Ідеальний світ Пітера Тіля

Фото Jim Watson/AFP/Getty Images

***

У минулій статті згадувалися фінансові кола, що детермінують зміну політики США. Як відомо, короля грає свита. Тож аналізуючи дії Трампа чи його команди, варто звернути увагу на одного з головних спонсорів його команди, на того, хто усвідомлено завжди в тіні, — Пітера Тіля. Це дуже непересічна особистість. Одразу хочу звернути увагу на діалектичну систему переконань Тіля, у якій він почувається впевнено і гармонійно — він активно критикує соцмережі, і не менш активно в них інвестував; він — гей, що підтримує право на гомофобію; його лібертаріанський потяг на повному ходу мчить у крайнє праве консервативне депо… щоб і в ньому пробити стіну, якщо так захочеться.

На відміну від більшості «мільярдерів Долини» мислення Тіля цілковито гуманітарне. Причому в дитинстві він був математично обдарованим. Тіль вважає себе не науковцем, не багатієм з постійними нарадами (власне, на такі дрібниці він принципово витрачає не більше 10 хвилин на день), а митцем. Але не простим, а за аналогією з надлюдиною Ніцше — надмитцем. Типові мільярдери-технарі, до прикладу Маск, сприймають технологічну реальність як певну лінію прогресу, в якій людство, історія, культурні й наукові надбання є лише інструментом для досягнення певних контрольних точок на їхньому «славетному» шляху (політ на Марс, винайдення інтернету тощо). Мислення ж Тіля протилежне — для нього успіхи технологічних проєктів, своїх чи Маска, є інструментарієм для розгортання історично-культурних процесів у повному їхньому багатстві й ідеалі. У такому розумінні гуманітарне мислення завжди трохи релігійно-містичне. Портрет доповнюється тим, що Пітер Тіль з дитинства дуже сильний гравець у шахи (кращий у США в юніорському віці), тобто й аналітичні здібності мільярдера не викликають сумніву.

Взагалі написана біографія мільярдера трохи шокує, бо вона не те що не компліментарна, а описує його майже безрадісним фанатиком. А більшість його знайомих категорично відмовилися надавати інформацію для книги, пояснюючи це словом «страх». У дитинстві інші діти вважали його зарозумілим. Для Пітера було нормою порушувати правила гри, якщо це приводило до перемоги. У шкільному віці він потрапляє до школи в Намібії, в якій практикувалися тілесні покарання. За визнанням Тіля, це на все життя спровокувало його ненависть до правил і наблизило до лібертаріанства. У Стенфордському університеті (Кремнієва долина) він отримує спочатку філософську освіту, а потім захищає докторську з права. Там же знайомиться особисто й захоплюється роботами викладача Стенфорду — філософа Рене Жирара. Його ідеї Тіль вторить у своїх численних статтях та інтерв’ю.

Філософія Рене Жирара

Що ж захопило увагу Тіля? Роботи філософа пронизує ідея «міметичного бажання», суть якої в тому, що наші бажання неавтономні. Самостійно вибрати об’єкт бажання людина не спроможна. Вона формує бажання через наслідування (мімесис) іншому суб’єкту. Через міметичне бажання Жирар відкриває універсальний механізм конфлікту: суб’єкт та модель наслідування конфліктуватимуть за об’єкт бажання.

У своїх наступних працях «Насильство і священне» та «Цап-відбувайло» Жирар розширює свою міметичну теорію в напрямку релігієзнавства. Він стверджує, що щоб уникнути колапсу через конфлікт, архаїчне суспільство винаходить механізм жертвопринесення. Механізм, за його теорією, функціонує таким чином: спільнота переживає колективну агресію — і для її заспокоєння вибирається жертва, зазвичай це невинна особа або група, нація. Жертва стає «цапом-відбувайлом», на яку проєктується вся агресія. Після її смерті спільнота відновлює «порядок» і стає єдиною.

Цей механізм є основою сакральних практик і ритуалів. Міфи й ритуали надають «сакральний» статус насильству. Парадоксально, але священне є сублімацією насильства. Жирар демонструє, що ритуали — це повторення первинної насильницької події, але в контрольованій формі. Сакральне у Жирара завжди двозначне: воно і добре, і зле, і рятує, і вбиває. Сучасні суспільства знову і знову продукують образ ворога — емігранта, «інакшого» — щоб знайти причину внутрішнього хаосу.

У подальших роботах, зокрема «Я бачив сатану, як він падав з неба», Жирар аналізує, як сучасні ідеології відтворюють цей давній механізм — створення ворога, який «винен у всьому». Ворог стає новим «цапом-відбувайлом». Ідеології, політичні рухи та націоналізм є сучасними формами сакралізації насильства. Люди й народи все ще потребують жертв для підтримки своїх ідеалів — і ці «жертви» можуть бути не лише фізичними особами, але й цілими націями. Особливо важливу увагу Жирар приділяє спробам сучасного суспільства підтримувати видимість миру через масове насильство, яке приховується під виглядом політичних ідеологій чи гуманістичних прагнень.

Таким чином бачимо контрольні слова, до яких мільярдер мав інтерес, і в яких ґрунтовно розумівся: бажання, конфлікт, ритуали, дуалістичність добра і зла, онтологія насильства, релігійність, сакральне, культура, жертвоприношення як механізм вгамування агресії.

Тіль і Стенфорд

У Стенфорді політика лівого лібералізму одразу ж викликає у нього відразу. Він відчуває, що за лозунгами про права ховається репресивна машина для незгодних, і бажає викрити цей цинізм. Пітер стає засновником консервативної лібертаріанської газети The Stanford Review, на сторінках якої дозволяє собі відверті провокації у бік лібералів. У 1995 році Тіль пише працю Міф про різноманіття (The Diversity Myth: Multiculturalism and the Politics of Intolerance at Stanford). Книга позиціонує себе як лібертаріансько-консервативна реакція на домінування лівих постмодерністських парадигм у гуманітарній освіті. Тіль зауважує, що «акцент на етнічну чи гендерну ідентичність сприяє роздробленню університетської спільноти та применшує значення універсальних гуманістичних цінностей». На його переконання, вищі навчальні заклади стають аренами ідеологічної боротьби, де адміністрація та активісти витісняють академічні цілі на другий план. Власне назва книги втілює головну ідею: прагнення до «різноманіття» дедалі частіше пов’язане не з відкритістю, а з нетерпимістю до альтернативних поглядів. 

Таким чином можна зробити висновок, що Тіль послідовно вже протягом 35 років не сприймає лібералізм, який, на його думку, «агресивно нав’язує неприйнятні цінності», а політика Обами є для нього ворожою.

Книги на столі Пітера Тіля

Він володіє першими виданнями Лео Штрауса англійською та німецькою мовами – засновника філософії неоконсерватизму, критика лібералізму. Штраус стверджував, що лібералізм у його на той час сучасній формі (який орієнтований на універсальну свободу, на відміну від «справжнього лібералізму», орієнтованого на людську досконалість) веде до двох типів нігілізму. Першим був «жорстокий» нігілізм, що виражався в нацистському та більшовицькому режимах. Другий тип — «лагідний» нігілізм, що виражається в західних ліберальних демократіях, — був різновидом безцільності, позбавленої цінностей. Цікаво, що твори Штрауса дуже популярні серед китайської верхівки.

Тіль виріс, читаючи багато наукової фантастики та фентезі — Гайнлайна, Азімова, Кларка. Але особливо Толкіна; він казав, що прочитав трилогію “Володар Перснів” щонайменше 10 разів (назви його компаній Palantir Technologies, Valar Ventures, Mithril Capital Management, Rivendell One LLC, Lembas LLC, Athelas, Narya Capital (номінально це фонд Джей Ді Венса, але назва розкриває, хто справжній власник)). Вплив Толкіна на його світогляд очевидний: Середзем'я — це арена боротьби за найвищу владу, здебільшого без уряду, де надзвичайні особистості підіймаються, щоб виконати свою долю. Також є безсмертні ельфи, які живуть окремо від людей. 

Загалом нема сенсу перелічувати, що читала людина, яка цитує Біблію, а потім Ніцше та Гоббса. 

Але якщо не брати так званих великих книг і авторів... «Атлант розправив плечі» Айн Ренд та і загалом уся творчість Айн Ренд була фактично настольною книгою у співробітників Paypal.

