Сінгапур в умовах загострення конкуренції між США та Китаєм

Фото: Getty Images

У зв’язку з цим, менш впливові на світовій арені держави постають перед необхідністю адаптації своєї зовнішньої політики до нового середовища, а саме пошуку варіантів співпраці з наддержавами без негативних наслідків їх глобального впливу. Одним із найкращих прикладів такого балансування є Сінгапур. Це територіально мала держава з досить сильними економічними та технологічними сферами. Протягом тривалого часу Сінгапур ефективно впроваджував у свою зовнішню політику стратегію балансування, яка надавала йому можливості підтримувати тісні зв’язки як з Китаєм в економічній сфері, так і з США у безпековій. Цей підхід представлений у міжнародних відносинах як стратегія hedging – тобто стратегія національної безпеки або вирівнювання позицій, яку одна держава застосовує щодо іншої, і яка поєднує в собі елементи співпраці та конфронтації. Проте сучасне посилення економічного протистояння та загострення технологічного суперництва ставлять під сумнів довгострокове застосування даної стратегії. Через збільшення контролю над технологіями, інвестиціями і все більшою політизацією бізнесу, навіть традиційно нейтральні держави, і Сінгапур у тому числі, опиняються під тиском великих держав.

У цій статті розглянуто hedging політику Сінгапуру у сучасних умовах загостреної конкуренції між США та Китаєм і вплив економічних та технологічних викликів на можливість держави зберігати баланс між найбільшими центрами.

Hedging стратегія Сінгапуру

Hedging-стратегія з’явилася у теорії міжнародних відносин у кінці минулого століття. Даний концепт має досить широке тлумачення і є чимось середнім між двома іншими класичними стратегіями: «balancing» – протидія більш потужному гравцю та «bandwagoning» - приєднання до сильнішого гравця. Концепція має два підходи: перший – зменшення ризиків при підготовці до найгіршого сценарію, другий – максимізація вигоди за сприятливих умов.  Простіше кажучи, hedging стратегію можна охарактеризувати як стратегію зовнішньої політики, основною метою якої є управління різноспрямованими національними інтересами і яка дозволяє державі розвивати відносини з різними центрами, зменшуючи ризики залежності від одного партнера. Характерною рисою цієї стратегії є те, що вона допомагає уникнути вибору сторони під час геополітичної конкуренції. Таким чином, hedging виступає інструментом збереження стратегічної гнучкості та автономії, що є особливо важливим для малих і середніх держав.

Найчастіше дану стратегію використовують саме країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, але найкращим прикладом запровадження даної стратегії, як було вже сказано раніше, є Сінгапур. Це маленька та відкрита країна, чия економіка в більшій мірі залежить від торгівлі, а тому державні лідери прекрасно розуміли, що успіх країни залежить від стратегічних зв’язків з країнами серед та поза межами Південно-Східної Азії.

Країни Південно-Східної Азії. Джерело

Ще в період Холодної війни Сінгапур затвердив стратегію, яка ґрунтувалася на підтримці США як ключового гаранта безпеки та стабільності в регіоні Південно-Східної Азії. Хоча обидві країни співпрацюють у різних сферах, таких як освіта та туризм, все ж найбільшого зміцнення двосторонніх відносин відбулося саме в оборонній та торгівельній сферах. З одного боку, Сполучені Штати відіграють важливу роль для економіки Сінгапуру з точки  зору доступу до ринків, інвестиційних потоків, передових технологій. А з іншого боку, вигідне розташування Сінгапуру надає США майданчик для прояву сили. З 1992 року, після закриття американських військових баз на Філіппінах, Сінгапур взяв на себе функцію розміщення командного центру військово-морської логістики США. У 2001 році було відкрито військово-морську базу, яка почала приймати американські авіаносці. З 2003 року Сінгапур приєднався до американської Ініціативи з протидії розповсюдженню зброї масового знищення (Proliferation Security Initiative), а також між країнами проводилися переговори щодо нового стратегічного партнерства в оборонній та безпековій сфері. Того ж року Сінгапур підписав угоду про вільну торгівлю із США. У 2005 році між двома країнами була підписана рамкова угода, яка розширювала їх співпрацю, включаючи боротьбу з тероризмом, спільні військові навчання, а також доступ до оборонних технологій. Для Вашингтона угода стала важливим інструментом посилення американської військово-політичної присутності та проєкції впливу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, тоді як для Сінгапуру — засобом зміцнення двостороннього партнерства з США задля підтримання регіональної безпеки.

