Чому Японія не може відмовитись від російських енергоресурсів?

Фото: Depositphotos

Японія – країна з дуже низьким рівнем енергетичної самодостатності, власного видобутку ж енергії менше 15 % (коефіцієнт самозабезпечення ~12,6 % у 2022  році). Основна частка її енергоспоживання (≈90 %) припадає на імпорт нафти, газу та вугілля. Зокрема, нафта становить понад 40 % первинних енергоресурсів. Серед джерел традиційно домінують Близький Схід і Південно-Східна Азія.

До 2022 року російська нафта певною мірою урівноважувала залежність від Близького Сходу, яка перевищувала 90% імпорту. Після початку війни з Україною Японія призупинила пряму купівлю російської нафти (у 2022/23 фінансовому році імпорт впав на 88,5%, до 0,4% всіх поставок).

Проте країна досі тяжіє до російських енергоносіїв – зокрема газу через складність швидкої перебудови енергетичного балансу. Проблема полягає у врегулюванні балансу між зобов’язаннями Японії перед G7 (санкції проти РФ) і власними національними інтересами в енергетичній безпеці.

Енергетична залежність Японії

Японія майже повністю імпортує викопні енергоносії. Згідно з даними Міністерства економіки, торгівлі та промисловості (METI) Японії, близько 94% її первинної енергії припадає на нафту, вугілля та скраплений природний газ. Зокрема, за останні роки нафта забезпечувала ≈40,3 % потреб, СПГ – ≈18,2 %, вугілля – ≈22,7 %. Майже весь цей обсяг імпортується (самозабезпечення нафти і газу не перевищує 1 %). Очільник METI у 2025  році наголошував, що Японія “покриває більшу частину своїх енергетичних потреб імпортом викопного палива”.

Така залежність робить країну вразливою – перебої у поставках (через воєнні чи геополітичні кризи) моментально відображаються на економіці і безпеці. Саме тому до 2022 року Японія намагалася диверсифікувати постачання, але частка Близького Сходу у вуглеводнях залишалася критично високою.

Російська сировина частково вирівнювала вразливість постачань. До того як Токіо припинило імпорт російської нафти у лютому 2023 року, російські поставки урівноважували понад 90% залежності Японії від нафти з Близького Сходу. Після цього російські обсяги впали практично до нуля (у березні 2023 року їх не було взагалі), хоча до цього частка РФ у нафтовому імпорті Японії складала кілька відсотків.

Відповідно, національна безпека опинилась під загрозою енергетичного шоку. Згідно з МЕТІ, японське керівництво побоюється, що раптове припинення будь-яких значних постачань (зокрема, від проєктів, де залучені місцеві компанії) може спричинити різке підвищення цін та перебої в електропостачанні. Без стабільного імпорту нафти й газу країна може зіткнутися з дефіцитами, що матимуть соціально-економічні наслідки.

Хоча після 2022 року прямі закупівлі сирої російської нафти припинилися (частка РФ в імпорті ≈0,4 %), але японські компанії залишаються співвласниками кількох нафтових проєктів у Росії. Найважливіший з них – “Сахалін-1” (offshore). Цей проєкт включає три родовища нафти й газу з сумарними запасами ≈307  млн тонн нафти й 485  млрд м³ газу. Після виходу ExxonMobil із 30% у 2022 році, 20% контролює “Роснефть”, 20% – ONGC (Індія), а 30% – японський консорціум SODECO (до нього входять METI, Marubeni, Itochu, Japan Petroleum Exploration, INPEX). METI підкреслює, що “проєкт «Сахалін-1» залишається критичним для енергетичної безпеки Японії”. Marubeni, один з японських інвесторів, заявив про стурбованість санкціями щодо “Роснефті” та обіцяє керуватися вказівками уряду щодо участі в цьому проєкті. Таким чином, “Сахалін-1” для Японії важливий не тільки з точки зору нафти (її обсяг зараз невеликий і знижується), а й як геополітична інвестиція і джерело технологічної експертизи.

