Російська економіка залежить від простягнутої руки допомоги або поштовху у спину.
Ще у середині 2024 року більшість західних медіа вторили одне одному, що фортеця російської економіки є неприступною для списів західних санкцій. Але колись вдалі спроби російської влади приховати реальний стан економіки вже не працюють. Попри офіційні заяви про контрольовану ситуацію, фінансові показники країни демонструють критичний рівень нестабільності. Санкції, війна та внутрішні економічні прорахунки призводять до поступового, але невідворотного занепаду.
Ризики для економіки
Інфляція в Росії досі набирає обертів. За офіційними даними, за січень 2025 року вона склала 1.3%. Проте офіційні дані у 2024 році не відповідали незалежним дослідженням. Відома в Росії організація "Рамір" ще у вересні 2024 року виявила, що реальна інфляція досягла на той момент 22% на річній основі. Це означає, що уряд цілеспрямовано приховує реальні показники для збереження видимості стабільності, а отже, навіть такий місячний показник, як 1,3% інфляції за січень, може бути сильно заниженим. А раніше ЦБ збільшував ставку і при меншій інфляції – 0,7% на місяць.
Ще одним прихованим показником інфляції є те, що за грудень 2024 року Центральний банк РФ збільшив грошову масу на $60 млрд. Це більше, ніж за весь довоєнний 2021 рік. Опозиційні російські економісти прогнозують інфляцію у 2025 році на рівні від 30%.
Згортається програма пільгової іпотеки, що веде до реального обвалу ринку нерухомості. Це може призвести до каскаду банкрутств забудовників.
Крім того, фінансова ситуація в Росії ускладнюється через неспроможність уряду контролювати витрати. Кабмін вже направив $3 млрд на докапіталізацію Фонду розвитку промисловості, тоді як Міністерство фінансів РФ заявило про необхідність додаткових $15 млрд витрат через війну та іпотечну кризу. За словами депутата Державної Думи: для індексації пенсій на 2,5% треба знайти 1.5 млрд. Такі непередбачувані витрати за умов сталого дефіциту будуть наростати сніговою кулею. А оскільки Росія відрізана від ринку капіталу, це все додатковий тягар для бюджету.
Відсутність зовнішніх запозичень та висока ставка Центробанку стали одним із чинників деградації — дохідність ОФЗ на рівні 17+% не залишає шансів на адекватне відновлення основних фондів.
20% компаній з високотехнологічної сфери витрачають 60% прибутку на погашення кредитів. Це аномальна ситуація, що виключає реінвестування в галузь.
ФНБ – одна з останніх фінансових подушок Росії – стрімко виснажується. Якщо у 2021 році лише 36% активів ФНБ були неліквідними, то на початку 2025 року цей показник зріс до 68%, що становить близько $80 млрд. Багато хто не розуміє, чому це неліквідна частина.Річ у тім, що ця частина складається з цінних паперів, які Кремль не захоче продавати: це контрольні пакети акцій Сбербанку (40% всієї неліквідної частини ФНБ); вкладення в облігації російських компаній, які реалізовують стратегічні інвестпроєкти; володіння стратегічними пакетами Аерофлоту та інших великих і важливих для держави компаній; повний контроль над РЖД, документація якого містить гриф секретної інформації.
Ліквідна ж частина ФНБ становить на січень 2025 лише $38 млрд. Ця сума майже збігається з офіційно заявленим дефіцитом бюджету 2024, що складає 1.7% ($36 млрд). Справжній же дефіцит може бути більшим на суму в $20 млрд (якщо згадати схему латентної емісії коштів Центробанком, через нав’язану банкам умову для операцій «рублевого репо»). Дана схема вже не раз аналізувалася в аналітичній спільноті Resurgam.
Прогнозований російськими урядовими експертами дефіцит на 2025 рік становитиме $40 млрд. Очевидно, що покриття дефіциту буде відбуватися наступними шляхами — витратою коштів ФНБ, курсом рубля, емісією та внутрішніми запозиченнями (процес останніх постійно пробуксовує через втрату довіри та неможливість довгих горизонтів планування). На прикладі 2024 року можна із високою ймовірністю припустити, що загалом ця стратегія матиме обмежений ресурс, а ФНБ буде близький до вичерпання.
За таких умов до кінця 2025 року цілком можлива конфіскація вкладів населення. Обговорюється схема "Кіпрської конвертації" — частину вкладів переведуть в акції банку. Населення примусово стане "щасливими інвесторами". Такі схеми не нові для Росії, численні приклади за часів СРСР красномовні й неодмінно будуть взяті за зразки.
