Що Україна здобула на саміті НАТО в Анкарі

Президент США Дональд Трамп зустрічається з президентом України Володимиром Зеленським у кулуарах саміту НАТО в Анкарі, Туреччина, у середу, 8 липня 2026 року. (AP Photo/Alex Brandon) Джерело

7–8 липня в Анкарі відбувся 36-й саміт НАТО, на якому зустрілися глави держав і урядів країн-членів Альянсу. Так, президент США Трамп зустрівся із Зеленським та заявив про можливість ліцензії на виробництво перехоплювачів Patriot. Підсумкова декларація саміту закріпила росію як довгострокову загрозу євроатлантичній безпеці, зафіксувала 70 млрд євро військової підтримки Україні у 2026 році та підтвердила намір зберегти щонайменше такий самий рівень підтримки у наступному році. 

Чого було досягнуто? 

Головним практичним результатом саміту стало політичне закріплення вже наявної лінії військової підтримки України на дворічний період. Значна частина цієї допомоги вже була закладена в чинних програмах союзників і європейських фінансових механізмах, тому Анкара радше зафіксувала сталість курсу НАТО, ніж створила нову систему підтримки з нуля.

Важливим є визначення російської загрози як довгострокового фактора оборонного планування Альянсу. Саме цим пояснюється курс НАТО на нарощування оборонних інвестицій, нові закупівлі й розширення промислової бази. Для України це важливо, бо війна проти росії в такій рамці розглядається не як окрема регіональна криза, а як частина ширшої безпекової проблеми для всього євроатлантичного простору.

Окремим результатом стало посилення позиціонування України в оборонній архітектурі НАТО. Хоча Зеленського не запросили на головне закрите засідання лідерів, Україна була присутня на оборонно-промисловому форумі. Президент України провів окремі переговори з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте й президентом Трампом. Загалом, Київ використав саміт для досягнення конкретних результатів: посилення ППО, зокрема, домовленостей про виробництво ракет Patriot, розвитку оборонно-промислової співпраці, закупівлі дронів і подальших безпекових угод зі США та союзниками. Водночас реалізація більшості цих домовленостей потребуватиме часу.

Зміна ставлення США до України

Після зустрічі із Зеленським в Анкарі Трамп заявив, що між ними склалися «дуже добрі» відносини. Також не виключена можливість майбутнього візиту президента США до України. Він пообіцяв надати Україні ліцензію на виробництво перехоплювачів Patriot. Також президент Трамп, здивований здатністю українців виробляти дрони в умовах війни, підтвердив готовність США купувати українські дрони. Було оголошено, що США працюватимуть над новим пакетом гарантій безпеки для України. Окрім того, Вашингтон підтримав фінальну декларацію та погодився із загальною рамкою допомоги Україні.

Така зміна позиції Трампа на більш прихильну до України може бути зумовлена успіхами української армії на полі бою та в російському тилу. Зокрема, цьому могли сприяти стрімкий розвиток українських технологій дронової війни, а також відновлення тиску на США та їхніх союзників у Перській затоці. Зрушення також помітні й в заявах державного секретаря Марко Рубіо та віцепрезидента Джей Ді Венса. Рубіо ще перед самітом назвав російське вторгнення «стратегічною катастрофою» для москви: «Вони, безсумнівно, не досягнуть тих цілей, які поставили перед собою з самого початку. І, можливо, їм ніколи не вдасться військовим шляхом досягти тих цілей, яких вони зараз вимагають у ході переговорів». Джей Ді Венс заявив, що можливості росії досягати результатів через подальші наступальні операції стають майже нульовими. Водночас цю зміну риторики на користь України не варто сприймати як остаточний розворот Вашингтона.  Позиція Трампа може змінитися після телефонної розмови з путіним, тому для України важливо перетворити заяви Трампа про Patriot, дрони й безпекові домовленості на сталі рішення з конкретними механізмами та термінами реалізації. 

Позиції європейських країн щодо допомоги Україні

Канцлер Фрідріх Мерц виступав одним із головних прихильників жорсткішої й довгострокової лінії НАТО щодо росії та підтримки України. Ще перед самітом він заявляв, що з Анкари має вийти сигнал «сили й згуртованості», а також просував німецьку ініціативу про додаткову підтримку України. Він оцінив позитивно результати саміту, заявивши, що союзники «перетворюють минулорічні слова на дії», а НАТО продемонструвало сильний і єдиний фронт.

