Тіньовий морський бій: наслідки атак України на нафтову економіку РФ
Денис Клименко
Photo: Maritime.bg
Спершу дії Росії обмежились словами президента Путіна на міжнародному інвестиційному форумі ВТБ, що пройшов у Москві 2 і 3 грудня: «Найбільш радикальний спосіб – це відрізати Україну від моря, тоді й неможливо буде займатися в цілому в принципі…». Вже 6 грудня Росія розпочала активні атаки проти української логістичної інфраструктури. Постраждала особливо Одеса, її енергетична і портова інфраструктура. Особливої інтенсивності обстріл Одеси стався 12 грудня.
Президент Росії на Всесвітньому економічному форумі ВТБ у Москві. Грудень 2025 р., Раміль Сітдіков/Sputnik
Росія зберегла поставки нафти законними шляхами. Але, аби компенсувати втрати доходів, Москві доводиться постачати нафту і незаконними шляхами.
Старе – не значить дешеве
Найбільшим споживачем російської нафти лишається Китайська Народна Республіка, але основного постачання марки ESPO трубопроводом «Східний Сибір – Тихий океан» (ССТО) не вистачає для задоволення потреб Пекіну. Хоч «price cap» поширюється на виключно морські поставки, на пікових можливостях, ССТО постачає до Китаю лише 50 млн тон нафти на рік, в той час як Китай щороку споживає більше 500 млн тон. Аби продовжувати продавати нафту, але дорожче $60 за барель і зберігати гнучкість у поставках підсанкційних енергоносіїв морем, Росія ухвалила рішення про формування тіньового флоту.
Найбільшим бенефіціаром в цьому виступила Греція, яка має тісні комерційні контакти з Росією. Фізично 20-25% світового танкерного флоту належить Греції. Переважно грецькі танкери орендувались росіянами для перевезення нафти, а після 2022 року велика кількість старих кораблів були продані Грецією за високими цінами Москві. Попри підтримку України в 2022 році та санкцій проти Росії на рівні Євросоюзу, саме греки, а також Мальта й Кіпр з 2022 року лобіюють у інституціях ЄС продовжувати обслуговувати російські нафтові компанії та перевозити російські енергоносії європейськими танкерами. Якщо Греція володіє флотом, то сам флот і компанії РФ реєструються під прапорами Мальти й Кіпру. Мальта має найбільший у Європі реєстр кораблів (близько 10 тис. одиниць), а Кіпр володіє третім за розміром комерційним флотом ЄС і 11-м у світі.
Формування тіньового флоту має практично завжди одну формулу: купується якомога дешевший корабель, який фрахтується під прапором однієї з країн із крупним реєстром та зручним у питаннях прозорості й податків законодавством (переважно Панама чи Ліберія). Корабель реєструється з власником на фіктивну фірму у офшорній зоні, переважно ОАЕ. Страхування відбувається рідко, оскільки західні страховики зазвичай відмовляються обслуговувати російський флот, тому корабель обслуговують фіктивні фірми чи азійські страховики. Робиться це не заради гарантій оплати ризиків, а заради відсутності питань під час перевірок в портах чи протоках. Найпопулярнішим класом кораблів тіньового флоту є «Aframax», дедвейт якого складає до 114 тис. тон і осадка близько 15 метрів – без обмежень проходу через протоки.
Тим не менш, одна суттєва деталь зараз у цього флоту була, яка раніше не була йому характерна – атомізація. Тіньовий флот в 2022 році формувався практично повністю у одній схемі, де фігурувала крупна фірма. Наприклад, в 2022 році у індійських реєстрах з’явилась компанія «Gatik Ship Management», зареєстрована в Мумбай. Її флот дуже різко збільшився до близько 60 одиниць. Хоч на документах вона не була власником, власником вона була де-факто завдяки статусу операційного і комерційного менеджера кораблів. 2023 року було опубліковане розслідування «Financial Times»: фірма була підставною і займалась перевезенням підсанкційної російської нафти до Індії. На момент 2023 року, зареєстровані на «Gatik» кораблі встигли перевезти близько 83 млн барелів нафти, яка переважно належала «Роснєфті». Того ж року фірма опинилась під санкціями: American Club відмовив їй у страхуванні кораблів, Сент-Кіттс і Невіс зняли 36 прапорів кораблів, а британський реєстр Lloyd’s List виключив зі своїх списків 21 корабель. Того ж року кораблі почали активно перейменовувати і реєструвати на нові фірми. Атакований 19 грудня 2025 року танкер «Qendil» (IMO 9310525) оперувався цією індійською фірмою.
