Російська література у Європі: результати моніторингу

В умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну європейські видавці та дистриб’ютори продовжують перекладати та ввозити широкий асортимент сучасної російської літератури. Водночас Росія системно використовує культуру, зокрема літературу, як інструмент свого м’якого впливу за кордоном. Відтак, критично важливо виявити російських авторів, які як поширюють наративи російської пропаганди, так й докладаються до підтримання російської присутності в Європі. Ці явища небезпечні, бо можуть повпливати на здатність європейців критично оцінювати дії Росії та притягнення її до відповідальності за вторгнення в Україну.

Спільнота Resurgam спільно з проєктом Ukraїner у серпні та вересні 2025 року провели дослідження щодо присутності сучасної перекладаної та виданої в Росії літератури на європейських ринках. Метою було зафіксувати факти продажу та видавання книг сучасних російських авторів через видавництва, книгарні, бібліотеки й онлайн-платформи, проаналізувавши їхній ідеологічний зміст та виявивши загрози, які вони несуть.

Ми дослідили чотири країни Європи – Німеччину, Францію, Велику Британію, Іспанію, які мають великий книжковий ринок і культурну значущість у ЄС. Ми поєднали безпосередньо моніторинг з глибинним аналізом, включно з OSINT-аналізом, інтерв’ю з місцевим населенням, аналітикою видавництв тощо.

Ми оглянули основні мережеві та незалежні книгарні (наприклад, Thalia та Dussmann у Німеччині; Fnac та Cultura у Франції; Waterstones у Британії; El Corte Inglés та Fnac в Іспанії), публічні та університетські бібліотеки та літературні фестивалі та книжкові ярмарки (зокрема у Франкфурті та Лейпцизі), а також онлайн-платформи (Amazon, BookFinder тощо).

У вибірку увійшла сучасна російські художні та суспільно-політичні книги, написані після 1990-х років. Класична російська література, як от Толстой, Пушкін, Достоєвський тощо, не бралась до уваги через вкорінений вплив у європейських країнах.

Результати дослідження

Німеччина: найширший асортимент російської літератури

Німеччина демонструє найширший асортимент перекладеної сучасної російської літератури. У книгарнях, наприклад, мережі Thalia та магазинах Dussmann у Берліні, присутні твори різних жанрів та ідеологічних напрямів російських письменників. На полицях можна знайти як протестну фантастику і мемуари опозиційних авторів, так і політичну публіцистику та навіть прокремлівські тексти.

На німецьких полицях співіснують протестні антиутопії (це такі автори як Дмітрій Глуховський, Владімір Сорокін), емігрантська проза (Міхаїл Шишкін, Віктор Єрофєєв), аналітичні праці про режим (Ірина Расторгуєва) та навіть пропагандистські книги (Сєргєй Караганов, Ніколай Старіков). Серед авторів є відверті критики Кремля, нейтральні митці та прибічники імперських ідей. Це робить Німеччину ключовим майданчиком для спостереження за повною картиною пропозиції.

Наприклад, поруч із протестною прозою Глуховського чи Сорокіна трапляються переклади книги “Несвятые святые” митрополита Тихона (Шевкунова), яка популяризує образ “дивовижної російської душі” і належить до прорежимного сегмента.

Така широта асортименту відображає як стійкий інтерес німецьких читачів до теми сучасної Росії, так і відсутність офіційних обмежень на імпорт контроверсійних видань.Приклад російських книжок, що присутні у німецьких крамницях

Франція: акцент на художній прозі, політична публіцистика на периферії

Французький книжковий ринок більше тяжіє до художньої та інтелектуальної прози, формуючи образ російської літератури радше як культурного феномену. У великих мережах Fnac та Cultura, а також паризьких книгарнях наявні сучасні російські романи французькою мовою, рідше – документалістика про нинішню політичну ситуацію.

У паризьких книгарнях серед російських романів були помічені: видання “Сезон отруєних плодів” Вєри Богданової про 1990-ті, “Номер один” Міхаїла Шевелєва про КДБ і нову Росію, “Асан” Владіміра Маканіна про Чечню, “Айфак 10” Віктора Пєлєвіна про цифрове майбутнє тощо. Це здебільшого книги про російський побут, історичну пам’ять, еміграцію чи футуристичні сюжети.

