Великий “чудовий” рік. Хронологія. Частина 3

Це третя та остання частина розповіді про перший рік другого президентства Дональда Трампа. У ній викладені події, які відбувалися з травня по листопад 2025 року. 

Перша частина: Великий “чудовий” рік. Хронологія. Частина І 
Друга частина: Великий “чудовий” рік. Хронологія. Частина 2

Встигнути до Саміту ШОС

Напередодні зустрівшись із Сі Цзіньпіном і отримавши підтримку на затягування війни, Путін пропонує відновити перемовини в Стамбулі 15-го травня без передумов, але і без припинення вогню. Трамп шокує Європу і замість обіцяних санкцій вимагає від Зеленського зустрітись у Стамбулі “негайно”. Приватно у ці дні Трамп скаржиться своїм радникам, що Путін відмовився припинити війну (Wall Street Journal). Також Трампа турбує гуртування лідерів у Москві на параді, і він публічно показує невдоволення Путіним, який надто зайнятий святкуванням перемоги. 

Зеленський заявив, що “Україна готова зустрічатись”, якщо РФ підтвердить припинення вогню з 12 травня, та що чекатиме на Путіна в Туреччині особисто (зустріч із Зеленським ніколи не входила у плани Путіна, оскільки ламає пропаганду про його нелегітимність).

Тим часом у МЗС РФ заявили, що Європа добивається 30-денного перемир’я для відновлення військового потенціалу України [10 – автор продовжує рахувати у квадратних дужок кількість разів, коли Росія публічно проявляла скептичну налаштованість щодо врегулювання війни]. Лідери Європи по черзі артикулюють, що Росія грається. Ці заяви спрямовані лише до однієї людини – до Трампа. Міністри закордонних справ найбільших держав ЄС 12 травня зустрічаються у Лондоні для обговорення підтримки України. Американська сторона повідомляє європейцям, що готова дати сторонам шанс, перш ніж посилювати тиск на Путіна. 

Але стає відомо, що Путін не полетить до Стамбулу, а пришле делегацію низького представництва на чолі з Владіміром Мединським. Помічник Путіна Юрій Ушаков заявить, що Кремль запропонував повернутися лише до переговорів, перерваних у 2022 році, і врахувати ситуацію “на землі”. Тож стає відомо, що Європа ухвалить 17-й пакет санкцій проти Росії “за небажання йти на перемир’я”. Ухвалення пакетів санкцій тепер має більше не функцію заборон, а публічну фіксацію відсутності справжнього прогресу після розмов Путіна з Трампом, звісно, з метою впливати на думку останнього. Марко Рубіо фіксує, що Росія надіслала низькорівневу групу в Стамбул, то висловлює думку, що без особистої зустрічі Трампа та Путіна, непевне не обійтись. Ідея зустрічі із Путіним, як поступка останньому, звучить і з вуст Трампа. Цей думковірус, напевно, закинув Віткофф.

Тим не менш, Трамп не застосує санкції. Скоріш за все, в адміністрації Трампа вірять, що запровадження санкцій в цьому раунді відлякає Росію та покладе край мирному процесу. Путін буде використовувати це увесь рік і отримуватиме тактичні вигоди буквально після кожної зустрічі, просуваючи своє бачення завершення війни: вимога зняти санкції, вимога не впроваджувати санкції, тверда відмова від зустрічі із Зеленським, натомість бажання особистої зустрічі із Трампом, бажання бачити Трампа в Москві, постійне намагання посварити Трампа і Європу, врешті вимога “капітуляції” (першим етапом якої, на думку Кремля, є саме термін “відновлення” стамбульских перемовин), та багато інших тактичних елементів. Америка ж (так, навіть Америка Трампа) має більш стратегічне бачення (чи принаймні так вважає), тому іноді роздратовано погоджується із вимогами Путіна. А іноді через вдале їхнє маскування проросійським оточенням в Білому домі просто не помічає.

Говорячи про проросійське оточення. Хоча Рубіо вже підвів підсумок щодо несерйозності російської делегації, Віткофф продовжує лобіювати стратегічний інтерес Кремля і заявляє, що якщо обидві сторони не домовляться, то США повинні покинути цей конфлікт. Цей інтерес помічає і розжовує виборцям консервативний лідер думок Бен Шапіро, який зазначає, що Путін тягне час в надії, що Трампу просто стане нудно і він піде.

Паралельно Вашингтон почав тиск на Тель-Авів, щоб уряд Нетаньягу уклав угоду з ХАМАС перед візитом Трампа на Близький Схід, попереджаючи про можливу ізоляцію у разі відсутності домовленості. Нетаньягу навіть виступив по телебаченню із попередженням, що, можливо, Ізраїлю доведеться потроху відходити від покладання на американську зброю. Миротворець Віткофф на ізраїльському телебаченні показує чудеса дипломатії та заявляє, що хоче звільнити заручників, але Ізраїль не хоче припинення війни. Також Віткоффу Іран озвучить, що не прагне до створення ядерної бомби, але і не потребує угоди.

Держсекретар Марко Рубіо у цей час запропонував посередництво США у переговорах Індії та Пакистану. Треба також сказати, що конфлікт між Індією та Пакистаном, показав реальну ефективність китайських військових технологій проти західного обладнання, що починає непокоїти Білий дім.

Бессент (супротивник тарифів) повідомляє, що Китай і США домовилися тимчасово знизити тарифи на наступні 90 днів. США в принципі розуміють, що  у слабкій позиції стосовно Китаю. Виправляти фінансову ситуацію Трамп прибув до Саудівської Аравії в рамках візиту до країн Перської затоки. З Близького Сходу Трамп везе угоду про стратегічне партнерство з Саудівською Аравією на $600 мільярдів та угоду з Катаром на купівлю 210 літаків Boeing. Примітним буде подарунок Трампу від Катару – розкішний літак Boeing.

