Оборонне пробудження Хорватії. Стратегічна необхідність чи нова політична амбіція?

Фото: Збройні сили Хорватії

На практичному рівні ці заходи здатні допомогти збуту національного товару, що є критично необхідним в умовах завантаженості європейських ланцюгів постачання та дефіциту на ринку. Крім цього, політика прем’єр-міністра Андрея Пленковича демонструє зміщення пріоритетів країни з розвитку туристичної сфери на створення власної оборонної промисловості. Це набуває подвійного змісту, зокрема позиціонування Хорватії як конкурентоспроможного гравця в колі європейських держав з розвинутим ВПК, та як економічну перевагу, забезпечуючи національні потреби, яку може надати експорт зброї.

У розгляді стратегій Хорватії щодо розвитку оборонного комплексу погляди прем’єр-міністра Андрея Пленковича та президента Зорана Мілановича різняться. Наприклад, тема допомоги Україні у війні є дискусійною між сторонами. Зокрема, президент наполягає на зосередженні країни на власних військових потребах, проте прем’єр-міністр виступає прихильником постачання зброї Україні, обґрунтовуючи свою позицію тим, що надіслана зброя є застарілою та не становить цінності військовому потенціалу Хорватії.

Така розбіжність демонструє глибоку дилему в розумінні причин активного розвитку оборонної політики: чи на рішення вплинули амбіції, спрямовані на посиленні позиції країни поряд з державами Європейського Союзу, що мають широкий ряд новітнього озброєння та розвинуту військову промисловість, чи є реакцією на потреби ринку та геополітичні обставини, що склалися після повномасштабного вторгнення РФ, та потреби виконання фінансових зобов’язань перед НАТО.

ЄС, НАТО і зовнішні драйвери хорватського ВПК

Одним із ключових каталізаторів у переосмисленні архітектури безпеки Європи стало повномасштабне вторгнення РФ в Україну, яке спонукало країни ЄС до розширення та модернізації власних військово-промислових комплексів. Оскільки війна продемонструвала неготовність європейських держав до швидкого реагування в умовах високої напруги, зросла необхідність у зміні підходів до оборонних стратегій. Крім того, через невизначеність та непередбачуваність підтримки з боку союзників країна стає стратегічно вразливою в умовах криз, тому держави ЄС все частіше висловлюються про ненадійність імпорту боєприпасів та важливість розвитку власної оборонної промисловості як інструменту захисту своїх національних інтересів.

Агресія Росії створила миттєвий попит на розробку та експорт боєприпасів, на який реагують оборонно-промислові комплекси Європи. Зокрема, реагує і хорватська індустрія, яка з 2022 року модернізується та розробляє довгострокові стратегії, що для держави в цілому є не лише фінансовою перевагою, а й здатністю демонструвати безпекову автономію в регіоні.

Значним стимулом для Хорватії до розвитку оборонного виробництва стала комбінація можливостей, які пропонують європейські програми, та зобов’язань перед НАТО. Впродовж 2023-2025 років Європейський Союз запровадив ряд стратегічних ініціатив, що відкривають країнам можливості для розвитку їхнього оборонного потенціалу та технологічного забезпечення.

Однією з таких є програма ASAP (Act in Support of Ammunition Production), що спрямована на забезпечення країн ЄС снарядами, порохом та вибуховими речовинами. Паралельно з нею діють ініціативи EDIRPA (European Defence Industry Reinforcement through Common Procurement Act), що покликані сприяти спільним закупівлям озброєння серед країн членів та SAFE (Security Assistance for Europe), що передбачає фінансову допомогу для інвестицій в оборонний потенціал, надаючи довгострокові кредити з низькими ставками.

Для Хорватії ці ініціативи є інструментом для отримання співфінансування для модернізації власних підприємств й запуску власних ліній з виробництва снарядів 122 мм та 155 мм, та надалі , участь у колективних контрактах, які гарантуватимуть стабільність попиту та вихід продукції на європейські ланцюги. Крім того, Загреб планує до 2030 року збільшити оборонні витрати до 3%, що створює фіскальний фундамент для розвитку національної промисловості.

Дефіцит артилерійських снарядів та недостатні виробничі потужності у країнах Європейського Союзу створюють можливість для Хорватії заповнити європейський ринок своєю продукцією. Цьому сприяє і курс Брюсселю, спрямований на диверсифікацію джерел постачання боєприпасів та зменшення залежності від імпорту з третіх країн, що дозволить ЄС забезпечити власну стратегічну безпеку, отримавши значну економічну перевагу через створення робочих місць та розвиток підприємств.

У контексті ремілітаризації Європи можна спостерігати активну фазу перерозподілу ролей – наприклад, Чехія, Словаччина та Польща швидко консолідують виробничі потужності, залучаючи фінансування від європейських оборонних програм та кооперуючись із західними партнерами. Для Хорватії це демонструє необхідність знайти свою спеціалізацію, щоб не опинитись серед периферійних гравців. Потенційними напрямками виробництва можуть бути 122 мм та 155 мм боєприпаси, компоненти до бронетехніки та роботизовані системи розмінування.

Крім конкуренції з боку країн Центральної Європи, важливим аспектом є регіональне суперництво з Сербією, яка останні роки активно модернізує свій ВПК за підтримки Китаю, Російської Федерації та Об’єднаних Арабських Еміратів. Розвиток оборонної промисловості Хорватії стане проявом  політики стримування активного військового розширення Белграду. Це також демонструватиме перед союзниками в НАТО важливість посилення оборонної спроможності Загребу, який здатен зберегти баланс та стабільність у Балканському регіоні як військово розвинений член Альянсу. До того ж політика розвитку хорватського ВПК дозволить укріпити за державою сильні позиції на Балканському півострові та збільшити вплив на сусідні держави.

