Корпорація, а не демократія. Результати парламентських виборів у Придністров’ї

30 листопада 2025 року у невизнаному Придністров'ї відбулися чергові парламентські вибори до Верховної Ради. На перший погляд, це звичайна процедура ротації депутатського корпусу в регіоні, який уже понад тридцять років існує в стані замороженого конфлікту. Проте за фасадом виборчих дільниць і скриньок для голосування ховається жорстка реальність, адже Придністров’я давно перестало бути просто невизнаною квазідержавою. Наразі це унікальний експеримент корпоративного управління територією, де межа між бізнесом і владою повністю стерлася.

Нинішні вибори лише підсвітили глибоку системну кризу Придністров’я, де стара економічна модель остаточно розсипалася, а російська підтримка  більше не рятує ситуацію. Регіон стоїть перед вибором або інтеграція з Молдовою, або неминучий економічний та соціальний занепад.

“Республіка Шериф”: хто насправді править Придністров'ям

Справжня влада зосереджена у руках холдингу “Шериф”, який контролює близько 60% легальної економіки регіону – від супермаркетів і автозаправок до телеканалів, футбольного клубу та операторів зв’язку. Половина бюджету формується за рахунок податків цієї структури, а без схвалення керівництва холдингу не ухвалюється жодне політичне рішення. Офіційні органи влади, включно з президентом Вадимом Красносельським і парламентом, виконують формально представницькі функції, тоді як реальні важелі впливу перебувають у руках бізнес-еліти родини Гушан.

Партія “Обновление”, яка займає 29 із 33 місць у Верховній Раді, – це політичне крило “Шерифа”. Галина Антюфєєва, яка очолює партію з 2016 року, не приймає самостійних рішень, адже вона виконує волю справжніх господарів ПМР. Кандидати партії на виборах отримують фінансову підтримку, доступ до адміністративного ресурсу та медіа-просування через канали холдингу. У такій системі результат виборів визначається не волевиявленням громадян, а домовленостями всередині еліти.

Виборча система та політичний ландшафт

Вибори до Верховної Ради Придністров'я проводяться за мажоритарною системою в 33 одномандатних округах, що дозволяє контролювати результати через прямі зв’язки кандидатів з виборцями, адміністративний ресурс і фінансування “потрібних” кандидатів. 

Політичний ландшафт демонструє тотальну одноманітність. У регіоні фактично діють лише дві політичні сили: партія “Обновление” та Придністровська комуністична партія, які попри розбіжності у внутрішній політиці, одностайно виступають за союз із Росією. Проєвропейських або навіть помірковано промолдовських сил просто не існує, а будь-які спроби створити альтернативу жорстко придушуються через судові переслідування та дискваліфікацію кандидатів.

Передвиборча кампанія та усунення опозиційних кандидатів

На виборах балотуються переважно чинні депутати, місцеві чиновники та бізнесмени, пов’язані з холдингом “Шериф”. Нових облич система не допускає, обмежуючи оновлення еліт косметичною ротацією всередині вузького кола. Програмні заяви “Обновления” зводяться до абстрактних обіцянок економічної стабільності, “захисту від Кишинева” та очікувань на російську підтримку, без конкретних механізмів реалізації. Комуністи апелюють до ностальгії за СРСР і критикують “Обновление” за корупцію, проте їхня стратегія зводиться до вимог соціальних виплат і фінансової допомоги з Москви, яка в умовах війни в Україні та санкцій малоймовірна.

Передвиборча кампанія 2025 року продемонструвала повну відсутність політичної конкуренції. Центральна виборча комісія систематично усувала неугодних кандидатів. Одних звинувачували в “сепаратизмі” за заклики до діалогу з Молдовою, інших дискваліфікували через формальні помилки, треті зазнавали тиску через податкові перевірки та погрози кримінальних переслідувань. Напередодні голосування 25 листопада суд зняв з участі активіста Олександра Бондаренка, звинувативши його в нібито обіцянках матеріальних вигод виборцям, тоді як його суперник від холдингу “Шериф” робив лише абстрактні обіцянки і залишався безкарним. 

