Корекція україно-американських відносин на тлі близькосхідної кризи: як випарувати Віткоффа та «дух Анкориджу»

В аналітичній спільноті Resugram уже деякий час існує робочий консенсус щодо того, що Україні доведеться рано чи пізно вступити в конфронтацію з Трампом. Поточний наратив мирних переговорів між Україною, Росією та США формує рамку, у якій Україна ризикує опинитися в позиції сторони, що «заважає миру».

У першу чергу — через постать Віткоффа, крилу якого в Білому домі вдалося, по-перше, розділити переговорний трек на окремі підпункти, і таким чином імітувати співпрацю Росії хоча б в деяких підгрупах, а по-друге, розділити підписання мирного договору окремо між Україною і США, і окремо між Росією і США, у такий спосіб вивівши Росію фактично з-під будь-яких підписних строкових зобов’язань, що мають істотне значення. 

Таким чином, стратегія «перекинути м’яч на поле Росії», за великим рахунком, вичерпує себе, якщо не станеться якогось радикального провалу зі сторони Росії. Якщо Київ прагне змінити або зламати цю рамку, зіткнення з позицією Трампа є неминучим.

В принципі, ми вже побачили деякі нові мотиви Трампа робити вигляд, що мирні переговори між Україною і Росією йдуть успішно. І ці мотиви не обов’язково персональні. Поки Росія застрягла в Україні, Китай втратив свого світового хулігана, точніше можливість його гнучкого використання. А власними силами Китай не готовий захищати свою «вісь», і це його фундаментальна позиція, яка утворилася через необхідність збереження певного іміджу для комерційної привабливості як свого ринку, так і співпраці з Пекіном. Тож користуючись цим та відсутністю в Європі лідерів, які й організаційно спроможні, і морально готові робити активні кроки, США переформатовують деякі конфігурації світових вузлів згідно зі своїм баченням, переважно ігноруючи колективні потреби.

Дискусія щодо україно-російської війни невпинно скочується у просту рамку — «Трамп дає Росії час нищити Україну, ніяк не реагуючи ні на масштабні обстріли, ні на небажання Росії хоч якось зупинятись, вигадуючи нові й нові причини не накладати санкції». Щобільше, будь-які корекції цієї дискусії зі сторони України можуть призвести до звинувачення України в небажанні мирного врегулювання.

Тож конфлікт, чи радше зіткнення з Трампом щодо Віткоффа, який і задає ці рамки, — це не питання в площині користі, персоналій чи оцінки ризиків такого зіткнення. За відсутності альтернативних інструментів впливу зіткнення з адміністрацією Білого дому з цього питання на даний момент виглядає єдиним способом переформатувати дискусію, а відтак — неминучим.

Проблема в тому, що поки успішні перспективи такого зіткнення не проглядаються. Можливість такого зіткнення не виникне автоматично. Для того щоб вступити в принципову суперечку з Білим домом щодо ролі Віткоффа та сформованої ним переговорної рамки і не повторити «скандал в овальному кабінеті», Україна повинна спочатку змінити власне сприйняття в очах американської адміністрації. Наразі у політичній оптиці Дональда Трампа Україна радше виглядає як пацієнт на апараті життєзабезпечення: його можна підтримувати, можна відключити, але він не має сперечатися з лікарем.

Саме тому прямий конфлікт із Трампом щодо переговорної архітектури був би передчасним, поки Україна не продемонструє власної здатності створювати цінність для американських інтересів поза межами українського театру війни. Інакше будь-яка спроба Києва змінити рамку переговорів буде інтерпретована, як невдячність залежної сторони.

Іншими словами, перш ніж ламати нав’язану конструкцію, Україні потрібно хоча б частково змінити баланс сприйняття — перейти з категорії об’єкта підтримки до категорії хоча б другорядного актора. Лише після цього з’являється простір для жорсткішої політичної розмови. Питання лише в тому, коли для цього буде найбільш вдалий час і яке саме питання має стати точкою входу для першого тиску на Америку?

Близький Схід як потенційний тригер

Конфлікт на Близькому Сході має шанси дати відповідь на це питання. Справа в тому, що за непідтвердженими, але численними даними, у дронах іранського походження, що застосовуються проти монархій Перської затоки та проти Кіпру, виявляють компоненти російського виробництва. Цей факт, якщо він підтвердиться, створює прямий геополітичний місток між війною в Україні та безпекою регіону Перської затоки.

В України прямо зараз з’явилось коротке вікно можливостей налагодити теплі, з людської точки зору, відносини з арабським світом. Встановлення більш тісних, у тому числі неформальних, відносин з арабськими державами може реалізовуватися через пропозиції допомоги у сфері протидії дронам, а саме навчання персоналу, консультаційної підтримки та демонстративної участі одиничних екіпажів.