Книги, які помічали на його столі:
"Кінець старіння" Обрі де Грей
«Суверенна особа» Вільям Різ-Могг і Джеймс Дейл Девідсон
"Криваві землі" Тімоті Снайдер
"Велика стагнація " Тайлер Ковен
"Діамантова епоха " Ніл Стівенсон
"Чорний лебідь " Насім Талеб
"Нова Атлантида " Френсіс Бекон

Старт «Мафії PayPal»

Працюючи юристом з цінних паперів, Тіль відкриває для себе світ фінансів, спочатку пробує себе трейдером і врешті вирішує створити власний венчурний фонд розміром $1 млн — сміховинна сума. Вкладаючи у неуспішні проєкти, знайомиться з киянином Максом Левчиним, спеціалістом із криптології, і в обох виникає ідея гаманця PayPal. Так сталося, що вони винаймали офіс на одному поверсі з конкуруючою компанією — X.com Ілона Маска. Безпрецедентне зростання клієнтської бази призводить обох бізнесменів до розтрати майже всіх коштів на підтримку комісійних виплат. Це закінчується вимушеним злиттям компаній PayPal та X.com (надалі між ними виникне конфлікт за назву, а в Ілона станеться довічна фіксація на букві X). Загалом особа, знайома з обома ними, наступним чином описувала їхні робочі стосунки тих часів: «Ілон думає, що Тіль — соціопат, Пітер думає, що Маск — шахрай». Працюючи над PayPal, Пітер Тіль захоплений лібертаріанським месіанством: він подарує людству таку якість капіталу, яка не контролюється урядами. Принаймні так було усім озвучено. Попередньо віддавши керівну посаду Маску, Тіль розставляє своїх людей на інші ключові посади, які допомагають йому повернути контроль над PayPal під час відпустки Маска. І на першій же нараді з інвесторами його «проєкту, що змінить світ» він пропонує негайно переказати всі кошти стартапу у його хедж-фонд для здійснення геніальної спекуляції на біржі. Почувши лекції, що це порушує всі правила, Тіль, напевне, лише знизав плечима й втратив інтерес до зустрічі. 

Інвестори були шоковані — це взагалі не відповідало ні підприємницькому духу, ні правилам ведення бізнесу в Долині. Але саме гнучкість Тіля у дотриманні правил і призводить до успіху PayPal. Компанія закривала очі, якщо клієнти бажали використовувати рахунки для здійснення операцій, що могли містити ознаки незаконних (здається, такі ж звинувачення ми сьогодні чуємо на адресу криптовалют).

За рік їхню компанію купує eBay за $1,5 млрд, частка Тіля склала $55 млн. Він шокує всіх, навіть eBay, і після угоди миттєво залишає пост CEO та зосереджується на своєму хедж-фонді. Він стає ангельським інвестором маловідомої мережі Facebook, інвестує у велику кількість компаній. Сьогодні ми їх знаємо як LinkedIn, YouTube, Airbnb, SpaceX, Spotify. Близько 200 людей покинули eBay через «розбіжності бізнес-культур». Вони підтримували одне одного й творили новий дух підприємництва. Через цікавий і надзвичайно успішний рух капіталів від одного технологічного єдинорога до іншого, із вплетенням колишніх співробітників PayPal у структури власності та управління безлічі компаній, з’явився термін "PayPal Mafia". Цей термін містить два контексти. Перший контекст — через гумор фіксує повагу до історій успіху всіх причетних до PayPal. Другий контекст такий, що поки всім весело, цей синдикат успішно простягнув руки до державного управління. Можна по-різному ставитись до цього терміна. Але неформальним лідером так званої "PayPal Mafia" є саме Тіль.

Інвестувавши у Facebook всього $500 тис., Тіль отримав шалений прибуток у $1,2 млрд. Але діамантовий успіх мільярдера — це власна компанія Palantir Technologies, що працює на перетині аналізу Big Data та всіх видів розвідки. Цікаво, що першим інвестором його компанії став фонд ЦРУ In-Q-Tel, що вклав у Palantir понад $300 млн — більше, ніж у будь-яку іншу організацію. І знаєте, це трохи збиває з пантелику, коли особа, що заявляє про себе як лібертаріанця, є провідним експертом зі стеження за людьми.

Вважається, що генеральний директор Алекс Карп та операційний директор Шьям Санкар мають набагато більше значення для майбутнього Palantir, ніж голова ради директорів Пітер Тіль. Але його політичні зв’язки з Республіканською партією та крайніми правими допомогли Palantir потрапити "за стіл переговорів" у період 2016–2020 років. Компанія отримала значне державне фінансування.

Скептик

Тіль відомий як найбільший скептик у Кремнієвій долині. Найвідоміша його фраза — «Ми всі мріяли про літаючі автомобілі, а натомість отримали 140 символів» (прим. — натяк на Твіттер). На сторінках релігійного часопису він пише: «Якщо науково-технологічна утопія була відмінною рисою епохи Просвітництва, то, можливо, недовіра до цієї утопії є відмінною рисою пост-Просвітництва, постмодерністського Заходу. Поширеність цієї недовіри є добрим показником того, якою мірою постмодернізм витіснив сучасність. Це точка широкої згоди між так званими християнськими правими та голлівудськими лівими, і майже всіма, хто знаходиться між ними, з лише незначними відмінностями в точних деталях того, що не подобається — чи то дослідження стовбурових клітин, чи технологія фрекінгу, чи радикальне продовження життя як таке, що суперечить Божій волі або шкідливе для навколишнього середовища».

Майже кожен науково-фантастичний фільм останньої чверті століття зображує науку та технології як пастку, яку людство будує для себе. Можна вибрати з меню антиутопій, від «Термінатора» до «Матриці», від «Елізіуму» до «Аватара». Фільм, у якому головним лиходієм є луддит, екологічний екстреміст або регулятор FDA, не знімається (прим. — Тіль регулярно намагається захопити посаду голови FDA — організації, що керує ринком ліків та біодобавок). Історія двадцятого століття — це історія втрати надії на майбутнє. Озираючись назад, світанок ядерної ери та Манхеттенський проєкт можуть здатися ключовим поворотним моментом — великим досягненням, яке призвело до величезного розчарування. Це розчарування вдарило з повною силою в 1970-х роках, коли наступна програма «Аполлон» провалилася, а покоління бебі-бумерів перенаправило свою енергію на нескінченні культурні війни. Випадково чи навмисно, на вчених наділи короткий повідок і змусили витрачати свій час на написання заявок на гранти для скромного розширення існуючих парадигм. Фізичні теорії нашого часу нагадують епікурейські розповіді про атоми, що хаотично рухаються крізь порожнечу, і не дивно, що квазіепікурейська фізика природно веде до стоїцизму та епікурейського гедонізму. Мені дуже не вистачає помилкового оптимізму Фауста — принаймні, він був мотивований спробувати щось зробити з усім, що було не так у світі».

І додає у різних інтерв'ю: «чи може людство перемогти смерть? — Ми навіть не намагалися. Ми повинні або перемогти смерть, або принаймні з’ясувати, чому це неможливо.

Причини стагнації, на мою думку, різні, передусім це вкорінене в істеблішменті сприйняття, ніби технології становлять загрозу. Це охрестили «екзистенційними ризиками», витоки яких ведуть до 1945 року, коли створили ядерну бомбу. З того часу цей страх було перенесено й на біотехнології, саме тому не зробили з авторів mRNA-вакцин зірок. Ще 20 років тому в комп’ютерних науках наратив про штучний інтелект був позитивним, а не апокаліптичним. Але ми різко звернули у бік луддитства і тепер більше схожі на табори ескапістів з фестивалю Burning Man.

До 1960-х фантастика була позитивною, а з того часу вона стала переважно дистопічною. Куди поділися позитивні образи майбутнього? Звідки в нас це старе релігійне очікування апокаліпсиса або судного дня? Чому воно взагалі проникло в tech? Технологічний прогрес уповільнили настільки, наскільки це взагалі можливо. Що це за дух епохи? Нік Бостром, між іншим, звідси, з Оксфорда (прим. — виступ Тіля в Оксфорді), пише, що треба:

1. обмежити технологічний прогрес,

2. сформувати якнайменш різноманітну та інклюзивну вибірку представників суспільства,

3. максимально жорстко запровадити політику обмежень,

4. створити ефективний світовий уряд.

Він не вживає слово «тоталітаризм», але буквально все, що він пропонує, його передбачає. Для мене це повний жах: навіть якщо ці так звані «екзистенційні ризики» виявляться неправдою, у світі все одно залишиться авторитарна глобальна держава?! Це вже радше схоже не на Армагеддон, а на прихід Антихриста. І мені здається, що обрати Антихриста замість Армагеддону — це вже явний перебір».

