МІЖНАРОДНАІНФОРМАЦІЙНА ТА АНАЛІТИЧНА
СПІЛЬНОТА
+ Долучитись
Підтримати
МІЖНАРОДНА
Лактіонов Микита, стажер аналітичного Центру Resurgam
Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут. Фото: Eurasia review
Ця трансформація не є випадковою. Вона зумовлена збігом кількох критичних факторів: наслідками тривалої російської агресії проти України, яка виснажила ресурси Москви та зробила її "молодшим партнером" Пекіна. Як наслідок, утворився геополітичний вакуум, що дозволило країнам регіону зменшити залежність від РФ та розпочати розбудову багатовекторної політики. Цю трансформацію підживлює інтенсифікація глобального енергетичного переходу та гостра потреба у критичній сировині для секторів майбутнього.
Рідкоземельні метали сьогодні є фундаментом для виробництва напівпровідників, систем штучного інтелекту, засобів зв’язку та високотехнологічного озброєння. Така стратегічна значущість ресурсів змусила країни Заходу, насамперед США та Велику Британію, докорінно змінити свою стратегію. Їхня головна мета — ліквідація китайської монополії на ринку критичних мінералів та забезпечення власних військово-промислових і технологічних компаній надійними ланцюгами постачання.
Для України ці процеси мають екзистенційне значення. Поступове, але невідворотне витіснення Російської Федерації з її традиційної зони впливу в Центральній Азії відкриває унікальне вікно дипломатичних можливостей. Країни регіону (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан та Туркменістан) дедалі активніше шукають шляхи диверсифікації своїх зовнішніх зв'язків, щоб не стати заручниками токсичної російської економіки та не потрапити у повну залежність від китайської допомоги.
З іншого боку, інтеграція Центральної Азії у західні ланцюги постачання критичних мінералів створює пряму конкуренцію для українського гірничодобувного сектору (номенклатура потенційного експорту багато в чому збігається: уран, титан, літій, графіт та рідкоземельні метали). Схожість ресурсного потенціалу України та країн Центральної Азії неминуче породжує жорстку конкуренцію за капітал: обидві сторони фактично претендують на обмежений обсяг стратегічних інвестицій, які західні донори та приватні фонди готові спрямувати на розбудову нових ланцюгів постачання
Регіон Центральної Азії володіє великими, часто ще не до кінця розвіданими запасами мінералів, які є фундаментом для економіки 21-го століття. Йдеться про літій, кобальт, мідь, уран, титан, сурму та широку номенклатуру рідкоземельних елементів, які критично необхідні для виробництва напівпровідників, акумуляторів для електромобілів, систем штучного інтелекту, аерокосмічних технологій та сучасних систем озброєння.
Територія між Росією та Китаєм, яку займають п'ять центральноазійських республік, є ідеальним плацдармом для впливу на логістичні маршрути та на загальний баланс сил у Євразії. У XIX — на початку XX століття регіон Центральної Азії був ареною англо-російського геополітичного суперництва, відомого як «Велика гра» (The Great Game), що включала дипломатичну, розвідувальну та військово-стратегічну конкуренцію за контроль над сухопутними маршрутами до Індії та глибиною євразійського простору. Цей історичний досвід наочно підтверджує: той, хто має вирішальний вплив на центральноазійський плацдарм, отримує стратегічний контроль над трансконтинентальною логістикою та геополітичним балансом усієї Євразії.
Донедавна цей простір був міцно поділений: Росія забезпечувала "безпекову парасольку" (зокрема через механізми ОДКБ) та контролювала експортні енергетичні маршрути, тоді як Китай здійснював тиху економічну експансію.
Головним тригером, який змусив США та Британію різко активізуватися, стало усвідомлення критичної вразливості власних економік перед обличчям китайської монополії. Стратегія Пекіна, яка системно реалізовувалася з 1980-х років і досягла кульмінації у плані "Made in China 2025", полягала у встановленні повного контролю над усім ланцюгом створення вартості — від шахти до готового високотехнологічного продукту.
Наслідки цієї стратегії є такими, що Китай сьогодні є провідним переробником 19 з 20 найважливіших промислових мінералів у світі.
“З 2000 по 2021 рік Пекін спрямував майже 57 мільярдів доларів на видобуток та переробку корисних копалин майже у 20 країнах Африки, Латинської Америки та Азії. Навпаки, Конгрес закрив Бюро шахт США 1996 року. У 2024 році на Сполучені Штати припадає лише 1 відсоток світового виробництва критично важливих корисних копалин”, – зазначає дипломат Хосе У Фернандес.