Один із головних чинників, який пришвидшує економічний занепад Росії, – це різке зниження обсягів експорту. За підсумками 2024 року, експорт у річному обчисленні впав на 19%, значною мірою через катастрофічні показники грудня. Ця тенденція свідчить про системне послаблення експортного потенціалу країни, яке пов’язане не лише з санкційним тиском, а й із загальною кризою в ключових галузях, таких як енергоресурси.
Додатковий удар завдає скорочення позитивного сальдо притоку/відтоку валюти. Якщо у 2022 році цей показник становив +$30 млрд на місяць, то на початку 2025 року він впав до +$6 млрд. Усе це наближає економіку РФ до стану, в якому валюти від експорту ледь вистачає на закупівлю критичного імпорту.
Останні пакети санкцій, запроваджені Заходом, суттєво ускладнили надходження валюти в країну. Російським компаніям доводиться користуватися послугами посередників, щоб обходити санкційні обмеження, що призводить до додаткових витрат на рівні 5-20%. Усе це вимиває прибуток, що рано чи пізно має спричинити критичну відмову цілого пласта компаній від ведення зовнішньоекономічної діяльності. За підсумками року прибуток підприємств скоротився на 15%. Це, окрім негараздів для самих компаній, ще й скорочення оподаткованої бази.
13 березня 2025 року набуде чинності заборона російським банкам проводити платежі за енергоресурси. Оскільки нафта і газ досі залишаються основними джерелами валютних надходжень, це поставить під загрозу всю систему розрахунків РФ за зовнішньоекономічними контрактами. Проблеми з отриманням валюти можуть стати критичними вже в другому кварталі 2025 року, що призведе до дефіциту іноземної валюти та ще більшої девальвації рубля.
Банківська система
За оцінками Центру макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування (ЦМАКП), криза в банківській системі вже набула незворотного характеру. Найбільшими проблемами банків є неповернені кредити, які накопичилися в секторах нерухомості та оборонної промисловості.
Девелопери, що не можуть продати нерухомість через обвал попиту та згортання пільгової іпотеки, стають джерелом токсичних активів. Водночас військово-промисловий комплекс, який продовжує працювати на повну потужність за рахунок державних замовлень, все більше накопичує борги перед банками. Найбільш разючий приклад – спроба банкрутства «Уралвагонзаводу», найбільшого виробника танків у Росії, який начебто не зміг обслуговувати свої фінансові зобов’язання.
Додатковим руйнівним чинником для банківського сектора є політичний тиск з боку оточення Путіна. Військово-промисловий комплекс (ВПК) залишається пріоритетним напрямком фінансування, що змушує банки видавати оборонним підприємствам пільгові кредити, навіть якщо вони є явно збитковими. Частково це відбувається через військову необхідність, але ще більшою мірою – через традиційні корупційні зв’язки між військовими та фінансовими елітами. Банки змушені працювати з високим ризиком або навіть зі збитком. Це своєю чергою (за описаного вище стану ринку нерухомості) підвищує шанси сценарію «лопання мильної бульбашки».
Нафтовий сектор.
Під санкційним тягарем та українськими ракетно-дроновими ударами найголовніший стовп російської економіки теж врешті-решт ослаб.
Санкційний тиск та ракетно-дронові удари вже призвели до скорочення можливостей нафтопереробних заводів (НПЗ) на 17% (станом на кінець січня 2025).
За даними ОПЕК, з 2022 по 2024 рік видобуток нафти в Росії впав на 8%. Але справжня криза може розгорнутися найближчими роками: за оцінками російських геологів, економічно обґрунтованих запасів нафти країні вистачить лише на 3-8 років. Цей термін ще більше скоротиться, якщо ціни на нафту зазнають падіння або якщо Росія не зможе знайти нових технологій для видобутку важкодоступних запасів.
Тож дуже болючим для РФ кроком є вихід нафтосервісних гігантів Заходу з російського ринку. За оцінками експертів, відсутність цих технологій спричинятиме щорічне зниження нафтовидобутку на 5%, а ефект стане помітним вже з 2026 року.
Кремль опинився у складній пастці – з одного боку, влада намагається стримати зростання цін на пальне для населення, а з іншого – змушена утримувати виробників на внутрішньому ринку, який для них є значно менш вигідним у порівнянні з експортом. Щоб зберегти стабільність на внутрішньому ринку нафтопродуктів, уряд використовує так званий демпферний механізм – систему бюджетних дотацій нафтовим компаніям. У 2024 році на компенсації витрачено $18 млрд, що ще більше посилює тиск на бюджет.