«Ідея втечі» та подальше повернення

В 2009 Тіль пише нову роботу «Освіта лібертаріанця», в якій критикує сферу політики як таку і вказує на неефективність демократії. «Я більше не вірю, що свобода та демократія сумісні» — проголосить він. У цей період Пітер підміняє лібертаріанство деякою псевдоавторитарною філософією. Жіноче виборче право він вважає прикрою річчю, бо вони голосують за лівих: «З 1920 року величезне збільшення кількості одержувачів соціальної допомоги та поширення виборчого права на жінок, дві групи, які, як відомо, жорстко ставляться до лібертаріанців, зробили поняття капіталістичної демократії оксюмороном». Сценарії розвитку людства, на його думку, вже не охоплюються такою сферою, як політика, і остання точно не може надати ідеальний варіант прогресу. Головним завданням тепер він вбачає повне дистанціювання від політичної сфери в усіх її проявах — від тоталітарних і фундаменталістських режимів до демократії, яку він вважає формою влади некомпетентної більшості. Єдиним виходом, на його переконання, є втеча від політики. Така втеча, за його концепцією, може відбуватись у трьох напрямках: у віртуальний простір, у космічний простір або в простори океану. Його рішення врятувати SpaceX Ілона Маска у 2008 році після невдалих запусків ракет було пов'язане з прагненням врятувати космос як простір з «безмежними можливостями для втечі».

Перебуваючи під враженнями власних ідей, Тіль спочатку виділяє значні суми Патріку Фрідману, онуку економіста Мілтона Фрідмана, для створення некомерційної організації «Інститут морського освоєння океану», пізніше купує колишню вівчарську станцію, яка мала всі задатки для притулку на час кінця світу, на малонаселеному острові у країні, де знімалися фільми «Володарю перснів», — Новій Зеландії (у 2024 році після протестів екологів його проєкт дому-сховища було скасовано). А потім все ж наважується на створення власного прото-трансгуманістичного проєкту — острів Проспера.

(Прим. — Трансгуманізм (H+) — науково-філософський напрям, що на основі NBIC технологій (nano-bio-info-cogno) створює ідеологічне підґрунтя і розвиває проєкт фундаментального розширення фізичних і психологічних здібностей людини аж до еволюції розумного життя за межі його поточної людської форми. Головна ідея трансгуманізму — нескінченне вдосконалення людини. Головні маркери — імморталізм, штучний інтелект, спільне або згенероване прийняття політичних рішень, освоєння космосу, біомаркери старіння, штучні органи, нейрогенез, нейромоделювання, превентивна і регенеративна медицина, нанороботи, сингулярність, кріоніка).

Тіль не вірить у неминучість смерті. На його думку, називати смерть законом природи — це лише привід здатися. Як і більшість мільярдерів, Тіль є переконаним трансгуманістом (до речі, він і кріоніцист). Але він не обмежується спонсоруванням досліджень. Він експериментує в намаганні створити ідеальне середовище (політичне, соціальне, культурне) для впровадження ідей H+. Уряд Гондурасу погодився на експеримент із зонами ZEDE, маючи власне бачення експерименту — зони отримували надзвичайну автономію та право жити за власним цивільним кодексом із власним менеджером. Що і надихнуло Тіля на участь. Ніхто не знає, що саме планував досліджувати Тіль на острові. Але навіть у такій маленькій країні, як Гондурас, Тіль зіштовхнувся з реальністю у вигляді регулятивного тиску. Зони підкорялись кримінальному законодавству країни, та й саме слово експеримент передбачало тимчасовість та ненадійність проєкту. Тож, розчарувавшись, Тіль вирішує не боротись з великою політикою, а стати нею, щоб редукувати її до необхідних йому форм. У цей час він помічає філософа Патріка Деніна з його критикою лібералізму та знайомиться з ідеологом техномонархії Кертісом Ярвіном (з високою ймовірністю завербований ФСБ. На це, окрім деяких деструктивних ідей, вказує час виходу із небуття і початку неабиякої активності — за декілька тижнів до 24 лютого 2022) під час виступу останнього на конференції. Ключем до серця Тіля начебто стала концепція Ярвіна — RAGE (retire all government employers). Вважається, що Кертіс Ярвін є засновником ідеологічного руху, який називають Темним Просвітництвом. Він проголошує демократію помилкою, а авторитаризм — єдиним способом порятунку від хаосу. Пропонує змінити підхід до диктаторів, а саме оцінювати ефективність управління суспільством (напевне, Путіна він вважає дуже ефективним). Політичний світогляд Ярвіна в дусі Темного Просвітництва полягає в тому, що реальна влада в США перебуває в неформальній співпраці університетів і основних ЗМІ (які він називає «Катедрою»), що вступають у змову, щоб впливати на громадську думку. Він захоплюється колишнім китайським комуністичним лідером Ден Сяопіном за його «прагматичний і ринково орієнтований авторитаризм», вважає, що прихильність Америки до рівності і справедливості «підриває соціальний порядок», і виступає за те, щоб американський «монарх» якнайшвидше розпустив елітні академічні установи та ЗМІ. Регулярний доповідач на різних лібертаріанських і технофашистських конференціях, Ярвін вважає, що демократичні уряди є неефективними і марнотратними і повинні бути замінені суверенними корпораціями, «акціонери» яких обирають виконавчу владу, що має повну владу над країною/корпорацією. Як пояснює Ярвін, «необтяжений ліберально-демократичними процедурами, виконавчий директор міг би правити, як генеральний директор-монарх».

Постать Ярвіна трохи демонізована в ЗМІ, однак я вважаю, що вплив його ідей перебільшений. Скоріш за все, його тексти кон’юнктурні під одну особу і шукали спонсора. Така версія, до речі, не відкидає ідею м’якого впливу ворожих спецслужб, а навпаки була б типовою. Інша версія — Тіль сам вигадав Кертіса Ярвіна, щоб озвучувати найрадикальніші ідеї (у той же спосіб, як він вигадав псевдоінтелектуального політика Венса).

Тіль публічно про Ярвіна: «Я не думаю, що це спрацює. Я думаю, що це буде схоже на Сі в Китаї чи Путіна в Росії. Зрештою, я не думаю, що це буде навіть акселераційним з точки зору науки та технологій, не кажучи вже про те, що це зробить для прав особистості, громадянських свобод тощо». Тим не менш, Тіль вважає Ярвіна цікавим та впливовим істориком. «Одна з головних тем, про яку він завжди говорить, — це Новий курс і Рузвельт у 1930-х і 1940-х роках». А неортодоксальна думка полягає в тому, що це була свого роду легка форма фашизму в Сполучених Штатах. Франклін Д. Рузвельт у цьому тлумаченні історії використовував владний погляд на виконавчу владу, поступливий Конгрес та заляканий Верховний Суд, щоб спричинити те», що Тіль назвав «дуже, дуже радикальними змінами в характері нашого суспільства». Ярвін, за словами Тіля, стверджує, що «вам слід прийняти цю легку форму фашизму, і ми повинні мати президента, який знову буде схожий на Рузвельта».

Набагато більший інтелектуальний вплив мають ідеї академічних філософів: Патріка Деніна та британця Ніка Ленда, якого й називають справжнім батьком «темного просвітництва». Його головна ідея — пришвидшення (акселераціонізм). Він вважає, що технології, капіталізм і штучний інтелект треба не стримувати, а навпаки — розігнати до максимуму. Навіть якщо це зруйнує все, що не встигає за темпом — демократію, університети, ЗМІ, уряди.

Як би там не було з оформленням ідеологічного підґрунтя, в якийсь момент Тіль (тоді ще підтримуючи іншого кандидата до Конгресу, який програв) опинився на засіданні Національної комісії Республіканської партії як делегат. Побачивши його у списках, Дональд Трамп-молодший зателефонував мільярдеру із пропозицією виступити. Так почалася їхня співпраця.

«Від нуля до одиниці»

Його книга з саморозвитку для масового читача «Від нуля до одиниці» продалася накладом більше мільйона. Окрім порад та історій успіху, Пітер знову і знову толерує, і навіть вихваляється порушенням правил. Та розмірковує, що ж таке бути лідером компанії. Ось уривок з книги:

«Чому ж для архаїчних культур так важливо пам’ятати неординарних людей? Персонажі, яких прославляли і вшановували, слугували для виверження емоцій суспільства: їх прославляли, коли все було добре, — і паплюжили у часи нещасть. Будь-який конфлікт міг зруйнувати соціум, якби його члени не знайшли способу зупинитися. Тому, коли суспільному благу загрожували епідемії, катастрофи або жорстокі варвари, кращим виходом для соціуму було покласти провину за події на одну людину.

