Комуністичний дракон Китаю першою жертвою може обрати Філіппіни, а не Тайвань.

*Московія — історично правильна назва Московської імперії та Російської Федерації.

Китай вважає Південнокитайське море своїм «внутрішнім» і тому претендує на безліч островів в даному регіоні. Ці острови переважно філіппінські. Таке просте пояснення останніх агресивних дій китайських кораблів та проведення військових навчань біля цих островів.

Але більш складне пояснення в тому, що КНР хоче розірвати «ланцюг стримування», який побудований американцями від Тайваню через Філіппіни й до Японських островів.

Хоч Китай нарощує свій флот, на відмінну від американського, він логістично замкнутий у відносно невеликих акваторіях Південно-Східного та Східнокитайського морів. Для ймовірних агресій щодо Тайваню чи чогось подібного Китаю необхідно збільшити власні можливості маневрувати. А для цього необхідно розірвати це напівкільце стримування. І саме в цьому аспекті Китай обрав слабшого серед переліку варіантів: прямий напад на Тайвань, агресія щодо потужної Японії чи посередні  військовою потугою та політичними зв’язками Філіппіни.

Саме в напрямку «спірних» територій з Філіппінами й відбувається основний повзучий рух просування Китаю за «напівкільце»: від постійного порушення водного та повітряного простору Філіппін, погроз, до створення «штучних островів», щоб відсувати межі берегової лінії та мати ближче «опорні пункти» та логістичні пункти.

Серед останнього відбулось зіткнення між кораблями ВМС Китаю та Філіппін. Кілька філіппінських кораблів доставляли продовольчі вантажі на свої прикордонні острови, які Китай «вважає своїми». Корабель Китаю протаранив та пошкодив судно Філіппін, а також обстріляв їх з водометів. Після чого Філіппіни попередили про ризики конфронтації та надали інформацію, що понад 130 військових кораблів Китаю розгорнуті на кордоні з Філіппінами.

Союзна спільнота на різке збільшення агресивності дій Китаю щодо Філіппін відреагувала наступним чином:

• Японія готує розмістити свій контингент на Філіппінах, також Японія передала засоби моніторингу та відстежування китайських кораблів;

• Філіппіни та Австралія підписали договори про спільне патрулювання Південнокитайського моря;

• Міністр оборони США Ллойд Остін здійснив візит на Філіппіни та підтвердив, що відповідно до оборонного договору від 1951 року (Філіппіни дозволили розміщення американських баз взамін на захист) Вашингтон у разі збройного конфлікту буде захищати острівну державу.

Але вже вчора міністр закордонних справ Китаю у телефонній розмові з філіппінським колегою заявив, що «будь-який прорахунок Філіппін змусить Китай «захищатись». Не так давно посол Філіппін у США попередив, що «у будь-який момент може розпочатись великий збройний конфлікт» між Китаєм та його країною.

Тож, поки всі спостерігають та очікують великої агресії на Тайвань, Китай проводить гібридний наступ на окремі маленькі острови Філіппін, щоб розірвати «кільце стримування» та отримати коридор з внутрішніх морів до океану. І з точки зору логіки — це має сенс.

Пряма атака, навіть значно переважаючими силами на великий і мілітаризований острів Тайвань пов’язана з серією ризиків: незручний та обмежений район для маневрування нападу, потужна армія з компактним ешелонованим захистом, можливість Тайваню дотягуватись до частини військово-морських баз комуністичного Китаю, більш потужна міжнародна підтримка та таке інше.

Натомість повзучий наступ із залякуванням, побудовою штучних островів, спробами анексувати спірні острови може розірвати морське кільце стримування Китаю, надати коридор до океану і збільшити можливість військових маневрів загалом, а після вже діяти проти Тайваню.

Своєю чергою аналітичне видання Atlantic Council наголосило, що Московія та Китай — це не дві окремі проблеми США, а одна велика.

З цього можна зробити висновок, що один зі шляхів для того, щоб запобігти "великій війні з Китаєм" — це продемонструвати марність спроб перекроювати міжнародно визнані кордони у світі. Для цього Московія має понести відповідне покарання, а Україна — відновити контроль над своєю міжнародно визнаною територією.

 Напівкільце стримування Китаю з американськими базами та союзними країнами:

Це шмат території на яку претендує Китай. Ця територія охоплює понад сотню островів. Завдяки  контролю над цими островами Китай хоче зробити собі вихід через коридор островів між Тайванем та Філіппінами, та другий між Філіппінами та Малайзія/Бруней:

Так виглядають середньостатистичні китайські штучні острови як "військово-морські" опорні пункти, щоб здійснювати контроль та забезпечувати повзучу експансію. Додатково, Китай вважає, що після створення штучного острова в нього є право рахувати берегову лінію від нього: