Чому США хочуть перенести засідання Парламентської асамблеї ОБСЄ з Белграда

Бюро Парламентської асамблеї ОБСЄ на закритті 33-ї щорічної сесії в Гаазі, 8 липня 2026 року. Джерело: Flickr

Водночас сама дискусія навколо місця проведення заходу не є ключовою. Вона радше відображає тенденцію, пов’язану із зростанням сумнівів у Вашингтоні та Брюсселі щодо ефективності багаторічної політики взаємодії з Белградом.

Після початку повномасштабної війни Росії проти України зовнішньополітичний курс Сербії все частіше оцінюється крізь призму європейської безпеки. Співпраця з Росією та Китаєм, відмова приєднатися до санкцій ЄС, а також політика щодо Косова та підтримка керівництва Республіки Сербської в Боснії та Герцеговини стали чинниками, які впливають на ставлення західних партнерів до Белграда. 

Сербія намагається максимально використовувати конкуренцію між Заходом, Росією та Китаєм, отримуючи політичні, економічні й безпекові вигоди від кожного з напрямів. Однак така політика дедалі більше викликає занепокоєння на Заході.

Чому Сербія опинилася під посиленою увагою США 

Тривалий час Захід був готовий змиритися з політикою Сербії, оскільки Белград залишався важливим партнером для стабільності Західних Балкан, врегулювання питання Косова та збереження європейського впливу в регіоні. ЄС розраховував, що перспектива членства поступово наблизить Сербію до європейської політики, тому Вашингтон і Брюссель не вимагали повного розриву її зв’язків із Росією та Китаєм. 

Після 2022 року Балкани перестали бути другорядним напрямом американської політики. В умовах війни РФ проти України будь-який осередок нестабільності в Європі розглядається як потенційний інструмент тиску Москви на НАТО. Саме тому США дедалі уважніше оцінюють зовнішньополітичний курс Сербії. 

24 липня двопартійна група американських конгресменів на чолі з республіканцем Джо Вілсоном внесла спільну резолюцію із закликом провести щорічну сесію Парламентської асамблеї ОБСЄ у 2027 році не в Белграді, а в Чарльстоні (Південна Кароліна, США). Документ підтримали 40 співавторів із Республіканської та Демократичної партій.

Резолюція стосується місця проведення міжнародного заходу лише формально. Вона показала, що у Вашингтоні обговорюють можливу зміну політики США щодо Сербії. Частина законодавців виступає за жорсткіший підхід, аргументуючи це збереженням тісних економічних і політичних зв'язків Белграда з Росією, насамперед у сфері енергетики, а також відмовою Сербії приєднатися до західних санкцій. Натомість інші представники Конгресу наголошують на необхідності продовження взаємодії із Сербією як державою-кандидатом на вступ до Європейського Союзу, щоб зберегти її європейський курс. 

Посилення критики Сербії з боку США пов’язане з тим, що Белград дедалі складніше сприймати як партнера Заходу. Це добре простежується на прикладі статистики, згідно з якою  узгодженість зовнішньої політики країни з політикою Європейського Союзу стала найнижчою серед країн Західних Балкан. У 2024 році цей показник становив лише 47%, тоді як інші держави-кандидати регіону демонстрували 100%. 

На практиці Сербія зберігає тісні економічні та енергетичні відносини з Росією. Варто зазначити, що близько 56 % акцій сербської нафтової компанії NIS досі перебувають під контролем «Газпромнефти» та «Газпрому». Більше того, Белград залишається одним із небагатьох європейських партнерів Москви, який не приєднався до жодного пакета санкцій ЄС.

Проблема полягає не просто в тому, що Белград зберігає відносини з Москвою. Важливіше те, що ці зв'язки дозволяють Росії зберігати політичні та економічні важелі щодо країни-кандидатки на вступ до ЄС і підтримувати присутність у Західних Балканах. 

Паралельно Белград розширює співпрацю з Китаєм, зокрема у сфері оборони. Сербія закуповує китайські зенітно-ракетні комплекси HQ-22 і безпілотники CH-92. Окремо варто зауважити, що вони були доставлені військово-транспортними літаками Повітряних сил Китаю через повітряний простір країн НАТО. 

