Японія змінює асиметричні відносини зі США. Як це може вплинути на світ та московське вторгнення в Україну?

*Московія — історично правильна назва Московської імперії та Російської Федерації.

 У 90-их роках Бжезинський та команда писали таку річ, що у найближчі десятиліття Японія постане перед вибором чотирьох ймовірних стратегій у своїй зовнішній політиці:

• Перша — асиметризм. Підтримка асиметричних відносин зі США. Попри економічні позиції країни-лідера у зовнішній та безпековій політиці Японія добровільно буде залишатись продовженням американської зовнішньої політики. Ці відносини Японія підтримувала багато десятиліть від часів 2СВ і до останніх років, концентруючись на досягненні виключно економічних показників, а безпеку та зовнішню політику в регіоні та світі Токіо перекладав переважно на США.

• Друга — глобальний меркантилізм. Пропагує продовження концентрації Японії на економічних показниках, але більш проактивну регіональну зовнішню політику Японії задля налагодження додаткових економічних відносин (у тому числі з Китаєм), але при цьому в основі зберігати асиметричні безпекові відносини зі США. Тобто з одного боку балансувати, а з іншого продовжувати залежати у безпекових питання від США. Цю стратегію Японія останні десятиліття чергувала з відвертим "асиметризмом" залежно від уряду.

• Третя — проактивні реалісти. Вважають, що Японія має достатню економічну потугу та демократичну традицію, яка дозволяє зменшити у світі перестороги щодо досвіду «імперської Японії», і щоб претендувати на міжнародне визнання та самостійну зовнішню політику не у "залежності", а"в партнерстві зі США". Тобто, ставати як мінімум повноцінною регіональною потугою з самостійною міжнародною політикою та силами безпеки, вийти за межі суто економічного лідера.

• Четверта — міжнародне візіонерство. "Бути вищою" за регіональне та світове суперництво та концентруватись на "глобальному порядку денному" (світова безпека, екологічна безпека і так далі).

Все більше простежується, що через розвиток подій останні два роки Японія з другої стратегії все ж таки закладає підґрунтя для переходу до третьої стратегії "створення рівнозначного партнерства зі США та підсилення самостійності у зовнішній та безпековій політиках". Чому так вважаємо?

За останній рік Японія почала проводити ряд незвичних "самостійних" безпекових політик не під "парасолькою США", а саме у "партнерстві зі США":

• Спочатку Японія заклала збільшення вдвічі свого військового бюджету до 2027 року з 1.1% ВВП до 2.2%. Відповідно до прогнозів оборонний бюджет Японії за обсягом переміститься з 9 місця у світі на 3 чи 4.

• Далі Японія почала оформлювати "самостійні регіональні союзи", виступаючи не від імені США, а як країна, що претендує на регіональне лідерство. Тобто Японія почала містити в собі не тільки економічне лідерство, але й самостійну проактивну зовнішньополітичну та безпекову політики.

Зараз Японія концентрує в собі потенційно три ключові складові, які дозволять перейти до проактивної міжнародної політики та виходити за межі "японської невійськовості":

Економічна.

Самостійна співпраця з Тайванем покладена у розбудову мережі виробництв критично важливих мікрочипів та процесорів. Локалізація в Японії виробництв тайванської TSMC та надання субсидії на 1.3 млрд$ для американського виробника мікросхем Micron.

Очевидно Японія хоче локалізувати для себе критичне виробництво мікрочипів та схем як тайванських, так й американських, що пов'язано як з технологічним, так й оборонним виробництвом, що є елементом економічної та національної безпеки. Те саме роблять й США, тільки локалізують подібні виробництва в себе. Тому можна припустити, що дії США та Японії скоординовані, але не взаємозалежні з зовнішньополітичною волею США як було раніше, а покладені в рамках окремих "зовнішньополітичних стратегій, які не є одним цілим, але є суміжними".

Далі Японія підписала партнерства з Канадою та Австралією з опосередкованим залученням Чилі для забезпечення себе рідкоземельними металами, які необхідні для технологічних виробництв, в першу чергу мова за літій та нікель.

Оборонно-військова. 

Японія, можна сказати вперше, почала входити та формувати "оборонні союзи" поза США, або там де США залучені тільки як пересічний "партнер", а не як "організатор". При чому Японія все більше виступає як "самостійний регіональний лідер", залучаючи себе у безпекові союзи, де безпосередньо немає критичного безпекового інтересу Японії, але є бажання міжнародно-політичного утвердження країни. Це підкреслює вперше бажання Японії виходити за межі "суто економічної сили" з претензією на повноцінне регіональне чи може світове лідерство. Регіональне чи світове лідерство — ширші поняття за суто "економічну силу".

Лише за цей рік:

• Японія готує першу військово-оборонну угоду з країною АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) поза прямим оборонним партнерством зі США. Ця країна з АСЕАН — Філіппіни. Угода буде передбачати "взаємний доступ військових сил". Угода покликана в першу чергу стримати територіальні претензії Китаю у Південнокитайському морі, де прямих конфліктів інтересів у Японії з Китаєм немає (ці конфлікти переважно в Східнокитайському морі). Звісно ці угоди мають сенс, якщо інтерес Японії не суто "спортивний", а в прямому бажанні безпосередньо стримати Китай. Тобто це конкуренція Японії в рамках боротьби з Китаєм за вплив та лідерство в регіоні. Особливість в тому, що саме прямої конкуренції з Китаєм зовнішня політика Японії тривалий час уникала, покладаючи цю роль на США. Також в цьому році Японія підписала прямі оборонно-стратегічні договори з Великою Британією та Австралією.