На внутрішній арені Трамп займається соціалізмом і завдає удару по фармринку. Після заяви про зниження цін на ліки на 80% акції фармкомпаній обвалюються. Президент висуває їм вимогу запровадити європейські ціни на медикаменти протягом 60 днів. Крім того, Трамп збирається запровадити підвищення тарифів на сталь 25% та алюміній 50%, чим викликав чергове  обурення серед ключових торгових партнерів. КНР заявляє, що обмежує експорт критичних мінералів. Загалом США втрачає кредитний престиж – Moody’s понизила кредитний рейтинг США з найвищого AАА до AА1 через зростання держборгу та дефіциту бюджету. Однак через місяць рейтинг S&P 500 оновить історичний максимум, незважаючи на тарифні війни.

18 травня проукраїнське крило у Білому домі представило план по припиненню війни із 22 пунктів. Першим пунктом плану є припинення вогню на лінії фронту. Після цього у Римі Зеленський обговорював цей план з Рубіо та Венсом. 

Венс міг трохи змінити однозначність своїх поглядів на російсько-українську війну через власні амбіції, спостерігаючи за травневим розчаруванням Трампа Путіним. Вже розуміючи, що бліцкриг Трампа за рахунок інтересів України не вдасться, адже росіяни непублічно Трампу відмовили, Венс може небезпідставно вважати, що мир в Україні не стане спадщиною Трампа, а натомість розглядати варіант, що побудова архітектури перемир’я в Україні стане політичним здобутком Рубіо. Що стане хорошим козирем у номінації його, як кандидата на посаду президенти США. Тож Венс шукає шляхи стати учасником даного процесу на нейтральних началах. Відтепер позиція Венса плаває від обережної, непублічної проросійської до поблажливої до України, але виключно у позиції над схваткою. Приблизна його формула артикуляції на наступні 5 місяців – це  щось типу “українці молодці, Росії потрібно поспішати з рішенням, але винні обидві сторони”. 

Прогнозую, що команди Рубіо та Венса будуть боротися за лідерство у кожному кейсі, як тільки інша сторона відвернеться у бік чи, тим паче, тимчасово ослабне (в принципі Рубіо так вже і зробив із українським кейсом, поки Венс робив турне до Риму та Делі). 

Кіт Келлог повторює на телебаченні, що усе одно першим пунктом буде стале перемир’я. Оскільки Трампу вже відомо, що Росія не збирається на нього йти, таку заяву не слід розглядати інакше, як форму тиску на проросійську партію в Білому домі. 

Однак якимось чином припертій до стіни Росії знову вдається пролобіювати  скасування основної вимоги. 19 травня Трамп заявляє, що провів чудову розмову із Путіним, що мир ближче, ніж колись. Однак приватно він повідомить лідерам Європи, що Путін не збирається завершувати війну, бо вважає, що виграє, і що США більше не наполягатимуть на перемир’ї як основній вимозі. Стіна, до якої приперли Путіна, знову падає – йому знову вдається втекти. Непублічні поступки Путіна невідомі, публічно ж він продав Трампу великий обмін полоненими. 

Вже як по годиннику, одразу після цього ЄС схвалив пакет санкцій проти Росії, спрямований проти майже 200 кораблів тіньового флоту. Крім того, Лондон не затягує та укладає з ЄС угоду про оборону, яка відкриває британським компаніям доступ до фонду озброєнь.

Новий підхід Трампа, надиктований Віткоффом, це отримати меморандум від кожної сторони зі списком вимог. Однак, на відміну від України, Росія тягне зі списком і дратує Трампа черговим обстрілом, після якого Трамп називає Путіна божевільним. Через кілька днів Лавров заявить: “Росія має намір звільнити усю Україну, особливо російськомовних від хунти” [11]. 

У відповідь лобісти України сенатори Ліндсі Грем та Річард Блюменталь, відчуваючи правильність моменту, оголошують про початок розгляду законопроекту про санкції проти Росії та 500% мита для її союзників. Також Грем анонсує новий етап лобіювання: “українці – королі дронів, я бачу великі перспективи спільних підприємств”. Сенат обережно робить спроби вчиняти тиск на Трампа, зокрема лідер більшості в Сенаті республіканець Джон Тун. Також цікаво, що з цього моменту спікер Джонсон теж обережно почав підтримувати запровадження “нищівних санкцій”. Та все ж відкрито суперечити чи повчати Трампа вони не наважуються.

28 травня можна вважати певною підсумковою точкою для Ілона Маска. Він залишає посаду, однак така самозакохана людина не могла піти тихо. Розлючений прийняттям Big Beautiful Bill він вступає в неймовірний публічний конфлікт із Трампом, де несуться взаємні погрози. Ілон Маск закликає до імпічменту президента Трампа і його заміни на Джей Ді Венса. Піком стає зауваження Маска, що Трамп ховає “плівки Епштейна”, бо присутній на них. Обговорення цих плівок чинитиме тиск на Трампа весь рік.

Дві нові точки відліку у зміні ментальності Трампа припали на червень. 1 червня спецслужба України карбує своє ім’я на верхніх щаблях спецоперацій світу. Вона проводить вражаючу операцію зі знищення російського флоту стратегічних бомбардувальників. Не менш вражаючою буде операція Ізраїлю проти ядерного і ракетного потенціалу Ірану. Не вдаючись в деталі, можна сказати, що Трампу подобаються переможні кейси. Непублічно він був приємно вражений українською операцією. Крім того, таке знищення безпосередньо в довгострокових інтересах США за будь-якого президента. Що ж до атаки Ізраїлю, то тут Трамп пристав заднім числом до табору переможця. Ці дві демонстрації сили трохи заразили Трампа хоробрістю та почали грати на його почутті самозакоханості. Це чудово підсумує сам Трамп: “я був жертвою, але тепер я – мисливець”. Це ще й збіглося із опитуванням, яке показало, що американці хочуть, щоб Трамп був жорсткішим до Росії.

