Ядерна програма Ірану: шлях від створення до ядерної угоди з Трампом

Президент Хассан Рухані відвідав Бушерську атомну електростанцію в січні. Photo: Mohammad Berno/Iranian Presidency Office via AP

Наша редакція хоче ненадовго відправити вас у світ історії, подивившись на взаємини Ірану зі Штатами через історичну перспективу. Ми дізнаємося про те, як взагалі Іран почав створювати свою ядерну зброю. Також поговоримо про першу ядерну угоду, яка відбулася у 2015 році та про те, що відбувається зараз. Ну і подумаємо, що взагалі хочуть отримати сторони від нової угоди. Сподіваємось, буде цікаво. Приємного читання!

Photo: Aïda Amer/Axios. Photo: Rebecca Noble/Getty Images

Історія. Як зароджувалась іранська ядерна програма?

Обговорюючи початок ядерної програми Ірану, складно оминути дату, коли почалося співробітництво країни зі Штатами щодо мирного атома. 5 березня 1957 року США та Іран підписують угоду про використання атомної енергії. Домовленості включають в себе постачання спеціального обладнання, підготовку кадрів, створення дослідницьких центрів та інші речі, які допомагають вивчати атомну енергію.

Саме з цієї дати почалося повноформатне вивчення атому в Ірані, і взагалі цікаво, що саме США допомогли Тегерану в освоєнні ядерних технологій. Завдяки американцям країна отримує перший ядерний дослідницький центр. Його будують в Тегеранському університеті, де до того ж вводять в експлуатацію перший реактор. 

Варто зазначити, що тоді Іран сильно відрізнявся від тої країни, яку ми знаємо сьогодні. Замість аятол правив шах, який був більш відкритий до західних цінностей, що й дозволило налагодити більш дружні стосунки з Америкою.

1 липня 1968 року Іран підписує Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Іранські вчені та фахівці їздять по світу, набираючись досвіду, а країна планує побудувати у себе більше 20 атомних реакторів.  

Але на шляху до мети з'явилась Ісламська революція. Нова влада псує відносини із Заходом, і атомній енергетиці, як і іншим областям країни, стає вкрай складно розвиватися. Тегеран шукає способи продовжити дослідження і навіть домовляється з Пакистаном про постачання центрифуг. Звичайно ж, не обходиться і без росіян, які публічно підписують угоду з Іраном про будівництво нової АЕС та про співробітництво в галузі використання атомної енергії.

Бушерська АЕС в Ірані. AP Photo

Мирний атом виявився не таким вже й мирним

Згодом у публічному полі деякі країни починають підозрювати та прямо вказувати на те, що Іран веде роботи над створенням ядерної бомби. Почалось все зі Штатів, які за допомогою супутникових фотографій побачили підозрілу активність на атомному об’єкті Ірану. 

У Берліні зустрічаються постійні члени Ради Безпеки ООН та Німеччина. США лобіюють запровадження санкцій, проте КНР та РФ проти. Рада Безпеки підписує спільну заяву, текст якої за три тижні до цього було запропоновано Великою Британією та Францією.

Росія і Китай домовляються, щоб у спільній заяві ООН головну роль у вирішенні іранської кризи віддали МАГАТЕ, а з тексту було видалено всі загрози санкцій проти Тегерана. Від Ірану ж вимагають призупинення збагачення урану у місячний термін та надання доступу до місць, пов'язаних з ядерними розробками. 

Іран погано йде на контакт, знов заявляючи про мирний характер розвитку своєї програми. Причому він наголошує, що, наприклад, Ізраїль, який нібито має ядерну зброю, взагалі не підписав договір про її нерозповсюдження і не несе жодних зобов'язань. Це Тегерану здається несправедливим.

Перша ядерна угода

Близький схід палає. Відбуваються теракти, захоплення заручників, а США погрожує початком воєнної операції. Іран побоюється військового втручання, а Захід не хоче повномасштабної війни. Після кількох раундів переговорів нарешті виникає ядерна угода. 

14 липня 2015 року Іран, Китай, Росія, Великобританія, Франція, США та Німеччина підписують угоду щодо іранської ядерної програми. Домовляються про спільний контроль та спостереження за іранською атомною енергетикою. МАГАТЕ отримує доступ до всіх ядерних об'єктів у країні терміном на 15 років за умови, що жоден з об'єктів не буде демонтовано. Санкції США, Євросоюзу та Ради Безпеки ООН планують поступово скасовувати.

Однак через деякий час, як ви вже знаєте, до влади в США приходить Трамп, який публічно критикує угоду і має намір з неї вийти. Згодом він це і робить, використовуючи знайдену Ізраїлем інформацію про те, що Тегеран нібито порушує умови угоди.

Що ми маємо зараз?

Ось якось так ми наблизились до сьогоднішніх подій. Нещодавно відбувся другий раунд переговорів між США та Іраном. Сторони планують відновити ядерну угоду, але поки що самі не знають як.