Найрезонанснішим прикладом стало усунення Миколи Малишева, адже для нього заднім числом ухвалили закон, що забороняє балотуватися тим, кому двічі відмовили, позбавляючи опозиційного активіста можливості брати участь у виборах. Малишев відкрито критикував корупцію та силові структури, за що зазнавав погроз, нападів і фізичного насильства. Отож, ці випадки демонструють, що влада перетворює вибори на ритуал, де результат відомий заздалегідь, а будь-яка опозиція можлива лише в межах, безпечних для еліт регіону.

Кінець ілюзій про “братерство” з Росією

Модель корпоративного феодалізму могла б функціонувати довго за умови економічної стабільності, проте 2025 рік остаточно зруйнував придністровське “псевдопроцвітання”. Напередодні виборів Григорій Карасін, голова міжнародного комітету Ради Федерації, говорив про “нерозривні історичні зв'язки”, проте за цією риторикою – повна байдужість до реальних проблем людей.

Епоха безкоштовного газу завершилася після припинення транзиту через Україну. Зараз постачання відбувається через непрозору схему: газ надходить через угорську компанію MET, оплату здійснюють посередники з Дубаю за рахунок російського кредиту, умови якого невідомі. 

Наслідки стали очевидними вже в жовтні 2025 року, адже довелося вводити режим економії газу, відключати гарячу воду та відкладати опалювальний сезон. Також затримки з виплатами повторювалися й у листопаді.  Оскільки підтримка Росії більше не рятує економіку, ця схема робить Придністров'я вразливим до кожного збою та повністю залежним від політичної волі Кремля.

Імітаційний виборчий процес отримав прогнозований результат

Парламентські вибори 30 листопада 2025 року остаточно підтвердили перетворення Придністров’я на керовану корпорацію без політичного плюралізму. Холдинг “Шериф” зберіг повний контроль над усіма владними інституціями, а новий склад парламенту формуватиметься виключно з лояльних функціонерів. Партія “Обновление” зберегла контроль над парламентом, отримавши переважну більшість місць, але це порожня перемога над руїнами економіки. Комуністи дещо посилили позиції, проте їхній вплив залишається обмеженим. 

За даними ЦВК, на 33 місця претендували 45 кандидатів. Поріг явки для визнання виборів дійсними відсутній, а офіційно зафіксована явка склала лише 26%. Такий катастрофічно низький показник відображає глибоку апатію населення та втрату віри у можливість змін. Населення фактично ігнорує вибори, не беручи участі у формальних процедурах, а адміністративний тиск, погрози та обіцянки впливають лише частково. Молодь масово виїжджає в пошуках роботи до Молдови, Румунії чи Росії, залишаючи регіон населеним переважно старшим поколінням, що поглиблює кризу життєздатності регіону.

Результати були настільки передбачуваними, що навіть проросійські медіа не змогли знайти в них інтригу. Вибори перетворилися на ритуал підтвердження статус-кво, адже зовні – формальна демократія, але фактично це повний контроль бізнес-еліти. Населення починає усвідомлювати, що виживання регіону залежить від Кишинева, а не від Тирасполя.

Також Молдова не визнала легітимності парламентських виборів в Придністров'ї, підкресливши, що вони відбулися на тимчасово окупованій території без дотримання міжнародних стандартів та присутності незалежних спостерігачів. Проте замість конфронтації Молдова продовжує стратегію “віддаленої реінтеграції” через економічні важелі.

Отож, майбутнє Придністров’я вже не визначають ідеологічні обіцянки чи формальні вибори – його визначає економічна реальність. Регіон стоїть перед неминучим вибором: продовжувати імітувати “державність” або інтегруватися з Молдовою, відкривши доступ до європейських ринків і стабільних ресурсів. Без цього майбутнього немає – і питання вже не в голосуванні, а в часових межах та ціні за роки збереженої ілюзії.

Рекомендації

Україні, ЄС і Молдові слід узгодити новий пакет санкцій, спрямований на керівництво Придністров’я та холдинг “Шериф”, аби обмежити їхню здатність поширювати російський вплив у регіоні та мінімізувати ризики для національної безпеки. 

Паралельно необхідно поглиблювати співпрацю з Молдовою та Румунією у сфері безпеки – від координації правоохоронних органів до спільних навчань і операцій. Такий підхід забезпечить ефективне стримування можливих дестабілізаційних дій Росії та зміцнить загальну регіональну стійкість.