Фактично Іран визнав поразку. Однак через наказ Трампа зупинитися Ізраїлю ця іранська поразка стала лише поразкою в битві. Досі незрозуміло, чому саме Трамп почав викручувати руки Ізраїлю у ситуації, коли Ізраїль вже якщо не “брав Рейхстаг”, то принаймні “підступав до Берліну”. Ізраїль контролював небо Ірану, лише від Ізраїлю залежало переривання теократичної влади в Ірані, істотна частина міст Ірану перебували на межі комунальної катастрофи. Однак Ізраїль зупинився. Навіть в ситуації, коли твій союзник перемагає, Трамп підтвердив, що “Трамп завжди відступає”. На сьогодні у жовтні ми маємо ситуацію, коли Іран відновлює ракетний потенціал. Після відновлення ракетного потенціалу, відновлення ядерного – це питання лише часу. Що ще треба сказати, так це те, що через бомбардування Віткофф не зможе прив’язувати російське посередництво в іранському питанні до українського кейсу.

Знищення бомбардувального потенціалу Росії відбулося під день російсько-українських перемовин. Перемовини закінчились фактично нічим. Російський меморандум повторював стару риторику про першопричини конфлікту. Крім того, російською умовою була відсутність американської делегації на переговорах. Одразу після переговорів та зі ще незагоєними ранами після знищення бомбардувальників Дмітрій Медвєдєв заявляє, що Росія хоче не компромісів, а перемоги [12]. Сенатор Грем звертає увагу Трампа на цей пост.

4 червня Трамп знов говорив з Путіним, але цього разу без особливих публічних наслідків чи новин. Трамп вперше ствердно відповів на запитання журналіста, чи буде підтримувати Україну: “Так, я на боці України. Ми уклали велику угоду з Україною щодо металів”. Росія ж заявила, що Сполучені Штати скасували наступний раунд переговорів між двома країнами про покращення стосунків (справа рук Рубіо). Путін знову телефонує Трампу на день народження і пробує обміняти свою згоду з без’ядерним статусом Ірану (якої ніхто не запитує) в обмін на остаточне закріплення згоди Трампа по нейтральному статусу України. Натхненний ударом Ізраїля Трамп вперше трохи зверхньо розмовляє з Путіним: “Я вчора говорив з Путіним, і він запропонував допомогти посередництвом в ірано-ізраїльському конфлікті. Я йому кажу: Зроби мені послугу. Розберися спочатку зі своїми справами”. Водночас Трамп розкритикував посередницькі зусилля Європи, коли дізнався, що європейські міністри проведуть ядерні переговори з Іраном у Женеві.  Крім того, у цей час стає відомо, що директорка національної розвідки США Тулсі Габбард втрачає апаратну вагу у команді Трампа через її незгоду з ударом по Ірану.

Тим часом у самій Америці розгортаються жорстокі протести проти антиміграційних рейдів у Лос-Анджелесі. Трамп наказує відправити 2 тисячі нацгвардійців і вступає у публічну суперечку із губернатором Ґевіном Ньюсомом, чим, напевне, дарує останньому номінацію у президенти від демократів. І, до речі, Трамп знову відступив і доручив імміграційним органам зупинити рейди на фермах, у готелях та ресторанах.

Підписавши угоду з Британією, Трамп достроково покинув саміт G7 Канаді – начебто, щоб зосередитись на вирішальній стадії перемовин з Іраном. Довго вагаючись завдавати удар по глибинних ядерних об’єктах чи ні, Трамп все ж дає останні 24 години лідерам Ірану на підписання угоди і віддає наказ на бомбардування об’єктів у Фордо, Натанзі та Ісфахані. На щастя для Трампа острахи, що бомби не нанесуть критичних пошкоджень, не справдились. Примітно, що Росія шокована ударом (чи виведенням себе із переговорного процесу), пробує продавати своє невтручання у відновлення ядерного потенціалу Ірану, однак на натяки Медвєдєва Трамп миттєво відповідає погрозою.

Напередодні Саміту НАТО президент США публічно озвучив вимогу до союзників по НАТО: усі країни-члени Альянсу повинні витрачати щонайменше 5% свого ВВП на оборону. І союзники погодили давно узгоджену ціль у 5%. На полях саміту Зеленський зустрічається із Трампом і просуває 2 питання – ППО та санкції, а також домовляється про заміну посла України.

Тим часом Руанда та Конго підписали мирну угоду у Вашингтоні за участі Рубіо. Рубіо – лобіст підпису Трампа під чужими мирними зусиллями і фактично конструює ефемерний образ Трампа, що умиротворює. Ця ідея – геніальна у своїй простоті саме для апаратного підсилення Рубіо.

Стає відомо, що США (як згодом виявилось – Елбрідж Колбі) зупинили передачу ракет ППО Україні – начебто для перевірки запасів. Президенти у телефонній розмові вирішують це питання – ба більше, домовляються про додаткове озброєння. Тут треба пригадати травневу фразу Трампа, що Зеленський найкращий продавець. Очевидно Трамп знаходить плюс у цій характеристиці задля отримання контрактів від європейців. “Україні знадобляться Петріоти для захисту. Я не хочу бачити, як вбивають людей”, — пояснює  Трамп головним чином для свого електорату MAGA. У ті ж дні Трамп проводить нову розмову із Путіним і скаже: “Я сьогодні взагалі не досяг жодного прогресу з ним”. Трамп також пояснив механізм: Америка постачатиме зброю Україні через НАТО, яке на 100% оплачує цю зброю (і знову треба нагадати, що це кейс Рубіо, а не європейських аутсайдерів Венса чи Віткоффа). У ті ж дні очільник Пентагону оголосить еру домінування дронів (а не літаків). Скоріш за все, це пов’язано з українською пропозицією мегаугоди по дронах. Стає також відомо, що збройні компанії США отримують рекордні прибутки через попит на ракети.

