Американо-російська «труба». Чому енергосектор Європи – досі поле битви?

Фото: Finance.ua

Адже вважалося, що коли новому очільнику сказати, що США будуть отримувати прибутки ще і за енергоносії, він погодиться з ентузіазмом. Але всі плани або зупинились, або пригальмували, а ми входимо в період можливої торгової війни ЄС з США. Найбільш абсурдним з цього є те, що, здається, хтось в американській владі вирішив, що російський газ в Європі кращий за американський. Проте сама ця історія розкриває ситуацію набагато глибшу за просто бажання постачати енергоносії – сам процес може вказувати на бажання розповсюдити свій вплив і контроль на Європу та підбити владу всього блоку. 

Вплив рф на Євросоюз

Загальна критика ЄС щодо споживання, хоча і має місце, часто є поверховою та емоційною –  не без причин, звісно. Так, країни блоку (переважно Німеччина і країни східної Європи) своєю політикою підсіли на залежність від російських енергоносіїв і робили це свідомо, головною причиною таких дій часто було стимулювання економічного зростання і промисловості, де ціна енергоресурсів має ключовий вплив. Але й українське споживання російського газу було значним навіть після 2014 року.

Європейський союз є одним з найбільших ринків споживання газу і загалом енергетичних ресурсів у світі (з огляду на майже 450 млн населення і 20 трлн доларів ВВП – це не є дивним), однак сам, при цьому, не має значних запасів газу для покриття власних потреб. Це робило його дуже залежним від імпорту. І так вийшло, що найпростішим і найдешевшим був саме ресурс з СРСР (спочатку), а потім з росії.

рф мала з цього свій величезний зиск і отримувала неймовірні прибутки, що виражалося хоча б у рівні капіталізації Газпрому – ключового продавця в Європі, яка на 2008 рік склала 367 млрд дол. Тоді компанія входила до рейтингу найбільших за капіталізацією в світі і мала амбітні плани вийти на 1 трлн.  Газпром розширював свій вплив шляхом купівлі газомереж і постачальників, займаючи домінуюче і навіть монопольне положення на деяких національних ринках. Крім того, поширювався вплив і на інші сфери, виступаючи мʼякою силою на континенті, фінансуючи різні культурні та медіа проєкти. 

Конкуренція на європейському ринку

ЄС вже тоді вбачав очевидну проблему в такому значному впливі на власний енергосектор з боку росії, яка на той момент активно демонтовувала залишки демократичних інституцій і вже встигла провести інтервенцію в іншу країну. Тому у 2009 році було прийнято пакет змін, відомий як Третій енергопакет. Формально, зміни були покликані на створення конкуренції й спільного єдиного газового ринку (якому наша країна, до речі, завдячує можливістю диверсифікації поставок після 2014 року), але на практиці саме боротьба з місцем Газпрому в Європі була однією з ключових. Це розуміли й в росії, тому країна подавала позови у Світову організацію торгівлі на рішення ЄС, а путін час від часу загадував єдиний енергоринок і плани з відмови від викопного палива в негативній конотації:

«Ми говоримо, по суті, про конфіскацію майна», — заявив тоді очільник росії на переговорах з Жозе Баррозу у 2011 році. 

Самі реформи не вели до відмови від російського газу, як такого, адже такі величезні обсяги газу складно знайти за короткий період. Проте такий підхід створював умови для диверсифікації постачання ресурсу на єдиний ринок і давало змогу іншим постачальникам розвивати свій імпорт до Європи. Тим не менш, довгострокові контракти й дешевше постачання трубопроводами в порівнянні з СПГ все одно робило російський газ вигіднішим для купівлі. Так, попри проведені реформи, в період з 2014 по 2021 роки частка російського газу в споживанні блоку зростала і досягла максимальних значень в 45%. Крім того, газ є специфічним ресурсом, який, на відміну від нафти, потребує більш спеціалізованої інфраструктури для перекачки з країн виробництва і у світі було не так багато країн, які мали такі можливості. Однак, така країна знайшлась. 

