Арктичні кузні світу

Ілюстративне зображення криголама, згенероване за допомогою ChatGPT

Арктика дедалі більше стає полем геополітичного протистояння США і Китаю. Танення льоду пришвидшується і створює умови для появи нових торгівельних шляхів; боротьба за ресурси, передусім рідкоземельні метали, актуалізує питання видобутку розвіданих і нерозвіданих корисних копалин, а низька температура робить регіон ідеальним для розміщення гігадатацентрів – обов'язкового елемента економіки нового укладу. Тому криголами, що забезпечують фізичну присутність держав в Арктиці, дедалі більше перетворюються на один із ключових інструментів боротьби за регіон. 

Мистецтво ламати лід

Першим у світі арктичним криголамом, здатним до самостійної роботи у відкритих водах, вважається «Єрмак», введений в експлуатацію Російською імперією у 1898 році. Його функціональним призначенням були вивільнення застряглих у кризі торгових суден і проведення гідрологічних та метеорологічних спостережень в Арктиці. Відтоді криголамний флот пройшов довгий шлях розвитку: змінилися конструкції суден і сфери їхнього застосування. Це призвело до появи різних підходів до визначення того, які судна вважати криголамами.

Існують два підходи, які можна назвати «широким» і «вузьким». За широким до криголамів відносять усі судна, здатні самостійно діяти в льодових умовах і ламати кригу, незалежно від їхнього основного призначення і району експлуатації. Крім спеціалізованих криголамів, до них зараховують буксири, газовози, туристичні експедиційні судна тощо.

За вузьким підходом криголамами вважаються лише спеціалізовані арктичні криголами, для яких льодопрохідність є основною конструктивною характеристикою. Транспортні судна льодового класу (газовози, танкери тощо), навіть здатні самостійно працювати в складних льодових умовах, до криголамів  не належать. У статті застосовано вузький підхід.

Різні держави по-різному категоризують власні криголами. США і Канада використовують поділ на важкі, середні та легкі криголами, у Фінляндії криголами ділять на класи «A», «B», «C», де «A» – найбільш потужні, а у росії криголамний флот поділяють на ширший перелік категорій, залежно від типу судна, його призначення та ключових технічних характеристик.

За функціональним призначенням сучасні арктичні криголами можна  поділити на криголами супроводу, науково-дослідні, берегової охорони та  військово-морських сил. Перші забезпечують проходження торговельних суден через льодові райони, підтримуючи роботу арктичних морських маршрутів. Науково-дослідні використовуються для проведення досліджень та  забезпечення роботи полярних наукових станцій. Криголами берегової охорони й ВМС використовуються для патрулювання, пошуково-рятувальних операцій, захисту державного суверенітету, контролю над морськими комунікаціями й оперативного реагування на надзвичайні ситуації. 

Крім того, окремі криголамні судна використовуються для забезпечення роботи портів, обслуговування морської інфраструктури, постачання віддалених арктичних поселень та недопущення утворення крижаних заторів.

Створення сучасних криголамів належить до найскладніших завдань цивільного суднобудування. На відміну від більшості торговельних суден, криголами розробляються за окремими проєктами та будуються невеликими серіями, що потребує спеціалізованих інженерних компетенцій, багаторічного досвіду та випробувальної інфраструктури. Крім того, життєвий цикл криголамів може перевищувати півстоліття. Ці чинники стримують появу нових виробників і сприяють концентрації компетенцій у невеликої кількості держав та компаній. Тому сучасна криголамна індустрія залишається однією з найбільш вузькоспеціалізованих галузей світового кораблебудування.

Водночас виконавчий директор провідного фінського конструкторського бюро з проєктування криголамів Railotech Міка Ховілайнен, коментуючи поточний стан світової індустрії криголамів, відзначає їх політичне значення: «Глобальний сектор криголамів зазнає структурних змін. Посилення екологічних стандартів, старіння флоту та зростання стратегічного значення Арктики змінюють пріоритети. Криголами більше не розглядаються виключно як засоби забезпечення зимової навігації, а все частіше — як інструменти національної стійкості та безпеки». 