На початку липня Трамп підіймає тарифи на мідь. США імпортували майже половину міді з Мексики, Чилі та Канади. Загалом Трамп з багатьох економічних питань неначе пробує повторювати політику Китаю як прикладну та успішну. Це стосується і ринку міді. Китай агресивно нарощує переробку міді, теж саме планує і уряд США. Дані мита це результат побоювань, що колись Китай, як лідер ринку, просто викупить світові добувні потужності міді. Також Трамп під час виступу про штучний інтелект закликав зробити закони США про інтелектуальну власність більш схожими на “китайські”. 

Говорячи про Китай, коротко треба сказати, що в ці дні голова МЗС КНР Ван Ї заявив представниці ЄС, що Пекін не може дозволити собі поразку РФ в Україні. Це збігається з новим візитом Рютте в Америку, після якого Трамп оголошує, що дає Росії на укладання миру 50 днів, після добігання яких накладе мита. “Вдома кажу дружині: “Знаєш, я говорив з Володимиром. Чудова розмова була”. А вона: “Справді? А тут – ще одне місто обстріляли” – після цієї фрази Трампа до осені починає згадуватись феномен Меланії Трамп як дипломатки (чи то вигаданий, чи справжній). Також саме в ці дні з’являється начебто інсайдерська інформація ніби Трамп запитав Зеленського, чи може Україна вдарити по Москві, що, звісно, більше схоже на публічний тиск. І, напевне, команда Трампа вирішила його розширити: до Києва приїжджає Келлог, після чого вперше з’являється риторика про те, що Трамп готовий надати Україні ракети дальністю 1000 км. Важливо також нагадати, що в ті дні Палата представників США проголосувала за продовження військової допомоги Україні.

Білий дім також презентує “AI Action Plan”, мета якого – форсовано отримати перевагу над Китаєм у сфері ШІ. План передбачає, окрім технологічних моментів, спрощення екологічних норм та форсування генерації вугільної та атомної енергії. У цей же час КНР відхиляє вимоги США припинити імпорт нафти з Росії та Ірану, а також розширює свою присутність в Іраку через мережу малих нафтових компаній. Немає жодних сумнівів, що команда Трампа хотіла б мати план із протидії цьому. Також британська преса повідомляє, що Китай блокує всі спроби Трампа закінчити війну в Україні, щоб дотягнути до дати нападу  на Тайвань у 2027 році.

США укладає низку угод. З Японією (до попередньої травневої) уклали велику угоду, яка передбачає зниження мит на японські авто з 27,5% до 15%. Японія, у свою чергу, інвестує до $550 мільярдів у США, зокрема в галузі напівпровідників та фармацевтики (угода не охоплює японську сталь і алюміній). Трамп також підтвердив наміри Японії інвестувати в газопровід на Алясці – це пропозиція, яку Японія пропонувала ще до початку тарифної війни, одразу після інавгурації. Крім того, Японія заперечила трактування угоди, за яким Токіо нібито інвестує $550 мільярдів – мова йде про кредити та гарантії. Торгівельна ж угода з Південною Кореєю передбачає інвестиції останньої в американське виробництво на суму $350 мільярдів та закупку енергоресурсів на $100 мільярдів. А 27 липня ЄС і США уклали торговельну угоду, за якою ЄС зобов’язався протягом трьох років купувати енергоресурси зі США на $750 млрд.

Після підписання цих двох угод Трамп заявив про скорочення строку, що він дав Путіну, з 50 до 12 днів, та про введення з 1 серпня мит у 25% на Індію “за покупки російської нафти”. Також вводяться 50% мита на товари з Бразилії “у відповідь на політичні репресії”. Збуджені обіцянками ЄС сенатори пропонують надати Україні зброї та боєприпасів на додаткові 54,6 мільярда доларів за рахунок заморожених російських активів – спроба претендувати на освоєння російських активів, на які поклав око сам ЄС. 

У відповідь 1 серпня Путін оголошує, що до кінця року ракета “Орєшнік” буде розміщена в Білорусі та, наслідуючи свіжий приклад Китаю та Японії, проявив непохитність: “в умови договору повинні бути включені Херсон та Запоріжжя”. Однак Трамп реагує твердо – через суперечливі пости Мєдвєдєва направляє 2 підводні човни “у відповідні регіони” та, відповідаючи на питання, стверджує: “Так, ми введемо санкції”. (вперше ствердна риторика, а не риторика можливості введення). Віткофф виїжджає на екстрений антикриз до Росії. Після чого в останній день ультиматиму стає відомо, що через значний прогрес Трамп збирається зустрітись із Путіним особисто. Сам “прогрес” виявиться новинною качкою, вигаданою Віткоффом для перезапуску особистих перемовин президентів. Віткофф начебто “неправильно зрозумів” Путіна, сплутавши його вимоги з поступками, через що він починає відверто дратувати європейські столиці. Після зустрічі лідери ЄС наголосили на необхідності поєднання дипломатії із тиском на Росію, а також на готовність і надалі зберігати санкції та фінансову допомогу Україні. У цей час стає помітна постать ще одного прибічника України – посла США при НАТО Метта Вітакера: “жодні великі шматки чи ділянки не будуть просто віддані, якщо за них не боролися або не здобули на полі бою”. Сенатори та консервативні медіа теж наголошують, що будь-яка домовленість між США та Росією без участі України буде слабкою та нежиттєздатною.