Оскільки Міжнародна конвенція ООН з морського права не дозволяє заарештувати корабель в міжнародних водах, зараз частіше практикується перевалка вантажу з корабля на корабель (STS), що економить для Росії час та ресурси на поставки енергоносіїв. Друга вигода від перевалки – автоматичне приховування нафти, оскільки вона змішується в танкері. Популярною зоною перевалки є міжнародні води Середземного моря. Найпопулярніший маршрут – з Балтійського моря (Копенгагенська конвенція 1857 року класифікувала протоки міжнародними водами) вздовж північного узбережжя Росії до Китаю або через Гібралтар до Суецького каналу, якщо є потреба доставити нафту до Індії. Інколи нафта змішується в офшорних портах, таких як Оман, особливо його порти Сохар і Фуджейра.
Гібралтарська протока хоч достатньо вузька, що територіальні води Іспанії перекривають її повністю, але стоїть питання законності арешту корабля. По-перше, UNCLOS забороняє перешкоджати транзиту кораблів через протоки згідно зі статтею 44. По-друге, стоїть питання виконавця арешту – на протоку претендують одночасно як Іспанія, так і Сполучене Королівство. Конфлікт триває досі у зв’язку з Утрехтським договором 1713 року, який давав безстроково Лондону суверенітет над протокою, але Іспанія стверджує, що договір віддавав Британії лише суходіл. Прецедентом цього став випадок захоплення іранського танкера «Grace 1» британською морською піхотою, але цей випадок був скоріше винятковим у зв’язку із фактологічним доведеним порушенням танкером санкцій ЄС та зупинкою корабля.
Російський тіньовий флот ненадійний, кораблі часто мають дефекти, що фіксуються під час перевірок. Попри те, що нафта є підсанкційною, а її перевозить зазвичай старий корабель, який повинен був бути списаним чи відправленим на металобрухт, РФ продає цю нафту за вищими цінами. Азійські споживачі хоч і платять більше $60 за барель, вони отримують нафту на спотових умовах, розплачуються власною валютою чи рублями, не потребують інтеграції в бюрократичний апарат країн Заходу і не мусять користуватись послугами західних страховиків. Разом із цим, вони перебувають під ризиком вторинних санкцій, тому споживачі нафти, як-от Китай, працюють на внутрішній ринок, маючи свої схеми обходу санкцій.
Демпінг під примусом
Оскільки ненадійність корабля та ризики: від арешту до екологічної катастрофи, разом із санкціями – це дуже серйозна проблема, а ціни на комерційні кораблі підскочили після 2022 року, Росія в цих умовах змушена аналогічно продавати нафту з дисконтом, але зазвичай цей дисконт все одно дозволяє остаточній ціні бути вищою від $60 за барель.
Задля уникнення санкцій, центральний споживач російської нафти, Китай, зміг сформувати свою власну схему обходу санкцій – це система підконтрольних уряду, але окремо незалежних від «великої четвірки» нафтогазових держкомпаній КНР нафтопереробних заводів. В ЗМІ вони стали називатись «самоварами» (або «teapot»), але Китай використовує евфемізм «地炼», що дослівно перекладається як «місцевий нафтопереробний завод». Левова частка таких розміщена в провінції Шаньдун на узбережжі Жовтого моря, неподалік від крупних китайських промислових центрів.
Самовари імпортують нафту з Росії та Ірану і працюють на внутрішній ринок КНР, переробляючи цю нафту та продаючи вже готове паливо китайським споживачам. Відповідно, вторинні санкції їм не загроза. Саме вони імпортують нафту, за яку платять вище встановленої межі, що приносить Росії вищі доходи, а перевалка з російських танкерів на китайські у відкритих водах не дозволяє ці кораблі заарештувати. В умовах війни з Росією Україна користується можливістю завдавати непоправної шкоди цим схемам, оскільки це є і інтересом Києва – ослабити залежну від нафтового експорту російську економіку.
Атака БПЛА СБУ по нафтовидобувній платформі «Лукойлу» в районі Каспію. Грудень 2025 р. СБУ
Вже в січні 2024 року відбулись атаки БПЛА проти НПЗ в Туапсе, Кстово, Рязані, Нижньому Новгороді, Самарі та інших регіонах. З березня по червень того ж року атаки поновились на ті ж заводи, які були відновлені після минулих атак у січні. У лютому 2025 року був атакований газоконденсантний завод в Астрахані, оператором якого був «Газпром»; в січні був знову атакований рязанський НПЗ і кілька логістичних вузлів; в липні удари були поновлені: постраждав Ільський НПЗ в Краснодарському краї; у вересні-жовтні – масовані атаки БПЛА по НПЗ, нафтобазам і трубопроводам, які сягнули свого піку вже в листопаді.