Italian Foreign Ministry. Handout via REUTERS

У новому ж раунді переговорів американську делегацію очолить дипломат Майкл Антон. Він, на відміну від Стіва Уіткоффа, ще не виклав публічної позиції щодо іранської справи, проте інформував європейців про хід переговорів. Заміна Уіткоффа на Антона може вказувати на поступове послаблення позицій першого в іранському питанні, а з цим - і на зміну підходу до розв’язання проблеми.

Зараз же інформації про можливу угоду не так багато. Як це зазвичай відбувається у такого роду зустрічах, переговори проходять за зачиненими дверима. Деякі ЗМІ пишуть, що Іран готовий прийняти деякі обмеження на збагачення урану, але потребує надійних гарантій того, що Дональд Трамп знову не відмовиться від договору. 

Чого хоче американська сторона?

Трамп довгий час стверджував, що він зможе укласти кращу угоду, ніж його попередники. Він говорив про це так багато разів, що тепер будь-які проблеми в процесі укладання угоди безпосередньо впливатимуть на його політичний рейтинг.

Вирішення іранської кризи могло б допомогти Трампу врятувати свій імідж на тлі невдач у завершенні війни в Україні. А для Трампа, як нам здається, імідж має вирішальне значення.

Отже, команда президента США старанно працюватиме над угодою, використовуючи всі доступні методи. А улюбленим методом Трампа, як ми всі могли помітити, є тиск та демонстрація сили. Він вже попередив, що якщо Іран не піде на нову угоду, «будуть бомбардування». 

Чого хоче іранська сторона?

Тегеран явно не хоче прогинатися під всім цим тиском. Там добре пам'ятають, як у 2018 році США вже розірвали попередній подібний договір, тому тепер наполягають на гарантії того, що Вашингтон, і особливо Трамп, не порушить слово.  

Також Іран, за інформацією, переданою ЗМІ, повністю відмовляється обговорювати свою ракетну програму. Аятолли розуміють, що сили не рівні, і позбавляти самі себе методів військового тиску не хочуть.

Причому на деякі поступки керівництво Ірану піти все ж таки готове, але на які саме - не повідомляється. За те точно зрозуміло заради чого - у Тегерані дуже хочуть зняття санкцій.

Також нещодавно з’явилась інформація, що Іран хотів би провести консультації із Німеччиною, Британією та Францією. Це ключові учасники ядерної угоди 2015 року, і від їхньої позиції також сильно залежить, чи буде угода відновлена або змінена. А якщо згадати характер відносин Тегерана з Вашингтоном, європейці все більш схожі на непоганих кандидатів у посередники між країнами.

До того ж, ініціювання діалогу з європейськими країнами допоможе Тегерану виглядати дипломатично активним і уникати міжнародної ізоляції.

Чого хоче російська сторона?

Так, росіяни також беруть участь у переговорах. Взагалі їм сама роль посередника історично дуже важлива. Ще до першої ядерної угоди у РФ був "геніальний" план вирішення конфлікту. Ідея російської сторони була в тому, щоб перенести іранські потужності зі збагачення урану на російську територію і там його разом добувати. Звісно, Тегеран відмовився. 

Зараз же Росія продовжує вдавати з себе успішного переговорника, пропонуючи Штатам свої послуги в укладанні угоди з Іраном і сподіваючись отримати від цього профіти в українському питанні. Причому Путін скоріше «продає повітря», бо жодних реальних важелів та способів вирішення конфлікту запропонувати не може. Важко сказати, чому у команди Трампа склалася інша думка, проте вони вже не раз ловилися на необ'єктивно позитивному ставленні до російської влади.

Що із цим може зробити Україна?

Хоча всі ці події і відбуваються далеко від нашої країни, вони здатні сильно вплинути на війну та наші позиції у переговорах.

Взагалі, якщо угода виявиться успішною, це може призвести до зняття санкцій з Ірану, що дозволить Тегерану повернутися на глобальний ринок нафти. Збільшення пропозиції нафти може знизити світові ціни на енергоносії. Оскільки, як ви знаєте, бюджет Росії значною мірою залежить від експорту нафти, падіння цін послабить її економіку. Також можлива угода може нормалізувати відносини Ірану із Заходом, чого точно не хотілося б Москві.

Також є невелика надія, що Штати під час переговорів нарешті зрозуміють, що Росія лише створює враження своєї значущості у процесі угоди. Росіяни дуже хочуть отримати вигоду у питанні України, проте, якщо угода буде укладена без значної ролі Росії, це позбавить її можливості вимагати якісь профіти у регулюванні війни в Україні.

Незалежно від результатів переговорів з Іраном, наш злощасний сусід нікуди не дінеться. Попереду багато військової, дипломатичної та економічної роботи, проте ми закликаємо пам'ятати, що у геополітиці всі процеси пов'язані, і навіть результати угоди на Близькому Сході можуть вплинути на результати війни в Україні.