Криголамні держави

Станом на 1 січня 2024 року по всьому світу експлуатувалося близько 214 криголамів, з яких 83 – арктичними державами. До арктичних держав належать США, Королівство Данія, Канада, Норвегія, росія, Ісландія, Фінляндія та Швеція. Перші п'ять мають значні берегові лінії в Арктиці й право на розробку природних ресурсів у своїх виключних економічних зонах.

Криголами також є в Китаю, який, попри відсутність арктичних територій, прагне стати одним із ключових гравців у регіоні. Щонайменше з 2004 року він нарощує там присутність, а з 2018 року, після публікації своєї Арктичної стратегії, позиціонує себе як «субарктичну державу».

Наразі співвідношення сил виглядає так.

Росія, маючи 42 криголами, посідає перше місце за їхньою кількістю. 13 з них — важкі, здатні цілорічно діяти в Арктиці. Такий масштаб флоту значною мірою зумовлений найдовшою у світі арктичною береговою лінією та завданнями, визначеними Арктичною стратегією Росії. Так, криголами забезпечують судноплавство й постачання для віддалених арктичних територій, підтримують цілорічний доступ до арктичних баз і портів та діяльність військово-морських сил (деякі криголами можуть бути оснащені ракетними комплексами). Окремим напрямом є економічне використання Арктики: криголамний флот забезпечує експорт арктичних ресурсів до Китаю Північним морським шляхом (ПМШ), розчищаючи для танкерів шлях і іноді супроводжуючи їх, тим самим сприяючи розвитку ПМШ та освоєнню природних ресурсів регіону.

Росія залишається єдиною державою, що експлуатує атомні криголами, які для неї є економічно вигіднішими за дизельні, адже можуть працювати тривалий час без регулярного постачання пального. Для інших арктичних держав стримуючими факторами для розвитку атомних криголамів залишаються економічна недоцільність, а також додаткові експлуатаційні та дипломатичні обмеження, пов’язані з використанням іноземної портової інфраструктури. Водночас її флот поступово застаріває.

3 з 8: російських атомних криголамів: «Ямал», «Сібірь» та «50 лєт Побєди».Джерело

Канада, 40% території якої припадає на арктичні та північні регіони, має 18 криголамів різних розмірів та потужностей. Вона використовує криголами для забезпечення судноплавства, постачання віддалених північних громад, проведення пошуково-рятувальних операцій і підтримки діяльності берегової охорони, що відповідає її Арктичній стратегії. Водночас старіння значної частини канадського криголамного флоту дедалі гостріше порушує питання його подальшої спроможності виконувати ці завдання.

Фінляндія, попри порівняно невелику територію і відсутність власної виключної економічної зони в Арктиці, експлуатує 10 криголамів. Це зумовлено тим, що для Фінляндії криголами є не просто елементом транспортної інфраструктури, а одним із фундаментальних інструментів забезпечення життєдіяльності держави у зимовий період. Фінляндія — єдина держава у світі, де взимку замерзають усі порти, за винятком років з аномально теплою зимою. Попри це, 96% фінського експорту перевозиться морем. 

Хоча криголами є не єдиним інструментом подолання логістичних проблем, а побудова інфраструктурних об’єктів, як-от мостів чи тунелів, що сполучали б Фінляндію з іншими країнами, є можливою, фіни свідомо обирають криголами. Найкраще це ілюструє цитата міністерки транспорту і зв’язку Фінляндії Лулу Ранне: «Криголами не можна і не слід замінювати будь-якими утопічними мегамостами чи тунелями, які ми не можемо собі дозволити і які можна зруйнувати за лічені секунди». Подібна аргументація є характерною для фінського державного підходу до безпеки, сформованого концепцією всеохопної оборони, у межах якої критична інфраструктура оцінюється насамперед з погляду її стійкості в умовах війни.