Частота атак ЗСУ проти російської нафтової інфраструктури за 2024-2025 рр. Вересень 2025 р. BBC Verify
У листопаді відбулись перші атаки ЗСУ проти російського тіньового флоту. В період з 28 лютого по 10 грудня були атаковані у акваторії Чорного моря 3 танкери: «Kairos», «Virat», «Dashan», що було згодом підтверджено ГУР та СБУ. Обставини затоплення заповненого нафтою танкеру «Mersin» біля узбережжя Сенегалу невідомі. Попри заяву РФ про атаку на танкер «Midvolga-2», що за заявами ЗМІ віз соняшникову олію до Грузії, Україна заперечила свою причетність до обох інцидентів.
11 грудня СБУ змогли здійснити перший успішний удар проти нафтових платформ. Обидві були розміщені в регіоні Каспію – перша на нафтогазоконденсатному родовищі ім. Володимира Філановського, друга на нафтогазоконденсатному родовищі ім. Юрія Корчагіна. Оператором обох родовищ і нафтових платформ є російська фірма «Лукойл». День потому, 12 грудня, СБУ повторно атакували родовище Філановського. 15 грудня атака повторилась вже проти родовища Корчагіна.
19 грудня СБУ змогли атакувати танкер «Qendil» в акваторії Середземного моря. Цей танкер рухався з індійського порту Сікка до російського порту Усть-Луга. Тим не менш, після атаки на нього, з'явилась інформація про перебування на борту російського генерала ГРУ Аверьянова Андрія Володимировича, що загинув унаслідок цього удару. Як стверджують ЗМІ, він був начальником в/ч 29155, відомої також як «161-й центр підготовки спеціалістів». Аверьянова вважали причетним до організації вибухів складу боєприпасів у м. Врбетиці на території Чехії, отруєнні експрацівника ГРУ РФ Сергія Скрипаля та вбивстві ексочільника ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина. Цікаво, що корабель після атаки, втрачаючи швидкість, змінив курс спершу на порт Саїд у Єгипті, а потім на порт Аліага в Туреччині. Останній має четверту у світі верф з утилізації кораблів.
Теоретично, це можна обґрунтувати прийомом сигналу допомоги з боку Анкари. Однак, якщо на кораблі дійсно був офіцер ГРУ, а осадка 8.2 м показує, що корабель, ймовірно, не був повністю пустим (як це стверджують українські ЗМІ), то є ймовірність перевезення ним небажаного до потрапляння в чужі руки вантажу. Попри те, що Гібралтар є зоною транзитного проходу, гарантує вільний прохід кораблів і UNCLOS там не працює повноцінно, згідно зі статтею 221 Конвенції, Іспанія чи Британія мають право на «вживання пропорційних загрозі узбережжю заходів», а така загроза є – забруднення вод. Найвужча точка протоки – близько 8 морських миль, коли територіальні води сягають 12 миль від узбережжя. 
Анкета, яку власник/менеджер корабля мусить заповнити для отримання класифікації судна в індійському реєстрі (IRClass). Навіть якщо корабель підсанкційний, класифікація дозволяє йому увійти до портів країн, які не приєдналися до санкцій. У цьому реєстрі був класифікований корабель «Qendil» ще 2021 року і навіть після санкцій він не був виключений звідти
Попри те, що ці дії виглядають як ескалація, в першу чергу вони пояснюються переглядом Україною стратегії щодо послаблення російської економіки в умовах війни. Росія мала змогу чинити симетрично проти України, але втратила оперативну перевагу у зв’язку з важкими втратами Чорноморського флоту. Закономірно, заявлене Путіним блокування українських портів і, відповідно, блокування України від Чорного моря, зараз для Росії є недосяжною ціллю. У зв’язку з цим, атаки проти нафтової інфраструктури продовжуються, а Росія змушена зберігати тенденцію атакувати українську енергетику, логістику і, частково, зернову інфраструктуру. Попри те, що у випадку дійсно радикальних заходів (наприклад, безпосередня атака проти балкера в Чорному морі) Україна не зможе відповісти повністю симетрично.
Росія може піти на цей радикальний вчинок лише шляхом «тактики салямі», тобто поступовими маленькими атаками, аби ескалація не була такою стрімкою і не викликала погіршення відносин з іншими державами. Якщо атака на турецький вантажний корабель у Одесі CENK T виглядала, як випадкова, то атака на турецький танкер VIVA у Чорному морі стала цілеспрямованою. Поки що це друга атака РФ проти комерційного флоту у відкритому морі (перша сталась ще у вересні 2024 року проти балкеру AYA). Росія не підтвердила свою причетність до цього, але російські ЗМІ почали виправдовувати атаку відповіддю на «Midvolga-2». Наприклад, видання «Lenta» згадує атаку в контексті нападів на кораблі з боку ЗСУ раніше. З усіх п’яти інцидентів з російськими кораблями за останній час, «Midvolga-2» був єдиним кораблем під російським прапором.