Оскільки Швейцарія стала західною країною із найбільшим тарифом, президентка Карін Келлер-Зуттер без запрошення вирушає до Білого дому у намаганні скасувати 39% митний тариф. Однак Трамп її навіть не приймає. У той же час Азербайджан та Вірменія підписують мирну угоду у Вашингтоні. США фактично фіксує свою присутність в історично залежному від Росії та Ірану регіоні.

Перед зустріччю на Алясці Макрон та Мерц “інструктують” Трампа, що домогтися припинення вогню є першочерговою задачею. Трамп зауважує, що  якщо він не отримає відповідей на прямі питання, то другої зустрічі не буде. На самій же Алясці ми спостерігали “Фіаско Анкориджу” – персональне дипломатичне фіаско Трампа. І, до речі, стратегічно в рамках помсти Трампа це може бути геополітичне фіаско Путіна. При будь-якій риториці Трамп може не пробачити. Віткофф, граючи за Москву, пробує повторити фокус Європи і проголошує, що США та РФ про все домовились, і далі все залежить від України.  Прикметно також, що Меланія Трамп продовжує грати в політику і напише “листа миру” Путіну щодо українських дітей.

Отже, Трамп терпить фіаско, медіа та частина сенаторів публічно нищать його “ницу позицію”. Трампу доводиться вдавати наявність прогресу і він екстрено збирає лідерів Європи і Зеленського в Білому домі. Ті йому підіграють і приїжджають “вислухати про прогрес”. Приватно він повідомить, що Путін погодився більше не нападати на Україну – тільки якщо йому віддадуть Донбас без бою. Він також вимагає від Києва нейтрального статусу та гарантій, що на українській території не буде західних військ. Крім того, Лавров знову зауважує, що Путін не підпише мир із Зеленським, бо Росія вважає його нелегітимним [13]. Тобто незважаючи на усі спроби тримати динаміку та нові пропозиції Росія повертається до березневих тез. Втім Європа теж завжди дзеркалить і миттєво в такій ситуації повертає пункт “спочатку перемир’я”.

Під час цієї зустрічі Трамп дивує лідерів і телефонує Путіну. Путін начебто розмито погоджується зустрітись із Зеленським і, можливо, Трампом. Хоча глузливо пропонує зустріч у Москві. Під час цієї зустрічі стає відомо, чим улещували Трампа – Україна готова придбати американське озброєння на суму $100 млрд, профінансоване за рахунок Європи. 

Частково через те, що Трампу не вдалося заручитися особливими відносинами з Росією до Саміту ШОС, дата якого наближалась, США активно втягується у планування розміщення в Україні контингенту під своїм командуванням. Більше того, мова знову заходить (лише як пропозиція, яку забудуть) про створення no-fly zone. Примітною є заява Трампа: “дуже важко виграти війну, не атакуючи країну загарбника”. По-перше, він називає Росію загарбником, і, по-друге, відновлює погрози надати ракети.

Напередодні саміту ШОС Трамп посилює тиск і на Індію, однак та незгодна підписувати угоду “за межами власної гідності”. Втім у Білому дому вдається отримати точку тиску на Китай – Мексика погодилась підвищити мита на імпорт із Китаю. У відповідь Китай подвоює закупівлі сої з Аргентини та Уругваю, а сою зі США взагалі не бронює на четвертий квартал. Серйозний удар по штатах, що підтримують Трампа. Крім того, ще одну жорстку відповідь Трамп отримує від так званого deepstate – Апеляційний суд США визнав більшість тарифів Трампа незаконними. Однак тарифи залишаться чинними до рішення Верховного суду в кінці жовтня.

Відлік від саміту ШОС

1 вересня Трампа чекають одні розчарування. Він із сумом спостерігає як Сі Цзіньпін, приймаючи лідерів, окреслює коло китайського впливу. На саміт приїжджає навіть лідер Північної Кореї. Індія та Китай проводять теплу зустріч, на якій Сі Цзіньпін пробує у символізм і говорить про спільний танець слона та дракона. Крім того, помічник президента РФ Юрій Ушаков заявив, що під час зустрічі в Анкориджі не йшлося про конкретну домовленість щодо проведення тристоронніх переговорів за участю Трампа, Путіна та Зеленського [14]. Ображено Трамп напише: “Схоже, ми втратили Індію та Росію на користь найтемнішого Китаю”.

Після перелічених подій Трамп відчуває образу, а американські еліти – слабкість Америки. Можливо, саме тому США вирішує суттєво скоротити тарифну війну, яка в нинішніх умовах є певним баластом, та сконцентруватися на переконфігурації умов, за яких США почне наступне коло протистояння із Китаєм. Відбувається певне прискорення з боку Трампа. 

Цікаво, що з цього часу міністр фінансів Скотт Бессент активніше за інших реагує на бомбардування України та постійно нагадує про готовність застосувати до Росії санкції. На бомбардування реагує і Трамп, і неначе роз’яснює своєму виборцю: “Справа не в Україні. Справа в тому, щоб допомогти людям жити”.

Тим часом Рубіо прибуває до Мексики і обговорює питання боротьби з наркокартелями, впливом Китаю та нелегальною міграцією. Одночасно США розміщує біля узбережжя Венесуели флот і чинить тиск на Ніколаса Мадуро. Це загалом знаменує зміну підходу – скоріш за все нова конфігурація боротьби з Китаєм почнеться з максимального підвищення американської домінації в Південній та Центральній Америках. Такий підхід матиме умовну назву “вирішення внутрішніх проблем”. Під нього Пентагон запропонує проєкт нової стратегії національної оборони, де пріоритетом стане безпека власної території та Західної півкулі. Такий підхід поділяє більшість у Білому Домі, однак саме кейс Венесуели вважається таким, який просуває Рубіо. Якщо кейс буде успішним, це вже буде незаперечна перевага Рубіо в апаратній боротьбі над Венсом. Тож у цій боротьбі Венс у пошуках щасливих кейсів навіть не погидував бути присутнім онлайн на засіданні “коаліції охочих”. Основне питання на засіданні – гарантії безпеки для України. Путін відповідає на засідання коаліції охочих. Війська НАТО на території України він називає “законною ціллю” та власне тією самою першопричиною конфлікту.

