МІЖНАРОДНАІНФОРМАЦІЙНА ТА АНАЛІТИЧНА
СПІЛЬНОТА
+ Долучитись
Підтримати
МІЖНАРОДНА
Дмитро Вороненко, Технологічний підприємець, PhD у сфері штучного інтелекту, з досвідом створення та масштабування кількох AI-фінтех-компаній, а також роботи з великими міжнародними компаніями й державними інституціями у США, Європі, Південно-Східній Азії та інших регіонах. Його аналітика фокусується на складних міжнародних бізнес-системах, керуванні ризиками, багатофакторному прийнятті рішень і предиктивному аналізі.
Фото: glavcom.ua
Майже чотири з половиною роки повномасштабної війни Китай залишався для Росії якнайменше критично важливим економічним, технологічним і дипломатичним тилом. Водночас інтереси Пекіна і Кремля не є тотожними. Китаю вигідна ослаблена й залежна Росія, але значно менш вигідні її неконтрольована деградація, втрата доступу до дешевих ресурсів, подальша мілітаризація Європи та поглиблення конфронтації Китаю із Заходом через російську війну. Чим гіршою стає стратегічна траєкторія Москви, тим більше для Пекіна змінюється співвідношення між вигодами від підтримки Росії та ціною її порятунку. Саме тут для України виникає дипломатичне вікно: не переконувати Китай стати на український бік, а впливати на його власний розрахунок.
Україні не слід просити Китай про співчуття; вона має показати Пекіну, що стійкий і прийнятний для України мир краще захищає китайські інтереси, ніж спроба врятувати російське бачення своєї перемоги.
Україна може домогтися вигідної мирної угоди за посередництва Китаю, якщо буде готова до китайських ліній тиску, не відмовиться від своєї стратегії перемоги й не дозволить Кремлю нав’язати переговорну рамку, показавши Китаю, як зробити угоду достатньо вигідною для Пекіна і водночас прийнятною для України, Європи та Сполучених Штатів.
Посилення активності Китаю у мирному посередництві є однією з найвагоміших ознак того, що Росія вступила у фазу стратегічної поразки: Москва ще може захопити невеликі додаткові території, однак її власна воєнна та економічна траєкторія більше не забезпечує реалістичного шляху до стійкої стратегічної перемоги. Її решта шансів залежать передусім від розпаду західної єдності, політичної невдачі України або зовнішнього порятунку.
Китай можна переконати підштовхнути Росію до довготривалого, збалансованого миру, якщо показати Пекіну, що дотиснути Кремль до реалістичних умов вигідніше для китайських інтересів, ніж рятувати Росію від наслідків кремлівського максималізму.
Мета цієї статті – озброїти Україну та її партнерів аргументами, необхідними для формування китайських розрахунків до і під час будь-якого дипломатичного процесу за сприяння Китаю.
Україна має розвивати окремий дипломатичний напрям із Китаєм, стратегічно узгоджений із Коаліцією охочих. Пекін слід закликати сприяти прийняттю Росією нової архітектури безпеки, а не перебудовувати цю архітектуру відповідно до російських заперечень.
Ця стаття відображає особисті оцінки та пропозиції автора і не є офіційною позицією жодної держави чи організації. ЇЇ мета – запропонувати сценарну рамку для професійного обговорення китайських інтересів, можливих переговорних тактик і українських відповідей. Частина висновків є аналітичними припущеннями, які за своєю природою не можуть бути підтверджені публічними заявами.
Кілька нещодавніх дипломатичних сигналів свідчать, що Пекін перевіряє, чи можна вже зараз сформувати врегулювання, прийнятне для себе.
Виступ Токаєва 25 липня можна розглядати як сумісний із китайською позицією і, можливо, заохочений Китаєм сигнал Москві, хоча публічних доказів такої координації немає. Колишній дипломат у Китаї, який вільно володіє китайською мовою і за дев’ять днів до цього зустрічався із Сі Цзіньпіном, публічно сказав керівнику Кремля, що Казахстан не розуміє цієї війни і що її слід заморозити. Хоча Токаєв послався на сигнали з Європи та Сполучених Штатів, а не з Пекіна, політичний час його виступу дає підстави вважати, що його послання щонайменше відповідало зміненим розрахункам Китаю.