Європа та Велика Британія припустилися схожої стратегічної помилки: покладаючись на дешеві російські енергоносії, вони добровільно віддали "брудні" та енергоємні процеси переробки мінералів на аутсорсинг до Китаю, майже повністю втративши власну ресурсну незалежність.
Відповіддю Заходу на усвідомлення власної ресурсної вразливості та тотальну домінацію Китаю стала різка зміна дипломатичної парадигми. Осінь 2025 та зима 2026 року відзначилися безпрецедентною серією дипломатичних візитів на найвищому рівні між лідерами США, Великої Британії та держав Центральної Азії (як у двосторонніх форматах, так і в рамках платформ C5+1). А також підписанням угод, які перевели відносини на рівень інституціолізованого економічного прагматизму. Сенс цих домовленостей зводиться до формули "інвестиції та технології в обмін на ресурси": західні корпорації фінансують геологорозвідку, видобуток і розбудову логістики (зокрема Транскаспійського маршруту), а натомість отримують довгострокові гарантії постачання мінералів в обхід РФ.
У листопаді 2025 року у Вашингтоні відбувся ювілейний саміт лідерів C5+1 (п'ять країн ЦА та США). Адміністрація США під керівництвом Дональда Трампа кардинально змінила формат спілкування. Офіційні особи США чітко артикулювали перехід до підходу "Deal Zone" — об'єднання комерційних контрактів із цільовими інвестиціями в інфраструктуру.
“У сукупності дії цього тижня спрямовані на те, щоб змінити зовнішні зв’язки Центральної Азії — відійти від залежності від одного набору правил і перейти до керованої взаємозалежності”, — зазначив Доктор Роберт М. Катлер.
Вашингтон та Лондон кардинально переглянули свої підходи до регіону. У центрі цієї нової політики опинилась необхідність прямого доступу до критичних мінералів та контроль над новими логістичними маршрутами, що проходять в обхід територій Росії та Ірану. Для західних столиць це питання вже не стільки комерційної вигоди, скільки національної безпеки та посилення конкурентоспроможності у технологічній гонці зі Сходом.
Паралельно з державно-політичним треком C5+1 була активована платформа B5+1 (де "B" означає business), яка об'єднала міністрів та бізнес-лідерів. Це дозволило безпосередньо погоджувати інвестиції в геологорозвідку, видобуток та переробку.
Мотивація західних гравців абсолютно прозора: прагнення диверсифікувати ланцюги постачання в обхід Китаю та зменшити логістичну залежність від територій, контрольованих РФ. США використовують для цього широкий набір інструментів економічної дипломатії, зокрема Експортно-імпортний банк (EXIM), який заявив про готовність надати близько 100 мільярдів доларів фінансування для підтримки ланцюгів постачання в дружніх країнах
Аналіз внутрішніх трансформацій ЦА та зовнішньополітичних кроків у 2025-2026 роках вказує на те, що регіон здійснює обережний, але системний "м'який розворот" у бік Заходу. Лідери ЦА розуміють, що статус російських сателітів унеможливлює технологічний розвиток і загрожує вторинними санкціями, а надмірна залежність від китайського капіталу веде до боргових пасток.
Найбільш рельєфно ці зміни помітні на прикладі Казахстану — найбільшої економіки регіону та світового лідера з видобутку урану. Конституційний референдум, проведений 15 березня 2026 року, свідчить про глибоку перебудову політичної моделі. Президент Касим-Жомарт Токаєв ініціював зміни, які мають адаптувати країну до нових реалій, де стара пострадянська автократія є токсичною для західних інвесторів.
По-перше, країна відмовляється від двопалатного парламенту на користь однопалатного Курултаю. По-друге, президентський термін жорстко обмежується одним семирічним періодом, що є безпрецедентним кроком для регіону, схильного до авторитарних традицій. По-третє, відновлюється посада віце-президента (яка існувала лише на початку 1990-х), що створює чітку лінію наступності влади і є важливим сигналом стабільності для іноземних інвесторів.
Але найбільший резонанс, особливо у Москві, викликали гуманітарні та зовнішньополітичні аспекти нової конституції. Нова конституція змінила статус російської мови. Якщо раніше російська функціонувала "на рівних" з державною, то тепер вона лише використовується “разом з", причому закріплюється верховенство казахськомовних версій документів у разі юридичних розбіжностей.
Крім того, з конституції вилучається норма про те, що міжнародні зобов'язання мають пріоритет над національним правом, а також скасовується положення про "відмову від застосування збройної сили першими". В комплексі ці зміни мають подвійну природу. З одного боку, вони є юридичним оформленням дистанціювання від інститутів СНД. З іншого — це прагматичний крок до "жорсткого суверенітету", який дозволить Астані за потреби ігнорувати як тиск Москви, так і західні правозахисні чи екологічні конвенції. Тому це не стільки безумовний рух до Заходу, скільки заявка на повну самостійність.
Узбекистан, будучи другою за економічним потенціалом і першою за населенням країною регіону, також демонструє високий рівень амбіцій. Президент Шавкат Мірзійоєв підписав угоди та досягнув інвестиційних домовленостей на суму понад 40 мільярдів доларів США за підсумками Міжнародного інвестиційного форуму, який відбувся в Ташкенті. Раніше залучаючи близько 3,5 млрд доларів іноземних інвестицій на рік (за даними на 2017 рік), до 2024 року збільшив цей показник до 35 млрд доларів.
Роботу послів за кордоном тепер оцінюють виключно за показниками залучених інвестицій та туристичних потоків. Ташкент робить серйозну ставку на Лондон: на Лондонській фондовій біржі вже розміщено узбецьких суверенних та корпоративних облігацій на суму понад 15 мільярдів доларів, а товарообіг з Великою Британією подвоївся за останні п'ять років.
Свідченням глобальних амбіцій Астани та Ташкента стала їхня участь як країн-засновників в ініціативі "Рада Миру", започаткованій у січні 2026 року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі за підтримки Дональда Трампа. Казахстан та Узбекистан не просто підписали статут разом із 24 іншими країнами, але й спільно пообіцяли долучитись до виділення 7 мільярдів доларів на відбудову Гази.
Зростання західного впливу наражається на жорсткий опір з боку Росії та Китаю. Хоча Росія зараз економічно послаблена і все більше перетворюється на сировинний придаток Пекіна, вона зберігає небезпечні інструменти впливу в регіоні.
Незважаючи на багатство ресурсів, країни ЦА (зокрема Казахстан і Киргизстан) страждають від хронічного дефіциту електроенергії і змушені імпортувати її з Росії. Цей енергетичний важіль Кремль використовує для того, щоб утримувати Астану та Бішкек від занадто різких антиросійських кроків.
Росія активно використовує фінансову інфраструктуру регіону (особливо Киргизстану) для обходу західних санкцій. Яскравим прикладом є створення у 2025 році російським оборонним "Промсвязьбанком" криптовалюти A7A5 на базі киргизької інфраструктури. На початок 2026 року через цю криптовалютну систему пройшло близько 100 мільярдів доларів США, що дозволяє Москві фінансувати свій військово-промисловий комплекс.
Водночас Киргизстан уже почав нести репутаційні та економічні втрати: у межах 20-го пакета санкцій ЄС проти РФ Брюссель уперше застосував механізми протидії обходу санкцій саме щодо цієї країни, обмеживши експорт окремих товарів і запровадивши обмеження проти пов’язаних фінансових та крипто-структур.
Пекін пропонує країнам ЦА пакетні рішення: будівництво залізниць, електростанцій та заводів з переробки в обмін на довгострокові контракти на постачання мінералів через ініціативу "Один пояс, один шлях" (BRI). Головною загрозою є здатність Пекіна застосувати експортні обмеження. Оскільки КНР контролює технології збагачення рідкоземельних металів, будь-які західні проєкти з видобутку в ЦА можуть стати нерентабельними, якщо Китай заблокує доступ до свого обладнання або запровадить демпінгові ціни для знищення конкурентів.
Розвиток Серединного коридору створює для України серйозний виклик. Наразі Чорноморський вузол замикається на румунській Констанці, куди йдуть величезні арабські інвестиції. Якщо Україна залишиться осторонь, весь потік азійських товарів і мінералів піде до ЄС в обхід нашої держави.
Однак у повоєнній перспективі Україна має об'єктивні переваги. Порти Великої Одеси (насамперед глибоководний порт Південний) мають значно більші перевалочні потужності та глибини, ніж Констанца. Крім того, компанія DP World, яка нещодавно продала свою частку в порту Південний , може бути замінена на інших глобальних гравців (наприклад, ту ж AD Ports), якщо Україна запропонує вигідні умови концесії.
Військовий успіх України в Чорному морі, яка фактично паралізувала і зробила нефункціональним Чорноморський флот РФ, доводить, що Україна здатна гарантувати безпеку судноплавства. Інтеграція українських портів та залізниць у маршрут з Грузії (Батумі/Поті) через Чорне море дозволить перенаправити значну частину вантажопотоку Серединного коридору через українську територію до Польщі, країн Балтії та Північної Європи.