Натомість переклади гострої політичної публіцистики у Франції трапляються рідко. Наприклад, книга Навального “Патріот” французькою досі не вийшла. Здається, що французькі видавці поки що обережніше інвестують у переклад актуальної політичної документалістики, віддаючи перевагу прозі та культурології.Полиця в паризьких книжкових магазинах: «Сезон отруєних плодів» Вєри Богданової

Велика Британія: політична документалістика та Навальний

У Великій Британії наявні сучасні російські автори менш різноманітні та спрямована на політичну документалістику та історії/розповіді про спротив режиму. Це особливо контрастує з ширшою пропозицію жанрів, яка була присутня у Німеччині.

Британські книгарі зробили акцент на постаті Алєксєя Навального. Так, у лондонському магазині Waterstones було помічено велику окрему викладку англомовного видання Patriot: A Memoir Навального. Ця книга, видана вже посмертно, привернула значну увагу британської публіки як “голос загиблого борця з диктатурою”.

Інші сучасні російські автори помітно слабше представлені. Переклади Сорокіна, Глуховського чи Улицької майже не фіксуються у форматі великих викладок, радше поодинокими примірниками у спеціалізованих магазинах. Британська аудиторія більше шукає пояснення сучасної Росії через мемуари, репортажі та розслідування, ніж через художню прозу.Великий стенд у мережі Waterstones із книгою Patriot Алексєя Навального

Іспанія: вужчий ринок – більша проникність для пропаганди

Іспанський сегмент російської літератури за обсягом суттєво менший, проте має одну помітну особливість: прорежимна ідеологічна література в цій країні набагато більше знаходиться в фокусі уваги видавців, ніж загалом у Західній Європі.

У каталозі кількох іспанських видавництв виявлено переклади провідних путіністських теоретиків. Наприклад, незалежне видавництво Hipérbola Janus опублікувало іспанською праці ідеолога “русского мира” Александра Дугіна. Інше видавництво, Ediciones Fides, заснувало серію “Colección Geopolítica”, де випускає книги з геополітичними концепціями, співзвучними кремлівським наративам. Як яскравий приклад у нашому звіті наведено іспанський переклад “Основи геополітики: Геополітичне майбутнє Росії” Дугіна, який поширюється у вигляді електронної версії переважно через онлайн-канали та нішеві середовища.

Продажі цих проросійських видань мінімальні, але їхня поява тривожна. Якщо у Німеччині чи Франції “путіністська” література існує переважно у формі імпортованих російських книжок і не користується підтримкою великих видавців, то в Іспанії виникла певна екосистема дрібних видавництв, що з готовністю перекладають кремлівські тексти. Це може бути пов’язано з історичною присутністю в Іспанії антиамериканських, ультралівих та ультраправих груп, які парадоксально сходяться на проросійських позиціях.

Широкого поширення впливу ці публікації не мають – масовий читач в Іспанії радше зацікавлений класичною російською літературою (Толстой, Чехов) або нейтральними сучасними бестселерами (типу романів Бориса Акуніна). Сучасних опозиційних авторів (Сорокін, Глуховський) іспанською практично не перекладали, крім хіба що Людмили Улицької, яку видавали ще до війни як лауреатку міжнародних премій.

Бачимо, що російська прорежимна література, ймовірно, через свою антизахідну спрямованість проклала собі стежку до іспанських читачів. А це значить, що є потреба в інформуванні іспанського суспільства щодо загрози кремлівської дезінформації.

Російські нон-фікшн автори у Європі: новий виклик

Окремо ми хочемо виділити появу на європейському ринку російських нон-фікшн авторів, які просувають імперські та антизахідні наративи під виглядом аналітики. Це політичні трактати, історичні реконструкції та публіцистика, що виправдовує агресію й концепцію “русского мира”. Якщо художні книги пропагандистів – досить рідкісне явище – можна розпізнати за змістом, то псевдонаукові трактати часто маскуються під серйозні дослідження і проникають у бібліотеки та книжкові каталоги.

