Відкрити Південну Америку знову. Якою є українська дипломатія в цьому регіоні та як її можна покращити?

Фото: Reproduction X

Потенціал Південної Америки

Посилення дипломатичних зв’язків з Південною Америкою відкриває ряд можливостей.

• По-перше, Південна Америка – це великий ринок. Говорити можна не лише про потенційний експорт ряду товарів – від зерна та олії до авіаційних двигунів, IT-послуг та обладнання для енергетики, а й про імпорт та кооперацію у розробці літію, міді й різного роду продуктів.

Наприклад, 55% світового запасу літію, одного з найбільш критично важливих металів нашого часу, знаходиться у трикутнику Аргентина – Чилі – Болівія. Родовища літію також є в Україні, але в нашій країні немає промислового видобутку. Україна може запропонувати обмін досвідом, спеціалістами та разом розвивати спільні проєкти, стаючи таким чином одним з глобальних постачальників, особливо для Європи.

• По-друге, у контексті протистояння з Росією Україні потрібна максимальна міжнародна підтримка. Україна просуває ряд ініціатив, такі як Кримська платформа, Формула миру, створення спеціальних трибуналів для російських військових злочинців. Києву необхідно залучати південноамериканські країни у цьому напрямку.

Проблемою є те, що Москва має давній та глибокий вплив на населення та уряди південноамериканських країн. Зокрема, Венесуела, Куба, Нікарагуа та Болівія є відкритими союзниками Росії, а Бразилія як регіональний лідер має нейтрально-амбівалентну позицію. Кремль активно фінансує свої пропагандистські ресурси та намагається просували власні наративи у регіоні. Наприклад, RT en Español має приблизно 18 млн підписників у Facebook і системно працює з місцевими журналістами, дискредитуючи Україну та загалом Захід.

• По-третє, близько мільйона українців проживають у Південній Америці. Це велика сила, яка знайшла там дім у дуже різні періоди історії. Це не тільки “м’яка сила” для впливу на уряди країн цього регіону, але й потенційні бізнес-партнери та багатовекторний інструмент зміцнення України. Співпраця з українською діаспорою у Південній Америці є і ціллю, і інструментом для інших цілей.

• По-четверте, військова співпраця. Окремі держави, зокрема Бразилія, Аргентина та Чилі, мають власні військово-промислові комплекси, що спеціалізуються на виробництві легкої стрілецької зброї, бронетехніки, боєприпасів та літаків базової авіації. Бразильська компанія Embraer є одним зі світових лідерів у сфері регіональної та військово-транспортної авіації, її літаки вже використовуються країнами НАТО. Аргентина та Чилі мають розвинену промисловість у сферах артилерії, бронетехніки та суднобудування, що може бути корисним у кооперації.

Таким чином, Україні необхідно зміцнювати дипломатичні відносини з країнами Південної Америки. Одними з головних країн для розбудови партнерських відносин є такі демократії як Аргентина та Чилі.
Літієві випарні басейни в районі Salar de Atacama (характерні бірюзові “поля”). Джерела: Міжнародна літієва асоціація та огляд Geology for Investors

Відносини з Аргентиною

Аргентина однією з перших визнала незалежність України ще у 1921 році, а також у 1991-му. Країна також має одну з найбільших українських діаспор чисельністю 300-500 тисяч людей.

Попри це Україна дуже слабко розвивала відносини з Аргентиною. Перед повномасштабною війною останній візит президента України до Аргентини був ще у 1995 році, а візит до України відбувся у 1998-му. Міжурядова українсько-аргентинська комісія з торговельно-економічного співробітництва не збиралася 18 років – до 2023 року А угода про військово-технічне співробітництво, яка була підписана ще у 2013 році, так і не була ратифікована.

Натомість Росія посилювала свій вплив у країні. Так, президенти Аргентини та Росії неоднократно зустрічалися, підписали Спільну декларацію у 2008 році. Також Аргентина стала виробником та покупцем російської вакцини “Спутник V” під час пандемії коронавірусу. Тому відсутність Аргентиною підтримки України у 2014 році є недивною.