Державна мотивація: між іміджем і необхідністю

Курс уряду Андрея Пленковича є спрямованим на оборонну автономію та є одним із ключових драйверів розвитку ВПК Хорватії. Проте розбіжності між прем’єр-міністром і президентом держави викликають дискусії в дослідників щодо подальшого вектора руху військово-промислового комплексу країни. Наприклад, Зоран Міланович неодноразово критикував дії голови уряду та закликав дотримуватися конституційних рамок управління армією.

Пандемія COVID-19 завдала значної шкоди економіці Хорватії, оскільки зменшила кількість туристів, через що відбулося падіння доходів. Ця ситуація стимулювала Загреб до пошуку нових, стабільних джерел диверсифікації економіки. Розширення виробництва боєприпасів та бронетехніки здатне забезпечити зайнятість громадян та створити локальні ланцюги доданої вартості. Такі заходи допоможуть Хорватії створити комплекс з мінімальною залежністю від імпорту ключових компонентів, що є особливо важливим в умовах виготовлення 122 мм та 155 мм снарядів й бронетехніки. До того ж забезпечення Європи цими боєприпасами дозволить уряду використовувати свій ВПК як іміджевий інструмент зовнішньої політики, що надалі демонструватиме союзникам в НАТО самостійність й твердість Загреба в оборонних питаннях.  

Попри розбіжності Андрея Пленковича та Зорана Мілановича щодо ВПК, всі сторони дійшли консенсусу щодо важливості збільшення фінансування сфери оборони як реакції на регіональні безпекові виклики. До того ж активна участь Хорватії в програмах НАТО стимулюватиме локалізацію виробництва, що забезпечить сумісність із союзними стандартами та швидке постачання у разі виникнення кризових ситуацій. Розвиток ВПК дозволить не лише забезпечити власні потреби армії, а й сприятиме позиціонуванню країни як надійного регіонального постачальника боєприпасів. Своєю чергою, активна участь у спільних програмах EDA/ASAP дозволить фінансово мотивувати модернізацію виробництв та розвитку власної системи виробництва озброєння, наслідком якого може стати закріплення економічної присутності Загреба у південноєвропейському оборонному кластері.

Індустріальний потенціал і “слабкі місця” ВПК Хорватії

Хорватія володіє базовими компетенціями для початку локалізації виробництва. Наприклад, підприємства HS Produkt, Đuro Đaković і DOK-ING володіють значним практичним досвідом у галузі металообробки, точного зварювання, машинобудування та сферах управління. Це дозволяє скоротити початковий бар’єр входу, оскільки частина обладнання та технології можуть бути адаптовані під нові лінії, а виробничі практики вже присутні.

Але виробництво артилерійських снарядів вимагає спеціалізованих технологічних комплексів, зокрема пресів та формувальних ліній для гільз, цехів термічної обробки, ділянок для виготовлення зарядних елементів тощо. Забезпечення повного циклу виробництва – це капіталомістка інвестиція з довгим терміном окупності, яка без державного співфінансування та участі у європейських проєктах матиме високі економічні ризики.

Відповідність стандартам сумісності (STANAG) та процедурам випробовування є обов’язковою умовою як для внутрішнього застосування озброєння у підрозділах, що взаємодіють з партнерами, так і для експорту в країни ЄС й НАТО. Процес сертифікації включає довготривалі випробовування, полігонні тести, погодження процедур, тощо. Для Хорватії це буде означати додаткові витрати на всі відповідні заходи, що повинні забезпечити процес стандартизації боєприпасів. До того ж спеціалісти у цій сфері – зокрема, інженери, фізики, хіміки, фахівці з контролю якості вибухових виробів – є дефіцитними. Нелегкою справою стане й організація польових випробувань, сховищ, систем протипожежного захисту, інфраструктури, логістики та екологічних заходів, оскільки зазначені етапи роботи вимагатимуть просторового планування, роботи з громадами та довготривалими процесами одержання дозволів.

Ключові елементи та запчастини при виробництві озброєння можуть залишатися імпортними навіть за умови локального виготовлення озброєння, що може створювати перешкоди у процесі виробництва, наприклад, затримки постачань, ризики санкцій та логістичні перебої. При цьому важливо забезпечити конкурентоспроможність шляхом забезпечення достатніх обсягів замовлення або володіти сильним експортним портфелем, оскільки дрібносерійне виробництво є значно дорожчою ініціативою з високим ризиком невиправданості фінансування. Масштабні партії забезпечують економію на матеріалах, логістиці та дозволяють оптимізувати CAPEX (капітальні витрати) і OPEX (операційні витрати).

Перспективи для України

Хорватія може постачати Україні, за умови співпраці між сторонами, як готові вироби, так і запасні частини для техніки. Підприємства країни можуть залучатися до обслуговування, ремонту та модернізації українського озброєння. Сторони здатні проводити спільні навчання та тренінги, у рамках яких передаватимуть навички та знання щодо обслуговування та експлуатації озброєння. Крім того, можлива кооперація у розробці компонентів та виробничих ліній, створення ланцюгів для транспортування, зберігання та тестування продукції. 

Крім переваг постачання озброєння з Хорватії, є і ряд ризиків – зокрема, диверсії та ймовірність потрапляння зразків боєприпасів в руки третіх сторін. Підтримка та постачання Україні снарядів здатне посилити напруженість як з певними державами, так і всередині Хорватії через різні погляди президента та уряду. Також у разі невідповідності нормам та відсутності сертифікації виробництво ризикує потрапити під санкції або мати обмежену підтримку з боку європейських програм.

Аналітичний матеріал підготувала Дарія Гончаренко, стажерка аналітичного центру "Resurgam".