Існує значна ймовірність, що Андрій Сибіга зустрінеться з Ван Ї найближчим часом, можливо, у серпні або вересні, ще до запланованого на 24 вересня візиту Сі Цзіньпіна до Сполучених Штатів, хоча точна його дата публічно не підтверджена. 7 липня Сибіга підтвердив, що Ван Ї запросив його до Китаю і що сторони вже обговорюють дати. Оприлюднивши запрошення, Київ передав наступний хід Пекіну: надмірне зволікання послабить претензії Китаю на роль мирного посередника і поглибить європейські сумніви щодо його намірів.
Китай не можна назвати нейтральним спостерігачем: якнайменше його торгівля, технологічні потоки й дипломатичні рішення впливають на тривалість війни. Китай активізується не тому, що став нейтральним, а тому, що ціна подальшого погіршення становища Росії починає перевищувати вигоду від зволікання.
Стратегічний момент. Керівництво Китаю, ймовірно, оцінює стратегічне погіршення становища Росії тверезіше, ніж це дозволяє публічна риторика Кремля: Китай має іншу структуру стимулів, ніж Кремль: для Пекіна збереження Росії як стратегічного активу важливіше за максималістські воєнні цілі Москви, а неконтрольоване погіршення становища Росії створює для Китаю дедалі більші ризики. З огляду на зростання технологічних спроможностей України, та дедалі більш ризикованих дій Росії, Китай не має причин чекати, доки шанси Москви стануть значно гіршими, а Росія перетвориться з активу на тягар.
Зберегти залежну Росію. Подальший прорахунок Кремля може призвести до деградації нафтової, газової, транспортної та промислової систем Росії, звузити важливий ринок для китайських товарів і поставити під загрозу доступ до дешевих ресурсів.
Уникнути розпаду Росії. Якщо Кремль затягуватиме війну, ризики дезінтеграції Росії можуть швидко зростати. Китай, ймовірно, хоче бачити Росію залежною, але не зруйнованою.
Захистити доступ до Європи і транзит. Китай потребує європейського ринку і бачить дедалі більші ризики переривання білоруського коридору з Китаю до ЄС.
Посилити дипломатичні важелі. Китай прагне престижу успішного мирного посередника і можливості перетворити поступ у врегулюванні війни проти України на поступки Сполучених Штатів у питаннях мит, технологічних обмежень, мікросхем для систем штучного інтелекту або риторики щодо Тайваню.
Китай може прагнути отримати визнання за завершення війни, яку він допомагав Росії підтримувати. Пекін ймовірно намагатиметься перетворити свій вплив на Москву на дипломатичний престиж, водночас мінімізуючи обговорення потоків товарів подвійного призначення та обходу санкцій. Згодом Китай зможе заявити, що без нього мир був би неможливим.
Відвести підозри. Після нещодавніх візитів Ван Ї до країн Північної Європи Китай розуміє, що Європа дедалі частіше бачить у ньому не просто вигодонабувача війни, а її пособника або щонайменше сторону, що сприяє її продовженню.
Урятувати Росію від економічного краху. Китай, ймовірно, зацікавлений, щоб Росія була достатньо слабкою і залежною, але не настільки слабкою, щоб зруйнувалися її економіка або держава.
Не допустити приниження Росії. Росію дедалі частіше сприймають як державу під китайським патронатом, тому її очевидне приниження через поразку у війні зашкодить і образу Китаю як наддержави.
Поглибити економічні зв’язки з Європою.
Використати перспективу миру напередодні очікуваної зустрічі Сі Цзіньпіна з президентом Трампом, щоб домагатися негайних поступок США у чутливих для Китаю питаннях – риториці щодо Тайваню, митах або мікросхемах для систем штучного інтелекту.
Формувати умови мирної угоди на користь Китаю всюди, де це можливо, зокрема отримати економічні вигоди від відбудови України або російських поступок, водночас не допускаючи умов, здатних стратегічно зашкодити Китаю: положень щодо Білорусі, зменшення залежності Росії від Китаю чи зближення Росії із Заходом.
Зволікати. Китай може прагнути дати Кремлю і собі більше часу для пошуку або забезпечення вигіднішого результату, відкладаючи жорсткіші антиросійські й антикитайські заходи, насамперед із боку Європи.
Послабити тиск на Росію. Пекін може стверджувати, що переговори вже тривають, а тому Захід не повинен збільшувати підтримку України, запроваджувати додаткові санкції чи робити кроки, здатні «зірвати поточні переговори».
Перевірити межі України, її рішучість, готовність завершити війну на вигідніших для Росії умовах, а також слабкі місця української стратегії та переговорних аргументів. Це підготує Сі Цзіньпіна до переговорів із президентом Трампом і водночас Китай може бути зацікавлений допомогти Росії через передання інформації.