Хто ж може стати цапом-відбувайлом? Як і засновники компаній, такі люди — дуже суперечливі фігури. З одного боку, цап-відбувайло слабкий: він не в змозі зупинити його власну віктимізацію. З іншого боку, той, хто здатен загасити конфлікт, прийнявши на себе ганьбу, — мабуть, дуже сильна фігура в спільноті. Часто перед стратою цапів-відбувайл їм поклонялися, наче ідолам. Ацтеки вважали своїх жертв земним втіленням тих самих богів, яким їх потім приносили в жертву. Приреченого на страту вдягали в розкішний одяг і вшановували по-королівськи, та незабаром урочистості завершувалися, і бідоласі вирізали серце. Так народжувався принцип монархії: кожен король — це живий бог, а кожен бог — мертвий король.

Головним фактором цінності Apple було пророче бачення однієї-єдиної людини. Цей факт підштовхує нас до розуміння, що інноваційні технологічні компанії радше нагадують феодальні монархії, ніж звичайні «сучасні» організації. Винятковий засновник може ухвалювати авторитарні рішення, надихати на надзвичайну особисту відданість, планувати на десятиліття вперед. Парадоксально, але безликі бюрократичні машини, що існують значно довше, ніж триває життя однієї людини, можуть будувати лише короткотермінові плани. Урок з цієї історії для бізнесу — нам необхідні засновники. Треба ставитися до них толерантно, навіть якщо вони видаються дивними або ексцентричними: нам потрібні нестандартні особистості, здатні вивести компанію за межі дрібних вдосконалень».

Скандал з Access Hollywood

Це один із найбільш резонансних епізодів у передвиборчій кампанії Дональда Трампа 2016 року, який суттєво вплинув на його репутацію. На записі Дональд Трамп розмовляв із телеведучим Біллі Бушем, хизуючись тим, як він чіпляється до жінок, використовуючи свою славу. Скандал викликав хвилю обурення, особливо серед жінок. Багато республіканців дистанціювалися від Трампа, деякі закликали його зняти кандидатуру. Спочатку вагався і Тіль. Але...

Тіль віддає перевагу більш песимістичному кандидату в будь-яких президентських перегонах, бо «якщо ти надто оптимістичний — це просто показує, що ти втратив зв'язок із реальністю». «Зробимо Америку знову великою» було найпесимістичнішим гаслом. Пітер Тіль підтримав передвиборчу кампанію Дональда Трампа головним чином тому, що вважав його нестандартним і деструктивним гравцем. Тіля дратував роздутий регуляторний апарат федерального уряду США, і він бачив у Трампі інструмент, який допоможе знищити якомога більше регуляцій, щоб пришвидшити технологічний прогрес.

Зрештою, через кілька днів після скандалу він став першим, хто зробив внесок на користь Трампа (технічно — на користь сім’ї Мерсерів, яка була гаманцем Трампа). І таким чином урятував кампанію Трампа. Крім того, він вирішує проблему консерваторів із доступом до Facebook.

Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах 2016 року Тіль був героєм — ключовим чинником несподіваної перемоги, на думку Беннона й інших. Вони запросили його приєднатися до перехідної команди. Разом з однодумцями Тіль підготував перелік приблизно зі 150 кандидатів на ключові посади в новій адміністрації, яких він вважав здатними зруйнувати надмірну федеральну бюрократію. Однак посаду отримав лише його протеже — Майкл Краціос, а більшість кандидатів так і не були призначені. Як з’ясувалося, пропозиції Тіля часто зустрічали опір з боку Іванки Трамп і Джареда Кушнера, які наполягали на більш традиційному підході до підбору кадрів. Зрештою, Трамп підтримав позицію своєї родини, і Тіля фактично відсторонили від ухвалення кадрових рішень. План «національної розплати» цього разу зазнав невдачі.

Однак усе змінилося після того, як Трамп тривалий час зализував рани після фатального для нього штурму Капітолія. За словами самого Тіля, коли йому знову зателефонував Трамп, він спочатку відмовив йому у спонсоруванні. Очевидно, це була гра в психологічні шахи. Незабаром мільярдеру не вартувало значних зусиль переконати розчавленого обставинами Трампа, що причина невдачі — це помилкова ставка на глибинний апарат. І цього разу бюрократія або підкориться, або буде знищена. В інше вухо довірена особа Сюзі Вайлз нашіптувала Трампу головний критерій відбору до нової команди — лояльність середнього рівня. Так викристалізувалися основні стовпи явища, яке тепер можна назвати «Трамп-2025».

Але, пам’ятаючи, що у будь-який момент Трамп може потрапити до критичного скандалу, мільярдер набагато раніше почав посилювати свій вплив у Республіканській партії. Він захотів створити політиків, які зможуть реалізовувати трампізм без Трампа. Так виник проєкт Джей Ді Венса, юриста, який під враженнями промови Тіля в Єльському університеті в 2011 році пішов працювати в його команду. Заяви Венса у бік Трампа не були милозвучними. Тож мільярдер особисто привіз майбутнього віцепрезидента в Мар-а-Лаго для знайомства і залагодження конфлікту. Однак Тіль не обмежується спонсоруванням Трампа і Венса. Під час виборчої кампанії до Сенату та Конгресу він фінансував 16 кандидатів. Але ще задовго до цього він зблизився з різними ультраправими організаціями. Наприклад, він жертвував гроші групі під назвою «NumbersUSA», ідея якої полягає в тому, щоб різко зменшити кількість іммігрантів. Або ж надав підтримку антиподатковому клубу «Клуб за зростання».

У 2019 році під його патронатом відбулася зустріч людей Трампа з його протеже Цукербергом. Вихідні позиції перед зустріччю — Цукерберг повинен на слуханнях у парламенті пояснити фінансову безпеку створюваної криптовалюти «Лібра», яка на той момент викликала занепокоєння. Результат після зустрічі — Цукерберг гарантував Трампу режим прихильної модерації постів команди Трампа. Сайт Стіва Беннона (це той, що зігував разом із Маском) Breitbart почав отримувати ірраціонально високі рекомендації у Facebook. У 2024 році в руках Тіля та Маска вже принципова монополія на модерацію.

Як і у будь-якого проєкту, у цієї мети Тіля є три критичні виміри: час, вартість та обсяг. Але саме часу може і не вистачити. Саме тому спонсорований Тілем механізм невблаганно швидкий. Діяльність адміністрації Трампа — це буквально м’ясорубка дій та ідей. Причому якщо Трамп оглядається на рейтинги, то Пітера Тіля повністю влаштовує хаос ринків і держапарату. Адже його ідеї передбачають повну трансформацію як біржі, так і правового поля. Їх він теж охоче позбавив би ненависних державних правил, ввівши їм чарівну ін’єкцію світу децентралізації.

Після 2028 року на заміну Трампу у Тіля вже готовий кандидат — Джей Ді Венс. Особа, якій мільярдер роками зрощував легенду спершу фінансової, а потім політичної успішності. І якій він у дусі античності й середньовіччя приставив домашнього вчителя — філософа Патріка Деніна. Деякі найбільш політкоректні тези одіозного Куртіса Янга також регулярно імплементувалися у промови Венса.

Тіль про освіту:

«Раніше завжди перемагала теорія, що вища освіта — це інвестиція: людина платить гроші за навчання, також інвестує свій час. І на виході отримуєш крутого професіонала, який може заробляти більше грошей, ніж той, хто не вкладався. Також була дуже популярна теорія, що вища освіта — це чотирирічна вечірка. Між школою, коли ти під контролем батьків, і роботою, коли ти під контролем боса, є чотири роки, коли можна розважатися на повну. Але коли ці теорії були популярні, до університетів вступало мало випускників шкіл — скажімо, 15−20%. І для тих, хто закінчив університет, знаходилася гарна робота. Тепер же вступають приблизно 70%. І сьогодні є дві інші теорії, що пояснюють корисність університету. Перша — це страхування: якщо ти його не купиш, то велика ймовірність провалитися в такі “щілини” в суспільстві, з яких до кінця життя виходу не буде. Тому батьки готові йти на жертви, щоб оплатити навчання своїм дітям. Але є й інша теорія — про те, що вища освіта — це турнір. Вона застосовна для тих, хто вступає до топових університетів — типу Гарвард, Стенфорд, Оксфорд і подібні. На турнір пускають не всіх — і саме це виключення з еліти дуже важливе для тих, хто прагне потрапити до топових університетів».