Трамп закликає ЄС за прикладом Америки накласти на Індію санкції, однак лідери ЄС Урсула фон дер Ляєн та Антоніу Кошта надали перевагу особистій зустрічі з Нарендрою Моді з метою скорегувати політику Індії. Справа у тому, що напередодні підписання торгівельної угоди, над якою працюють з березня, ЄС хоче бути обережним у діях в сторону Індії.

На внутрішній арені у Трампа серйозна проблема. Стає відомо, що наглядовий комітет Палати представників США підтримав рішення оприлюднити більше документів у “справі Епштейна”. Оскільки Мін’юст США хоче зберегти в таємниці імена двох соратників Епштейна, політикум починає підозрювати, що мова про Трампа.

На Близькому Сході ХАМАС за посередництва Віткоффа висловив готовність до всеосяжної угоди про припинення вогню. ХАМАС погодився звільнити заручників лише за умови одночасного припинення вогню та виведення ізраїльських військ із Гази. Трамп неймовірно тисне на Ізраїль, щоб той уклав угоду. Можливе з ціллю зірвати перемовини Ізраїль завдає авіаудару по штабу ХАМАС в Досі.  Трамп неймовірно лютує через удар по своїх спонсорах. Через місяць він принизить Нетаньягу і під час візиту останнього до Вашингтону змусить того вибачатись перед еміром Катару і пообіцяти так більше не робити.

У цей час американські посадовці, напевне, вже розуміючи, що будуть вводити санкції проти Росії пропонують європейцям “припинити купувати російську нафту в обмін на введення санкцій”. Це заявить міністр енергетики США Кріс Райт, це ж скаже і Бессент. Врешті це попросить і сам Трамп. Це збігається із нахабною акцією Росії, коли на територію Європи залітає два десятки  дронів. Атака на Європу – це і атака не авторитет Трампа, явно узгоджена з Китаєм.

І хоча віцепрезидент Венс заявить, що Трамп “не бачить підстав для економічної ізоляції РФ”, стає відомо, що спецпредставник ЄС з питань санкцій Девід О’Салліван разом із групою експертів перебуває у Вашингтоні для узгодження нового санкційного пакету. Також Трамп прискорюється з Індією, і разом із Моді кожен окремо заявили про прогрес у торгівельних перемовинах. Надто швидко після ШОС, тож є усі підстави припустити, що одна із сторін пішла на суттєві поступки, і скоріше за все це США. Виглядає так, що в рамках згортання тарифної війни США погодились на “справедливі тарифи” в обмін лише на декілька своїх першочергових вимог, але треба зазначити, що скоріше за все ця вимога це часткова купівля американських енергоносіїв та нафти їхніх близькосхідних партнерів із витісненням російських. Стає відомо, що Японія, Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, Швейцарія приєднуються до заходів по зниженню цінової стелі на російську нафту з $60 за барель до $47,6 – процес, який активно просуває Білий дім. США також тиснуть на G7 та ЄС щодо тарифів проти Китаю та Індії за російську нафту. Однак ЄС пропонує замість цього посилити санкції проти російських енергетичних компаній та прискоритись з відмовою від імпорту російських нафти й газу.

Після такої підготовки міністр фінансів Скотт Бессент зустрічається з китайським колегою і пропонує тому підписати бойову нічию. Ще однією своєрідною підготовкою буде домовленість із Лукашенком про звільнення 52 політв’язнів в обмін на зняття санкцій з “Белавіа” (справжні мотиви досі невідомі).

Напередодні візиту до Великої Британії Трамп схвалює продаж озброєнь в рамках першого пакету, профінансованого НАТО. Також Трамп заявляє, що Індія обрала сторону США. У Британії Трамп має неймовірно урочистий прийом (його навіть покатали на справжній кареті). Також він має довгу розмову з королем. Король Чарльз використав нагоду і промовив під час бенкету: “сьогодні, коли тиранія знов загрожує Європі, ми з союзниками підтримуємо Україну, щоб стримати агресію і зберегти мир”. Королівська прес-служба прекрасно спрацьовує, і під час цієї промови на відео з обох боків від короля опиняються лише Трамп та Рубіо. На прес-конференції зі Стармером Трамп чи то підсумує, чи то вибачиться перед російськими партнерами: “Путін мене підвів. Реально підвів”. А тим часом Єврокомісія оголосила про намір пришвидшити поетапну відмову від імпорту російських енергоносіїв.

У цей час світ також реагує на підкилимні домовленості США та Ізраїлю з терористами ХАМАСу, і ООН переважною більшістю голосів схвалює декларацію про дводержавне рішення щодо Ізраїлю та Палестини. Також Велика Британія, Франція, Канада, Австралія офіційно визнають палестинську державу. На виступі в ООН Трамп, на диво, проголошує дійсно хорошу промову – багато в чому з ним можна погодитись. Він робить ряд сенсаційно проукраїнських заяв (звісно їх треба трактувати як роздратування Путіним): що Росія перебуває в тяжкому економічному положенні і схожа на паперового тигра; що Україна здатна повернути собі усі кордони. Риторика про те, що  Україна зможе повернути свої території, не була випадковою, протягом тижня вона буде повторена ще двічі, отже, це сценарний хід тиску. Трамп називає Зеленського хоробрим чоловіком, який веде запеклу війну, а теплоту картинки доповнює двостороння зустріч перших леді Олени Зеленської та Меланії Трамп. Навіть Венс констатує, що Росія відмовилась від усіх зустрічей і їй треба прокинутись. У Венса, на мою думку, тепер більш амбітні плани, ніж бути просто лобістом РФ. Від Келлога стає відомо, що Трамп дозволив Україні завдавати далекобійних ударів по території РФ. Хоча Трамп це буде заперечувати.