Залежність Росії від Китаю у сфері комплектуючих, фінансів, торгівлі, енергетичного експорту, логістики, дипломатичного прикриття та обходу санкцій уже настільки велика, що Пекін має важелі, здатні зробити відмову Кремля від прийнятного врегулювання економічно й стратегічно неприйнятною. Китай не керує кожним рішенням російського керівництва, але він може поставити Москву перед чітким вибором: погодитися на стійке врегулювання або втратити критично важливу підтримку, без якої Росія ризикує зазнати швидкої воєнної поразки, глибокого економічного занепаду та внутрішньої дестабілізації.
Україна має наполягати, що Китай не може одночасно претендувати на роль миротворця і відмовлятися від відповідальності за використання важелів, від яких сьогодні залежить здатність Росії продовжувати війну.
Будь-яке посередництво країни, що є щонайменше стратегічним партнером Росії створює ризики тиску на Україну й спроби використати перемовини для схилення України до прийняття вигіднішого для Росії врегулювання. Такими лініями тиску можуть бути: сигнал про можливий ядерний удар, технологічні важелі, аргумент виснаження, російська перевага в обсязі пропозицій та загроза новою хвилею повномасштабної мобілізації.
Китай може стверджувати, що Україна не здатна перемогти у тривалій війні на виснаження, а тому повинна вже зараз погодитися на прийнятні для Росії умови.
Контраргумент України: Україна може перемогти у боротьбі на виснаження, створюючи для Росії гострий дефіцит пального й електроенергії, обмежуючи її доступ до портів Чорного, Балтійського і Каспійського морів та використовуючи вразливість її надмірно централізованих логістичних і промислових систем. Завдяки розширенню протиракетної оборони, власному виробництву балістичних ракет і нарощуванню виробництва далекобійних дронів Україна може завдавати Росії дедалі тяжчих втрат у війні на виснаження. Відбудову України підтримуватимуть російські репарації та допомога ЄС і Групи семи, тоді як із кожним наступним місяцем війни Росія матиме дедалі менше шансів відбудуватися або зберегтися як єдина держава. Крим уже демонструє, як тривала ізоляція, порушення логістики й деградація інфраструктури можуть поширюватися на інші регіони Росії. Україна впевнена, що зможе зберегти підтримку союзників доти, доки ціна продовження війни не перевищить політичну цінність, яку Кремль здатен із неї отримувати. Перемога не є автоматичною, але це реальна альтернатива угоді, виконання якої неможливо забезпечити і яка дозволить Росії переозброїтися.
Китай може попереджати, що у разі відмови України від запропонованих умов Кремль після вересневих виборів розпочне повномасштабну мобілізацію, і Україна не витримає.
Контраргумент України: Росія може мобілізувати людські ресурси, але не може мобілізувати інноваційну екосистему. Україна поєднує понад 160 конкуруючих виробників дронів, виробничу спроможність понад вісім мільйонів дронів на рік, швидкий зворотний зв’язок між фронтом і виробниками, розширення наземних і ударних безпілотних систем середньої дальності, а також понад 100 компаній, які навчають військові моделі штучного інтелекту на даних із поля бою. Інтеграція України із західними оборонними, напівпровідниковими, програмними та дослідницькими екосистемами штучного інтелекту лише починає прискорюватися.
Додаткова мобілізована жива сила може забезпечити обмежені територіальні просування, але вона не створить автоматично технічно підготовлених операторів, інженерів, фахівців радіоелектронної боротьби та ініціативних молодших командирів, потрібних для війни безпілотних систем.
Мобілізація лише збільшить кількість особового складу, уразливого для дедалі щільніших українських ударів, і водночас посилить дефіцит робочої сили, еміграцію, фіскальний тиск і політичні ризики в Росії.
Досвід 2022 року дозволяє для сценарної оцінки припустити, що на кожного офіційно мобілізованого Росія може втрачати для реальної економіки загалом двох-трьох людей, включно із самим мобілізованим: через еміграцію, переховування, перехід у неформальну зайнятість, контрактну службу та інші форми уникнення мобілізації. Це не статистично встановлена константа, а робоче припущення, засноване на масштабах мобілізації та супутнього відтоку працездатного населення у 2022 році. Подібне або навіть вище співвідношення можна обґрунтовано очікувати й зараз: росіяни мають значно менше ілюзій щодо швидкої перемоги, розуміють, що мобілізація означає високу ймовірність загибелі або тяжкого поранення, і вже не очікують нічого подібного до легкої перемоги. Тому мобілізація може стати не інструментом порятунку російської війни, а заходом, який штовхне воєнну економіку Росії в гостру кризу, а це – результат, у запобіганні якому Китай безпосередньо зацікавлений.