Після початку повномасштабної війни у 2022 році вектор уваги України почав дещо змінюватись, але все ще повільно. Перший контакт двох президентів відбувся лише через чотири місяці після початку вторгнення, коли Альберто Фернандес зателефонував Володимиру Зеленському.

Але негативним результатом такої повільної дипломатії стало те, що латиноамериканський торгівельний блок МЕРКОСУР відхилив запит Зеленського виступити перед його учасниками. Проти участі президента України на саміті в Асунсьйоні виступили Аргентина та Бразилія. Це було явним індикатором дипломатичного провалу. Держави дотримувалися нейтралітету, але на практиці намагаючись “сидіти на двох стільцях”: підтримували Україну в ООН, але продовжували співпрацю з Росією.

Чи були виправлені помилки, пов’язані зі слабкою дипломатією? Частково. Гарним сигналом став візит Зеленським до Буенос-Айреса 10 грудня 2023 року – не лише на церемонію інавгурації президента Хав’єра Мілея, а й заради змістовних переговорів з новою владою. Це був гарний сигнал, проте без плідної роботи подолати старі проблеми дуже складно. У 2025 році Аргентина не підтримала резолюцію ООН із засудженням агресії Росії, посилаючись на США.

Інформаційна робота та культурна дипломатія

Росія завдяки своїм численним іспаномовним каналам, які Україна не має, активно пропагує свою точку зору. Москва активно поширювала наративи про “громадянську війну” на Донбасі та штучне утворення України тощо. Кремль також спекулював на болючій для аргентинців темі Фолклендських (Мальвінських) островів. Коли у 2014 році Буенос-Айрес утримався під час голосування в ООН щодо Криму, аргентинська влада виправдовувалася, що не хоче створювати прецедент для своїх територіальних претензій.

Російські державні канали RT та Sputnik поширювали пропаганду іспанською на всю Латинську Америку, тоді як Україна не мала рівноцінного ресурсу донесення позиції. До аргентинської аудиторії рідко доходили прямі звернення українських посадовців. Зеленський кілька разів давав інтерв’ю латиноамериканській пресі й навіть звертався до глядачів під час церемонії “Ґреммі” на іспанському каналі, проте таких інформаційних приводів було мало.

Посольство України вело сторінки у соцмережах і організовувало окремі заходи, але на початку війни потенціал публічної дипломатії не використали. Як наслідок – частина аргентинців залишалася у полоні стереотипів або ж просто дезорієнтованою щодо причин і перебігу війни.

За минулі роки ситуація стала дещо краще. У квітні 2025-го делегація правозахисників з України відвідала Буенос-Айрес, проводячи просвітницькі заходи про російські воєнні злочини. А ще раніше, у 2024 році, посольство України організувало спеціальні покази документальних фільмів про війну в кінотеатрі столиці. Що важливо, під час заходу було оголошено про подання до аргентинського суду першого позову за принципом універсальної юрисдикції – від імені українця, закатованого російськими окупантами.

Тобто Україна залучила аргентинське правосуддя до переслідування злочинів Росії. Це можна назвати позитивними діями, проте роботи залишається ще багато. Потрібно збільшувати кількість контенту іспанською мовою, залучати аргентинських журналістів до України та продовжувати культурний обмін.

Українська діаспора в Аргентині

Потрібно використовувати українську діаспору, яка є однією з найбільших у світі – 300-500 тисяч осіб. Серед них активно діють культурні та релігійні осередки, серед яких “Просвіта”, “Пласт”, “Відродження” і ще десяток під координацією Української Центральної Репрезентації.

Вже 25 лютого 2022 року українці Буенос-Айреса організували першу масову демонстрацію проти російської агресії в центрі міста. У наступні місяці такі акції стали регулярними по всій країні: діаспора збирала гуманітарну допомогу, проводила благодійні заходи, долучалась до медіакампаній на підтримку України. Помилка України полягала в тому, що спершу ці ініціативи відбувалися здебільшого стихійно, без належної координації з боку держави. Україна недостатньо активно залучала свою ж громаду за кордоном як “м’яку силу”.