Значно сильніше Японія залежить від російського скрапленого природного газу. Згідно з даними METI, імпорт російського СПГ становив приблизно 9% від загального імпорту Японією СПГ у 2023 фінансовому році (що коштує приблизно 3,62 мільярда доларів станом на 2024 рік). 

Маршрути доставки – морським шляхом із Сахаліну через Далекий Схід Росії до японських терміналів – дозволяють скоротити транспортний час порівняно з багатьма іншими регіонами. Попри геополітичний тиск, Японія зберігає участь у проєкті Сахалін‑2 (через свої компанії) і поки не відмовилась від цих контрактів повністю, а уряд зазначив, що діятиме “з урахуванням національних інтересів”.

 Розробка офшорних ресурсів Сахаліну. Джерело: Nippon.com

Санкційний тиск і політична лінія Японії

Японія є членом G7 і підтримує засудження російської агресії. У 2022 році уряд пообіцяв разом з союзниками фазово відмовитись від російської нафти. У межах західних санкцій Токіо відмовився від більшої частини імпорту російської нафти (за винятком незначних обсягів по особливій санкційній ліцензії). На додаток Японія ввела власні обмеження – наприклад, заморозила близько $40 млрд російських активів і заборонила експорт деяких технологій (мікросхем, машин для армії тощо).

Але з енергетикою Японія поводиться обережно. Її уряд підкреслює необхідність дотримання “національних інтересів” і одночасної координації з G7. Міністр торгівлі і промисловості Йоджі Муто відкрито заявив 21 жовтня 2025 року, що Японія діятиме, як диктує національний інтерес, за умови тісної координації з міжнародною спільнотою.

США наполягають на жорсткішому підході. У жовтні 2025 році міністр фінансів Скотт Бессент прямо закликав фінансиста Японії припинити імпорт російських енергоносіїв. Нова прем’єр-міністерка Такаїчі при особистій зустрічі з президентом США пояснила, що припинити купівлю російського СПГ вкрай складно, оскільки це забезпечує близько 9% її імпорту. За даними ЗМІ, вона пояснювала, що припинення закупівель “лиш змусить Китай та Росію радіти”, оскільки інші країни (Індія, Китай) так чи інакше поглинуть більшу частку експорту РФ.

Водночас Японія активно працює над диверсифікацією постачань СПГ, зокрема зі США. За звітом Japan NRG, американський СПГ має потенціал значно зрости у структурі постачань Японії. У дослідженні зазначено, що до 2030 року близько 55% приросту глобальних обсягів СПГ можуть припасти на США. Вашингтон закликав Японію скоротити закупівлі російських енергоносіїв і запропонував альтернативи американським проєктам СПГ. Наприклад, Японія вже здійснила інвестування в американські сланцеві газові активи. Таким чином, США виступають як ключовий потенційний партнер для Токіо – імпорт американського СПГ дозволяє посилити енергетичну безпеку й зменшити залежність від геополітично ризикованих джерел. Японський уряд це визнає, але одночасно підкреслює, що зміни мають відбуватися поступово, без створення ризиків для енергопостачання.

Вплив на Україну

Для України позиція Японії важлива і з дипломатичного, і з економічного погляду. Токіо демонструє стійку підтримку Києва. З 2022 року Японія надала Україні понад $15 млрд фінансової допомоги (ще $3,5 млрд анонсовані), ставши одним з найбільших донорів. Японські лідери регулярно заявляють про спільність загроз: як вказують аналітики, “японці дедалі більше усвідомлюють взаємозалежність безпеки Східної Європи та Східної Азії”. Уряд вважає російську агресію тестом глобального порядку, а своїм стратегічним інтересом стримування агресора, оскільки поразка України може спровокувати дестабілізацію довкола Тайваню та конфлікти з Північною Кореєю. Публічна підтримка мешканців Японії майже одностайна: понад 74% громадян готові допомагати Україні, а 87% вважають загрозу для себе. У таких умовах Японія стала важливим учасником міжнародної коаліції проти РФ.