Якщо Україна не погодиться на умови, зручніші для Кремля, Китай може висловлювати занепокоєння тим, що відмова здатна спровокувати обмежений ядерний удар з боку кремлівського керівництва, яке дедалі частіше подає звичайну воєнну поразку як екзистенційну загрозу. Китай може подавати такий сигнал, представляючи його як попередження, як оцінку мислення Кремля, як намагання уникнути небезпечної ескалації та турботу про безпеку України. Таке попередження може частково відображати реальне занепокоєння Пекіна, бо Китай неодноразово підкреслював неприпустимість використання ядерної зброї та тиснув з цього питання на Росію, але одночасно така стратегічна невизначеність у майбутніх діях Кремля є важелем тиску на Україну.
Контраргумент України: Україна не підкориться ядерному шантажу. Якщо Росія застосує ядерну зброю, наслідки другого порядку призведуть до значного погіршення стратегічного становища Росії та створять каскад наслідків, значно небезпечніших для Кремля за можливі вигоди. В інтересах Китаю зруйнувати очікування Кремля, що ядерний шантаж спрацює. Якщо ядерні погрози приносять територіальні винагороди, шкода вийде далеко за межі України. Інші ядерні держави уважно вивчатимуть результат. Країни без ядерної зброї також зроблять свої висновки й можуть вирішити, що стриманість приносить лише обіцянки, тоді як ядерна зброя забезпечує захист. Китай зіткнеться з посиленням тиску на користь ядерного озброєння Японії та Південної Кореї; а кожна держава, що живе поруч із ядерним агресором та його партнерами, перегляне цінність збереження без’ядерного статусу.
Наслідки не обмежаться першими годинами після удару. Застосування ядерної зброї може спричинити значно жорсткіше перекриття доступу Росії до електроніки й торгівлі, що забезпечує ведення війни, політично спростити конфіскацію заморожених російських активів, прискорити європейські оборонні інвестиції та зробити українські поступки політично не більш, а менш можливими. Росія перетворить себе з держави-агресора на системний ризик «ядерного зараження» міжнародної безпеки.
Саме тому демонстративне ядерне сигналізування може бути кориснішим Москві, ніж реальне застосування ядерної зброї. Погрози здатні лякати західні столиці й створювати враження, що прийняття російських умов є ціною уникнення ескалації. Реальне застосування змінить стимули України, Китаю, Європи, Сполучених Штатів та інших ядерних або майже ядерних держав у спосіб, який Кремль уже не зможе контролювати. Завдання полягає в тому, щоб зробити ці наслідки другого порядку очевидними Кремлю ще до того, як російський керівник дійде висновку, що ядерний примус може спрацювати.
Україні доцільно виходити з базового сценарію, що Росія влаштовуватиме демонстративний ядерний тиск, але не застосує ядерну зброю, особливо якщо Китай чітко повідомить Кремлю, як саме покарає такий крок.
Китай може натякнути, що він контролює постачання товарів подвійного призначення та комплектуючих для дронів до Росії, а частково й до України. Його «пильність» щодо постачань до Росії може різко знизитися, а їхні обсяги -- зрости; або, навпаки, контроль може бути посилений. Пекін може подавати такий тиск як небажаний, але необхідний крок для якнайшвидшого досягнення миру.
Контраргумент України: якщо Росія одночасно зіткнеться з кризами у нафтовому, газовому, електроенергетичному та логістичному секторах, граничний ефект можливих додаткових китайських комплектуючих зменшиться. Відвертіша китайська підтримка також буде сприйнята в Європі як пряме сприяння затягуванню війни, що прискорить санкції, технологічні обмеження та економічне дистанціювання Європи від Китаю. Крім того, використання такого аргументу буде прямим підтвердженням з боку Китаю, що Китай не є нейтральним спостерігачем: його торгівля, технологічні потоки й дипломатичні рішення впливають на тривалість війни. Україна розуміє бажання Китаю сприяти миру на реалістичних умовах, та готова пояснювати, які умови справді є реалістичними й здатними гарантувати довготривалий мир, що буде також і в інтересах Китаю.
Китай може отримати від Росії величезні поступки у вигляді сільськогосподарських земель, природних ресурсів, доступу до Арктичного маршруту, майже виняткового доступу до російського ринку та інших переваг. Україна не здатна перевершити обсяг російських поступок. Тому Китай може стверджувати, що Україні слід прийняти запропоновану ним угоду, навіть якщо вона не повністю задоволена, оскільки Китай робить Україні послугу, бо в легітимних інтересах Китаю збільшувати вигоди своєї країни.
