Як вибори у Польщі інтенсифікують історичні питання

Президенти України Володимир Зеленський та Польщі Кароль Навроцький у Варшаві, 19 грудня 2025 року. Фото: Войцех Олкусник/East News Джерело

26 травня президент України присвоїв Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування «імені Героїв УПА». Метою було визнання бойових заслуг підрозділу та відновлення історичних традицій українського війська. Рішення викликало різку реакцію польського МЗС, яке висловило обурення та попередило, що такі кроки можуть бути використані російською пропагандою для послаблення польсько-українських відносин. 

Подібні конфлікти між Україною і Польщею виникали й раніше: у 2016 році Верховна Рада критикувала рішення польського парламенту про встановлення Дня пам’яті жертв Волинського геноциду як політизацію трагічних сторінок спільної історії. А після демонтажу пам’ятника УПА в польських Грушовичах ексгумація тіл і місця пам’яті стали окремим джерелом напруги. 

Розбираємося, чому історичні питання між Україною та Польщею періодично повертаються до політичного порядку денного та як вони впливають на сучасні відносини двох країн.

Що цьому передувало?

Присвоєння підрозділу ССО назви «імені Героїв УПА» відбулося в межах процесу формування нової української військової традиції. Після початку російської агресії Україна поступово відходить від радянського спадку і шукає для сучасних військових частин історичні назви, пов’язані з боротьбою за українську державність і протистоянням москві в різні періоди. Саме в цій логіці в українській армії з’явилися назви на честь Чорних Запорожців, Лицарів Зимового Походу, Холодного Яру, князя Костянтина Острозького, гетьмана Івана Мазепи та інших постатей або формацій, які мають підкреслювати тяглість українського війська. Для української сторони рішення щодо УПА було логічним продовженням цього процесу. 

З іншого боку, тема УПА та Волині має складну та довгу історичну передумову. У часи міжвоєнної Польщі українці, які проживали на її території, стикалися з дискримінацією та утисками з боку польської держави: примусова полонізація, закриття українських шкіл і церков, обмеження політичного представництва. Окремою образою для українських націоналістів став Ризький мирний договір 1921 року, яким Польща фактично зрадила союзницькі зобов'язання перед УНР і погодилася на поділ українських земель із більшовиками. Усе це загострювало міжетнічну напругу. На початку Другої світової війни частина ОУН розраховувала використати нацистську Німеччину як інструмент для здобуття незалежності, однак після проголошення Акту відновлення Української держави у 1941 році Німеччина заарештувала Бандеру, а УПА перейшла до збройної боротьби одночасно проти радянських і німецьких сил. Саме в цьому контексті відбулися масові вбивства польського цивільного населення на Волині. Тому сприйняття УПА по різні боки кордону кардинально різниться: для України це борці проти радянської окупації та за незалежність, для Польщі — організація, причетна до злочинів проти цивільного населення.

Україна й раніше присвоювала військовим частинам назви, які могли мати непросте звучання для польської історичної пам’яті. У 2023 році 131-му окремому розвідувальному батальйону присвоїли почесне найменування імені полковника Євгена Коновальця. Для Польщі ця постать також могла бути чутливою, адже Коновалець був не лише командиром Січових стрільців, а й очолював Українську військову організацію, з діяльністю якої пов’язували замахи, саботаж і дії проти польської держави. Проте у 2023 році не було зафіксовано подібної реакції. Тобто, проблема не лише в наявності складної історичної постаті, а й в тому, наскільки вона пов’язана з актуальним політичним контекстом.  

Окрім цього, назва на честь Героїв УПА є значно чутливішою. На рівні парламентської політики тема Волинської трагедії присутня щонайменше з 2003 року, коли Сейм ухвалив заяву до 60-ї річниці трагедії. У 2013 році польський парламент назвав ці події етнічною чисткою з ознаками геноциду, а у 2016 році Сейм закріпив вшанування жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами. Проте у 2025 році було досягнуто певного прориву у справі після того, як Україна ухвалила рішення дозволити проведення перших ексгумацій жертв Волинської трагедії. Це свідчило про готовність Києва підняти волинське питання до рівня міждержавного діалогу та шукати практичні шляхи історичного примирення.

Чому реакція Польщі була настільки різкою? 

Польське МЗС заявило, що рішення Зеленського викликало біль і обурення в польському суспільстві, яке з початку повномасштабної російської агресії підтримує Україну у війні. У Варшаві наголосили, що двосторонні відносини мають будуватися на історичній правді, повазі до жертв і діалозі. 

Окрім значення Волинської трагедії, про яке йшло вище, поточна реакція Польщі пов’язана з внутрішніми політичними процесами в країні. Через невдалий політичний таймінг напередодні передвиборчого циклу це перейменування швидко стало предметом внутрішньополітичного дискурсу. 

Восени 2027 року в Польщі мають відбутися парламентські вибори, і станом на зараз немає очевидного переможця, який міг би самостійно сформувати уряд.  На початку березня 2026 року ПіС висунула на посаду майбутнього прем’єр-міністра Пшемислава Чарнека, намагаючись повернути частину правого електорату. Проте останні опитування демонструють підтримку ПіС на рівні 24,2%, порівняно із 24,5% у травні. 