Фінський криголамний флот відповідно до національної класифікації. Фото згенеровано ChatGPT на основі зображення з Джерело

Швеція має 8 криголамів, основним завданням яких є забезпечення безперервного судноплавства в зимовий період. Особливе місце серед них посідає «Oden» – один із найпотужніших неатомних криголамів у світі і перший неатомний криголам, що досяг Північного полюса. Узимку він виконує криголамні операції, а в періоди, коли не залучений до забезпечення судноплавства, використовується як науково-дослідна платформа для досліджень з морської геології, океанографії та екології в Арктиці та Антарктиці. Саме він забезпечує Швеції незалежний доступ до Арктики та зміцнює позиції країни в міжнародному арктичному співробітництві. Водночас шведський криголамний флот поступово застаріває, а Oden наближається до  завершення свого проєктного строку експлуатації як наукової платформи.

Китай експлуатує 5 науково-дослідних криголамів. Згідно з китайською Арктичною стратегією, криголами позиціонуються як інструмент забезпечення наукових досліджень, освоєння Арктики та розвитку власних технологічних спроможностей. Водночас китайські експедиції часто мають подвійний характер: окрім наукових досліджень, криголами  можуть використовуватися для збору океанографічних даних, необхідних для розвідки та майбутнього застосування військово-морських сил. Через співпрацю з москвою Китай використовує російську арктичну інфраструктуру та Північний морський шлях як основний плацдарм для посилення власної присутності в регіоні. 

США мають 3 полярні криголами — важкий «Polar Star» та два середні — «Healy» та «Storis». Вони використовуються для розчищення шляхів від криги, наукових досліджень, підтримки присутності США в Арктиці, проведення пошуково-рятувальних операцій. Термін запланованої експлуатації «Polar Star» сплив у 2006 році, через що попри регулярні фінансові витрати на підтримку його дієздатності і канібалізацію іншого важкого криголама, судно має низьку технічну надійність і потребує частих ремонтів. Для «Healy» на 2027–2031 роки заплановані роботи, які мають подовжити термін його експлуатації, й лише «Storis» перебуває у повністю працездатному стані. Причини такого стану криголамного флоту США можна дізнатися з цієї статті.

Норвегія має 2 високотехнологічні криголами. KV Svalbard, який  експлуатується Збройними силами, використовується для інспектування рибальства, забезпечення готовності до реагування на надзвичайні ситуації, підтримки наукових досліджень, захисту державного суверенітету, охорони суверенних прав та здійснення владних повноважень Норвегії у її арктичних водах. Переважно він працює біля Шпіцбергена — демілітаризованого острова, на якому присутня росія через компанію «Арктикуголь».

Друге судно — «Kronprins Haakon» — є науково-дослідним і належить Арктичному університету Норвегії. На судні розташовано 15 лабораторій, а також воно оснащене дистанційно керованою субмариною, здатною занурюватися на глибину 6 км. Судно має низький рівень викидів і використовується для дослідження дна, контролю стану довкілля і клімату в Арктиці та Антарктиці.

Королівство Данія та Ісландія криголамів не мають. Данія вивела з експлуатації свої останні криголами у 2010 році, а в Ісландії арктичних криголамів не було.

Три останні: данські криголами: «Danbjørn» (спущений на воду у 1965 році), «Isbjørn» (спущений на воду у 1966 році) та «Thorbjørn» (спущений на воду у 1980 році)

Гонка криголамів 

Західні арктичні держави мають 41 криголам проти 47 у Китаю і росії. Втім, баланс не є сталим. У найближчі десятиліття більшість ключових гравців планує збільшити кількість криголамів або принаймні замінити старі новими. Так, США законтрактували побудову 3 важких криголамів до 2034 року та 11 середніх з поставкою з 2028 року,  Канада – 2 важкі, які очікуються у 2030 і 2032 роках, Фінляндія – 1 на заміну старому. У 2024 році ці країни уклали альянс ICE-pact (детальніше див. розділ Дипломатія криголамів), одна з цілей якого – довести спільну кількість криголамів з поточних 31 до 90. 

Швеція також планує отримати до 2030 року новий криголам, а Данія з 2025 року розглядає можливість придбання такого судна. Нарощувати криголамний потенціал планують Китай і росія: перший у 2025 році презентував концепт власного атомного криголама, а росія запланувала на 2027–2030 роки будівництво криголамів нового типу «Лідер».