• Японія-Центральна Азія. Японія, мабуть, вперше від 2004 р. провела масштабну зустріч та обговорення "стратегічного партнерства" одразу з 5 центральноазійськими країнами: Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. По факту, на думку Китаю та Московії "Японія вдерлась у їх виключне геополітичне поле", роздратувавши обидвох.

• Японія-ЄС. Японія підписала/планує також ряд додаткових договорів з ЄС. Цими договорами Японія вперше виводить відносини з ЄС із суто "економічного партнерства" на "безпеково-економічний рівень".

•  Японія-Африка. Після африканського турне прем'єр-міністра Кішіди, Японія спільно з Британією зроблять ряд стратегічних інвестицій в Африку, щоб протистояти експансії Китаю та Московії на континенті.

Зовнішньополітична.

Власне новина, яка спонукала нас до написання тексту. Вперше від часів 2СВ Японія готується переглянути доцільність заборон на "експорт зброї оборонного призначення". Керівні партії Японії планують розпочати переговори щодо скасування заборони на експорт зброї оборонного призначення, включаючи ракети класу «земля-повітря» та ймовірно "не тільки", для певних країн, які мають тісні зв’язки у сфері безпеки.

Це є фундаментальним зрушенням, у політиці "невійськової Японії" закріпленої в Конституції. Принцип "невійськової" й визначав  пасивну міжнародно-безпекову політику та асиметричні відносини Японії зі США, де Токіо був під американською "парасолькою" та свідомо відмовлявся від міжнародного/регіонального лідерства. Як писали американські аналітики: "Від 2СВ зовнішня політика Японії — це продовження американської зовнішньої політики".

Чому зараз Японія готова відмовитись від "асиметричних" відносин зі США та хоче бути «рівноцінним партнером» із повноцінною міжнародною політикою й запитом на регіональне чи міжнародне лідерство?

Відповідь на це питання криється у декількох складових:

• Сучасні безпекові виклики стали ширшими ніж будь-коли від часів 2СВ та становлення комуністичного Китаю. Стратегія "економічної сили", яку сповідував ЄС (та Японія) виявилась майже безпорадною у прямих безпекових викликах проти авторитарних режимів Московії, Китаю, Ірану. Натомість безпекові виклики зростають не тільки в діях Китаю, але й в проксі загрозах таких як Північна Корея, яка очевидно отримала доступ до ядерних, ракетних та супутникових технологій Московії.

• США залишаються світовим лідером, але об'єм та перевага їх "домінації" значно зменшилась порівняно з десятиліттями минулого.

• Молоде покоління політиків Японії вільне від національних комплексів провини 2СВ війни, глобалізоване у сучасному світі та хоче повноцінно реалізовувати економічні лідерські позиції країни у міжнародному плані. Тобто реалізувати економічний потенціал у повноцінний стан регіонального лідера.

• Безпекова парасолька США вже не вбачається такою надійною. Звісно Японія від цієї "парасольки" не буде відмовлятись добровільно, але стає більш очевидно, що США не встигає реагувати на "комплексність безпекових викликів та їх широту у світі". Плюс стрімкий ріст бажання США впасти в "ізоляціонізм" та невпевнені дії щодо чинних "партнерств" не сприяють загалом впевненості в Японії. Недаремно про це на дебатах Республіканської партії США говорила Ніккі Гейлі. Тому Японія убезпечує себе додатковими безпековими партнерствами.

Як глобальна зміна міжнародної стратегії Японії може вплинути на безпеку Європи та України?

Японія може стати зовнішньополітично та безпеково більш розкута, якщо повноцінно відійде від "асиметричних відносин зі США".

Повноцінний перехід Японії з "асиметричних відносин" зі США у "партнерські" для Європи та України відкриє кілька можливостей:

• У короткостроковій перспективі. Японія задля власної безпеки буде вимушена відходити від "невійськового стану". Японія буде вбачати за доцільне посилювати контакти з НАТО, особливо з його європейською частиною та переглядати своє ставлення до підтримки України як складової європейської безпеки, так й загалом безпеки країн, які умовно входять до демократичної традиції та цінностей. Мова про те, що Японія може розпочати надавати Україні не тільки фінансово-гуманітарну підтримку, але й військову в рамках власних інтересів стримати агресивний, антидемократичний союз Московія-Іран-Китай. Головна умова це проведення керівною партією Японії ряду змін у законодавстві та збереження політичної влади за чинною керівною партією попри наявні політичні розбіжності та скандали.

• У середньостроковій перспективі. Європейсько-українсько-японські відносини можуть перерости у пряме стратегічне партнерство без потреби очікувати "схвалення" чи "залучення" США, як було б в асиметричних відносинах Японії. Японія вперше самостійно дивиться на Африку, Латинську Америку та Океанію за "межами економічних інтересів" як претендент на повноцінне регіональне лідерство, в рамках якого потрібні диверсифіковані та надійні політичні союзи.

• У довгостроковій перспективі. Економічно-політична вісь Лондон-Брюссель-Київ-Тайбей-Токіо виглядає потенційно можливою ідеєю як окреме неформальне утворення, яке посилює інтереси один одного та збільшує потенціал для протидії агресивним режимам сьогодення та майбутнього.

В перше за майже 80 років Японія стає відкритою до нових форм взаємодії зі світом. Питання лише в тому чи європейські та українські політики здатні це побачити?