Останні санкції ускладнили транспортування російської нафти. РФ активно використовує тіньовий танкерний флот, проте санкційний контроль все ж поступово звужує можливості обходу обмежень. Але для ефективності санкцій критично важливо, щоб санкції були більш скоординованими – неприпустимі ситуації, коли одні танкери заборонені в Європі, але можуть працювати в США; інші – заборонені в США, але заходять до портів ЄС. Це дає Росії маневр для збереження експорту.
На сьогодні українські удари по НПЗ стали ключовим фактором дестабілізації нафтопереробного сектору РФ. У середині січня атаки зазнав найбільший НПЗ країни – Рязанський 
а 30 січня був атакований Волгоградський НПЗ. Після зупинки Рязанського НПЗ на Петербурзькій товарній біржі ціни на бензин зросли на 8%, а ФАС запропонувала продовжити мораторій на експорт бензину для стабілізації цін.
Для спрощеного розуміння нафтобазу називають «всього-на-всього шафою», яка не включає високотехнологічних процесів. Водночас серія сталих, методичних ударів по "шафах", окрім очевидного вибивання військової логістики, потроху призводить до ефекту виснаження інфраструктури зберігання, а отже і до виснаження інфраструктури транспортування нафти. Дійшло до того, що Росія використовує танкери у ролі шафи, щоб розвантажити ланцюжки транспортування. Не виключено, логічно допустимо, що техногенна катастрофа двох танкерів із розлиттям мазуту у Чорному морі спричинена вимушеною політикою використання річкових танкерів у ролі шаф у морі під час сезону штормів.
Криза у нафтогазовому секторі вже проявляється у скороченні витрат навіть у таких монополістів, як «Газпром». Компанія почала масштабне урізання зарплатного фонду, що є першим сигналом до серйозних фінансових проблем.
Раніше світовий надлишок попиту над пропозицією дозволяв країнам ОПЕК ефективно маніпулювати цінами, але зараз це співвідношення скоротилося з 3 млн барелів на добу до 1,65 млн, що значно обмежує стратегії країн ОПЕК на ринку. Тепер на столі все більш робочою виглядає стратегія на пониження ціни. І за таких умов російська нафта не витримає конкурентоспроможності у порівнянні із нафтою країн Близького Сходу.
27 лютого набуде чинності новий пакет санкцій, який може скоротити російський експорт на 1 млн барелів на добу (або 15% від загального обсягу). Однак це залежить від ефективності контролю за дотриманням санкцій. Якщо контроль буде жорстким, втрати Росії будуть відчутними. Якщо ж Кремль знайде лазівки – втрати можуть обмежитися лише 1-2%.
Контрдії Росії: маніпуляції та інформаційні атаки
Один із ключових елементів інформаційної стратегії Кремля з 2023 року – приховування реальних економічних показників. Програма розвитку Росстату до 2030 року передбачає повне засекречення економічних даних, що унеможливлює незалежний аналіз стану економіки РФ. Це робиться, щоб західні аналітики не змогли точно оцінити рівень економічної слабкості Росії, а отже, не могли передбачити, коли країна досягне критичного рівня фінансового виснаження. Такий підхід також дає Кремлю змогу контролювати внутрішню інформаційну політику, переконуючи населення, що «кризи немає», навіть якщо реальні показники демонструють протилежне.
Ще одним важливим інструментом є інформаційні маніпуляції. Очікую, що Росія розпочне одну з наймасовіших кампаній, спрямовану на деморалізацію тієї західної політичної еліти та громадськості, які очікують колапсу російської економіки.
Перші невеликі елементи такої кампанії вже помітні. Росія поширює через європейські ЗМІ інформацію про рекордне зростання експорту енергоносіїв. Однак реальні цифри свідчать про зворотне: фізичні обсяги експорту нафти насправді зменшилися на 350 тисяч барелів на добу. Кремль створив цей фейк завдяки двом основним факторам:
Обвал курсу рубля – рублеві надходження від експорту здаються більшими, але лише тому, що національна валюта девальвувала.
Збільшення податкового навантаження – уряд РФ штучно підвищив податки на нафтові компанії, що збільшило рублеві доходи бюджету, але не реальні обсяги експорту.
Такі маніпуляції дозволяють Кремлю тимчасово підтримувати видимість стабільності, проте реальність свідчить про зворотне – російська економіка все більше занурюється у кризу.