Контраргумент України: усі ці потенційні великі поступки Росії залишатимуться вразливими до майбутніх воєнних руйнувань, додаткових санкцій, погіршення логістики та зниження вартості російської економіки. Україна може запропонувати те, чого Росія не може: законну участь у майбутній інтегрованій з ЄС системі виробництва, переробки сільськогосподарської продукції, логістики та відбудови. Китай уже має вигідні позиції для отримання російської сировини на сприятливих умовах; Україні не потрібно перевершувати Росію за обсягами ресурсів. Значно важливіший стратегічний інтерес Китаю — зберегти доступ до європейської торгівлі, технологій, інвестицій та промислової співпраці і не допустити, щоб Україна та Європа закрили цей значно цінніший напрям через те, що Пекін продовжуватиме сприяти російській війні.
Відповідь України має поєднувати три елементи: специфічну для Китаю історичну й дипломатичну мову, конкретні стратегічні важелі та позитивну економічну пропозицію.
«Століття принижень». Воно було спричинене не лише західними імперіями. Російська імперія скористалася слабкістю Китаю, нав’язала йому нерівноправні договори та захопила великі території. Сьогодні Україна протистоїть тому самому імперському принципу: агресивний сусід заперечує її національну ідентичність і застосовує військову силу для перегляду міжнародно визнаних кордонів. Допомагаючи Росії, Китай ризикує стати на бік однієї з держав, що колись принижували його, проти країни, яка чинить опір такому самому імперському примусу. Тому підтримка стійкого миру, заснованого на суверенітеті України, означатиме не перехід на бік Заходу, а відмову від імперської логіки, яку колись застосовували проти самого Китаю.
Територіальна цілісність. Вона є наріжним каменем світового порядку. Україна не просить Китай прийняти західну позицію — лише послідовно застосувати власний принцип навіть тоді, коли його порушує один із близьких партнерів Пекіна.
Неподільність безпеки. Китайський принцип неподільності безпеки має однаково застосовуватися і до України, і до Росії. Жодна стійка архітектура безпеки не може задовольняти заявлені безпекові інтереси Росії шляхом позбавлення України військових спроможностей і партнерств, необхідних для її виживання.
Однак історичної та нормативної аргументації недостатньо. Україна має підкріпити її конкретними важелями, які показують Пекіну, як продовження війни дедалі більше загрожуватиме його економічним і стратегічним інтересам. Є шість напрямів, через які Україна може змінювати стратегічний розрахунок Китаю: відкритість Європи, білоруську транзитну артерію, зникнення захищеної російської глибини, енергетичне серце Ямалу, ланцюги стратегічної сировини та інфраструктурні й одиничні стратегічні вразливості.
Стратегічний вибір Китаю полягає не між Росією та Україною. Він полягає між Європою, яка повертається до політики, зосередженої передусім на торгівлі, та Європою, яка вважає Китай тиловим пособником російської війни. Якщо мирна угода не унеможливить нову агресію, Європа ставитиметься до Китаю з підозрою, а стабільна довгострокова співпраця стане значно складнішою.
Угода має бути прийнятною для України та Європи. Несправедлива угода не витримає української демократії, а нестійке врегулювання створить постійно мілітаризовану Європу з Україною як її східним оборонно-промисловим ядром. Це зменшить політичну довіру Європи до Китаю та її економічну відкритість щодо нього.
Що довше триває війна, то вищою стає ймовірність того, що Росія знову використає білоруську територію, інфраструктуру або технічні системи у спосіб, який Україна не зможе залишити без відповіді. Тому Китай має розглядати свій транзитний коридор через Білорусь як умовний, а не гарантований: комерційний маршрут територією, яку використовують для сприяння атакам на Україну, не може постійно залишатися поза наслідками війни.
Серйозний новий інцидент із використанням білоруської території може змусити Україну завдати ударів, які унеможливлять подальші російські операції. Це поставить Кремль перед вибором: погодитися на руйнування його стратегічно важливих позицій у Білорусі або відволікти військові ресурси з України для їхнього захисту.