У 2024 році на урочистому заході мільярдер посилює давню критику системи освіти: «Університети перетворилися на інтелектуальні пустки, одержимі безглуздим прагненням до різноманітності. Гуманітарні науки загалом відверто смішні, а в природничих науках нема справжньої науки, лише нав’язування дуже дивних догм. Для різноманітності недостатньо просто найняти статистів зі сцени у “Зоряних війнах”. Ця безглуздість відволікає нас від дуже важливих речей — таких як загроза інтересам США, яку становить Комуністична партія Китаю».

Знищення Gawker

Ще одна історія, без якої портрет Пітера Тіля був би неповним. Після публікації інтимного відео Галк Хоган подає до суду на портал Gawker. Для видання це була неприємна, але типова ситуація. Проте, всупереч усталеній практиці, адвокати Хогана щоразу відмовлялися від пропозицій врегулювання, якими б щедрими вони не були. У редакції почали щось підозрювати, але було вже запізно — судовий вирок на компенсацію у 140 мільйонів доларів призвів до банкрутства. Пізніше Тіль особисто зізнався, що саме він оплатив адвокатів Хогана. Це була холоднокровна помста: за вісім років до того Gawker першим написав про гомосексуальність Тіля. Ця історія цікава ще й іншим моментом — коли присяжні винесли вердикт, Тіль здивовано сказав: «Ого, щось змінилося. Можливо, Трамп справді може виграти».

Одним із проявів діалектичного мислення Тіля є і його складні стосунки з Facebook. Бувши одним з найвпливовіших ранніх інвесторів компанії та майже хрещеним батьком Цукерберга як бізнесмена, Тіль водночас інвестував у Clearview — стартап, який на презентації йому подали як інструмент, здатний знищити Facebook.

Thiel Fellowship — ще одна його скандальна ініціатива: грант у 100 000 доларів для молодих людей, які погоджуються відмовитися від коледжу заради запуску власного бізнесу або роботи над інноваційною ідеєю. Це прямий виклик усталеній академічній системі, «яка переоцінена, застаріла і в багатьох аспектах шкідлива: вона більше готує бюрократів, ніж підприємців, і виховує не незалежних мислителів, а конформістів. Ми живемо у світі, де динамізм зник. У світі, який більше не мріє».

Відомі фрази Пітера Тіля:

«Неважливо, наскільки гладенький айфон — він усе одно не дозволить нам полетіти на Марс».

«Який антонім до слова diversity"? University».

«Страх перед ШІ чи АГІ — це просто проєкція світорозуміння дарвініста або макіавелліста».

«Я готовий інвестувати в будь-що, якщо бачу в стартапі шлях до монополії».

«Мінфін США друкує на доларах "In God We Trust"; ЄЦБ міг би надрукувати "Відкласти проблему на потім" на євро».

«Приклад хибного оптимізму — еволюція за Дарвіном: процес, що триває мільярди років».

«Каліфорнія — це як Саудівська Аравія, тільки замість ваххабізму — вокізм».

«У нас стагнація у світі атомів, але шалений прогрес у світі бітів це приховує».

«Нерівність між країнами зменшується — зате різко зростає всередині них».

«Короткостроковість — ось справжня релігія сучасності. На противагу цьому, у Founders Fund ми шукаємо стартапи з довгостроковим і масштабним баченням майбутнього».

Інвестиції на службі філософії

Як вже зазначалось, мільярдер не поділяє загальної ейфорії Кремнієвої долини щодо прогресу і технологічного успіху та категорично не приймає тезу, що "інформація" замінить "інновації". – Ми хотіли літаючі автомобілі, а натомість отримали 140 символів». Чому ми не літаємо автомобілями? Чому ми не живемо на Місяці? Тому що майже всі ресурси інтелекту були скеровані на Інтернет і фінанси. Наші технічні зусилля звузилися до програмного забезпечення, яке можна створити трьома людьми в гуртожитку за ніч. Я прагну повернення до «інженерії з великої літери. Це катастрофа, що ми досі не створили ліки від раку».

Він створив Founders Fund, ціль якого підтримувати компанії, які зможуть «зрушити цивілізацію з мертвої точки, а не просто створити наступний мобільний застосунок». Підхід фонду радикально відрізняється від загальноприйнятого у Кремнієвій долині: замість того, щоб дивитися на ринки чи аналізувати бізнес-моделі, Тіль шукає засновників, які мислять незвично, навіть ексцентрично, і які хочуть змінити щось фундаментальне. В його виступах і статтях видно страх перед переходом технологій до рук Світової тоталітарної держави. Ми бачимо думки, що ШІ може піти по китайській моделі – «просто віддадуть йому контроль за усім і розслабляться». Не влаштовує його і ситуація, при якій влада і нові технології стануть зброєю Світового тоталітарного лібералізму, який (як відомо ще з перших робіт Тіля) «гуманістичні цінності підмінить нетерпимістю». Можливо тому ми й бачимо, що тотально його інвестиції направлені або на збереження контролю над способами втечі, або над агресивним впровадженням децентралізації (якоюсь мірою ШІ – це й одне, і друге).

Тіль вкладається у HALEU - великий стартап із виробництва палива для ядерних реакторів останнього покоління. Це цілком логічний хід, адже без великої кількості енергії ідея штучного інтелекту, здатного втілювати найвищі цілі трансгуманізму, приречена на нездійсненність. Крім того, Тіль підтримав стартап з ядерного синтезу Helion, та компанію Transatomic Power, яка розробляла технологію реактора з розплавленою сіллю.

Інші інвестиції мільярдера:

Anduril Industries – оборонні технології на базі штучного інтелекту. Від планування потреб і бюджетування до виявлення ворожих елементів в небі і кіберпросторі (знову назва зі світу Толкіна).

OpenAI – штучний інтелект (чат GPT).

DeepMind – штучний інтелект (Gemini).

Cognition AI - штучний інтелект, автоматизація програмування.

Material - штучний інтелект. Глибока поведінкова аналітика, злиття психології і data science.

Scale AI - - штучний інтелект. Навчання моделей штучного інтелекту.

Sentient – цілями даного проєкту є вирішення так званої «проблеми розповсюдження ШІ», в результаті чого базовий код може сконцентруватися в руках декількох супердержав.

Varda Space Industries – і знову Толкін. Компанія з профілем виробництва в умовах мікрогравітації. Слоган “Вироблено в космосі, повернуто на землю”.

Synthego – біотехнологічна (CRISPR) компанія, науковий прорив якої може радикально продовжити життя.

AbCellera - біотехнології, ШІ-платформа для відкриття антитіл.

Applied Molecular Transport – біотехнології. Ліки, що передають білки через кишківник, минаючи ін'єкції (цукровий діабет, ожиріння, ревматоїдний артрит, хвороба Крона).

Unity Biotechnology – біотехнології. Терапія проти старіння та вікових хвороб, пов’язаних зі старінням, (остеоартрит, фіброз та втрата зору).

NewLimit – біотехнології. Перепрограмування клітин з метою подовження молодості.

Stemcentrx - біотехнології, боротьба з онкологією.

BioFire Diagnostics - екстрена медицина. Ультра-швидкі ПЛР-тести для виявлення інфекцій вірусів, бактерій.

Neuralink – компанія Маска зі створення інтерфейсу мозок-комп'ютер, що розширить людські можливості.

Emulate - біоінженерія, «organ-on-a-chip». Мікрофлюїдні пристрої для моделювання органів людини.

Freeform - промисловий 3D-друк у космічній, авіаційній та медичній сферах.

Bolt Threads – біоматеріали. Розробка альтернативних текстильних матеріалів (синтетичний шовк (Microsilk) або грибна шкіра (Mylo)).

Gecko Robotics – нанотехнології. створення роботів для інспекції промислових об’єктів — трубопроводів, електростанцій.

Nanotronics - нанотехнології. Cтворення ШІ-роботів для інспекції мікроскопічних об’єктів.

Impulse Space - орбітальна логістика.

Crusoe Energy – компанія, що працює на межі енергетики, екології та ШI-інфраструктури.

Solugen - хімічне виробництво на біооснові. Заміна традиційної нафтохімії на мікробні біореактори.
Спроба побудувати незалежну від вуглеводнів індустрію.

PsiQuantum - cтворення фотонного квантового комп’ютера.

Oculus - гарнітура доступу до віртуальної реальності.