Через стрімкий розвиток та посилення ролі КНР як впливового економічного гравця, Сінгапур почав у 1990-х роках тісно взаємодіяти також з Китаєм в економічних, торгівельних та інвестиційних сферах. Через політику відкритої економіки, яку розпочав Ден Сяопін, діяч комуністичної партії Китаю 1978-1990-х роках, Сінгапур почав розглядати Китай як важливого партнера для розвитку взаємовигідних торговельно-економічних відносин у Південно-Східній Азії.  На сьогоднішній день КНР займає перше місце у товарообігу Сінгапуру. У попередні роки Сінгапур був найбільшим інвестором Китаю через їх культурну спорідненість. Оскільки найбільшу частку населення держави займає саме китайська діаспора, це сприяло формуванню довіри у двосторонніх економічних відносинах.

Сінгапур підтримує Всебічне регіональне економічне співробітництво (угоду про зону вільної торгівлі) між членами Асоціації держав Південно-Східної Азії, разом з Китаєм він був одним із засновників Азійського банку інфраструктурних інвестицій і є активним прихильником китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». До того ж, у 2008 році країна посилила співпрацю з Китаєм, підписавши Угоду про оборонні обміни та співробітництво у сфері безпеки (Agreement on Defence Exchanges and Security Cooperation). Проте, незважаючи на тісну економічну співпрацю, відносини мід двома державами залишаються суперечливими, особливо через претензії КНР на Тайвань та посилення китайської присутності в Південнокитайському морі. Так Сінгапур постійно наголошує на занепокоєнні з приводу посилення мілітаризації Китаєм Південнокитайського моря, а у 2004 році прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун навіть таємно відвідав Тайвань. Лідери Сінгапуру наголошують на суверенному праві держави самостійно ухвалювати зовнішньополітичні рішення, незалежно від позиції Пекіна.

Територіальні претензії у Південнокитайському морі. Джерело

Сучасні виклики hedging політики Сінгапуру

Hedging стратегія має максимальну ефективність під час відносної стабільності на міжнародній арені. Суперництво між США та Китаєм призводить до більшої політизації економічної взаємодії, що створює певні обмеження для держав, які прагнуть підтримувати багатовекторну зовнішню політику. Із цього випливає, що конкуренція між двома світовими гігантами стає одним із ключових викликів для політики Сінгапуру. Оскільки Сінгапур надає нейтральний дипломатичний майданчик, де відбуваються важливі неформальні зустрічі та саміти між високопосадовцями США та КНР, то це зобовʼязує Сінгапур зберігати політику нейтралітету, без обрання сторони в американо-китайському протистоянні.

Економічне суперництво США та Китаю розпочалося ще у 2018 році на тлі швидкого підйому Китаю та його технологічних брендів, яке спричиняло небажану для Америки конкуренцію на внутрішньому ринку. Адміністрація Дональда Трампа неодноразова критикувала владу Китаю за те, що вони заповнюють ринки дешевою сировиною: алюмінієм та сталлю. Це стало причиною, через яку Білий Дім прийняв рішення підняти тарифи на імпорт китайських товарів. Такий підхід мав придушити зростання країни та стабілізувати баланс сил на ринку. Проте КНР запровадила вищі тарифи на американський експорт у відповідь. Сучасне економічне суперництво виходить за межі торгівельних війн, включивши у себе технологічну та фінансову конкуренцію. Поєднання спроб США відокремити свої ланцюги постачання та обмежити доступ до важливих технологій, разом із агресивними морськими претензіями Пекіна і його економічним тиском, створює підвищений ризик примусу вибору сторони для менших країн. Для Сінгапуру така ситуація є досить критичною, оскільки для власного процвітання державі потрібні відкриті морські шляхи та стабільна морська торгівля. Як балансуюча між Китаєм та США держава, Сінгапур має досить обмежені можливості та вплив. Але одним із позитивних наслідків цього суперництва є можливість перенесення інвестицій та виробництва із Китаю до інших країн Південно-Східної Азії, у тому числі в Сінгапур.