Побачити силу української громади можна, дивлячись на вибори в Аргентині у 2023 році. Посольство України й провідні об’єднання діаспори напередодні виборів звернулися до всіх основних кандидатів із проханням підтримати Україну публічно. Результат: і правий Хав’єр Мілей, і консервативна Патрісія Булріч, і центрист Серхіо Масса – усі вони сфотографувалися з табличками “Ми з Україною” разом з українським послом та головою Української Центральної Репрезентації.

Робота з діаспорою є найкращим показником зміни української дипломатії у кращу сторону. Аргентина стала лідером у регіоні за обсягами гуманітарної допомоги Україні – понад 105 тонн вантажів було відправлено за сприяння державного агентства “Білі шоломи” та українсько-єврейської громади. Це приклад здорової та позитивної консолідації: діаспора збирала допомогу, аргентинський бізнесмен Енріке Піньєйро безкоштовно перевозив її своїм літаком до Польщі, а звідти вантаж йшов в Україну. Успіх цієї та подібних акцій показує наскільки ефективною може бути співпраця з громадою, якщо її грамотно координувати.

Проте політичний потенціал діаспори був залучений не повністю, оскільки бракує зрозумілої та продуманої стратегії “з дому”. І це зрозуміло, оскільки активну роботу з діаспорою в Аргентині Україна почала фактично лише зараз.

Відносини з Аргентиною після приходу Хав’єра Мілея

Обрання Хав’єра Мілея президентом Аргентини у 2023 році стало для української дипломатії певним “подарунком”. Ще до вступу на посаду Мілей вирізнявся рішучими заявами: у день початку вторгнення він прийшов до парламенту з українським прапором і виголосив, що не збирається “укладати угод з вбивцями – ні з Путіним, ні з Сі Цзіньпіном”, а також критикував західних лідерів за недостатню жорсткість до Кремля. Це все демонструвало певний оптимізм та дало надію на нового союзника у Південній Америці.

Проте насправді не все так добре, як може здаватися. Проблема була не в політичній волі, а в реальних можливостях Аргентини, які дещо переоцінили. Справді, за перші місяці каденції Мілей зробив кілька символічних кроків: Аргентина приєдналася до формату “Рамштайн” та заявила про готовність передати Україні два гелікоптери Мі-17 російського виробництва і навіть розглядає передачу старих штурмовиків Super Étendard. Це викликало різке невдоволення Москви, але водночас у самій Аргентині здійнялася дискусія про доцільність такої допомоги.

У підсумку представники Мілея публічно спростували можливість постачання зброї Україні, пославшись на важкий економічний стан і брак ресурсів. Українська сторона, ймовірно, поспішила розрекламувати потенційні поставки, що поставило Буенос-Айрес у незручне становище перед своїми громадянами та традиційними партнерами: Китаєм і Бразилією. Помилку вчасно усвідомили – подальші переговори щодо озброєнь тривають у закритому режимі, аби уникнути політизації чутливого питання.

Взаємодія з новою адміністрацією Аргентини поки йде вельми успішно і це також результат роботи над помилками. Аргентина долучилася до ряду українських ініціатив. Робота з діаспорою, а також особистий візит президента до Аргентини створили сприятливі умови для розвитку дипломатії за останні двадцять років. Натомість новим викликом стало перетворення декларованої підтримки на конкретні дії. Аргентина стала майданчиком та першою спробою активізації дипломатії у цьому регіоні.

Попри економічні труднощі, Аргентина має розвинений військово-промисловий комплекс, який потенційно може стати партнером України у сфері оборонної співпраці. Передусім слід відзначити компанію Fábrica Argentina de Aviones (FAdeA), яка виробляє та модернізує військові літаки (зокрема винищувач IA-63 Pampa, транспортні літаки та навчальні комплекси). Україна могла б використати цей напрям для спільних програм із ремонту та модернізації авіації, а також у навчально-тренувальних проєктах. Також бронетехніка та стрілецька зброя. Аргентинська армія експлуатує модернізовані німецькі танки TAM (Tanque Argentino Mediano), а також має власні програми з розробки бронетранспортерів. Україна могла б долучитися до програм модернізації бронетехніки, обмінятися технологіями у сфері оптики, безпілотних систем управління та боєприпасів. Цікава також кооперація у сфері авіадвигунів та космічних технологій. Аргентина бере участь у регіональних космічних програмах (через CONAE), зокрема у виробництві супутників і систем спостереження. Українські підприємства, які мають значний досвід у ракетно-космічній галузі (наприклад: «Південмаш»), можуть знайти точки дотику для спільних проєктів у сфері супутникової розвідки, що має як цивільне, так і оборонне значення.

