнокорейським лідером. Лі Чже Мьон звернувся до Дональда Трампа з проханням стати “миротворцем” і допомогти повернути Кім Чен Ина за стіл переговорів. Очікується, що під час листопадового саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (APEC) у Південній Кореї може відбутися зустріч Трампа і Кіма на кордоні. Раніше Лі Чже Мьон також попросив лідера КНР Сі Цзіньпіна посприяти мирному процесу та денуклеаризації.

Нова політика Сеула щодо Росії

Важливою деталлю нового курсу Сеула стала поява у президентській адміністрації радника з національної безпеки Ві Санґ-рака. Ві – колишній посол Республіки Корея в Росії (2011-2015), фахівець з північноамериканського напрямку, північнокорейського ядерного питання та російських відносин.

Ві Санґ-рак бажає підтримувати зміцнення кооперації з США і Японією, але водночас фокусує увагу на “управлінні зв’язками з Китаєм, Росією та КНДР”. Зокрема, він неодноразово заявляв, що постачання летальної зброї до України треба “дуже обмірковувати”, бо “повний розрив зв’язків з Росією” шкодитиме національним інтересам Кореї.

Ще у 2014 році, коли після катастрофи MH17 майже весь світ наполягав на нових санкціях, Ві Санґ-рак відкрито заявляв, що Південна Корея “не планує слідувати прикладу США та Європи”. Він пояснював, що Сеул зацікавлений у тісних двосторонніх зв’язках із Москвою, зокрема для розвитку торгівлі та інвестицій. Саме в ті роки двосторонній товарообіг сягав 17,5 млрд доларів, а корейські бізнесмени вивчали можливості збільшення інвестицій в російську економіку. У своїх нещодавніх виступах Ві неодноразово підкреслював, що діалог з Росією слід будувати на “зручній позиції” для Сеула. Він заявляв, що теперішня угода про оборону між Росією та КНДР матиме “негативні наслідки” для міжкорейської безпеки та відносин між Москвою та Сеулом.

Новий уряд Лі Чже Мьона прагне не допускати погіршення відносин із Китаєм та Росією під приводом альянсу з США. Ві Санґ-рак у цьому контексті виступає одним з головних реалізаторів такої політики. Сеул під його впливом навряд чи закриє “сірі” чи дипломатичні канали з Кремлем. Скоріше, Південна Корея може спробувати встановити з росіянами певні “правила гри”. Наприклад, обговорювати безпекову ситуацію на Корейському півострові, використовуючи зв’язок з Москвою для стримування Пхеньяна, або ж шукати угоди щодо енергетичних постачань.

Відкриття більш тісного діалогу між Сеулом і Москвою загрожує Україні. Будь-яке розширення економічних або політичних контактів – наприклад, інвестиції або торгівля технологіями – фактично надає Росії нові шляхи обходу санкцій. У 2014 році Сеул вже намагався використати тодішню ізоляцію Росії для збільшення інвестицій та отримання доступу до енергоресурсів РФ. Сьогодні аналогічні можливості можуть виникнути у сферах напівпровідників, морського транспорту тощо. Коли Сеул уникав санкцій 2014 року, багато хто застерігав, що це дає Кремлю шляхи втечі від західних обмежень. Залучення Росії до “підтримки” безпеки у регіоні підвищує геополітичний статус Москви, при тому, що сам же Кремль через стратегічну співпрацю підсилив військову спроможність КНДР, що погіршило безпекове середовище навколо Південної Кореї.

Таким чином уряд Лі Чже Мьона, з одного боку, намагається підтримувати коаліцію демократій у регіоні, а з іншого боку – не допустити загострення на власному кордоні, де задіяна Росія через Північну Корею. Пхеньян та Москва показали, що налаштовані йти до кінця проти Заходу. Тому ключове питання – наскільки успішною може виявитися політика нового президента Лі Чже Мьона з тими, хто не бажає миру, але може використовувати мирні прагнення інших для отримання поступок. Зрештою, так як це робить зараз Росія, яка під “димовою завісою” зацікавленості у мирі продовжує війну проти України, намагаючись знищити її державність. Мир має спиратись на силу – єдине, що розуміють диктатури, такі як КНДР та Росія. Південна Корея має бути готова до загроз, які йдуть від її північного сусіда, та підтримувати демократії, які вже протистоять на полі бою Пхеньяну та Москві.

Аналітичний матеріал підготувала Катерина Водзінська, експертка аналітичного центру "Resurgam" з питань Південно-Східної Азії та Китаю.