Александр Дугін – один із головних ідеологів путінізму та автор неоєвразійської доктрини. Його праці, такі, от як “Основи геополітики” та “Четверта політична теорія”, обґрунтовують експансію Росії та ліквідацію української державності, просувають ідею імперії, маскуючись під науку. У Франції переклади видало Ars Magna, в Іспанії – Hipérbola Janus і Ediciones Fides, у Німеччині його друкували праворадикальні видавництва, а у Британії книги поширює Arktos Media.

Сергєй Караганов – кремлівський радник і стратег, що роками закликає до ядерного шантажу та силового тиску на Захід. Він підтримав анексію Криму, а у своїх статтях і брошурах стверджує, що лише удар по Європі “врятує світ від західного ярма”. В Іспанії вийшли його статті у журналах (El Viejo Topo), у Німеччині – збірники з “російською безпековою доктриною”. Формально це виглядає як експертний аналіз, але насправді нормалізує ідею війни проти Європи.

Леонід Савін – учень Дугіна, популяризатор його ідей. У книгах просуває концепцію “мультиполярності” під російським проводом, теорії змови про “західні спецслужби” та виправдовує вторгнення в Україну як “превентивний крок”. Його переклади виходили в Іспанії (Ediciones Fides) та у Британії (Black House Publishing). Савін – приклад того, як кремлівська пропаганда заходить у Європу під виглядом альтернативної геополітики.

Ніколай Старіков – публіцист і політичний діяч, відомий своїми конспірологічними книжками. Він переписує історію ХХ століття, стверджуючи, що Гітлера привели до влади англо-американці, а Україна “ніколи не була державою”. Його книги – “Хто примусив Гітлера напасти на Сталіна”, “Війна. Чужими руками” – продаються у великих мережах Німеччини, таких як, Hugendubel та KulturKaufhaus, з’являються на Amazon і в перекладах у Латинській Америці. Це приклад небезпечного ревізіонізму, який поширюється на Заході.

Висновки

Моніторинг показує, що російська література на Заході не зникла, але сегментувалася. Тепер чітко помітні “сині” (опозиційні) і “червоні” (режимні) зони. Більшість великих європейських видавців надають перевагу авторам із чіткою антивоєнною позицією або “нейтральним класикам” (типу Улицької). Ті ж, хто асоціюється з путінізмом, публікуються малим накладом або не перекладаються взагалі. Це поступова ізоляція “токсичного” сегменту. Однак, повного витіснення не сталося: і через понад три роки після 24 лютого 2022 року у продажу є новітні російські книги. Тобто, попит на знання про “душу Росії” не зник.
Країни Європи мають різні профілі: Німеччина зберігає найширший асортимент, Велика Британія робить акцент на політичних текстах, Франція подає російську літературу в рамці високої культури, Іспанія ж виявилася найвідкритішою нішею для прокремлівської псевдогеополітики. Тому важливо планувати кампанії протидії російської м’якої сили з урахуванням цієї різниці.
Європейський ринок розрізняє російських антивоєнних або нейтральних авторів і пропагандистів. Загалом, це частково позитивно для України. Проте, такі нейтральні автори, які прибирають увагу від російської агресії, можуть повпливати на здатність європейців критично оцінювати дії Росії та притягнення її до відповідальності за вторгнення в Україну. Тому важливо доповнювати літературний дискурс політичним контекстом через післямови, статті та пояснення.
Найвразливіше місце – це проникнення російських ідеологів під виглядом експертів. Книги Дугіна чи Караганова не повинні ставати “іншим поглядом ” в університетських бібліотеках, бо вони не є альтернативною думкою, а прямою загрозою правді.
Варто працювати з книготоргівельними мережами та онлайн-платформами (Amazon, eBay) щодо вилучення відверто пропагандистських матеріалів на підставі “мова ворожнечі” та “виправдання воєнних злочинів”, підтримка закликів до ведення агресивної війни. Паралельно потрібно взаємодіяти з урядовими органами та регуляторами для формування санкційних списків такої літератури.