Порт Сінгапуру. Джерело

Американо-сінгапурські відносини й надалі продовжують існувати найбільше у безпековому вимірі. У 2022 році відбувся саміт США та держав-членів АСЕАН, на якому Сінгапур заявив, що надмірне занепокоєння Америки щодо підйому Китаю може призвести до початку холодної війни у новому столітті. Мета Сінгапуру – будувати свою зовнішню політику на основі спільних інтересів Південно-Східної Азії, а не на американських інтересах. Сінгапур є найбільшим союзником США в АСЕАН, а тому його небажання обирати сторону може викликає нерозуміння в Америки, що може вплинути на їх безпекову співпрацю.

Разом з цим, Китай є найбільшим торговим партнером та джерелом інвестицій для Сінгапуру. Країна завжди дотримувалася обережного та нейтрального підходу до підйому Китаю і завжди намагалася уникнути втягування у будь-яке суперництво великих держав або міжнародний конфлікт. Більша частина населення Сінгапуру- етнічні китайці, для яких позиція уряду щодо КНР є незрозумілою.

Кількість різних етнічних груп серед постійного населення Сінгапуру у 2025 році. Джерело

Проте ці дипломатичні дилеми Сінгапуру, у сучасних умовах не обмежуються лише безпековою та економічною сферами. Новим викликом для hedge-політики  стала технологічна конкуренція. Найважливішим елементом цієї конкуренції є доступ до ринку напівпровідників. США активно використовують експортні обмеження як інструмент стримування технологічного розвитку Китаю, обмежуючи доступ до передових чіпів і обладнання для їхнього виробництва. А Китай, у свою чергу, інвестує значні ресурси для створення своєї бази, аби не залежати від зовнішніх поставок. Паралельно відбувається боротьба за контроль над екосистемами штучного інтелекту. Це включає не лише розробку алгоритмів, а й доступ до даних, інвестиції у стартапи та залучення висококваліфікованих спеціалістів.

Сінгапур є одним із найбільших технологічних хабів, який приваблює велику кількість IT-компаній через свою стабільну регуляторну політику та відкритість до іноземних інвестицій. Але американські обмеження, які можуть вплинути на доступ до технологій, разом з нещодавнім початком контролю китайською стороною над спробами китайських компаній вивести свою роботу за межі національної юрисдикції, створюють новий виклик для балансування Сінгапуру між двома глобальними лідерами.

Стратегія “Singapore washing”

Велика кількість китайських компаній шукає нових практик ведення бізнесу, які допоможуть уникнути ризиків через високий рівень непередбачуваності, що виникли в умовах економічної та технологічної конкуренції між США та Китаєм. У відповідь на це частина китайських компаній почала переносити свої штаб-квартири, міжнародні підрозділи та фінансові структури до Сінгапуру. Подібна практика отримала назву “Singapore washing” і передбачає використання Сінгапуру як території з нейтральною юрисдикцією для зниження політичних та економічних ризиків, пов’язаних із китайським походженням бізнесу.

Найбільш активно дана стратегія використовується у сферах технологій та електронної комерції. Одним із найвідоміших прикладів є Shein, яка перенесла свою штаб-квартиру до Сінгапуру ще у 2020 році. Це дозволило компанії дистанціюватися від китайського походження на тлі погіршення американо-китайських відносин та посилення контролю Заходу над китайськими цифровими платформами. Схожу модель використовує і TikTok, що належить китайській компанії ByteDance. Частина глобального менеджменту та міжнародних операцій TikTok також базується у Сінгапурі, що допомагає компанії формувати образ більш міжнародної платформи.

Однією з ключових сфер використання “Singapore washing” є сектор штучного інтелекту та цифрової інфраструктури. Значна кількість компаній, пов’язаних із AI-технологіями, обирає Сінгапур як платформу для міжнародної діяльності та залучення іноземного капіталу. Серед таких компаній можна виділити Manus AI, виробника оптичної продукції Terahop, оператора центрів обробки даних DayOne та компанію з хімічного синтезу на основі штучного інтелекту ChemLex. Для таких компаній Сінгапур є привабливим через стабільну фінансову систему та доступ до міжнародних ринків.