Президент України Володимир Зеленський поряд з іншими лідерами під час засідання Саміту миру у Швейцарії 15-18 червня 2024 року. Джерело: Урс Флюлер у REUTERS

Можливості для співпраці

Потрібно тепер звернути увагу на дії. По-перше, економічна кооперація. Найважливішим кроком стане створення спільного українсько-аргентинського підприємства з видобутку та переробки літію, адже Аргентина має одні з найбільших родовищ у світі, а Україна володіє технологіями й спеціалістами, які можна залучити для розробки цих покладів. Партнером має виступити YPF Litio, державна компанія, яка вже працює у сфері, а в Україні слід залучити “Укрлітійвидобування” для формування технологічного блоку.

Паралельно треба активізувати аграрну кооперацію: українські виробники агромашин, як “Ельворті”, “Лозівські машини” можуть постачати обладнання і запускати спільні виробничі лінії, а біотехнологічні компанії на кшталт “Ензиму” створювати спільні лабораторії біодобрив.

Аргентина, як світовий аграрний гігант, буде зацікавлена також у співпраці з українськими науковцями в управлінні водними ресурсами, а університет Буенос-Айреса чи університет Кордови можуть стати партнерами для освітніх і прикладних програм.

Важливим напрямом стане відновлення авіаційної співпраці: державна компанія FAdeA може увійти у партнерство з ДП “Антонов” для модернізації літаків і створення спільних проєктів у військово-технічній сфері. Потенціал тут великий, головне його використати.

На рівні бізнесу Україна має орієнтуватися на впливових підприємців: Енріке Піньєйро, який уже організовував гуманітарні рейси, повинен отримати статус почесного консула України, а Марсело Мінлін, власник Pampa Energía, залучатися у спільні енергетичні проєкти. В аграрному секторі ключовим союзником може стати Густаво Гробокопатель, українець за походженням, а ще власник Los Grobo, чий бізнес можна поєднати з українськими аграрними стартапами для виходу на світові ринки. Для координації необхідно створити Українсько-аргентинську торгову палату в Буенос-Айресі та запустити фонд Ukraine-Argentina Recovery Fund, що залучатиме аргентинські інвестиції у відбудову України.

По-друге, політичні дії. Президент Хав’єр Мілей, який уже декларував підтримку України, повинен бути залучений до символічних жестів, наприклад, до спільних заяв про російську агресію як прояв колоніалізму, що органічно лягає на аргентинський дискурс про Фолклендські острови.Президент Аргентини Хав’єр Мілей (зліва) та Володимир Зеленський (справа) під час саміту миру у Швейцарії 15-16 червня 2024 року. Джерело: Офіс президента України

Чилі – форпост дипломатичної підтримки України

Відносини України з Чилі зіштовхуються з тими ж проблемами, що й українсько-аргентинські. Основні помилки: повільна та слабка дипломатична присутність, недостатній культурний обмін та погане розуміння контексту всередині країни.

Після лютого 2022 року до Сантьяго не було призначено окремого посла – обов’язки виконував посол у сусідній Аргентині. Ця проблема вже демонструє слабкий розвиток відносин з Чилі. Лише 27 жовтня 2023 року президент Зеленський призначив нового посла України в Чилі – Юрія Дюдіна.

Президент Габріель Борич, молодий лівоцентристський лідер, який обійняв посаду в березні 2022 року, вже в перші дні вторгнення рішуче став на бік України: “Росія обрала війну… Чилі засуджує вторгнення в Україну, порушення її суверенітету та незаконне застосування сили”. Проте перший президентський діалог відбувся лише у липні 2022 року – через 4 місяці після повномасштабного вторгнення.