Білорусь стратегічно важливіша для Росії, ніж для України. Москва не може легко відмовитися від свого головного військового плацдарму на східному фланзі НАТО, тоді як Україні не потрібно окуповувати Білорусь, щоб отримати оперативні переваги. Навіть обмежений український тиск може розосередити російські сили, створити вразливості на головному театрі бойових дій, поставити під загрозу китайський сухопутний коридор до Польщі та зробити китайські активи в Білорусі вразливими до наслідків подальшої російської ескалації.
Тривала війна разом з логікою продовження такої війни робить російські ресурсні та логістичні системи менш надійними для самого Китаю.
FP-1 поклав край захищеній стратегічній глибині Росії. Після удару по Омському нафтопереробному заводу на відстані 2700 кілометрів, модернізований FP-1 може долати до 3400 кілометрів. В інтерв’ю Лорі Лумер 24 липня президент Зеленський заявив, що Україна очікує отримати дрони з дальністю 4000 кілометрів пізніше цього року, а у 2027 році — системи з дальністю від 5000 до 10 000 кілометрів. Тому нинішні можливості FP-1, та майбутні можливості далекобійної балістики слід розглядати не як межу української досяжності, а як початок швидкого розширення далекобійних ударних спроможностей. Донедавна Пекін міг виходити з того, що основні сибірські й арктичні ресурсні ланцюги, через які до Китаю надходять значні обсяги російської сировини, географічно захищені від українського тиску. Тепер продовження війни може прямо переносити частину економічної ціни російської агресії на вартість промислової сировини для Китаю та безпеку його постачання.
Наведені нижче приклади показують, як розширення українських спроможностей змінює саму географію ризику для Росії і, відповідно, економічний розрахунок Китаю щодо неї.
Нові далекобійні спроможності України, що дозволяють доставати до Ямалу, збільшують ризик для постачання газу до Китаю. Ямал – не просто газовий регіон. Це системний вузол: концентрована дуга великих газових родовищ, переробної інфраструктури, компресорних систем і північних магістральних газопроводів у Ямало-Ненецькому регіоні, де сходяться основні системи видобутку і транспортування російського газу. На цей регіон припадає приблизно 80% видобутку російського газу, а газ забезпечує близько 46% виробництва електроенергії в Росії. Масштабне й тривале порушення роботи цієї системи одночасно загрожуватиме внутрішній генерації електроенергії, експорту скрапленого природного газу і трубопровідного газу, загальному газовому балансу Росії та її спроможності підтримувати експортні поставки, зокрема до Китаю, бюджетним надходженням та китайській стратегії отримання ресурсів зі знижкою. Після припинення імпорту російського СПГ до ЄС значна частина Yamal LNG також буде змушена шукати ринки в Азії, передусім у Китаї, що ще більше посилить прямий китайський інтерес у стабільності цього регіону. Нові далекобійні ударні спроможності України вже зробили технічно можливим серйозне порушення роботи цієї системи. Ці спроможності надалі зростатимуть.
Україна вже майже паралізувала російську морську торгівлю через Азовське море і дедалі сильніше порушує чорноморський експорт енергоносіїв. У разі продовження війни ризики для російської експортної інфраструктури на Балтійському напрямку також зростатимуть. Європа все частіше та наполегливіше застосовує санкції та обмеження проти підсанкційного танкерного флоту Росії. Все це створює постійно зростаючі ризики для Китаю в отриманні дисконтованих енергоносіїв з Росії.
Збільшена дальність далекобійних ударних засобів України вже робить уразливими російські ланцюги кольорової металургії у Сибіру та на Уралі. У 2025 році Китай імпортував майже на 9 мільярдів доларів російської рафінованої міді, мідних концентратів і нікелю, тоді як «Норнікель» - великий виробник нікелю, міді, паладію та інших стратегічних металів – нині спрямовує до Китаю приблизно половину своїх продажів.
Ці матеріали забезпечують китайські електромережі, виробництво електромобілів та акумуляторів, електроніку, телекомунікації, авіакосмічну промисловість, високоякісні сплави й оборонно-промислові ланцюги постачання. Китай може частково замінити ці обсяги іншими джерелами, але лише за рахунок вищих цін, довшої логістики та втрати російських знижок.
Російський сектор азотних добрив у воєнний час не є суто цивільним: виробничі ланцюги аміаку, азотної кислоти й аміачної селітри перетинаються з виробництвом вибухових речовин та енергетичних матеріалів. Якщо Росія використовує ці промислові ланцюги для підтримання війни, Україна матиме дедалі більше підстав розглядати їх як вузли військово-промислового комплексу, що поставить під загрозу постачання до Китаю дешевих російських азотних добрив.