Окремим напрямом є фінансовий сектор та венчурні інвестиції. Частина китайських інвестиційних фондів і технологічних стартапів використовують Сінгапур як нейтральну платформу для залучення міжнародного капіталу та співпраці із західними партнерами. Це дозволяє їм функціонувати у більш стабільному правовому середовищі та знижувати ризики, пов’язані з американськими санкціями або перевірками китайського бізнесу. Одним із прикладів є фонд Yuxiao Fund — приватний інвестиційний фонд китайського бізнесмена Ву Юйсяо, зареєстрований у Сінгапурі.

Проте у зв’язку із ескалацією американо-китайського суперництва дана стратегія починає руйнуватися. По-перше, США починають активніше приділяти увагу походженню компаній, особливо це стосується компаній, які займаються штучним інтелектом. Навіть якщо компанія офіційно зареєстрована в Сінгапурі, але має зв’язки з материковим Китаєм, цього достатньо, аби відмовити у фінансовій підтримці. По-друге, китайський уряд почав активніше реагувати на спроби компаній вивести технології та бізнес-структури за межі національної юрисдикції.

Показовим прикладом є скандал навколо Meta і Manus. Manus — провідний розробник агентного штучного інтелекту. Компанія зародилася на основі китайського стартапу Butterfly Effect, проте у 2025 році стартап перемістив свою основну операційну структуру до Сінгапуру. У грудні 2025р. компанія Meta придбала Manus за 3 мільярдів доларів і невдовзі після цього заявила, що Manus розриває свої зв'язки з материковим Китаєм.

Однак у відповідь китайські регулятори вирішили перевірити придбання Meta на предмет можливих порушень експортного контролю та національної безпеки, стверджуючи, що оскільки Manus була заснована китайськими інженерами та досі має китайську материнську компанію, вона повинна залишатися під юрисдикцією Китаю. КНР заявив, що запобігання придбанню іноземними компаніями активів, які можуть вважатися важливими для національної безпеки, відтепер є пріоритетним.

Даний приклад надав чітке розуміння того, наскільки суперництво між США та Китаєм може впливати на бізнес. У ширшому контексті цей приклад підтверджує, що простір для “нейтральних” економічних і технологічних взаємодій поступово звужується. Це, у свою чергу, підриває ефективність стратегії hedging, яка значною мірою спиралася на можливість відокремлення економічної діяльності від політичних протиріч.

Висновок

У сучасних умовах конкуренції між глобальними лідерами hedging стратегія, яка тривалий час забезпечувала Сінгапуру можливість ефективно балансувати між США та Китаєм, стикається з дедалі серйознішими обмеженнями. Якщо в умовах відносно стабільної глобалізації ця модель дозволяла поєднувати безпекову співпрацю зі США з активною економічною взаємодією з Китаєм, то сучасне загострення суперництва між цими державами суттєво змінює правила гри. Економічний конфлікт між США та Китаєм призводить до фрагментації глобальної економіки, політизації торговельних і інвестиційних потоків та зростання невизначеності для відкритих економік.

Для Сінгапуру, який значною мірою залежить від стабільності міжнародної торгівлі, це означає підвищення системних ризиків і звуження можливостей для маневру в економічній сфері. На додачу до цього, американо-сінгапурські та китайсько-сінгапурські дипломатичні дилеми можуть ускладнювати використання hedging стратегії. З одного боку, збереження безпекових зв’язків із США залишається критично важливим для забезпечення стабільності, з іншого — економічна взаємодія з Китаєм є ключовим фактором розвитку економіки Сінгапуру. У результаті будь-яке посилення співпраці з однією стороною потенційно створює ризики для відносин з іншою, що ускладнює реалізацію багатовекторної політики.

Остаточним фактором підриву можливості ефективного «балансування» є сучасний виклик у вигляді технологічного суперництва, який також підриває й стратегію так званого «сінгапурського відмивання». Застосування політики hedging у сучасних умовах постійної конкуренції є можливою, але її реалізація стає складнішою ніж у попередні роки. Сінгапур і надалі намагається зберігати баланс між США та Китаєм, однак простір для такого маневру поступово звужується. У довгостроковій перспективі це може поставити перед країною необхідність перегляду пріоритетів у своїй зовнішній політиці і навіть вироблення стратегії реагування на потенційний тиск щодо вибору між конкуруючими сторонами.