Вулиця проти системи: що очікувати від дострокових виборів у Сербії?

Протягом 2024-2025 років у Сербії спалахнули протести, що стали найбільшими з 2000 року за масштабом та географією розповсюдження. На демонстраціях протестувальники вимагали свободу та прозорість медіа, відповідальність влади, чесні вибори та обмеження персоналізації державного апарату. У грудні 2025 року Вучич погодився з однією з вимог – провести дострокові парламентські вибори, які плануються наприкінці 2026 року.

Парламентські вибори в Сербії, заплановані наприкінці 2026 року, є не наслідком планового демократичного циклу, а результатом накопиченого тиску на політичну систему. Формально йдеться про дострокове волевиявлення, проте за своєю суттю ці вибори є спробою влади переформатувати легітимність в умовах напруги, зростаючих економічних викликів та протестної мобілізації.

Ключовим каталізатором виборчого процесу стали масові протести 2024-2025 років, що за географією та масштабом стали найбільшими з часів падіння режиму Слободана Мілошевича. Всупереч відсутності єдиного політичного центру протестного руху, виступи засвідчили відновлення громадського тиску на владу. У цьому контексті згода Александра Вучича на вимогу щодо проведення дострокових виборів стало радше інструментом стабілізації, ніж визнанням готовності влади до системних змін.

Паралельно політичній турбулентності Сербія стикається з рядом економічних труднощів, які дедалі складніше компенсувати риторикою стабільності. Уповільнення економічного зростання, енергетична залежність від Росії, соціальна нерівність – знижують ефективність адміністративного контролю й підривають довіру до інститутів влади, що, зокрема, виявляється у вимогах протестувальників щодо проведення дострокових виборів.

Водночас зовнішньополітичний вимір виборів набуває особливої уваги в контексті стратегії геополітичного балансування Сербії між ЄС, Росією та Китаєм, що перетворює виборчий процес на тест життєздатності моделі «стратегічної невизначеності» в умовах трансформації європейської архітектури безпеки.

Історична матриця сербської політики: балансування як форма виживання

Стратегія Белграду в геополітичному контексті характеризується забезпеченням балансу між великими центрами сили, що становить випрацювану модель утвердження держави на міжнародній арені. Приміром у жовтні 2022 року державний секретар Міністерства закордонних справ Сербії заявив, що вступ країни в ЄС і гармонізація відносин з ним є пріоритетом зовнішньої політики. Проте Белград систематично не виконує рішення, які стосуються обмежувальних заходів щодо Росії, розповсюдження та застосування хімічної зброї. 20 січня 2026 року Європейська служба зовнішніх дій оголосила про не виконання Сербією чотирьох рішень ЄС, пов’язаних із санкціями проти РФ та Білорусі.

Історичний фактор відіграє у цій ситуації одну з головних ролей і нерідко використовується як інструмент обґрунтування принципів сербської дипломатії. Закладанню політики уникання блокових зобов’язань сприяв досвід Югославії та Руху неприєднання. А травма пов’язана з бомбардування НАТО у 1999 році й питання Косова та тривалий процес євроінтеграції закріпили у політичному та суспільному контексті недовіру до Заходу. Хоча Сербія є кандидатом на членство в ЄС, на міжнародній арені вона прагне зберегти баланс, орієнтуючись на Росію, що закріпилася в політичному дискурсі як символ історичної справедливості та стабільної підтримки.

Ці фактори активно використовуються у виборчих компаніях Сербії як інструменти мобілізації електорату. Центральним важелем впливу виступає історична пам’ять, до якої активно апелюють проросійські та антизахідні політичні сили. Особливо болючою для Сербії є тема Косово, яка в суспільному середовищі є символом “загрозливої політики Заходу”, і яка напередодні виборів надає інструментарій для частини політичних сил, сприяючи забезпеченню підтримки певного відсотка електорату.

Вулиця як фактор політики: між протестним потенціалом і системною інерцією

Протестний рух має сильний мотиваційний та емоційний заряд, проте низький рівень організованості. Через те, що немає одного лідера виступи протестуючих неузгоджені та різноманітні. Попри те, що на протестувальники вимагали справедливі вибори, це не означає, що їхні учасники будуть активними виборцями, оскільки існує ймовірність нестачі голосів для прийняття серйозних змін.