Для Пекіна Сербія є не лише ринком для китайської продукції. Вона дає Китаю можливість поглиблювати економічну та політичну присутність у регіоні, який ЄС вважає частиною власного стратегічного простору. Для Белграда ж китайські інвестиції, інфраструктурні проєкти та оборонна співпраця створюють альтернативу західним партнерам і тим самим збільшують простір для маневру у відносинах із Брюсселем. 

На цьому тлі зауважимо, що на Балканах поступово формуються два різні безпекові напрями. Перший представлений оборонним союзом  Хорватії, Албанії та Косова. Тоді як Сербія поглиблює військову співпрацю з Угорщиною та одночасно розвиває зв’язки у сфері безпеки з Китаєм і Росією. 

Вашингтон і Брюссель вбачають у цьому ризики зростання регіональної конфронтації. Особливо гостро це відчувається на тлі неврегульованих відносин із Косовом та підтримки Белградом керівництва Республіки Сербської в Боснії і Герцеговині, яке посилює сепаратистську риторику.Карта Західних Балкан. Джерело: Радіо Свобода

Дилема Заходу щодо Сербії 

Попри зростання критики, ані США, ані Європейський Союз не зацікавлені у міжнародній ізоляції Сербії. Географічне положення країни, її вплив на безпекову ситуацію на Західних Балканах та статус найбільшої держави регіону роблять Белград потенційно важливим елементом європейської архітектури безпеки. 

Вашингтон використовує персональні санкції проти політиків і бізнесменів, яких вважають причетними до корупції або дестабілізації регіону. Наприклад, до санкційних пакетів Вашингтона включений колишній міністр внутрішніх справ Сербії Александар Вулін, через звинувачення у зловживанні владою та транснаціональній злочинності. 

Також США посилюють військову взаємодію із союзниками по НАТО в регіоні, зокрема співпрацю з блоком Албанія-Хорватія-Косово. А такі енергетичні проєкти, як “Південний інтерконектор”, націлені на зменшення впливу РФ на енергетичну сферу регіону. Південний інтерконектор. Джерело: WBIF

Для Брюсселя головним викликом є те, що Сербія одночасно залишається країною-кандидатом і державою, яка дедалі частіше проводить зовнішню політику всупереч стратегічним інтересам ЄС. Тому Брюссель дедалі чіткіше наголошує, що подальша інтеграція залежатиме не від технічної гармонізації законодавства, а від реального узгодження зовнішньої політики та виконання політичних зобов'язань.

Водночас надмірний тиск на Белград може мати протилежний ефект. Для США та ЄС стратегічним завданням залишається не допустити ізоляції Сербії, водночас поступово обмежуючи російський та китайський вплив. Саме тому поряд із політичним тиском Захід зберігає економічне, безпекове та переговорне співробітництво, залишаючи Сербії стимули для подальшого зближення з європейськими структурами.

Попри збереження тісних політичних та енергетичних зв'язків із Росією, Сербія водночас залишається важливим постачальником боєприпасів для західних ринків. Із 2022 року через треті країни до України було поставлено сербських боєприпасів приблизно на 800 млн євро. Це створює парадоксальну ситуацію, у якій Сербія залишається одним із найближчих безпекових партнерів Москви в Європі, однак її оборонна промисловість опосередковано сприяє зміцненню обороноздатності України. 

Додатковим подразником стає активізація відносин Сербії з Іраном, зокрема дипломатичні контакти та переговори щодо розширення торговельно-економічної співпраці. На тлі вже розвинених зв'язків із Росією та Китаєм це посилює у Вашингтоні сумніви щодо готовності Белграда послідовно зближувати свою зовнішню політику із Заходом. 

Така політика дозволяє Сербії отримувати ресурси від різних партнерів, не роблячи остаточного вибору на користь одного з них. Водночас залежність Сербії від цих партнерів не є однаковою. Економічно Белград значно більше залежить від ЄС, оскільки саме європейський ринок, торгівля, інвестиції та перспектива членства є основою його економічних зв’язків. Захід також зацікавлений у збереженні відносин із Сербією через її роль у стабільності Західних Балкан, питання Косова та регіональну безпеку. Саме ця взаємна залежність тривалий час дозволяла Белграду проводити політику балансування.

У цьому контексті ініціатива щодо перенесення сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ є насамперед політичним сигналом. Вона демонструє накопичення невдоволення у Вашингтоні зовнішньою політикою Белграда і дедалі меншу готовність її приймати у подальшому. 