Сигнали для коаліції неоднозначні. З одного боку, Японія продовжує нарощувати допомогу і рішуче підтримує інші економічні санкції. З другого – її залежність від дешевого російського СПГ означає, що повний розрив закупівель можливий лише поступово. Це загалом відомо в міжнародній спільноті. Вже до поїздки президента США Трампа в Азію Токіо з попередженням покликали обережно вивільнити нафтові запаси, щоб не дати Росії додаткових доходів через азійських споживачів. Якщо Японія припинить імпорт (що на сьогодні становить менше 1 % нафти і ≈9 % газу), ця ніша швидко заповниться Індією, Китаєм тощо, і для України це означатиме, що санкційний тиск буде менш ефективним.

Водночас Японія цінна Києву як ворота у Азію. Співпраця з Токіо допомагає Україні отримати підтримку від інших держав регіону і знаходити нові торговельні шляхи. Участь Японії в координації санкцій (навіть неенергетичних) покращує позиції України на переговорах в ООН і G7. Тому не слід повністю не враховувати вимогу повної відмови від російських енергоносіїв. Для Японії такі кроки можливі лише у контексті спільної довгострокової стратегії диверсифікації, якої поступово досягають всі розвинуті країни.

Ключові висновки

1. Низька самодостатність і залежність від імпорту. Японія імпортує майже 94 % енергії (переважно нафту й газ). Відсутність власних ресурсів унеможливлює раптову відмову від жодного значного постачальника без підготовки резервів чи альтернативних маршрутів. Російська нафта раніше врівноважувала імпорт з Близького Сходу, тому її відмова залишає відкритою потребу в імпорті з інших джерел.

2. Висока роль проєктів “Сахалін-1” і “Сахалін-2”. “Сахалін-2” забезпечує ~9% японського імпорту СПГ та близько 3% генерації електроенергії. Довгострокові контракти діють до кінця 2020-х і початку 2030-х, а їх розрив буде дорогим і ризиковим. “Сахалін-1” – важливий нафтовий проєкт з японською участю, хоча зараз постачає невелику частку імпорту; втручання США тут обмежене тим, що у ньому залучені японські інвестори.

3. Баланс між санкціями й національними інтересами. З одного боку, Японія зобов’язалася відмовитися від російської нафти (G7) і підтримує більшість санкцій, водночас намагаючись зберегти “стабільність енергопостачання”. З іншого боку, високі закупівлі СПГ у Росії зумовлені національними потребами. Керівництво Японії неодноразово повторювало, що припинити імпорт Росії “буде важко для Японії”, і заперечувало односторонній тиск США, наголошуючи на внутрішніх цілях.

4. Диверсифікація й енергетична трансформація. Японія розширює імпорт у США, Австралії, Малайзії та інших країнах, будує стратегічні запаси СПГ, відновлює ядерні реактори та впроваджує “зелену” енергетику.

5. Вплив на Україну. Японія – один із ключових донорів і союзників України, послідовно підтримує Київ фінансово й дипломатично. Проте продовження закупівель російського газу викликає занепокоєння у зв’язку з об’єднаним фронтом проти агресора. Формально Японія “частково” долучилася до енергетичних санкцій (обмежила нафту),  але не повністю приєдналася до санкцій ЄС, і продовжує купувати російський газ. Це може зменшити ефективність тиску на Москву, адже “якщо Японія припинить закупівлі, Китай і Індія заповнять вакуум”. З іншого боку, Японія йде назустріч інтересам України в інших сферах – заморожує активи РФ, блокує критичні постачання технологій і виступає солідарно у НАТО/G7. Тому співпраця та діалог з Токіо залишаються надзвичайно важливими.

   ---

   Аналітичний матеріал підготувала Марія Гірняк, експертка з політики Японії, спеціально для Resurgam