Compas - алгоритм для оцінки ризику рецидиву злочинців. Проєкт автоматизації судового рішення.

Flexport - логістика, підпорядкована софту, а не державам чи портовим монополіям.

The Boring Company – той самий Loop Ілона Маска.

Flock Safety — це приватний Левіафан: безпека без держави. Камери, які керуються спільнотою або HOA (homeowners association), а не муніципалітетом.

Chronosphere — це «інфраструктура для нагляду за інфраструктурою». Відповідає концепції «панорамічного контролю», подібного до Palantir.

Cedar - фінтех у медицині. Спроба кинути виклик одному з найнепрозоріших місць американської системи — медичному ціноутворенню.

Persona – кібербезпека, децентралізоване підтвердження особи.

Eight Sleep – біотехнології. Матраси з телеметрією та перетворенням сну на фазу продуктивності.

Звісно Пітер Тіль не міг не володіти великою кількістю різноманітних криптовалют - актива, який наче спеціально створено під його концепцію редукування ролі держави.

Фонди

Можливо, справжні причини закриття Трампом USAID ми можемо знайти ще у 2007 році у рецензії Тіля до книги «Легітимність благодійних фондів». Він цитує автора: «фонди слід цінувати не за те, ким вони є, а за те, ким вони не є — державою. Переваги держави для суспільства невіддільні від примусових засобів, що використовуються для їх досягнення: оподаткування, регулювання ринку та право на примусове володіння. Фонд же є найвидатнішим прикладом непримусового, невидобувного спонсора суспільних благ». 

Однак тут же додає: «Тиск лівих на фонди походить не лише ззовні, а й зсередини. Заможні люди повинні щось робити зі своїм надлишковим багатством, і вони хочуть зробити з ним щось хороше; але оскільки панівні уявлення про добро в сучасному суспільстві є ліволіберальними, заможні люди схильні інвестувати свої мільйони в ліволіберальні справи, багато з яких підривають фінансовий та соціальний порядок, який зробив їхнє багатство можливим. 

У результаті, починаючи з 1960-х років, провідні фонди стали потужним двигуном радикалізму в Америці. На думку спадає сумнозвісне фінансування Фондом Форда організації «Католики за вільний вибір» та Національної ради Ла-Раса, а також підтримка Фондом Вільяма та Мелінди Гейтс нової арабської школи KCIA в Брукліні, яка матиме навчальну програму, орієнтовану на мусульман.

На практиці проблема радикалізму у фондах зводиться до персоналу, який входить до керівництва та персоналу фондів. В більшості американських фондів є три типи людей: ті, кого ми можемо назвати більшовиками, фабіанцями та «меблістами». Більшовики належать до крайніх лівих, досить відкрито говорять про це, окрім випадків, коли звертаються до громадськості, і рішуче виступають проти проєктів фондів, які віддалено натякають на консервативність. Фабіанці вірять в остаточну перемогу лівих, але менш жорсткі, ніж більшовики, і більш щедрі до нелівих. «Меблісти» просто займають місце.

Торговий дисбаланс

Можливо, і причини тарифних війн знайдемо у старих інтерв’ю, а можливо, команда Трампа просто знайшла однодумця: Є глибокий дисбаланс у торгових відносинах між США та Китаєм: обсяг американського експорту до Китаю становив приблизно 100 мільярдів доларів США, тоді як імпорт із Китаю сягав 500 мільярдів доларів. Таким чином, утворювався щорічний дефіцит близько 400 мільярдів доларів, який, хоча й частково реінвестувався китайською стороною у державні облігації США, все ж залишався вкрай нестійким з позиції довгострокового макроекономічного балансу. 

Ідея глобалізації, що набула популярності у XX столітті, спочатку ґрунтувалася на припущенні, що більш розвинені країни здійснюють інвестиції в економіки менш розвинених держав, де очікувана дохідність капіталу є вищою. У термінах економічної теорії це відповідало концепції «конвергенції зростання ВВП», за якою країни з нижчим рівнем розвитку демонструють вищі темпи зростання за умови надходження зовнішнього капіталу. Класичним прикладом такої моделі була Велика Британія на початку XX століття: маючи профіцит торгового балансу в розмірі 4% від власного ВВП, вона інвестувала надлишковий капітал у державні боргові зобов’язання Аргентини або в інфраструктурні проєкти на кшталт будівництва залізниць у Російській імперії. Ця модель була порушена Першою світовою війною, яка радикально змінила глобальну фінансову архітектуру.

Сьогодні, на тлі поглиблення економічної невизначеності, спостерігається відтік інвестицій з Китаю, що супроводжується відчуттям системної дестабілізації в межах країни. На цьому тлі постає гіпотеза, що національні держави у XXI столітті можуть рухатися в одному з трьох напрямів цивілізаційного розвитку: Релігійно-консервативна модель, Цифрово-тоталітарна модель, Еко-радикальна модель.

На службі країні?

У 2018 році росіянин Данило Бісслінгер вручив Тілю свою візитну картку. На картці його було описано як співробітника закордонної служби. Тіль отримав запрошення того ж дня, а потім ще раз у січні 2022 року, на зустріч із президентом Росії Владіміром Путіним. Але сам не поїхав. Натомість мільярдер попередив ФБР. Він вважав, що Бісслінгер був офіцером розвідки ФСБ. Що пізніше виявилося правдою – росіянин належав до берлінської резидентури. Ходять чутки, що Тіль давно є інформатором ФБР із псевдонімом «філософ» і відповідальний за “заміри середньої температури” в Долині. Але підтвердити це або спростувати неможливо.

Пітер Тіль і Україна

Тут Тіль, як і в більшості ситуацій, діалектичний. 

З одного боку, існує Rumble — відеохостингова платформа з мінімальною цензурою контенту. Rumble здобула популярність у США серед консервативних політиків, скептиків щодо COVID-19, противників мейнстримних ЗМІ та прихильників теорій змови. Наповнена каналами з праворадикальним контентом. На платформі активно працює російська пропаганда, зокрема RT і Sputnik. Основним інвестором платформи є Narya Capital, що належить Джей Ді Венсу (є усі підстави вважати, що його фонд проспонсорований Пітером Тілем в рамках створення Венсу легенди успішності). 

Також такі його протеже і комунікаційні агенти, як Венс, Кеннеді-мол., Трамп-мол., Стів Беннон формують відверто проросійський порядок денний для президента Трампа. Чи має на це безпосередній вплив Пітер Тіль, чи лише вважає це «забавками дітей» — достеменно невідомо.

З іншого боку, 1 червня 2022 року генеральний директор Palantir Technologies Алекс Карп здійснив секретний візит до Києва, ставши першим CEO великої західної компанії, що прибув під час війни в Україну. Карп теж, як і Тіль, має ступінь як з філософії, так і з права. Це теж цікава постать. Карп переніс компанію до Денвера, щоб уникнути «монокультури» Кремнієвої долини. Хоча зазвичай, коли не подорожує, він працює в сараї в Нью-Гемпширі. 

Отже, Палантір запропонував свою допомогу. За 3 роки компанія безпрецедентним чином інтегрувалася у щоденну роботу іноземного уряду воєнного часу. Понад пів дюжини українських відомств, включаючи Міністерства оборони, економіки та освіти, використовують продукти компанії. Програмне забезпечення Palantir, яке використовує штучний інтелект для аналізу супутникових знімків, даних з відкритих джерел, записів з дронів та звітів з місць, щоб представити командирам військові варіанти, «відповідає за більшу частину цілей в Україні». Але вигоди виходять далеко за рамки розвідки на полі бою, включаючи збір доказів воєнних злочинів, розмінування, переселення переміщених біженців та викорінення корупції.

Компанія Clearview AI надала свої інструменти 1500 українським чиновникам, які використовували їх для ідентифікації понад 230 000 росіян на своїй землі.

Anduril Industries постачає Україні дрони Altius 600M і 700M, а також Ghost UAS A.I.

Палантір також нещодавно підписали велику угоду з українським урядом про допомогу у розмінуванні країни. Компанія допоможе агрегувати десятки раніше ізольованих потоків даних, щоб вийти на амбітну ціль — розмінування 80 відсотків забруднених територій за 10 років.

У цього є й інший корисний вимір. Українські інженери «безумовно зробили наш продукт набагато кращим», каже генеральний директор Clearview Хоан Тон-Тхат. Palantir найняла українських інженерів, які могли адаптувати її програмне забезпечення для військових зусиль, і теж залишилась дуже задоволена. Віддача української експертизи захоплює технологічних гігантів. Колишній генеральний директор Google Ерік Шмідт під час поїздок до України переконався, що передова в країні призведе до проривів у використанні штучного інтелекту та дронів. «Тут просто так багато обсягів, так багато гравців, так багато інновацій, це справді вражає». 