Китай може отримати вигоду від європейської заборони на російський скраплений природний газ завдяки більшим російським знижкам. Однак якщо війна триватиме, Україна матиме сильніші стимули тиснути на російську арктичну інфраструктуру експорту скрапленого природного газу до Китаю, зокрема Arctic LNG 2, вкрай обмежену кількість плавучих сховищ і криголамних газовозів класу Arc7 та інші концентровані експортні вузькі місця, щоб позбавити Росію доходів, які фінансують війну.
22 та 30 червня 2026 року Україна двічі уразила найбільший російський наземний комплекс супутникового зв’язку «Дубна». Повторні удари по Дубні та інших центрах супутникового зв’язку можуть погіршити військовий зв’язок, розвідку та координацію сил. Це не ліквідує російське ядерне стримування, але зменшує цінність Росії для Китаю як технологічно спроможної стратегічної противаги, що створює для Сполучених Штатів другий військовий тягар.
У червні 2026 року дрони СБУ уразили на заводі «Залів» у Керчі кабелеукладальні судна проєкту 15310 «Волга» і «Вятка», які будували для Міністерства оборони Росії та системи підводного акустичного спостереження «Гармонія». Уразивши їх, Україна завдала удару по всьому класу з двох суден. Арктична стратегія Росії залежить від дуже малих серій спеціалізованих суден та інфраструктури, які неможливо швидко замінити в умовах санкцій.
У березні 2026 року українські дрони пошкодили патрульний криголам проєкту 23550 «Пурга» на Виборзькому суднобудівному заводі. Один або два спеціалізовані кораблі можуть затримати розвиток цілої стратегічної спроможності. Пошкодивши «Пургу», Україна істотно загальмувала програму проєкту 23550 і підсерію з двох арктичних патрульних криголамів ФСБ, важливих для безпеки й розвитку Північного морського шляху, який стратегічно важливий для Китаю.
Ці приклади показують, що сучасна російська військова й ресурсна система залежить від невеликої кількості дорогих платформ, спеціалізованих суден, антен, унікальних підприємств, виробничих ліній і транспортних вузлів, заміна яких потребує років, імпортних технологій і значних коштів. Продовження війни створюватиме для України дедалі сильніші стимули тиснути на такі концентровані вузли.
Стійке врегулювання може створити для Китаю чотири важливі економічні вигоди: передбачуваний доступ до російських ресурсів зі знижкою, нові транспортні маршрути через Україну, розміщення виробництв із виходом на ринок ЄС та регульовану участь у відбудові України.
Ці економічні вигоди самі по собі не переважать стратегічну цінність для Пекіна залежної Росії, суперництво зі Сполученими Штатами чи можливу зацікавленість у затягуванні війни для виснаження Заходу. Але політика Китаю є результатом не одного мотиву, а балансу стратегічних, бюрократичних та економічних інтересів. Тому завдання України – не «купити» позицію Пекіна економічними проєктами, а змістити цей баланс, додавши до зростаючої ціни підтримки Росії конкретні вигоди від прийнятного для України миру. Така пропозиція водночас показує, що Київ розуміє китайські інтереси й готовий до взаємовигідної співпраці, а не лише висуває вимоги.
Російські ресурси. Слабша після війни Росія, ймовірно, буде змушена продавати Китаю більші обсяги природних ресурсів за глибшими знижками, створюючи довгострокову економічну вигоду для Пекіна. Україна не претендує на право визначати умови торгівлі між Китаєм і Росією. Однак Україна та її партнери можуть підтримати передбачуваний правовий режим для дозволених постачань — зокрема санкційні винятки, страхування, розрахунки й логістику — якщо ці механізми обмежуватимуть російські доходи, не сприятимуть переозброєнню та автоматично припинятимуться у разі нової агресії. Така модель дозволить Китаю зберегти доступ до дешевих ресурсів, не відновлюючи фінансової спроможності Росії розпочати наступну війну.
Маршрути. Україна може стати важливою ланкою ініціативи «Один пояс, один шлях», поєднавши річкові та морські порти та наземні транспортні коридори з ринками Центральної, Південно-Східної та решти Європи. Угорщина та Сербія можуть стати опорними вузлами цього маршруту як країни з тісними економічними зв’язками з Китаєм, значною присутністю китайських виробничих підприємств і готовою інфраструктурою для подальшого розподілу товарів у Європі. Китайські компанії могли б підтримати модернізацію логістичної мережі в Україні.