Ці помилки частково були виправлені, оскільки президенти провели дві відеоконференції (липень 2022 року та березень 2023 року) та особисто зустрілися на полях Генасамблеї ООН у Нью-Йорку у вересні 2023-го. Під час тієї зустрічі Зеленський подякував Чилі за послідовну підтримку на рівні ООН і висловив зацікавленість у поглибленні співпраці з усією Латинською Америкою. Однак станом на 2025 рік візити на найвищому рівні так і не здійснено, що залишається «незакритим гештальтом» двосторонньої дипломатії.

Україна не повною мірою скористалася потенціалом Чилі як партнера. Попри готовність Сантьяго долучитися до вирішення наслідків війни, конкретні кроки були відкладені. Лише у червні 2024 року президент Борич на Саміті миру в Швейцарії публічно оголосив, що Чилі приєднається до гуманітарного розмінування території України після закінчення війни. На жаль, реальна допомога була поставлена в залежність від майбутнього перемир’я. Україна, мабуть, не наполягала на більш активній участі Чилі до завершення бойових дій – наприклад, у сфері навчання саперів чи надання обладнання зараз. Тому шанс отримати допомогу негайно було втрачено.

Чилі залишились форпостом дипломатичної підтримки. У січні 2025 року Сенат Чилі ухвалив резолюцію з вимогою відновити територіальну цілісність України та закликом збільшити гуманітарну допомогу.

Інформаційна робота та культурна дипломатія

У контексті культурного та інформаційного обміну проблеми аналогічні для всієї Латинської Америки, а саме – брак іспаномовного контенту. Україна програла Росії у боротьбі за іспаномовних слухачів.

Прикладом поганої публічної роботи стала ситуація навколо звернення Володимира Зеленського до Конгресу Чилі. Цю промову вдалося організувати лише через рік після початку вторгнення. 4 квітня 2023 року чилійський парламент влаштував спеціальну сесію для онлайн-виступу президента України. Проте представники владної коаліції з-поміж лівих сил, зокрема депутати від Комуністичної партії та деяких партій “Фронту широкої дії”, демонстративно не прийшли на виступ Зеленського. Депутати висловлювали думки, що Чилі повинна думати не про “підтримку однієї зі сторін конфлікту”, а про те, “що ще ми можемо зробити для миру”. Це свідчить, що українська дипломатія не провела підготовчу роботу з цим політичним табором.

Помилкою було припустити, що всередині прогресивної коаліції Борича панує одностайність щодо України. Варто було заздалегідь через посольство чи неформальні канали донести до лівих партій меседжі Зеленського – про колоніальний характер агресії РФ, про права людини, близькі для лівого дискурсу. Натомість вийшов скандал: ЗМІ писали про демарш комуністів, що частково змістило фокус з власне промови Зеленського на внутрішні чилійські розбіжності.

Все це є частиною низької культурної присутності. Після 24 лютого 2022 року ситуація стала дещо кращою завдяки зусиллям ентузіастів: у Сантьяго пройшла виставка “Мій дім – Україна”, організована спільно українсько-чилійською корпорацією “Мальва” та громадою “Українці в Чилі”. Ці події знайомили чилійців з українською культурою і проблемами війни. Посольство України підтримало також благодійні ярмарки “Українські смаки”, де всі охочі могли скуштувати українські страви, а виручені кошти йшли на гуманітарні потреби. Але ці заходи мали точковий характер, охоплюючи здебільшого столицю і обмежене коло зацікавлених.

На загальнодержавному рівні культурна дипломатія України не стала фактором покращення відносин: у Чилі не відбулося масштабних показів українського кіно, гастролей великих колективів чи довготривалих інформаційних кампаній. Така інертність частково пояснюється війною і браком ресурсів, але все ж є упущенням. Як наслідок, широкі верстви чилійського суспільства дізнавалися про Україну лише з новин про війну, а не через розуміння історичних чи культурних паралелей. Це полегшувало роботу російській пропаганді, яка могла насаджувати будь-які міфи про Україну.