Теорія ігор по-українськи
Ситуація станом на зараз нагадує двосторонній «brinkmanship», тобто взаємні спроби Москви і Києва тиснути під час переговорів за посередництва США. Тіньовий флот РФ є сірою зоною, яку публічно експлуатувати російська пропаганда не здатна (окрім повторення наративу про «тероризм з боку ЗСУ») і ця стратегія є достатньо ефективною проти російської економіки, але помірковано обмеженою.
Важливо оцінювати ризики не лише з боку Росії, а й з боку третіх акторів, які вже відбуваються. Першочергово, усі три атаковані танкери були вже пустими, судячи з осадки – прямий індикатор того, що Україна не готова ескалювати ситуацію. Атака на повний танкер провокує надто різку ескалацію з боку РФ (включно з посиленням атак проти українських балкерів відкрито; або симетричні атаки проти пустих українських балкерів), можливість екологічної катастрофи з виливом нафти у закритій акваторії Чорноморського регіону та осуд України з боку інших держав, оскільки в зоні ризику опиняється весь Чорноморський регіон. Це не грає на користь Києва, тому для України найбільш раціональними лишаються атаки проти пустих танкерів і, пріоритетно, тіньового флоту. Самі атаки вже мають побічний ефект для всіх країн регіону: в період з початку листопада до 12 грудня ціна страхування в Чорноморському регіоні зросла з 0,25-0,3% до 0,5-0,75% від вартості корабля, тобто майже втричі.
Зараз Україна перебуває в стані «escalation dominance» (домінування в ескалації), коли у неї більше сходинок на ескалацію, але поки що найбільш ризиковим і допустимим для неї є атака заповненого нафтою танкера у відкритому морі з подальшим можливим «plausible deniability» (правдоподібне заперечення). Подібних спроможностей РФ не має, оскільки кожна атака проти комерційного корабля несе за собою геополітичні ризики.
Атаки Росії проти енергетики неефективні, втрати ЧФ РФ роблять блокаду чорноморських портів фізично неможливою, а напади на балкери дуже шкодять і самій Росії, оскільки Україна користується переважно послугами своєрідних «недоторканих» для Росії акторів у зв’язку зі слабко розвиненим власним флотом: ООН (захищені міжнародним правом поставки під прапором ООН у рамках виконання тендерів, що стосуються гуманітарної допомоги, як-от бренд «Grain from Ukraine»), Туреччина (контроль над протоками: Туреччина завдяки Конвенції Монтре 1936 року заблокувала прохід в Чорне море кораблів ВМФ РФ за винятком ЧФ; можливе сприяння арештів тіньового флоту чи довші перевірки, які змушуватимуть за простій сплачувати демередж – це знижує маржу від продажу), Греція (яка зараз часто обслуговує легальні поставки російської нафти) і Китай (союзник Росії).
Посилаючись на раніше згадуване зростання цін страхування кораблів у Чорноморському регіоні, для України атаки проти російської нафтової економіки теж матимуть негативні наслідки
Cui bono?
Впливовим акторам лишається вигідним штучне скорочення виробництва нафти, оскільки на нафтовому ринку відбулось «supply glut» (перенасичення пропозиції). Виробництво країн по всьому світу суттєво підскочило, попит зростав повільніше, ніж очікували, і це призвело до різкого падіння цін на нафту. Станом на листопад-грудень, Brent тримається на рівні $60-65 за барель, а WTI – $56-61 за барель. Аби стабілізувати ринок, ОПЕК+ заморозили квоти до кінця першого кварталу 2026 року, але на глобальному рівні цей дефіцит з боку Росії (найбільший з 2022 року) не зіграв суттєвої ролі. Ціни на нафту не зросли, оскільки ринок компенсував це перевиробництвом на власній стороні.
Тимчасове усунення такого актора з нафтового ринку може дозволити нафтовим гігантам стабілізуватись і намагатись підняти ціни в умовах більш стабільного і передбачуваного ринку. Зараз всім залежним від нафтового експорту країнам важливо сягнути рівня цін на Brent та WTI в районі $70-90 за барель.
На регіональному та місцевому рівні збережеться закономірна поступова ескалація з боку України, але це не виключає ризиків атак на комерційний флот, пов’язаний з Україною, як вже показав прецедент VIVA. Але якщо такі випадки і будуть, то вони лишатимуться не такими інтенсивними, аби не погіршувати відносини з партнерами. Росії на тлі переговорів лишається тиск у вигляді збереження інтенсивності бойових дій по лінії фронту, що станом на зараз і відбувається – єдиний шанс відповісти Києву симетрично і примусити український уряд до поступок, аби завершити війну і добитись з боку Трампа потенційного послаблення санкцій, накладених ще 2022 року.