Німецький виробник дронів Quantum Systems також оголосив про відкриття дослідницького та розробницького центру в Києві, він постачає Україні дрони Vector AI. І цікаво, що в компанію разом з Airbus інвестував і Пітер Тіль.

Для Тіля воююча Україна — це унікальна лабораторія. Оскільки на війні правила завжди розмиті, фактично це продовження його історії з островом Проспера, де можна проводити неоднозначні з погляду етики бета-тестування, ексцеси яких будуть сховані духом війни — яка українцю різниця, що за ним стежать буквально з кожним його ударом по клавіатурі та чеком в магазині, якщо це залишає шанси не програти. Навіть після миру (а тим паче перемир’я) Україні потрібно зберігати «суспільну концентрацію» ще роками. І така концентрація передбачає як елементи цифрового авторитаризму, так і надію на ефективність алгоритму. 

З таким розумінням, і допоки потенціал війни ще не вичерпаний, я вважаю Тіля (з усією неоднозначністю постаті) чи не найкращою точкою зусиль по зміні вектора адміністрації Трампа щодо України. «Технологічний сектор буде головним двигуном нашого майбутнього зростання», — каже міністр цифрової трансформації України Федоров. Це буквально цитата Пітера Тіля про світ. Під час відновлення ми можемо запропонувати наймасштабніший проєкт реінжинірингу функцій держави. А посилення військової допомоги лобіювати тим, що на майбутніх деокупованих територіях взагалі можемо піти на сміливий експеримент із делегування цивільного і податкового законодавства технологічним агентам, а організації відновлення, планування, розмінування — роботизованим системам ШІ. Як було влучно сказано на технологічній конференції в США: «Україна — це місце, де ШІ може досягти зрілості». Це не може не приваблювати, як мед бджіл, таких людей, як Пітер Тіль. Однак за умов вичерпання потенціалу війни, з появою альтернатив, з таким підходом треба бути обережним. Точний світогляд та кінцеві цілі Тіля залишаються неясними ні щодо США, ні щодо України. Як сказав друг Тіля про його співпрацю з республіканцями: «Тіль пов’язав себе з державною владою не для того, щоб брати участь у політичному процесі, а щоб його завершити назавжди».

В інтерв'ю одразу після перемоги Трампа

Тіль поділився своїм баченням причин цього результату. І тут добре видно ту саму інтелектуальну матрицю, що формувала його ще в студентські роки, коли він редагував консервативне видання у Стенфорді.

«Ми спостерігаємо не просто провал окремих постатей, як, наприклад, Байдена, який дедалі більше втрачає здатність мислити, чи Камали Гарріс, чия риторика ніколи не переконувала. Це крах усієї ліберальної системи. Рішуча поразка. За вісім років багато виборців, які підтримували Трампа у 2016-му, вже померли. Тож для перемоги у 2024 році й з більшою перевагою, йому довелося переконати мільйони тих, хто колись був проти. Це зруйнувало міф про «політику ідентичності» — уявлення, що раса, стать чи сексуальність важливіші за раціональні аргументи.

У Демократичної партії повністю зникла здатність до саморефлексії. У 1990-х у Клінтонів ще була політична тактика — цинічна, компромісна, але хоч якось рефлексивна. За зачиненими дверима точилися реальні дискусії. З приходом Обами це припинилося. Вся його адміністрація зводилася до двох справжніх фігур — нього самого та Мішель. Решта — слухняні виконавці, що мовчки дотримуються лінії партії.

Байден, іронічно, був найкращим варіантом демократів у 2020-му, хоч Обама ледь не заблокував його кандидатуру. У 2024-му їм просто не залишилося інших — Гарріс була фавориткою Обами, але Байден став компромісом: останній «зрозумілий» білий чоловік, тимчасовий варіант перед «різноманітнішим» майбутнім. Але вже у 2023-му стало очевидно: після Байдена буде ще гірше. Коли його деменцію стало важко ігнорувати, партія змушена була реагувати.

Коли я кажу про «систему», маю на увазі не просто структуру Демократичної партії, а весь механізм, що керує ліберальним світом. Назвати це «культом» — занадто м’яко: в культах хоча б є лідер. А тут — бездушна машина, знеособлена бюрократія, в якій ти — лише гвинтик. І кожен гвинтик із часом стає дедалі менш важливим. Ідеї не мають значення. Дискусія — теж. Усе зводиться до швидкого досягнення консенсусу й негайного його нав’язування.

США дедалі менше нагадують конституційну республіку. І йдеться не про прихід натовпу до влади, а про зростання ролі безликої, невиборної технократичної бюрократії — того, що називають «глибинною державою».

У Кремнієвій долині ми роками спостерігали посилення ідеології пробудження в компаніях. Коли ця ідеологія не дає результату, не робить людей щасливішими чи продуктивнішими, постає дилема: посилювати тиск чи відмовитись. Довго обирали перше. Але зрештою — це перестало працювати».

Тіль також говорить про справжню суть тарифів. Ідея тарифів правильна, хоча на практиці вимагає гнучкості. «Вільна торгівля» у її теперішній формі — це схема, що приносить вигоду одним секторам американської економіки коштом інших. Сильний долар вигідний Уолл-стріт і Кремнієвій долині, бо торгівельний дефіцит повертається назад як потік фінансових інвестицій.

Коли США накопичують великий дефіцит, Китай отримує сотні мільярдів доларів, які не може витратити на американські товари. Єдиний варіант — інвестувати їх назад у США, переважно через банки. Банки з цього отримують прибуток. Фактично, Уолл-стріт зацікавлений у дефіциті: чим більший дефіцит — тим більше грошей. Коли дефіцит скорочується, банки слабшають. Саме це й сталось між 2006 і 2009 роками.

Але політично це б’є по ключових штатах — Пенсильванії, Огайо, Мічигану, Вісконсину — де раніше було виробництво. Якщо говорити про те, що потрібно Трампу та Джей Ді Венсу, щоб стати президентом у 2028 році - їм потрібно вирішити проблему "іржавого поясу". Якщо республіканці хочуть перемагати у 2028 році, їм потрібно розв’язати цю проблему. Тарифи — не ідеальне рішення для економіки, але правда в тому, що для політичної перемоги республіканців у майбутньому, потрібно щось зробити для цих регіонів.

Введення 60% тарифів на китайські товари болісно вдарить по Китаю, але для американців це буде лише помірне здорожчання. iPhone не можна економічно виробляти в США, тому виробництво не переміститься з Китаю в США. Можливо, не в США, але у В'єтнам чи Індію. Дефіцит, може, й залишиться, але гроші не йтимуть до геополітичного суперника. В’єтнам теж авторитарна держава, але вона не прагне світового панування».

Про Україну: «наразі складно говорити про чітку політику Трампа. Якщо дивитись історично, можливо, розширення НАТО було помилкою. Як і ми не хотіли би російських військ у Кубі чи Мексиці, так і Росія не хотіла НАТО біля своїх кордонів. Але у 2024-му просто відійти — це вже не стратегія. Це було б безладним відступом — таким, як в Афганістані при Байдені. Трамп такого не хоче».

Про науку: «якщо запитати вчених у 2024 році, де скептицизм шкодить науці, вони згадають кліматичних скептиків, антивакцинаторів, критиків еволюції. А от якщо спитати, де догма шкодить науці, вони нічого не скажуть. Це вже симптом. Сьогодні «наука» часто поводиться догматичніше за Католицьку церкву XVII століття. Консерватори зазвичай критикують гуманітарні дисципліни, бо їхня деградація очевидна. Але точні науки більш езотеричні. Наука поділена на вузькі сфери (теорію струн розуміє лише близько 100 людей у світі), і в ній більше корупції, ніж у гуманітарних науках —її не можна проконтролювати зовні. У дослідженнях раку — десятки років без прориву. У теоретичній фізиці — десятки років теорій без результатів. Ці речі настільки складні для розуміння пересічної особи.

Десь ми втратили здатність ставити незручні питання. Припинили сумніватися. І навіть якщо такі люди, як Роберт Ф. Кеннеді-молодший чи Джо Роґан, не мають рації у всьому — сам їхній підхід здоровіший, ніж безальтернативний консенсус мейнстримних медіа чи вузьке групове мислення рецензованої науки.