Що буде далі 

Перенесення сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ може стати першим публічним сигналом переходу до жорсткішої політики США щодо Белграда. Якщо резолюція отримає підтримку, це свідчитиме, що США дедалі більше розглядають політику Сербії як питання європейської безпеки, а не лише регіональної політики.

Для Сербії можливе перенесення заходу матиме насамперед репутаційні наслідки. Втрата права приймати одну з ключових подій ОБСЄ стане демонстрацією зниження довіри з боку частини західних партнерів та поставить під сумнів статус Белграда як нейтрального майданчика для міжнародного діалогу. 

Подальший розвиток подій значною мірою залежатиме від зовнішньополітичного курсу Белграда. Якщо США та ЄС посилюватимуть санкційний, дипломатичний та економічний тиск, водночас зберігаючи перспективу європейської інтеграції, Сербія може бути змушена поступово коригувати свою політику. 

При цьому мотиви Вашингтону і Брюсселя не є повністю узгодженими. Для США головним є стримування російського та китайського впливу на Балканах. Для ЄС важливо, щоб Сербія як кандидат на членство узгоджувала свою зовнішню політику з Євросоюзом. Тому США можуть застосовувати точковий тиск, тоді як Брюссель має більше важелів через умови членства, фінансування та європейські програми. Водночас, західна політика може бути більш ефективною, якщо паралельно пропонуватиме Сербії альтернативи російським енергетичним і китайським інвестиційним ресурсам. 

Для Белграда зміна підходу Заходу означатиме, що балансувати між різними партнерами стане складніше. Якщо ЄС буде сильніше пов’язувати економічні переваги та перспективу вступу з узгодженням зовнішньої політики, Сербії буде важче одночасно зближуватися з ЄС і підтримувати тісні відносини з Росією та Китаєм. 

Водночас надмірний тиск може підштовхнути Белград ще більше спиратися на Москву і Пекін. Отже, така політика Сербії дедалі більше залежатиме від того, чи зможе країна зберігати вигоди від співпраці з різними партнерами, не погіршуючи відносини із Заходом. 

Що це означає для України 

Для Кремля Сербія є не лише партнером, а й ключовою опорою для просування власних інтересів у регіоні, підтримки проросійських політичних сил та формування альтернативного порядку денного щодо санкцій, Косова й політики ЄС. Тому посилення уваги Заходу до політики Сербії означає поступове звуження можливостей Росії використовувати Балкани як інструмент політичного та безпекового впливу. 

Потенційне зближення Сербії із західною зовнішньополітичною лінією обмежить можливості Росії використовувати напруженість навколо Косова та підтримку керівництва Республіки Сербської для дестабілізації регіону. Це зменшить ризик відкриття нового осередку нестабільності, який міг би відволікати дипломатичні, військові та фінансові ресурси НАТО і ЄС від підтримки України. 

Посилення тиску на Сербію також може вплинути на ефективність санкційної політики. Якщо Белград поступово буде узгоджувати свою зовнішню політику з ЄС, Росія втратить одного з небагатьох європейських партнерів, через якого зберігала політичні, економічні та дипломатичні можливості в регіоні. 

Висновок

Зміна ставлення Заходу до Сербії пов’язана не стільки з самою її багатовекторною політикою, скільки зі зміною умов. До 2022 року США та ЄС були готові миритися з таким курсом, оскільки головним завданням було зберігати стабільність у Західних Балканах і не допустити віддалення Сербії від європейського простору. Після початку повномасштабної війни Росії проти України ситуація змінилася. Російська присутність у Сербії почала сприйматися вже не лише як регіональний фактор, а і як безпекова проблема для Європи.

Водночас Захід не зацікавлений в ізоляції Белграда. Сербія залишається важливою для стабільності Західних Балкан, а економічно значно більше залежить від ЄС, ніж від Росії чи Китаю. Тому Захід поступово посилює тиск на Белград, намагаючись зробити збереження багатовекторної політики менш вигідним для Сербії. 

Ініціатива щодо перенесення сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ в цьому контексті є лише одним із симптомів цієї зміни та свідчить про готовність Заходу використовувати більш жорсткі політичні сигнали у відносинах із Белградом.