Втім, кількість криголамів і плани з їх поповнення – лише одна зі складових балансу сил. Для повної картини визначальним є те, які держави здатні самостійно будувати криголами та проєктувати їх. 

Кузні криголамів

На відміну від звичайних суден, криголами мають витримувати колосальні динамічні навантаження від льоду, потребують спеціальних конструкцій корпусу, потужних енергетичних установок, складних систем керування та високоточних технологій зварювання й обробки сталі. Їхнє будівництво вимагає розвиненої суднобудівної промисловості, мережі постачальників і кваліфікованих інженерних кадрів. Тому держав, здатних будувати криголами, у світі небагато.

Однак ще складнішим завданням є проєктування криголамів. Воно охоплює весь цикл створення судна: від розробки концепції та інженерних розрахунків до випробувань і підготовки до серійного виробництва. Держав, які можуть звести судно за готовою конструкторською документацією більше ніж тих, що спроможні самостійно виконати весь комплекс інженерних розрахунків і створити проєкт криголама з нуля. Проєктування вимагає унікальної інженерної школи, спеціалізованих знань і багаторічного практичного досвіду. 

Сучасні криголами можуть будувати щонайменше США, Канада, Південна Корея, Німеччина, Фінляндія, Японія, Китай і росія, в той час як здатність проєктувати з них мають лише 4 останні. Втім, масштаби проєктування криголамів в цих країнах  різняться.

Фінляндія є лідером у проєктуванні та будуванні: близько 80% криголамів, що нині експлуатуються у світі, спроєктовані фінськими компаніями, а 60% – побудовані на фінських корабельнях. Саме фінські проєкти використовують США, Канада, Німеччина та Південна Корея, яка будує криголам для Швеції.

У XIX столітті замерзання Балтійського моря паралізовувало зовнішню торгівлю, що призводило до безробіття, а в окремі роки навіть створювало загрозу голоду. Перший криголам Фінляндія придбала у Швеції у 1889 році для забезпечення роботи порту Ганко, а згодом почала закуповувати нові, що дозволило підтримувати дедалі більше портів відкритими протягом року. Перший криголам вітчизняного виробництва Фінляндія ввела в експлуатацію у 1924 році. Після Другої світової війни, коли два криголами довелося передати Радянському Союзу як репарації, Фінляндія була змушена розбудовувати власну індустрію зимової навігації, що стало основою її майбутнього лідерства у криголамобудуванні.

Основу фінського криголамного кластера становлять центр інженерного проєктування криголамів Railotech і корабельні Helsinki Shipyard і Rauma Marine Constructions. 

Китай отримав свій перший криголам у 1993 році, придбавши його в України. Він отримав назву «Xue Long». Він не лише забезпечив країні повноцінну полярну присутність, а й став технічною основою для розвитку власного криголамобудування.

Криголам Xue Long, придбаний:КНР в України Джерело:

У 2018 році Китай придбав науково-дослідний криголам Zhong Shan Da Xue Ji Di, спроєктований у Канаді та побудований в Японії. Наступним кроком стало будівництво першого криголама вітчизняного виробництва – Xue Long 2, який розробили за проєктної підтримки фінської компанії Aker Arctic (нині Railotech) і спустили на воду  у 2019 році. Справжнім проривом став спущений на воду у 2024 році криголам Ji Di — перший спроєктований і побудований на вітчизняних підприємствах. Того ж року Китай створив свій п'ятий і наразі останній криголам — «Tan Suo San Hao», який експлуатується Китайською академією наук.

Таким чином, за декілька десятиліть Китай пройшов шлях від закупівлі криголамів за кордоном та будівництва суден за фінськими проєктами до створення власних розробок.

Росія успадкувала від СРСР розвинену систему проєктування і будівництва криголамів. Попри економічну кризу 1990-х років, російські конструкторські бюро та суднобудівні підприємства зберегли ключові компетенції. Після 2022 року росія змогла спустити на воду лише один криголам, тоді як раніше середній показник становив один криголам на рік.