Виробництво. Україна може запропонувати китайським компаніям розміщення виробничих потужностей та участь у майбутніх промислових і інфраструктурних проєктах, зокрема у виробництві компонентів для електромобілів, акумуляторів і сонячних панелей, а також у переробці сільськогосподарської продукції. Розміщення виробництв в Україні може надати китайським компаніям додатковий шлях до ринку ЄС за умови дотримання українського законодавства, норм ЄС, які Україна впроваджує в межах процесу вступу, вимог відкритих закупівель і перевірки безпекових ризиків, а також без доступу до військової, телекомунікаційної або розвідувально чутливої інфраструктури.
Відбудова. Відбудова України створить масштабний європейський ринок інфраструктурних, енергетичних, промислових і житлових проєктів. За останньою спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН, потреби у відновленні вже становлять майже 588 мільярдів доларів протягом наступного десятиліття, причому значна частина контрактів і капіталовкладень припаде на перші повоєнні роки. Китайські компанії могли б отримувати значну комерційну вигоду від участі у відкритих конкурсах на постачання обладнання, матеріалів і технологій, а також від реалізації енергетичних, транспортних, житлових і промислових проєктів. Частина фінансування таких контрактів може надходити з міжнародних програм, російських репарацій і доходів від заморожених російських активів. За конструктивної участі Китаю у досягненні стійкого миру частина коштів, можливо включаючи і ті, які Росія зрештою сплатить за завдані руйнування, може через прозорі українські контракти перетворитися на законну виручку для китайських підприємств.
Точна рівновага інтересів України, Європи, Сполучених Штатів, Китаю, Туреччини, Росії та Коаліції охочих залежатиме від переговорів, безпекових зобов’язань і домовленостей, які не є публічними. Українські дипломати та партнери України мають кращі можливості для розроблення цих умов. Ця стаття визначає лише мінімальні критерії, яким повинен відповідати будь-який процес за сприяння Китаю.
Довіра до Китаю як посередника має оцінюватися за вимірюваними діями, а не деклараціями: скороченням підтримки Росії товарами подвійного призначення, посиленням контролю за обходом санкцій через китайські компанії та видимим тиском на Москву з метою прийняття дієвих домовленостей.
Врегулювання, яке українське суспільство вважатиме принципово несправедливим або небезпечним, не матиме політичної стійкості. Оскільки Україна є демократією, будь-яка домовленість має витримувати вибори та зміну влади.
Порушення з боку Росії мають запускати наслідки, визначені у заздалегідь погодженій матриці ескалації. Залежно від характеру й тяжкості порушення ці заходи мають включати повне автоматичне відновлення санкцій; комплексні вторинні санкції; негайне передання заздалегідь розміщених та оплачених далекобійних високоточних ударних систем, зокрема комплексів класу «Томагавк» або рівноцінних; розгортання Багатонаціональних сил для України; запровадження режиму захисту визначених частин повітряного простору України силами коаліції; а також заздалегідь погоджене запровадження морської блокади Росії, що припинятиме її морську торгівлю, не пов'язану з гуманітарними вантажами, через визначені порти й узбережжя та дозволятиме огляд і затримання суден, які намагаються прорвати блокаду. Відповідні наслідки мають бути погоджені заздалегідь і запускатися автоматично, без нових політичних переговорів чи потреби щоразу домагатися одностайного рішення після кожного російського порушення.
Результат не повинен винагороджувати територіальні завоювання або залишати Росії одночасно мотив і військову спроможність відновити агресію після переозброєння.
Процес має забезпечувати надійне спостереження за лінією припинення вогню, порушеннями у повітрі, ракетними й дроновими атаками, морськими інцидентами, обходом санкцій і потоками товарів подвійного призначення. Туреччина може долучитися до моніторингу Чорного моря й морських перевезень, оскільки має прямі регіональні інтереси і вже була прийнята обома сторонами як місце та учасник дипломатичних процесів. Інші прийнятні ролі у моніторингу й забезпеченні виконання мають бути чітко визначені на переговорах, за згодою України і без надання Росії права вето на українські безпекові домовленості.
Вибір Китаю полягає не між мирним посередництвом і зволіканням без наслідків. Він полягає між допомогою у досягненні стійкого й дієвого врегулювання, яке зберігає єдину Росію, захищає Україну та зберігає економічну відкритість Європи, і подальшою допомогою Росії у відтермінуванні дедалі дорожчої стратегічної поразки, водночас приймаючи на себе дедалі більшу частину політичних, економічних і стратегічних наслідків затягування війни. Україна має чітко дати зрозуміти, що перший варіант залишається доступним, тоді як другий дедалі більше шкодитиме китайським інтересам.