Розгортання американського ЗПГ в Європі

У 2018 році, за першої адміністрації Трампа, було домовлено про нарощування постачання ЗПГ в Європу. У Америці в цей час відбулась «сланцева революція», яка дала можливість нарощувати постачання спочатку в сусідні країни, а згодом, після домовленості, і до ЄС. 

«Європейський Союз хоче імпортувати більше ЗПГ зі Сполучених Штатів, і вони будуть дуже, дуже великим покупцем. Ми зробимо це набагато простіше для них, але вони будуть масовим покупцем ЗПГ, тому вони зможуть диверсифікувати своє енергопостачання, що вони дуже хочуть зробити. І у нас його багато», — заявив Трамп на зустрічі з Жан-Клодом Юнкером. 

Новий план постачання справді почав давати свої результати. Вже в рік підписання договору постання ЗПГ з-за Атлантики складало 15 млн тонн (або 20,7 млрд кб.м в еквіваленті), що склало 4% всього споживання боку, а вже у 2022 році, після початку повномасштабної війни, обсяги постачання збільшились до 55 млн тонн (75,9 млрд кб.м), довівши частку американського ресурсу до 19% від частки споживання блоку. При цьому, США мають найбільші у світі потужності терміналів ЗПГ, що складає 92,1 млн тонн на рік, і понад 50% всіх цих потужностей вже були направлені на європейський континент. Саме така направленість і дала можливість у 2023 році досягти значного прогресу в заміщенні російського ресурсу. 

Відмова від російського газу

Плани відмови від російського газу, попри думку багатьох українців, насправді завжди були в Європейському Союзі й ніколи не знімались з обговорення. Блок, через опір певних країн і острах дестабілізації енергетичної ситуації, був вимушений піти складним і поступовим шляхом. У першу чергу, влада ЄС ставила за мету скоротити загальне споживання газу в короткостроковій перспективі, бо швидке заміщення було неможливим. У 2024 році ЄС спільно спожив 313 млрд кубічних метрів, що на 21% менше від показника 2021 року. З цієї загальної кількості обсяг імпорту склав 273 млрд, що на 18% менше імпорту 2022 року. Тобто блок скорочував не тільки загальне споживання, але зміг і скоротити імпорт, роблячи ставку на внутрішній видобуток.

Паралельно, ЄС і окремі країни активно розвивають напрям розширення спроможностей ЗПГ всередині блоку і в країнах-експортерах. У лютому 2025 року Європейська Комісія представила «План доступної енергії», який передбачає фінансування проєктів перекачки LNG за межами ЄС. Окремі країни також активно розвивають свої проєкти: Німеччина у 2024 році почала будувати перший наземний ЗПГ-термінал (крім плавучих, які були вже введені до цього), Італія також активно готується до зведення нового наземного термінала, а такі країни як Литва, Греція та Кіпр вкладаються в плавучі термінали. Крім того, ЄС і країни-члени шукають інші альтернативи газу, такі як водень, чи ядерна енергетика. 

І, хоча всі озвучені плани активно впроваджуються, загальна частка російського газу досі складає значну частину (19%). Ба більше — частка зросла в порівнянні з 2023 роком, загалом, внаслідок ЗПГ. Причиною цього було не зле бажання скупити російських ресурсів, а дії ключового постачальника – США.

Завдяки впровадженим змінам ЄС досяг важливої цілі за короткий період: ціна на газ на європейських ринках на початку 2024 року впала до мінімальних значень з 2021, що зробило ринок не таким прибутковим для американських компаній як ринки Азії. росія ж має потребу просто постачати ресурс, навіть у збиток, для підтримки рівня видобутку, і до того ж має менші транспортні витрати. Така ситуація, хоча не має значного впливу для ринку ЄС, адже частка росії все одно вдвічі нижча за середню за останні роки, йде у розріз з намірами повної відмови.