У 2023 році, коли Латинська Америка стала одним зі стратегічних напрямків дипломатії, ситуація почала ставати дещо краще. З’явилися регулярні звернення українського керівництва до іспаномовної аудиторії – інтерв’ю Зеленського іспанською (CNN en Español тощо) та дописи його офіційного акаунту X (Twitter) іспанською мовою. Україна почала активніше просувати свої наративи: зокрема, запросила у травні 2023 року групу латиноамериканських журналістів та лідерів думок відвідати Україну, щоб вони на власні очі побачили наслідки російської агресії.Українська делегація разом із послом України в Чилі, Юрієм Дюдіном, зустрічаються з представниками уряду Чилі з питань повернення українських дітей, викрадених Росією. Джерело: Офіційний вебсайт Президента України

Українська діаспора в Чилі

В Чилі українська діаспора невелика, близько тисячі людей. Вірогідно, саме це стало причиною її ігнорування та несистемності роботи з нею. Не було створено ніякого координаційного центру чи хоча б платформи для комунікації. Максимум роботи з діаспорою було – це невеликий культурний захід до Дня Незалежності тощо.

І це при тому, що невеличка діаспора була справді активною. Від актів солідарності, пікетів перед посольством Росії до благодійних ярмарків та виставок. Завдяки громадському лобі, у чилійському парламенті створили міжпарламентську групу дружби з Україною (в обох палатах) ще у квітні-травні 2022 року.

Ситуація дещо покращилась з часом. Наприклад, у серпні 2023 року за підтримки Першої леді Олени Зеленської в Національній бібліотеці Чилі відкрився “Український книжковий куточок” – це символічний жест, який став можливим за участі й діаспори. Але таких позитивних зрушень має ставати більше, оскільки діаспора, якою б чисельною вона не була, є природним дистриб’ютором культури, підтримки та українських думок.

Попри згадані промахи, Чилі стало одним з найпослідовніших латиноамериканських партнерів України. Сантьяго засуджував агресію РФ і голосував за всі резолюції на підтримку України. А рейтинг довіри чилійців до Зеленського є одним з найвищих у світі (64% позитивно – третє місце серед іноземних лідерів). Це означає, що Чилі зробило кроки заради створення гарних дипломатичних відносин. Тепер Україна має посилити кооперацію з країною.

Можливості для співпраці

В економічній площині ключовим завданням є створення спільного кластера у сфері критичних металів та батарейних технологій. Чилі є одним зі світових лідерів із видобутку міді та літію, тоді як Україна володіє одними з найбільших у Європі родовищ літію, але не має розвиненої промислової бази для його переробки.

Це відкриває можливість створення консорціуму між українськими структурами на кшталт “Укрлітійвидобування” та Національної академії наук України з одного боку і чилійськими компаніями Codelco, SQM та CORFO з іншого. У межах такого консорціуму варто запустити спільний катодно-анодний виробничий хаб на території України для постачання готових матеріалів на ринок ЄС, одночасно відкривши наукові лабораторії в Антофагасті та Києві для R&D у сфері акумуляторів і переробки чорних мас.

Паралельно слід розвивати співпрацю у сфері зеленої енергетики. Україна може отримати доступ до досвіду Чилі у водневих проєктах у пустелі Атакама, натомість запропонувавши власні рішення для модернізації енергетичних мереж і кіберзахисту.

На дипломатичному рівні варто зробити ставку на довготривале інституційне закріплення співпраці. Необхідне постійне посольство в Сантьяго з економічними та науковими радниками, щорічна міжурядова комісія Україна – Чилі з широким порядком денним (економіка, енергетика, критичні метали, Антарктика, цифрова безпека) та регулярні парламентські обміни.

Особливим напрямком дипломатії має стати антарктична співпраця. Україна й Чилі обидві мають свої полярні станції. А Чилі володіє стратегічною логістичною базою у Пунта-Аренасі. Використання цього регіону як хабу для українських експедицій дозволить здешевити й пришвидшити роботу нашої станції “Академік Вернадський”. Паралельно можна розгорнути спільні наукові програми з Чилійським антарктичним інститутом у сферах кліматології, біології та відновлюваної енергетики. Такі кроки не лише закріплять Україну у сфері “антарктичної дипломатії”, а й піднімуть її імідж як серйозного партнера в глобальних наукових проєктах.