Захід повинен підштовхнути Росію до прірви
Нещодавно колишній президент Росії Медведєв заявив: «ви не думайте, що якщо ми закінчимо воювати, то перестанемо нарощувати військове виробництво.» Це чергова ознака того, що Росія бажає лише перепочити, але не полишить своїх зазіхань на захоплення країн Східної Європи.
Заходу, власне, нічого не залишається, окрім як ухвалити правильне рішення – довести економіку Росії до колапсу. Але правильне рішення серед інших своїх властивостей має наступну — воно повинно бути ухвалене вчасно.
Політика поступового економічного тиску, яку Захід застосовує нині, дає лише частковий ефект і призводить до адаптивних процесів. Кремль встигає перебудовувати економічну систему, знаходити альтернативні схеми та розвивати тіньові фінансові механізми. Натомість потрібен комбінований удар:
Економічні санкції, що миттєво завдають непоправної шкоди, а не просто ускладнюють ситуацію і загартовують топменеджерів
Масові українські удари по нафтовій інфраструктурі РФ, що сприятимуть дезорганізації економічних ланцюгів.
Цей комплексний підхід має спричинити масовий психологічний ефект: менеджери та робітники постраждалих підприємств повинні відчувати безвихідь і страх за майбутнє замість впевненості, що це тимчасові негаразди. Це призведе до падіння ентузіазму, скорочення виробництва, відмови від відновлення пошкоджених об’єктів і, зрештою, до трудової еміграції з міст, що ще більше дестабілізує економічні показники.
Стратегічна ціль Європи, якщо вона хоче бути гравцем, який диктує умови — це не озираючись на інший світ допомогти Україні дезорганізувати (розбалансувати) виробничі ланцюжки Росії (НПЗ, термінали, порти, нафтобази — усі об'єкти генерації, передачі та зберігання енергоресурсів). Україна ж має в межах своїх можливостей не тільки розбалансувати, а і знищити вказану інфраструктуру
Ключовий економічний вузол, розбалансування якого може стати головним важелем тиску на Кремль, – це порт Новоросійськ. Його масштабне руйнування здатне не просто послабити позиції РФ на переговорах, а й, враховуючи стан економіки, поставити питання про капітуляцію РФ в українському баченні (вихід з українських територій).
Втім, у цьому питанні існує проблема: ймовірно, що деякі західні країни не зацікавлені у знищенні Новоросійської портової інфраструктури. Для України це питання екзистенційного рівня, і вона має шукати союзників, готових допомогти в ігноруванні таких обмежень.
Дві держави, які можуть побачити для себе вигоду у завданні максимальних економічних втрат Росії на довгу дистанцію, – це Велика Британія і Франція. Їхня участь у цій стратегії не тільки дасть змогу посадити Росію у найбільш низьку позицію на мирних переговорах, але й дозволить Лондону та Парижу відновити свої глобальні позиції як ключових геополітичних гравців.
Отже:
1) Зростаючі витрати на посередницькі схеми та нездатність Кремля стабілізувати валютні надходження та високу інфляцію дедалі більше наближають країну до ризиків економічного колапсу.
2) Банківська система Росії перебуває у стані незворотної кризи через накопичення токсичних боргів у нерухомості та оборонній промисловості, посилення на неї політичного тиску та корупційні схеми, що підвищує ризик її повного колапсу.
3) Російський нафтогазовий сектор, що довгий час був основою економіки, поступово занепадає через санкції, удари по інфраструктурі та технологічний дефіцит. Умови глобального ринку нафти, зростання конкуренції та нові санкційні обмеження загрожують подальшим втратам експорту, роблячи російську нафту все менш конкурентоспроможною.
4) Росія намагається штучно створити ілюзію стабільності своєї економіки, використовуючи наступні інструменти: засекречення даних, дезінформаційні кампанії та психологічний тиск на західну аудиторію.
5) Економічна ситуація в Росії «ходить» по краю прірви, але для гарантованої відсутності адаптаційних процесів і для досягнення найсміливіших геостратегічних цілей Захід повинен посилити санкційний тиск і пришвидшити процес руйнування ключових економічних опор Кремля, у тому числі надаючи посилену координацію Україні при завданні ударів по енергетичних об’єктах.
6) Роль Європи й України, як головних модераторів ерозії російської економіки, поверне ключовим країнам Європи втрачені геостратегічні позиції, а ЄС (нарешті) матиме у світі авторитет хижака.