Японська школа криголамобудування сформувалася навколо забезпечення антарктичних наукових експедицій. Починаючи з криголама Fuji, спущеного на воду у 1965 році, Японія підтримувала розвиток полярних суден. У 2009 році країна ввела в експлуатацію криголам Shirase. Сьогодні країна продовжує розвивати ці компетенції. Зі зростанням уваги до Арктики накопичений досвід почав застосовуватися і для арктичних досліджень, що підтверджується створенням нового арктичного дослідницького судна Mirai II, а також збереженням власної експериментальної бази для випробувань суден льодового класу.

Крижаний резервуар компанії Japan Marine United Corporation, який під час випробувань криголамів імітує середовище крижаного моря. Джерело

Дипломатія криголамів

Технології проєктування криголамів поступово стають не лише промисловим активом, а й інструментом геополітичного впливу. Володіння ними визначає, які держави зможуть швидко нарощувати криголамний потенціал, а які залишатимуться залежними від зовнішніх постачальників. Це створює передумови для формування нового виміру міжнародної взаємодії, який ми називаємо «дипломатією криголамів».

Під дипломатією криголамів мається на увазі система політичних відносин, у якій технології проєктування, будівництва та постачання критично важливих компонентів для криголамів стають інструментом формування союзів, технологічної залежності й впливу на арктичну політику.

Прикладом такої дипломатії може слугувати альянс ICE-pact. Одним із елементів співпраці є обмін інформацією щодо технологій кораблебудування. Оскільки саме Фінляндія є носієм критично важливих компетенцій у проєктуванні криголамів, ініціатива технологічної співпраці фактично виходила з потреб США і Канади, а не навпаки. Так, частина криголамів, які планують отримати США, буде збудована на фінських корабельнях, а частина на американських —  за фінським проєктом. Крім того, фінські спеціалісти долучились до проєктування двох криголамів, на які очікує Канада.

Таким чином, Фінляндія стає незамінним технологічним партнером США і Канади. У довгостроковій перспективі це дасть їй змогу впливати на технічні стандарти й архітектуру криголамних флотів цих країн або навіть формувати їх. Крім того, участь у спільних проєктах забезпечує фінській промисловості довгострокові замовлення і масштабування виробництва. І найважливіше: Фінляндія отримує опосередкований вплив на реалізацію арктичної політики США і Канади, адже реалізація їх програм розвитку криголамного флоту протягом найближчих років залежить від готовності Фінляндії продовжувати ділитись технологіями.

Другий приклад – збільшення впливу КНР в Арктиці за рахунок використання залежності росії від комплектуючих для криголамів. Після повномасштабного вторгнення  і запровадження санкцій низка західних виробників припинила співпрацю з росією. Тоді вона почала закуповувати деталі шляхом сірого імпорту, однак це виявилось неефективним: нові санкції перекривали дедалі більше лазівок, а того, що вдавалося дістати, було недостатньо. Тоді росія почала намагатися замінити імпортні деталі вітчизняними, однак зробити це не вдалося, через що будування криголамів типу «Лідер» відтермінували з 2027 на 2030 рік. В цих умовах російські конструкторські бюро  корабельні почали переорієнтовуватися на деталі з КНР.

Якщо російські корабельні та конструкторські бюро завершать перебудову виробничих ланцюгів під китайські компоненти, технологічна залежність може зберегтися навіть після зміни санкційного режиму. Оскільки Китай уже використовує росію як основний канал для розширення власної присутності в Арктиці, це означатиме не лише додатковий довгостроковий важіль впливу на Москву, а й можливість опосередковано впливати на темпи розвитку російської арктичної інфраструктури та криголамного флоту. У перспективі така залежність може обмежити свободу росії у визначенні пріоритетів розвитку Арктики, оскільки реалізація її власних інфраструктурних і транспортних планів дедалі більше залежатиме від доступу до китайських технологій, компонентів та виробничих потужностей.

Висновок

Якщо раніше вплив в Арктиці визначався насамперед географією, то тепер дедалі більше він визначається технологічною залежністю. Країни, які мають арктичні інтереси і не здатні самостійно проєктувати сучасні криголами, змушені шукати партнерів, а відтак приймати й політичні наслідки такої співпраці. Саме тому боротьба за арктичне лідерство поступово перетворюється на боротьбу за контроль над технологіями, які роблять це лідерство можливим.