Тому влада ЄС вирішила скористатись приходом Дональда Трампа до влади і його тарифними війнами. Як вже зазначалось, саме Трамп був тим, хто розгорнув постачання американського газу в Європу, і тому це чудова можливість дати ту «справедливість» у торгівлі, якої він так прагне. Оскільки прямі санкції в нинішній ситуації неможливі, ЄК розглядає можливість введення тарифів на російський ЗПГ, щоб зробити його нерентабельним і дати можливість європейським компаніям дострокового розірвати контракти з російськими постачальниками. Ця ідея має ключове місце в загальному плані угоди між США і ЄС, адже, паралельно з тарифами Трампа, Китай фактично заблокував доступ для американського газу на свій ринок. Хоча обсяги постачання в Піднебесну не такі значні, але геополітично це має дати стимул для США більш активно стимулювати торгівлю газом саме з ЄС. 

Американці та труби

Однак, залишається і внутрішня проблема для Європейського Союзу в питанні газу: газові труби і їх більш економічно вигідне використання. Угорщина і Словаччина активно спекулюють на цій темі, заявляючи, що загальної альтернативи цьому нема. Після приходу Трампа, активно почали зʼявлятися повідомлення у медіа, що деякі посадовці в США начебто розглядують можливість викупу Північного потоку американцями. Формально, це пояснюється виведенням росії з проєкту, і що робить постачання газу більш стабільним (ця логіка заслуговує тільки на критику). І паралельно до цього зʼявляються повідомлення про бажання взяти американцями під контроль українську ГТС, що взагалі не має сенсу, адже Україна більше не здійснює транзит газу через свою територію. Ключове, що для ЄС труби більше не є такою важливою річчю в питання енергетичної безпеки, як для рф в питанні доходів.

Хоча рф і має потужності ЗПГ, вони не зрівняються з тими показниками, що потенційно давали Турецький потік, український напрям і дві гілки Північного потоку. Втрата європейського ринку вже призвела до того, що колись одна з найбільш прибуткових компаній росії, Газпром, другий рік поспіль показує катастрофічні рекордні збитки. Єврокомісія розуміє, що використання труб має залишитись в минулому, тому, хоча комісія і сприяє перемовинам з Україною щодо відновлення транспортування газу (на вимогу Словаччини та Угорщини), в реальності не проявляє сильного зацікавлення в таких діях, і пропонує альтернативні плани (такі як використання українських сховищ для зберігання імпортного газу з-за океану).

Варто розуміти, що навіть мінімальна прокачка через Україну давала росії 14 млрд кубічних метрів експорту, що є чвертю загального експорту в ЄС, а при введенні нових мит проти російського ЗПГ обвалить експорт ще сильніше. росія активно протидіє цим планам, стимулюючи обговорення про відновлення експорту газу через требу переважно в Німеччині, де досі має сильне лобі в ключових партіях, таких як ХДС і СДПН і додаючи до цього лобіювання таких ідей в Америці.

Єдиним вигодонабувачем передачі у власність газової інфраструктури буде тільки росія, а ЄС може знову отримати період залежності. Першим, хто взагалі порушив питання викупу Північного потоку, став американський бізнесмен Стів Лінч, який спеціалізується на проблемних активах, зокрема і російських. Він вже брав участь у викупі активів збанкрутілої російської енергетичної компанії Юкос, (ресурсів активи якої були націоналізовані) в 2007 році, і швейцарського філіалу Сбербанку в 2022 році. Хоча це і не вказує прямого звʼязку з владою росії, при купівлі активів приватної російської компанії державна «Роснефть» знялась з аукціону, хоча до цього була основним покупцем активів. Ще цікавішою ситуація стає з бізнес-партнером Лінча Девідом Герном, який є активним інвестором в росії й по сьогодні. Герн сидів в радах директорів РАО «ОЕС» (найбільша енергокомпанія в росії, що існувала до 2008 року і одна з найбільших в світі) та «Аерофлот», а також володіє акціями різних компаній, включно з енергетичними. Віткофф, який за даними ЗМІ лобіює питання зняття енергетичних санкції, володів часткою алюмінієвого виробника — «Русал».

Тобто ми бачимо, що хоча американці проявляють інтерес як, начебто, сторонні управлінці, їх значні звʼязки з росією ставлять під сумнів незаангажованість такого лобізму. Продаючи це як ідею незалежного контролю, вони намагаються повернути газовий ринок Європи росії, що в першу чергу, вдарить по американським компаніям, які, очевидно, не зможуть конкурувати з дешевшим трубопровідним газом.