Контроль влади над телебаченням, ЗМІ та регіональним медіа теж сприяє послабленню розповсюдження виступів та їх подальшого впливу в країні. У квітні 2025 року було виключено з супутникового телебачення незалежні канали N1 та Nova, що свідчить про продовження централізації медіа, з метою посилення контролю влади над інформаційним полем Сербії. Європарламент у резолюції від 22 жовтня 2025 року засудив політичний тиск на сербський канал N1 та напади, вчинені на журналістів під час висвітлення протестів.

Політична система: домінування без альтернативи

Із 2012 року домінантною силою в парламенті країни залишається Сербська прогресивна партія (SNS), підтримка якої коливається від 40 до 50 %, що дозволяє їй практично без перешкод формувати траєкторію руху держави. Меншу прихильність від електорату отримують Соціалістична партія Сербії (SPS) 6-8% та фрагментарні опозиційні рухи, що в 2023 році об’єдналися в опозиційну партію “Сербія проти насильства”, мають 20-25% підтримки. Ситуація, коли при наявності сильного лідера вибори не змінюють конфігурацію сил є “керованою демократією”.

В інституційному сенсі тривале домінування SNS дозволило залучити політичну лояльність та членство регіональних еліт, що лише посилило централізацію сили навколо однієї партії. Також на виборах 2026 року через наявність адміністративного ресурсу у правлячої партії, можливі спроби впливу на виборчі комісії через локальних представників.

Післявиборчі траєкторії

Ймовірність збереження статусу-кво в контексті політичної конфігурації сил у парламенті Сербії залишається високим. Якщо Сербська прогресивна партія зможе закріпити та посилити свою роль у державному апараті, то розстановка сприятиме продовженню ослаблення процесу євроінтеграції, відмови від санкцій проти РФ або часткове прийняття їх під тиском міжнародної спільноти. Метод балансування між різними світовими центрами залишиться основною стратегія Сербії на світовій арені.

Контрольований дрейф у бік ЄС, зокрема через зростання лояльності електорату до опозиційних партій, лояльних до ЄС, дозволить посилити проєвропейську риторику, проте ймовірність дотримання цілеспрямованого євроінтеграційного курсу є низькою. Від подібної розстановки можна очікувати часткове узгодження із зовнішньою політикою ЄС та реалізація мінімальної кількості реформ, спричинених тиском Європейського Союзу.

Зростання впливу Росії і Китаю, через збільшення прихильності до націоналістичних та проросійських партій як “Јединствена Србија”, “Социјалистичка партија Србије” та “Национално демократска алтернатива”, розглядається як один з можливих сценаріїв після виборчої конфігурації сил. Сформований за таких умов політичний простір буде характеризуватися гострою антизахідною риторикою, продовженням блокування санкцій проти Москви, подальшим напруженням у відносинах з ЄС на шляху до членства, та практичною відсутністю підтримки України на міжнародній арені через посилення проросійських сил в парламенті, які наполягатимуть на обмеженні співпраці з Києвом.

Український вимір: нейтралітет як стратегія уникнення

Питання України не є пріоритетним у зовнішній політиці Сербії. Стратегія Белграду характеризується радше униканням чіткої позиції щодо України як інструменту формування внутрішньої стабільності, через високу концентрацію проросійських настроїв у суспільстві та значну присутність Росії в сербській економіці. Сербія намагається балансувати між засудженням війни в Росії проти України та демонстрацією солідарності, але не приєднується до санкцій проти РФ та уникає  можливості надання допомоги Києву.

Найбільш позитивним сценарієм розвитку парламентських виборів у Сербії для України є той, який пов’язаний зі зростанням підтримки проєвропейських сил. Хоч і він не несе абсолютної впевненості у зростанні лояльності Белграда до Києва, проте ймовірність зближення у відносинах все ж існує. Можливість посилення проросійських сил або консервація сербського статусу-кво несе за собою або збереження попередньої дистанції у двосторонніх відносинах або ж зменшення будь-якої підтримки України.

Висновки: вибори як інструмент відкладеного вибору

У середньостроковій перспективі Сербія залишатиметься “сірою зоною” між Росією та Заходом, чому сприяє і вкорінена традиція балансування як домінуюча модель ведення міжнародних відносин. Вибори в цьому контексті не є рушієм змін, вони виступають радше продовженням сталого стратегічного курсу держави з ймовірністю незначних змін у розстановці сил.

Для Європейського Союзу та України важливою місією є робота з довгостроковими залежностями Белграду від Москви. Також розв’язання проблеми “керованої демократії”, яка сформувалася як наслідок довготривалої домінації однієї політичної сили  залишається ключовим викликом для політичного розвитку Сербії, оскільки така модель обмежує політичну конкуренцію та сприяє персоналізації влади.