Для Парижа саміт в Анкарі став продовженням курсу, проголошеного в Давосі, щодо посилення стратегічної автономії європейської частини НАТО при збереженні відносин з США. Зокрема, у підсумковій декларації йшлося про «сильнішу Європу» — концепцію, яку активно просували Франція та особисто президент Еммануель Макрон.

Рим напередодні саміту представляв більш помірковане крило Альянсу. З'явилися повідомлення, які потім були спростовані офіційними джерелами, про те, що Італія хотіла прибрати продовження підтримки України на 2027 рік, бо це нібито може ускладнити можливі мирні переговори. Але цього не відбулося. 

Варшава також стала прикладом обережнішої позиції стосовно взятих зобов’язань. Дональд Туск закликав польську делегацію, яка приїхала в Анкару на чолі з президентом Каролем Навроцьким, не робити заяв, які автоматично створювали б для Польщі нові фінансові зобов’язання перед Україною. Він пояснив це необхідністю врахувати той факт, що Польща несе значний тягар захисту всього східного кордону ЄС. Водночас на тлі напруги між Києвом та Варшавою президент Польщі провів з українським колегою зустріч. Й хоч вона не розв’язала основне конфліктне питання, сторони  зафіксували, що мають спільного ворога — росію. Тому зараз є очевидним, що польська підтримка України зберігається, але її подальше розширення стає складнішим: через вплив політичних дискусій у Польщі, історичних суперечок з Києвом та розподіл фінансового тягаря всередині НАТО. 

Щодо Чехії, то, як ми писали, чеська делегація поєднувала різні позиції президента Петра Павела та прем’єр-міністра Андрея Бабіша.  Перший виступає за збільшення оборонних видатків і активнішу підтримку України, тоді як Бабіш заявив, що Чехія не братиме участі у €70-мільярдному пакеті військової підтримки, хоча й допустив невеликий одноразовий внесок у програму закупівлі американської зброї для Києва. Для України це стало ослабленням проукраїнської позиції Чехії через внутрішній конфлікт, хоча на загальні підсумки саміту це не вплинуло. 

Очікуваною й була позиція Словаччини, про яку ми писали раніше. Ще до саміту Роберт Фіцо заявив, що Словаччина не буде підтримувати нові військові позики або фінансові внески для України, пояснюючи це ризиком ескалації та небажанням «платити за військові витрати України». Президент підтвердив цю лінію, підтримавши заключну декларацію, але відмежувавшись від участі країни у подальшому фінансуванні військових потреб Києва. Водночас Словаччина залишила простір для двосторонньої співпраці у сфері гуманітарної допомоги, розмінування та відбудови. Для України це очікуваний, але показовий результат: Словаччина не блокує консенсус НАТО, але не готова фінансово долучатися до військової підтримки. 

Таким чином, Італія, Словаччина, Польща та Чехія, попри відмінності у своїх позиціях щодо України, разом з іншими країнами одностайно підтримали резолюції саміту.

Висновки

Саміт в Анкарі став для України важливим з погляду довгострокового планування підтримки України. Це означає, що союзники визнають необхідність підтримувати українську оборону, попри внутрішні протиріччя.

Водночас більшість домовленостей не матимуть негайного практичного ефекту. Запуск виробництва ракет Patriot потребуватиме щонайменше року, безпекові домовленості зі США поки що не наповнені конкретним змістом, а найшвидше може бути реалізована лише співпраця у сфері дронів, яка передбачає закупівлю української продукції, а не нові поставки озброєння Україні.

Щодо європейських учасників саміту, то його результати виявилися неоднозначними. Й хоча Альянс зберіг єдність у фінальному документі, з іншого боку, позиції Польщі, Чехії, Словаччини та Італії показують, що питання підтримки України дедалі частіше впирається у внутрішню політику, фінансові зобов'язання і страх перед ескалацією війни. Тому для України головний висновок з Анкари такий: курс на підтримку України зберігається, але її реальний ефект залежатиме від того, чи зможуть союзники перетворити декларації на стабільні поставки, контракти й виробничі рішення.