У військово-безпековій сфері співпраця з Чилі має розгортатися у двох площинах: оборонна промисловість і гуманітарне розмінування. Потрібно оновити угоду про військово-технічне співробітництво, залучивши державні компанії FAMAE та ASMAR до спільних проєктів з “Антоновим”, “Мотор Січчю” та “Укроборонпромом” у сфері ремонту й модернізації техніки, а також розвитку морських і авіаційних платформ.

Варто також створити програму спільних навчань у сфері кіберзахисту, адже Чилі має власний урядовий центр кібероборони (CSIRT Gobierno de Chile), який може стати партнером для Служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

У частині гуманітарного розмінування слід перейти від обіцянок допомогти “після війни” до конкретних дій уже зараз: навчання саперів, поставки інженерних засобів і дистанційних сенсорів, розгортання чилійських інструкторів у партнерстві з українськими підрозділами, у кращому варіанті. Такий комплекс дій дозволить перевести співпрацю з Чилі в статус довгострокового стратегічного партнерства.Українська делегація на зустрічі з Міністром закордонних справ Чилі Альберто ван Клавереном 17го травня 2024 року. Джерело: Міністерство Оборони України

Висновки

Українська дипломатія у Південній Америці, попри окремі позитивні кроки останніх років, все ще перебуває на етапі становлення та має значний невикористаний потенціал. Регіон, який охоплює десятки держав з різноманітними економічними, політичними та культурними особливостями, може стати важливим чинником для України у трьох вимірах: економічному, політичному та безпековому. Економічно Південна Америка - це ринок критичних металів (літію, міді), аграрної продукції, енергетики та військово-промислових технологій, де Україна здатна знайти партнерів для інвестицій, спільних підприємств і наукових програм. Політично - регіон має вагу в міжнародних організаціях (ООН, МЕРКОСУР, CELAC), і його підтримка у голосуваннях за українські резолюції або участь у Кримській платформі чи мирних самітах підвищує глобальну легітимність позиції України. У безпековій площині Південна Америка може забезпечити кооперацію у сфері авіації, бронетехніки, кіберзахисту, космічних технологій і навіть миротворчих місій.

Водночас головною проблемою є інституційна слабкість української дипломатії: запізнілі контакти на найвищому рівні, відсутність системної культурної політики і комунікації з місцевим населенням, недостатня координація з українською діаспорою. Росія, навпаки, роками інвестувала у пропаганду, політичні зв’язки й символічні жести, зокрема експлуатуючи історичні травми регіону. Це створило ситуацію, коли навіть союзні країни не завжди готові перетворювати декларативну підтримку України на конкретні кроки.

Приклади Аргентини та Чилі показують, що ситуація може змінюватися. В Аргентині обрання Хав’єра Мілея відкрило нове вікно можливостей, але воно потребує грамотного наповнення конкретними проєктами у військово-технічній та економічній сферах. У Чилі, яка стабільно підтримує Україну, необхідно перейти від символічних жестів до інституціоналізованої співпраці в енергетиці, Антарктиці, оборонній промисловості й гуманітарному розмінуванні.

Загалом, Україна має “відкрити Південну Америку знову” – тобто подолати інерцію минулих десятиліть і перетворити регіон на новий плацдарм своєї зовнішньої політики. Це вимагає постійної дипломатичної присутності, культурної експансії і створення спільних економічних та безпекових програм. Лише так Україна зможе компенсувати вплив Москви, посилити власні позиції у світі та відкрити нові можливості для розвитку держави.Буенос-Айрес, Аргентина. 25 лютого 2022 року. Протестувальники махають прапорами України під час демонстрації перед посольством Росії. Джерело: фото: Luciano González / Noticias Argentinas

Аналітичний матеріал підготував Єгор Ярош, експерт із політики США, спеціально для Resurgam.