Тілизм

В секторах deeptech і biotech з‘явилась низка компаній, які, наслідуючи ідеї Тіля та орієнтуючись на так звані moonshots (суперамбіційні проєкти), паралельно хочуть створити і монетизувати технологічний стек, з якого, власне, і будуть фінансувати ці суперскладні завдання. 

Cryopets розпочав сміливий проєкт із кріо-консервації домашніх тварин (в США їх більше, ніж дітей), щоб потім почати обкатувати технології розморожування.

Generate Biomedicines та їхня ризикована ставка на генеративну біологію (поєднання ШІ та генної інженерії).

Colossal Bio та їхній недавній відновлений  з ДНК лютововк. Це викликало змішану реакцію в науковому співтоваристві — це схоже на прорив і чудо, чи це не лютововки? Colossal хочуть попутно зробити штучні матки (а інакше як вирощувати купу тварин для заселення назад у екосистеми), і ці штучні матки — це гігантський ринок замість сурогатного материнства. Нікому не нагадує сцени з Матриці?

У 90-00-х роках Кремнієва долина жила за естетикою та духом Стіва Джобса, згідно з яким технології розглядалися як мистецтво. Слоган "Think different" мав своїми кодами віру у творчий дух і креатив. Колективний Джобс мислив продукт як естетичну форму. Презентації були схожі на релігійні обряди — користувачів активно залучали до міфу. Але поступово філософію Джобса заміняє більш агресивний, більш ідеологічно озброєний Тілизм (англ. Thielism). Тіль ставить питання, чому ми не літаємо на Марс, не лікуємо старіння, не творимо новий світ, а просто вдосконалюємо додатки та шрифти? Він проголошує на всю Долину своє розчарування у поверхневості стартап-культури та закликає всіх визнати стагнацію проривних технологій за межами світу софту.

І пропонує власну методологію — радикальне переосмислення того, для чого існує технологія, хто має формувати майбутнє і що таке справжній прогрес. За задумом Тіля відповідь на ці питання спрямує найкращі розуми на переоцінку ролі держави та інституцій в інноваціях і на початок ери політизації технологій.

Ставка Тіля — не на масового користувача, як у Джобса, а на елітного творця. Не на комфорт, а на радикальну трансформацію людини. Джобс бачив контроль та якість ключем до домінування. Тіль робить ставку на антиконкурентність. "Конкуренція для невдах" (с.). Але мова не про економічний вимір, мається на увазі унікальність технології, яка апріорі не має конкуренції. Джобс говорив про інтуїцію, магію, дизайн. Тіль — про істину, ідеал, онтологію. Джобс бачив красу. Тіль бачить священну місію переписування реальності. Джобс — художник, Тіль — надмитець, теолог майбутнього, який готовий через 40 років вивести паству з марсіанської пустелі до райських техно-садів. Але поки немає нагальних справ на Марсі, пророк просто стежить за світовою паствою і продає матеріали ЦРУ.

Міфічний ідеал обміняно на ідеальний міф.

*****

Замість висновків

Тед Бадд, Тед Круз, Ерік Шміт — виборча кампанія спонсорована Тілем, обрані сенаторами. 

Том Коул, Маріо Діас-Баларт, Майк Галлахер, Херійет Хегеман, Браян Геріссон — виборча кампанія спонсорована Тілем, обрані конгресменами. 

Кевін Маккарті — виборча кампанія спонсорована Тілем, колишній лідер республіканської більшості, колишній спікер Палати представників.

Майкл Маккол — виборча кампанія спонсорована Тілем, конгресмен, відвідував Україну.

Джо Кент — колишня виборча кампанія спонсорована Тілем, номінований Трампом на очільника Національного Антитерористичного центру.

Майкл Кратсіос — голова компанії Scale AI, в яку інвестував Тіль, очолює принципово важливий для нього Офіс наукової та технологічної політики Білого дому.

Акаш Бобба — проходив стажування в Palantir, працює в Департаменті ефективності урядування.

Ентоні Янчо — працював у Palantir, працює в Департаменті ефективності урядування.

Джордж Купер — працював Palantir, працює в Департаменті ефективності урядування.

Люк Фаррітор — стипендіат Thiel Fellowship, працює в Департаменті ефективності урядування.

Раян Вандерлі — працював Palantir, працює в Департаменті ефективності урядування.

Ілон Маск — співінвестор і друг Тіля, радник президента США, вигодонабувач і редактор військових та космічних програм, включно з тими, які реалізуються разом із Тілем. Ментор Департаменту ефективності урядування (англ. DOGE), який виконує функцію зменшення ролі бюрократичної машини в управлінні державою.

Кен Хауері — співзасновник PayPal та колишній редактор студентської газети Тіля, був послом США у Швеції під час першого терміну Трампа. Пізніше призначений послом у Данії під час скандалу навколо купівлі Гренландії. Сміливо припущу, що існує бажання скористатися авторитарними нахилами Трампа для масштабування проєкту «острова Проспера» в Гренландії.

Девід Сакс — університетський друг Тіля і співавтор їхньої книги Міф про різноманіття — фінансував політичну кар’єру Джей Ді Венса, збирав кошти для кампаній Рона Десантіса, Роберта Кеннеді Молодшого та Трампа. Наразі він очолює команду Трампа з питань ШІ та криптовалют і є головою президентської ради з науки й технологій. Як і Маск, Сакс працює як «спеціальний державний службовець» (до 130 днів на рік), що дозволяє уникати повного державного контролю (Сенат, аудит тощо). З кінця 2022 року активно виступає проти допомоги Україні.

Джим О’Нілл — колишній керівник фонду Тіля, у перший термін лобіювався Тілем на посаду голови FDA (Food and Drug Administration) — Управління з контролю за продуктами і ліками США, яке відповідає за регулювання харчових продуктів, медикаментів, вакцин, медичних пристроїв, косметики. Сьогодні разом з Робертом Кеннеді відповідає за охорону здоров’я в США. Його завдання — зламати традиційну систему охорони здоров'я, перетворити її на ринок експериментів, швидких рішень і мінімальних регуляцій.

Кларк Майнор — колишній співробітник Palantir, зараз — головний інформаційний директор Міністерства охорони здоров’я та соціальних служб (HHS). Контролює інформаційну безпеку, кібербезпеку, конфіденційність та управління записами. HHS вже має контракти з Palantir.

Колін Керролл — працював в Anduril Industries, Начальник апарату заступника Міністра оборони.

Грегорі Барбачча — працював в Palantir, Головний інформаційний директор Адміністративно-бюджетного управління Білого дому. Це одна з найвпливовіших технологічних посад в уряді. Основні функції: Підготовка федерального бюджету для Конгресу; Оцінка ефективності роботи урядових агентств; Регуляція інформаційних технологій, кібербезпеки та цифрових систем у державному секторі. Був відповідальним за проведення співбесід після інавгурації Трампа.

Джейкоб Гельберг — працював у Palantir, є членом Комісії США з питань економіки та безпеки у відносинах з Китаєм. Був ініціатором атаки на Тікток. Номінований Трампом на посаду заступника державного секретаря з питань економічного зростання, енергетики та навколишнього середовища. є старшим радником генерального директора Palantir Technologies Алекса Карпа, який приїжджав до Києва під час війни.

Майкл Обадал — працював в Anduril Industries, його подано на посаду заступник секретаря армії США — це друга за значущістю цивільна посада в Міністерстві.

Патрік Вітт — отримував від Тіля пожертви на виборчу кампанію, Начальник апарату Міністерства оборони.

Кевін Гаррінгтон — колишній керуючий директор Thiel Capital. Призначений заступником помічника президента з питань стратегічного планування в Раді національної безпеки.

Джо Лонсдейл — співзасновник Palantir та колишній колега Тіля в PayPal. Активний донор Республіканської партії та радник перехідної команди Трампа.

Вівек Рамасвамі — близький друг Джей Ді Венса, планував очолити DOGE. Оголосив про участь у виборах губернатора штату Огайо у 2026 році. Активно виступає проти допомоги Україні.

Майкл Волц — виборча кампанія спонсорована Тілем, обіймав посаду радника Президента з національної безпеки. Покинув посаду.

Джей Ді Венс — фінансовий, політичний та ідеологічний васал Пітера Тіля. Віцепрезидент США. Виступає проти допомоги Україні й проти світових суперструктур регуляції (ЄС, ООН).

*****

З моменту обрання Трампа акції Palantir зросли на 90%, незважаючи на падіння ринку.