У цей час США фінансово допомагають своєму ідеологічному партнеру – президенту Аргентини Хав’єру Мілею. Фінансова підтримка передбачає купівлю аргентинської валюти або державного боргу на $20 млрд. Врешті завдяки фінансовій стабілізації Мілей виграє вибори і отримає мандат на продовження своїх експериментальних реформ. Водночас через складний період переговорів із Китаєм Трамп відмовився затвердити пакет допомоги Тайваню на суму $400 млн.

Щодо внутрішніх подій, то 1 жовтня розпочався найдовший шатдаун для Америки. І Трамп знов розгортає нацгвардійців для боротьби і заворушеннями. Цього разу в Чикаго.

Після неймовірного тиску Ізраїль таки погоджується на мир із ХАМАС і його армія розпочала відвід військ. Трампу було принципово встигнути до вручення Нобелівської премії миру. Однак вже наступного дня премію отримає венесуельська опозиціонерка Марія Коріна Мачадо. Пізніше Трамп вирушить на “саміт миру” для формалізації першого етапу американського мирного плану. США, Туреччина, Єгипет і Катар (але не Ізраїль та ХАМАС) підпишуть декларацію про перемир’я у Газі.

На початку жовтня Трамп використовує приїзд Зеленського, як наживку для Путіна, і повідомляє, що майже ухвалив рішення про надання Україні далекобійних ракет Tomahawk. Паралельно для переконання в медіа запускають інсайд начебто США вже декілька місяців допомагають Україні із далекобійними ударами. Геґсет закликає країни НАТО купувати більше зброї у США для України. Майже одразу на пропозицію відгукується Німеччина і виділяє понад 2 млрд доларів. Також відгукуються Естонія, Фінляндія, Литва та Швеція. Москва на все це реагує холодно і погрожує наслідками. Медвєдєв взагалі погрожує, що це закінчиться погано для самого  Трампа. 

Однак в останню ніч перед приїздом української делегації Путін дзвонить Трампу. Після чого Трамп оголошує про майбутню зустріч із Путіним у Будапешті та наголошує, що час для санкцій не ідеальний. Очевидно, це була команда вже давно готовим фінансовим інституціям під управлінням Бессента.  Сама зустріч не була холодною – можна навіть сказати, була теплою. На ній обговорювалась у тому числі і дронова кооперація, і зі слів Зеленського узгоджено продаж 25 Patriot. Однак після так сильно анонсованих Томагавків у багатьох склалося враження, що зустріч носила характер пустої формальності. Washington Post взагалі повідомляє, що спецпосланець Віткофф тисне на українську делегацію щодо здачі Донеччини. 

Тим не менш, вікенд, який розчарував Україну, приніс найбільший результат. Рубіо проводить телефонну розмову з Лавровим. Зазначу, що обидва не зацікавлені в успіху ініціатив Дмітрієва та Віткоффа. Рубіо, як правило, дозволяє Віткоффу самому політично “втопитися”, направляючи його на більші глибини. Лавров же завжди “б’є веслом” Дмітрієва і починає висувати Заходу найнахабніші претензії. Тож після розмови і деяких публічних цитат російського МЗС [14] Рубіо докладає Трампу, що нічого не вийде.

Вже остаточно розуміючи, що він буде вводити санкції, Трамп перед вирішальною зустріччю із китайським лідером намагається знов продати це Європі ну вже навіть під дещо фантастичним соусом: “Трамп планує “фонд перемоги України” за рахунок тарифів на Китай, отримані кошти підуть на озброєння української армії. Головною умовою для цього є приєднання Європи до тарифів на Китай”.

Екстрено Рада Європейського Союзу погоджує план повної відмови від газу з РФ з 2028 року. Цього разу зрозуміло, що європейський і американський пакет санкцій були узгоджені. Європа помітно поспішала, про санкції було оголошено зранку. І під час візиту Рютте до Трампа США накладають санкції на російських нафтових гігантів “Роснефть” і “Лукойл”. 

Користуючись тим, що всі основні політичні актори зайнялись іншими справами, Дмітрієв приїжджає до США шукати антикриз. Він настільки поспішає, що, окрім Віткоффа, підсвічує кадри, на яких Росія мала вплив. Однак наривається на відверту зневагу міністра фінансів Бессента, який на телебаченні називає його пропагандистом.

Чому ж Дмітрієв потрапив до “пустої” Америки? Не встановивши до зустрічі із китайським лідером нових конфігурацій через нераціональну впертість Путіна, Трамп тимчасово втрачає інтерес до Кремля і сконцентрований в часі на інших питаннях. Перед вирішальною зустріччю Китай збільшує переговорний тиск на Трампа та посилює контроль за експортом рідкісноземельних металів. Трамп погрожує Китаю експортним контролем на деталі Boeing. Також повідомляється, що США запроваджують з 1 листопада 100-відсоткові мита на імпорт з Китаю та обмежують експорт програмного забезпечення. Також в рамках переговорів з Китаєм Трамп стверджує, що прем’єр Індії пообіцяв йому не купувати російську нафту.

Міністр фінансів Бессент, окрім безпосередньо “китайського навантаження”, намагається обмежити вплив останнього на Аргентину і проводить складні переговори з аргентинським міністром про обмеження доступу Китаю до природних ресурсів країни. Рубіо зубами захищає від інших апаратних бульдогів свій власний “Венесуельский проєкт” і до того ж відволікається на іранське питання – Іран оголосив про припинення зобов'язань за ядерною угодою. І весь апарат разом готується до азійського турне.

