Китай не глобальний, а регіональний. Новий підхід США до Китаю.

*Московія — історично правильна назва Московської імперії та Російської Федерації.

На початку 2000-их темп економічного розвитку Китаю, географічні та демографічні показники вже давали підстави прогнозувати "що претензії Китаю на перерозподіл світових ресурсів та сфер впливу" можуть вийти за "суто теоретичні роздуми".

Американська стратегія глобалістів базувалась на тому як США має поводитись з Китаєм, щоб зберегти "світову домінанту позицію". Ігнорувати масштаби Китаю та його претензії неможливо, але й втрачати "свою світову домінантну позицію" американці не бажають. Власне як й "воювати" за домінанту на відміну від більш агресивного авторитарного Китаю.

Тому з потреби виникла теорія "стримування Китаю". Ця теорія є багатовекторною, тобто вона не описується чимось одним "кількістю ядрених арсеналів" чи "економічними війнами". Вона включає й те, й інше, і ще більше залежно від обставин. Ключова ціль досягти позиції: "Китай - регіональний лідер, а не світовий".

Довгострокове стримування через існування Тайваню.

Велика частка аналітиків сподіваються на "радянське диво". Це сподівання на те, що в якийсь момент комуністичний Китай "економічно сколапсує" і зможе відбутись демократизація Китаю.

Щоб ця "демократизація" була контрольованою та прогнозованою, то для цього існує Тайвань, який у світі швидко може "легітимізувати за потреби" демократичний Китай (Тайвань) під "патронажем", або "союзницькими відносинами" зі США.

Декларування політики «одна країна — дві системи (тобто поєднання в одній країні й демократичного Тайваню й комуністичного Китаю) — це не більше ніж дипломатичний інструмент утримання певного балансу та уникнення ескалації відносин з комуністичним Пекіном. Тому знищення Тайваню в уяві комуністів є "екзистенційною потребою" для існування режиму й надалі.

Середньострокове стримування через американський "військово-політичний пояс".

Ми б назвали цей підхід "закрити панду в клітці". Китай не може кинути виклик США, допоки не зможе вийти за так званий військово-морський пояс американських баз. Китай має розблокувати три "внутрішні моря" (як вважають китайці для себе): Жовте, Східнокитайське та Південнокитайське моря.

Це умовний пояс, який складається як з військово-морських баз США, контролю за торгівельними шляхами, так й з лояльних країн до США, які оточують Китай. Це мало б комплексно стримувати Китай у середньостроковій перспективі. Але Китай знайшов для себе вихід із блокування — це впровадження політики"Один пояс..", який найчастіше виходить далеко за логістичну чи економічну складові.

Короткострокове стримування.

Це  "торгові війни". Економічна перевага США над Китаєм поступово скорочується, але попри це "мережева можливість" США завдавати економічних ударів по Китаю залишається високою через два аспекти: мережу дипломатичних зв'язків США та здатність США вести подібні війни. Річ у тім, що у США відносно закрита внутрішня економіка від інших, попри глобалізоване орієнтування, але потреба в глобалізованій відкритій торгівлі у Китаю ще вища через фактор надвеликого промислового перевиробництва. Тому торгові війни є більш руйнівні для Китаю ніж США за своєю середньостроковою суттю.

Але проблема в тому, що 24 лютого все змінило. В першу чергу, стало зрозуміло, що військово-технічна перевага колективного Заходу переоцінена, а дипломатична здатність прихованих впливів Китаю на уряди інших країн — недооцінена. Як і масштаб експансії інтересів Китаю на Захід, переважно через побудовану мережу залежностей від китайського фінансування, яка приходить з першими китайськими інвестиціями та спробою корумпувати місцеві уряди для обслуговування інтересів Китаю. Ця залежність йде через Центральну та Південну Азію, і далі по екватору аж до Південної Америки.

Певною мірою Московія ще стримувала Китай в геополітичній боротьбі за Центральну Азію та Близький Схід. Китай мав рахуватись як-не-як з інтересами Московії, але повне ослаблення Московії через вторгнення в Україну і "зведення до стану залежного від Китаю" відкрило більший геополітичний простір для маневрів Китаю. Політичні маневри Китаю в Центральній Азії ми б назвали як «континентальні», де США відчувають традиційну нестачу сили та впливів, орієнтуючись на таласократичне (в перекладі «влада моря») стримування Китаю.

 І те, що визначалось США як "достатнє" для стримування Китаю, в один момент стало "малоефективним". Тому США останні місяці створюють два нові компоненти "стримування Китаю" — регіональний лідер Індія та «азійське НАТО».

Саме ці дві ідеї у найближчі роки стануть основою стримування Китаю. Мають стати. Ідея така, що територіально близька регіональна конкуренція має "закрити Китай" в межах цієї регіональної конкуренції. На побудову фундаменту покладені значні представницькі зусилля США останні місяці.

Ціль — відійти від «пакистанського синдрому», який тривалий час стримував співпрацю Індії та США.

Проблеми та зациклення Китаю в рамках регіональної конкуренції з Індією, яка буде все більше перетягувати західне виробництво та інвестиції з Китаю, стануть основою для того, щоб Пекін на тривалий час «зав’яз у цій конкуренції». Таким є один з теоретичних концептів останньої активності дипломатії США в Індії.