Більш поглиблена співпраця з інвестиціями або локалізацією виробництв дронів — це очевидна річ, яку Україна може отримати від арабських монархій у випадку вдалих переговорів. Але для цієї статті нас цікавить те, що відбувається тут і зараз. А відбувається паніка — видобуток та логістика енергоресурсів відчуває шок, готелі та інша нерухомість ризикують втратити інвестиційну привабливість, і загалом виявляється, що незважаючи на шалені бюджети, монархії не здатні захистити тихе, гедоністичне життя у своєму регіоні.

Тому визначаючи перемовні рамки з монархіями регіону варто тримати на думці, але звісно не проговорювати це публічно чи під час перемовин закрито, що цінність цієї співпраці лежить за межами практичної оборонної співпраці, а можу слугувати елементом ширшої стратегії та мотивів України в рамках зміни позицій США в перемовному треку вже щодо РФ. Тому пропозиції арабським країнам можуть подаватись як «щедрі», але мотивуватись українським більш глибинним мотивом.

Модель «доброго і поганого поліцейського»

Окрім того, що Трамп і його оточення є великими інвесторами в Близький Схід, і не в захваті від того, що відбувається з ринком, на Білий дім чиниться шалений тиск. Ціни на нафту і газ пішли вгору, «Султани» насідають із проханням закінчити їх страждання. Головні ж європейські країни не тільки не поспішають прийти на допомогу, а й демонструють Трампу наслідки глузливого ставлення до стратегічних союзників. Білий дім чує критику від європейських країн, а дозвіл на розміщення літаків отримує лише після холодних переговорів.

Європа відверто допускає трансатлантичну напругу, щоб подати Трампу урок. І хоч ця позиція пом’якшена теплою підтримкою Німеччини, це більше схоже на залишені відкриті двері для Трампа, «який усе зрозуміє і повернеться іншим».

У такій ситуації допомога України монархіям може істотно зміцнити українську позицію саме в рамках україно-американських відносин. Як вже відомо, президент України Зеленський вже запропонував допомогу арабським монархіям. І, як повідомляє Financial Times, деякі країни регіону саме з медіацією США вже звернулися до України по допомогу. Оскільки допомогу надаватиме країна, яка єдина має досвід і рішення боротьби з навалою дронів, це повинно зняти певний рівень занепокоєння еліт регіону. Інтерес до українських рішень зумовлений безпрецедентною економічною ефективністю. Використання таких засобів дозволяє нівелювати перевагу масованих атак БПЛА-камікадзе, не виснажуючи при цьому запаси дорогих зенітних ракет.

Пропозиція Зеленського про допомогу в захисті від дронів, звісно, не є щитом для Трампа, адже виклики є справді значними. Але така допомога у тому числі виконуватиме для Трампа роль політичного демпфера, на який може розраховувати Трамп. Мається на увазі пом'якшення негативної думки правителів арабського світу та й учасників ринків, що може продавати українська дипломатія в рамках закритої комунікації зі США. Окрім того, такі дії можуть знаменувати перехід від тривожних настроїв самого Трампа до випромінювання настроїв контрольованих ризиків.

Оскільки це буде сприйнято Трампом із вдячністю, можливо, це час для України утвердитись у відносинах з Америкою і одночасно зіграти і доброго, і поганого поліцейського. Україна в обмін на все більшу допомогу країнам Близького Сходу більшою кількістю своїх експертів може жорстко в кулуарах вимагати, щоб Америка публічно визнала наявність російських компонентів в іранських дронах, засудила це і посилила б експортний контроль за мікроелектронікою саме в контексті допомоги країн Близького Сходу з обходом санкцій. Останнє не буде чимось нездійсненним у такому разі, оскільки публічне визнання автоматично пов’язує Росію з дестабілізацією Близького Сходу.

Дана вимога може бути першим обережним випробуванням меж у відносинах з Білим домом. Загострення безпекової ситуації навколо монархій Перської затоки робить особисто Трампа дуже вразливим, тож будь-які практичні рішення, що зменшують цю вразливість, є для нього прийнятними, а отже мають свою ціну в його очах. Саме ця обставина тимчасово підвищує суб’єктність Києва і дає змогу вести розмову з Вашингтоном з менш підлеглої позиції.

Важливо зазначити: йдеться не про конфронтацію, а радше про перший «пробний камінь» — перевірку того, наскільки Україна здатна переводити свою нову практичну цінність у політичний вплив. Якщо Київ обережно поєднає пропозицію допомоги союзникам США з принциповими вимогами у непублічній площині, це дозволить змінити сам характер взаємодії з американською адміністрацією. Навіть у разі обмеженого результату така спроба може стати початком переходу від ролі прохача до ролі партнера, чия позиція враховується в ширшій архітектурі безпеки. У випадку успіху Україна зможе планувати вдалий час для конфронтації з метою випарувати разом з Віткоффом «дух Анкориджу».

Більше того, навіть без усунення Віткоффа це — ускладнення маневру щодо потенційних домовленостей за спиною України. А щодо взаємодії з арабськими монархіями Україна отримує публічно озвучений аргумент, що Росія — експортер нестабільності. У разі невдачі з висуванням такої вимоги допомога України усе одно неоціненна для Трампа, особливо у порівнянні з холодним (поки що) ставленням Європи.