Стрімке входження західного капіталу в Центральну Азію ставить перед українською дипломатією складне завдання. З одного боку, послаблення Росії в регіоні — це безумовний плюс. З іншого боку, Україна сама планує залучати сотні мільярдів доларів на повоєнну відбудову, і значну частину цих коштів уряд сподівається отримати через розвиток власного ресурсного потенціалу.
На території нашої держави зосереджено близько 5% світових запасів рідкоземельних елементів (зокрема в Приазов'ї), значні поклади літію, титану, графіту та урану. Враховуючи, що Казахстан та Узбекистан також агресивно пропонують Заходу уран, літій, вольфрам та мідь, виникає пряма загроза конкуренції за обмежені інвестиційні ресурси. Наприклад, за кошти DFC (американської корпорації з фінансування міжнародного розвитку) або через залучення промислових гігантів, таких як Rio Tinto (британсько-австралійський лідер у видобутку металів), Albemarle (найбільший у світі виробник літію), BHP, а також глобальних інвестиційних фондів рівня BlackRock, які дедалі частіше розглядають критичні мінерали як ключовий об’єкт інвестування.
Однак, глибокий аналіз політики США показує, що Вашингтон зацікавлений у диверсифікації та розбудові партнерств одночасно з усіма лояльними країнами. Більше того, розглядається безпрецедентна угода про партнерство 50/50 між США та Україною щодо розробки наших критичних мінералів в обмін на стабільні інвестиції та фінансову підтримку безпеки.
Замість того, щоб вступати в жорстку конкуренцію з країнами ЦА, Україна має пропонувати Заходу створення інтегрованих, транс'євразійських виробничих ланцюжків. Стратегія повинна полягати у концепті "френдшорінгу": сировина, видобута в Казахстані або Узбекистані американськими та британськими компаніями, транспортується безпечним Серединним коридором до України. В Україні, яка має розвиненішу індустріальну базу, ближчу логістику до ринків ЄС та вищий рівень технічної освіти, можуть формуватись спільні підприємства за участі західного капіталу, центральноазійських постачальників сировини та українських промисловців для глибокої переробки цієї сировини, створення сплавів та готових компонентів.
Окрім цього, зменшення здатності Кремля диктувати свою волю Астані та Ташкенту відкриває для України можливість залучити країни ЦА до більш чіткої підтримки міжнародного права та української "Формули миру".
З огляду на описану вище архітектуру викликів та можливостей, Міністерству закордонних справ України рекомендується впровадити наступний комплекс заходів:
Посольствам України в Астані та Ташкенті, а також інших столицях ЦА необхідно ініціювати створення спільних міжурядових робочих груп з питань співпраці у видобувній галузі. Меседж для партнерів: Україна пропонує кооперацію.
МЗС має створити спеціальну переговорну групу для участі у розвитку Транскаспійського маршруту. Потрібно інтенсифікувати діалог з урядами Азербайджану, Грузії та Казахстану щодо гарантованого підключення українських чорноморських портів до цього коридору в рамках повоєнної відбудови. Також Україна повинна публічно на рівні МЗС підтримувати проєкт TRIPP (новий транспортний коридор через Вірменію до Туреччини, розроблений за модерації США), оскільки він стає ключовою ланкою Серединного коридору та повністю ізолює логістику Росії та Ірану.
Українські дипломати під час зустрічей з політичними та бізнес-елітами регіону повинні постійно використовувати аргумент "санкційної загрози". Необхідно на конкретних прикладах (санкції проти киргизьких банків у рамках 20-го пакета санкцій ЄС, який запровадив жорсткі вторинні обмеження за сприяння російському тіньовому імпорту та використання криптоактивів для обходу фінансової ізоляції, а також візити спецпредставників ЄС) демонструвати, що будь-яка допомога Росії у військовій чи фінансовій сферах автоматично перекреслить доступ до західних технологій та фінансування від EXIM чи DFC. Це найдієвіший аргумент для прагматичних еліт.
Послам України в країнах ЦА доручити налагодити регулярний та інституціолізований обмін інформацією з посольствами США та Великої Британії. Оскільки Захід розгортає формати C5+1 та CA5+UK, українська дипломатія має пропонувати свою аналітичну підтримку цим платформам.
Окрім розбудови наявних форматів, МЗС України спільно з європейськими партнерами варто ініціювати створення багатостороннього формату "C5+UA+EU". Ця платформа дозволить інституціоналізувати економічну та логістичну вісь "Центральна Азія – Україна – Європа", де наша держава зможе виступати ключовим хабом для переробки критичних мінералів та забезпечення сировинної безпеки ЄС.
Вам може бути цікаво
