
Дмитро Корнієнко, засновник Аналітичного центру RESURGAM.
Фото: Associated Press
І можна застосувати найпростіше пояснення: «ну не любить поляк українця» (в певних випадках так і є) і сказати, що це цілком відповідає підходу «бритва Оккама». Але якраз навпаки: найпростішим поясненням було б продовження PURL через потребу польської безпеки орієнтуватись на гарні відносини з американцями та відносну прихильність уряду Туска до України через необхідність стримувати Кремль.
Справа тут в іншому. І починається вона з того, що доволі значна кількість країн Європи висловлює невпевненість щодо того, чи за призначенням використовуються американською стороною кошти, сплачені за зброю для України за програмою PURL. Щобільше, чи не стають ці кошти несвідомим європейським сприянням для Пентагона продовжувати військову операцію в Ірані, яка не відповідає інтересам країн Європи ні в енергетичному, ні в безпековому плані. Про це окремо говорили.
Наприкінці минулого року Зеленський оголошував очікування, що Україна планує отримувати щомісячно зброї та послуг за PURL на 1–2 млрд. І якщо перші місяці цей темп був хоча б близький, то зараз мінімальні повідомлення про європейські внески за цією програмою. Остання згадка про масштабний внесок країн Європи у PURL датується червнем 2026 року, коли під час Рамштайну 9 країн погодились зробити внесок на загальну суму в 1 млрд.
Саме з середини літа знову почалися підозри щодо недоброчесності американської сторони. І якщо на початку року, коли теж були підозри у зловживаннях Пентагона програмою PURL, Рютте як керівник НАТО, організації, що координує цю програму, спростовував підозри та запевняв, що все працює, то зараз генеральний секретар не спростовує чутки так активно.
На тлі всіх цих чуток і процесів, ймовірно, відбулося значне падіння внесків європейців у PURL за останні 6 місяців. Це спровокувало посадовців США (Пентагон) звертатися до країн Європи з пропозицією/вимогою збільшити внески за PURL, та залучити більше коштів. Це відбувається на тлі різкого падіння довіри до надійності механізму.
У статті Bloomberg за 3 листопада йдеться, що «найближчим часом» США звернуться до союзників щодо цього. Видно, звернулися. У тому числі до Польщі — однієї з найбільш американоорієнтованих країн у Європі, яка до того ж напередодні запросила додатковий американський контингент для розміщення.
Тому, навпаки, на перший погляд доцільніше для Варшави було б зробити в PURL якийсь символічний внесок, щоб збільшити натомість ймовірність схвалення збільшення американського контингенту.
Але зміст у тому, що Туск орієнтується на загальноєвропейську безпеку та архітектуру, а якраз розширити американську присутність і платити за кожного американця 15 тис. доларів на місяць — це пропозиція президента Навроцького і загалом лінії PiS, політичних опонентів Туска. PiS більшою мірою саботує європейські оборонні треки, виключно орієнтуючись на оборонну співпрацю з американцями.
Тому, ймовірно, що на тлі звернення Навроцького щодо розміщення додаткових американських сил у Польщі у відповідь американці, як і планували раніше, звернулися: «купляйте більше за PURL. Це спровокувало саме публічну заяву Туска, що для багатьох країн Європи зараз і так неформальним станом.
По-перше, відсутністю довіри до PURL (і це загальноєвропейський тренд зараз). Оскільки є ризик, що надані кошти використовуються американцями не за призначенням і зрештою слугують затягуванню війни в Ірані, що також не відповідає інтересам Європи.
По-друге, публічна заява (на відміну від інших країн Європи, які також просто мовчазливо зараз утримуються щодо внесків у PURL) зумовлена прямим зверненням американців до поляків через процес комунікації опонента Туска — президента Навроцького — щодо розміщення американських солдатів у Польщі. Де найбільш очевидний мотив: «гроші на PURL — більша ймовірність позитивного схвалення запиту Навроцького, що принесе йому політичні бали». Публічною заявою Туск обриває діяльність Навроцького або, як мінімум, ускладнює її. А заява про відсутність коштів — це спосіб уникнути вже для себе критики та реакції США.
По-третє, вибори. Чому не використати й так необхідний крок для того, щоб розвінчувати наративи політичних опонентів, мовляв, «Туск більше любить Україну, ніж Польщу, і взагалі маріонетка Брюсселя та Берліна». За соціологією зараз партія Туска є абсолютним лідером, але проблема в тому, що союзники прем’єра для більшості бовтаються на межі проходження. Тому КО Туска треба розширювати базу, щоб мати шанс сформувати більшість з Левицею.
Але робить це все Туск не за рахунок України, він лише використовує обґрунтовану паузу в PURL багатьма країнами Європи через ризик недоброчесності США. І як мінімум це обґрунтовано до січня-лютого 2027 року. Поки не відновиться повноцінний контроль комітетів Конгресу за всіма махінаціями Пентагона.
І як би парадоксально це не звучало, польська зупинка PURL — і в українських інтересах через те, що існує дуже великий ризик, що ця допомога повноцінно не надходить, а за кошти від неї Пентагон підтримує війну в Ірані — головну причину високих цін на нафту. Також важливо, щоб PiS (Навроцький) не отримала додаткові бали у разі реалізації домовленостей із США, бо Київ не зацікавлений у популістичному, антиукраїнському польському уряді на основі коаліції PiS з двома Конфедераціями.
А до того часу (поки PURL не стане знову більш-менш надійним) більш важливо, що Варшава попередньо планує долучатись до великої загальноєвропейської програми підтримки України на наступний рік/роки. Процес розробки, прийняття і лобізму якої вже розпочався. І це зараз ключове, ну і важливо, щоб, підтримуючи нас у цьому, Туск не втрачав додатково в рейтингу, бо уряд PiS і Конфедерацій — це набагато більші проблеми буквально у всьому: від військової допомоги до євроінтеграції та логістики.