Підтримка партій в Польщі, якби парламентські вибори відбулися цієї неділі. 8-10 червня. Джерело

ПіС намагається отримати прихильність правого електорату, перехопивши ініціативу у Конфедерації. Й тому президент Кароль Навроцький, який, хоча і балотувався як самовисуванець, має тісні зв’язки з ПіС, запропонував обговорити можливе позбавлення Зеленського Ордена Білого Орла: «Сьогодні треба чітко сказати: президент України Володимир Зеленський надав російській пропаганді найкращий матеріал і багато «кисню». Ситуація зробила рішення, яке для Києва є продовженням традиції військового спротиву росії, приводом для Варшави повернутися до однієї з найболючіших тем польської історичної пам’яті. Різка реакція Кароля Навроцького може мати мобілізаційний ефект. Вона дозволяє правому табору показати жорсткість щодо України в питанні, яке емоційно важливе для частини польського суспільства. 

Водночас реакція Польщі не була повністю однорідною. Натомість прем’єр Дональд Туск закликав до спокою й прямого діалогу між Києвом і Варшавою, наголосивши також, але вже з інших позицій, що конфлікт між двома країнами вигідний передусім росії. «Оскільки дипломатія не дала жодних результатів, я публічно звертаюся до президентів Навроцького та Зеленського до прямої та чесної розмови», – написав Туск.

Українська відповідь

У відповідь на польську реакцію Україна намагалася знизити напругу, пояснюючи, що назва не мала антипольських намірів. У Києві її трактували як вшанування антиімперського спротиву москві, а не як жест проти Польщі. «Я точно знаю, що наші військові навіть близько не мали нічого антипольського на думці. Для них йшлося про вшанування тих, хто так само багато років тому боровся проти імперської москви, більшовицько-комуністичної окупації та репресій», — заявив голова МЗС України Андрій Сибіга.

До Польщі було направлено Кирила Буданова, керівника Офісу Президента України, з метою обговорення українських пропозицій щодо вирішення ситуації з державним секретарем Марціном Босацьким. Це свідчить про те, що Україна розуміє важливість врегулювання непорозуміння та необхідність знайти прийнятні рішення. Це стало сигналом з Києва про спробу перевести конфлікт із публічної площини у формат прямого політичного діалогу. Однак польська позиція залишилася жорсткою, а міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що пам’ять про жертв Волині «не є предметом переговорів» і що у відносинах між партнерами мають бути межі, які не можна переходити. 

Чи погіршить це відносини між країнами?

Суперечка навколо назви українського підрозділу навряд чи сама по собі кардинально змінить відносини між Україною та Польщею. Вона радше накладається на процес, який триває вже кілька років: після початку повномасштабного вторгнення відносини між країнами були побудовані на сильній емоційній солідарності, але поступово стали більш прагматичними. 

У 2022 році Польща була одним із головних прихильників України, прийняла мільйони українських біженців, відкрила логістичний коридор для західної допомоги та активно підтримувала Київ політично. Після 2022 року вона залишається важливою для України як військово-логістичний партнер та партнером у подальшому економічному розвитку України.

Однак із продовженням війни на перший план почали виходити не лише спільні безпекові інтереси, а й внутрішні польські проблеми, економічні суперечки та питання історичної пам’яті. 

 Відповіді поляків на питання “Чи згодні ви з тим, що Польща повинна прийняти українських біженців із районів, охоплених конфліктом?” Джерело

Між країнами виникали суперечки щодо українського зерна, протестів польських фермерів, блокування кордону, соціальної підтримки українських біженців і тем історичної пам’яті. 

Для Польщі тема УПА зачіпає пам’ять про Волинь і цивільні жертви, в той час як для України ця назва вписується в логіку військової традиції та антиімперського спротиву москві. Тому без достатнього пояснення й попереднього політичного діалогу складні історичні теми можуть знову ставати приводом для критики, дипломатичних суперечок і внутрішньополітичної мобілізації. Польща має власний стратегічний інтерес у тому, щоб Україна стримувала росію і залишалася частиною європейської безпекової архітектури. Саме тому реакція у Варшаві була різкою, але не одностайною. 

Висновок

Польща залишається одним із ключових партнерів України, важливим логістичним, військовим і політичним хабом, тим більше, що обидві країни мають спільний інтерес до стримування росії. Головним наслідком суперечки стало підтвердження наявного тренду на перехід до більш прагматичного партнерства між Польщею та Україною. 

Історичні питання при цьому не зникають, а навпаки можуть періодично повертатися в політичний порядок денний — особливо тоді, коли вони накладаються на внутрішні виборчі процеси, окремі прояви напруги щодо українських біженців в Польщі, економічні суперечки та російські спроби розхитати довіру між Києвом і Варшавою. Головний ризик полягає в накопиченні таких епізодів, які поступово знижують рівень довіри, ускладнюють політичний діалог і створюють додаткові можливості для російського впливу.