Дискваліфікація Ле Пен: шанс на повернення до традиційності у французькій політиці

Фото: REUTERS - Charles Platiau - Philippe Laurenson / Montage photo L'Express

У квітні 2027 року у Франції відбудуться чергові президентські вибори. Протягом 60 років дві політичні сили визначали політику П’ятої республіки – Соціалістична партія (PS) та консерватори (наразі представлені в основному партією республіканців – LR). Їхні представники почергово посідали президентське крісло з 1958 до 2017 року – де Голль, Помпіду, Жискар д’Естен, Міттеран, Ширак, Саркозі, Олланд.

2010-ті роки засвідчили загострення економічних та соціальних протиріч у Європі. Міграційна криза підштовхнула до зростання євроскептичних настроїв та до падіння популярності традиційних партій. Кандидатура Макрона у 2017 році сприймалась як відповідь на ці виклики. Його висунення поза двома класичними партіями по суті залишило руїни на обох ідеологічних флангах : певна частина партійців, а за ними й виборців перейшла у центр, уособленням якого був 39-річний політик. Згодом цей політичний табір охрестили “макроністами”. Макронізм фактично зруйнував усталену політичну систему Франції.

Однак, не було враховано того, що суттєва частка електорату почне дивитися вбік більш радикальних сил на обох флангах – Нескорена Франція (LFI) на лівому та Національне об'єднання (RN) на правому. Розчарування політикою Макрона першого терміну призвело до того, що у першому турі президентських виборів 2022 року представники “нетрадиційних” політичних сил одержали спільно понад 50 % голосів. У другому турі, вдруге обираючи між Макроном та Ле Пен, французи все ж зробили вибір на користь чинного президента. Однак, якщо у 2017 році розрив між фіналістами склав 33 %, то у 2022 він скоротився вдвічі, до 17 %.

Переобрання такою ціною обумовило вкрай невдалий початок другого терміну: на парламентських виборах, що відбулися за 2 місяці, президентський блок Ensemble не зміг здобути більшості. Загалом на тих виборах жодна сила не отримала більшості у Національних зборах. Це є абсолютно нетиповим для П’ятої республіки, адже її виборча система влаштована таким чином, щоб найпопулярніша політична могла здобути більшість депутатських місць, не створюючи коаліцію з іншими партіями. Тож цілком справедливо такий результат був сприйнятий як програш президента.

Макрон наразі перебуває на екваторі свого другого і останнього президентського терміну. Настає час обрати наступника, інакше макронізм згасне разом з відходом засновника цього руху. Непопулярна внутрішня політика, зокрема пенсійна реформа 2023 року, похитнула рівень підтримки й так вкрай непопулярного президента. Нової поразки макроністи зазнали на виборах до Європейського парламенту у червні 2024 року. Оголошені після цього дострокові парламентські вибори призвели до втрати президентською силою навіть відносної більшості, яку вона мала у Національних зборах попереднього скликання. Ілюстрацією політичної нестабільності другого терміну Макрона є те, що лише за 2024 рік у країні змінилося чотири прем’єр-міністри. Таким чином, шанси на обрання когось з партії чинного президента у 2027 році виглядають дедалі примарнішими.

Тим часом неспроможність оговтатися від шоку 2017 року переслідує соціалістів та республіканців протягом обох термінів Макрона. На президентських виборах 2022 року кандидати від обох сил зазнали катастрофічного розгрому, залишившись далеко поза межами другого туру. Кандидатка від PS тоді отримала жалюгідні 1,75%. Ненабагато випередила її опонентка від LR з результатом у 4,78%. Та ж тенденція збереглася і на тогорічних парламентських виборах – PS та LR здобули відповідно лише 65 та 51 депутатських мандатів із 577. Натомість ідеологічні конкуренти з флангів демонструють стрімке зростання, особливо RN – партія Ле Пен. Якщо на початку президентства Макрона партія мала лише 7 депутатів у французькому парламенті, то наразі фракція Ле Пен налічує 119 членів.

Ле Пен тричі брала участь президентських перегонах, у 2012, 2017 та 2022 роках, з щоразу вищим результатом. Більше того, останні опитування обіцяли кандидату від RN до 37 % у першому турі, вдвічі більше від найближчих конкурентів. Однак, судовий вирок від 31 березня 2025 року майже напевно дискваліфікує Ле Пен з президентських перегонів 2027 року. Очевидно, що її замінить Жордан Барделла, обличчя партії останніх років, який, втім, на момент виборів матиме лише 31 рік. Партія, представлена чи Ле Пен, якій вдасться оскаржити свою заборону на балотування, чи молодим Барделлою, буде суттєво послаблена та внутрішньо деморалізована станом на 2027 рік. Тож є серйозні підстави вважати що пік популярності RN був досягнутий у 2024 році, принаймні на цьому історичному проміжку.

На тлі нейтралізації Ле Пен та невдалого другого терміну Макрона, на виборах 2027 року ми можемо стати свідками відродження традиційної політичної системи, що існувала з 1960-их. За роки проведені в опозиції у таборі соціалістів та республіканців з’явилися нові яскраві політики. Найближчими місяцями обидві партії оберуть своїх лідерів, що ознаменує початок підготовки до президентських перегонів. Останнє випробування сил очікуємо у березні наступного року, коли у Франції відбудуться місцеві вибори.