Що ж до Європи, то поки США зайняті, вона об’єднує сили проти Starlink. Стає відомо, що гіганти Airbus, Thales та Leonardo об’єднують свої потужності для створення спільного підприємства, що буде конкурувати зі Старлінком ненависного Європі Ілона Маска. Який, до речі, повертає прихильність Трампа, хоч і без державної посади та власного сина в президентському кабінеті. Зеленський одразу після США втретє за рік вирушає до короля Великобританії, де одразу узгоджуються плани в межах нових конфігурацій (не забуваємо про столітню угоду).

Отже, Трамп почав турне по азійських країнах, і набір досягнень у кожній майже ідентичний – угода по рідкоземельних металах та обіцянка інвестицій в США. Апофеозом турне стає зустріч Трампа із Сі Цзіньпіном. Як я вже і казав, Трамп запросив бойову нічию на один  рік і отримав її.

Тим часом на виборах мера Нью-Йорка переміг кандидат від Демократичної партії Зоран Мамдані – мусульманин з міграційним корінням. Це тяжкий удар по усьому руху МАГА, адже його перемога більш, ніж переконлива.

Росія у цей час, маючи нуль ходів, вирішує використати запилений останній хід – випробування крилатої ракети “Буревісник” з ядерною силовою установкою. У відповідь Трамп повідомляє про відновлення випробувань ядерної зброї після 33-річного мораторію.

06.11.2025

Отже, перший рік президента Трампа демонструє глибоку суперечливість між задекларованими обіцянками та реальними результатами. Він починав із публічної присяги, що “більше ніяких війн”, протягом року оголосив про вивід військ із Сирії, намагався символічно підкреслити власну миротворчу роль. Однак  кінець року фіксує зовсім іншу атмосферу – від обговорення можливих ударів по військових об’єктах Венесуели до погроз застосувати силу проти уряду Нігерії. Оголошено про розгортання найбільшої бази в Сирії. А сам рік президентства закінчився заявами про відновлення ядерних випробувань, що різко контрастує з миротворчою риторикою старту каденції. Деклароване “зупинення восьми війн” виявилося бутафорською конструкцією – нічого він особливо не зупиняв, а лише повісив собі паперові медалі.

Поведінка адміністрації у зовнішній політиці містила системний відступ назад, який щоразу подавався як стратегічна перемога. Навіть згортання військової допомоги Україні виявилося складним для цієї адміністрації, адже для нього потрібно було демонтувати вже укладені оборонні угоди. Дотримання санкцій та тарифів перетворилося радше на персональну амбіцію президента, аніж на послідовну державну політику. Єдина річ, яка видається сталою, і на якій твердо тримається надія України на перемогу – це фундаментальний хижацький інтерес США витіснити російську енергетику.

Безпідставні пропозиції для Росії переконали Кремль у тому, що Білий дім перебуває у розпачі та не знає, як позбутися цієї “байденівської війни”. У результаті адміністрація Трампа всі ці місяці принижено благає російського лідера змилуватися й зупинити війну. Скандали довкола Джеффрі Епштейна, спроби адміністрації замовчати плівки, призначення сумнівних кадрів на ключові посади – усе це лише підсилювало відчуття хаосу та втрати відчуття солідного поступу. Країна вже давно демонструвала роз’єднаність, але з огляду на внутрішні та особливо зовнішні обставини саме при Трампі найвдалішим описом політичної реальності є назва “Роз’єднані Штати Америки”.

У Вашингтоні ухвалювалися рішення, що мали ознаки гротеску: за розпорядженням президента частину Білого дому зносять, щоб збудувати там бальну залу; масові протести під гаслами “Геть короля!” лише посилили відчуття внутрішнього політичного розладу; найдовший шатдаун у сучасній історії США підкреслює сказане. Американська політична система дедалі менше тримається на компромісі. Те, що колись було балансом між двома партіями, сьогодні перетворилося на дві ізольовані реальності. 

І хоча окремі зовнішньополітичні рішення – зокрема санкційний тиск, енергетичні важелі чи інвестиційна дипломатія – могли б стати фундаментом для стратегічних успіхів, їх перекриває загальна ідеологічна розмитість та реактивність політики. Поки що це президентство виглядає слабким насамперед для самої Америки, яка завершила рік Трампа в атмосфері невизначеності та внутрішнього сум’яття.

Головний підсумок року полягає в тому, що замість обіцяної епохи сили й миру Америка отримала непевність, геополітичні коливання, знижену довіру до власного лідерства, та головне – знищення власної репутації в очах усього світу. Хоч би хто прийшов після Трампа, Америці буде титанічно важко відмитись від того самого образу злого, цинічного капіталіста в циліндрі. 

Загалом перший рік президентства Трампа залишив по собі відчуття стратегічної порожнечі. Ніхто не знає що буде далі, ніхто не знає межі наслідків. Єдина сталість на даний момент – закон Грема-Блюменталя досі не прийнято. І це не просто констатація щодо документу. Законодавча гілка влади втратила право ініціативи. Якщо вона не поверне собі це право, республіканців восени 2026 року чекає катастрофа, яка, на жаль, може вимірюватися не тільки електорально (пам’ятаємо штурм Капітолію). Своє політичне плетиво  Трамп “в’яже однією спицею”. Велике питання, хто йому нарешті подасть другу. Бо свою другу він тримає міцно в кишені і дістане тільки для менеджменту кризи імпічменту. Впевнений, тоді, як частина торгу, в хід підуть всі приємні для Європи та логічні для президента великої демократичної країни механізми.