Елбрідж Колбі. Людина, що змінила політику Пентагону

Елбрідж Колбі. Фото: Getty Images

Політичний портрет Колбі

Елбрідж Колбі (нар. 1979) - досвідчений фахівець з питань національної безпеки, представник покоління молодих консервативних інтелектуалів, що кинуло виклик старим підходам епохи після 11 вересня 2001 року: антитерористичним кампаніям і нескінченним операціям на Близькому Сході. В адміністрації Дональда Трампа Колбі зробив стрімку кар'єру: у 2017-2018 він служив заступником помічника міністра оборони з питань стратегії та силового розвитку. На цій посаді Колбі відігравав провідну роль у розробці нової Стратегії національної оборони (National Defense Strategy, NDS) 2018, яка проголосила кінець ери «безкінечних війн» з тероризмом і визначила головним пріоритетом стратегічне суперництво між державами.

Фактично, Колбі одноосібно просував у Пентагоні ідею, що саме Китай - це центральний виклик для безпеки США, а не боротьба з терористами чи так званими державами-ізгоями, тобто режимами, які систематично дестабілізують міжнародний порядок, фінансують терористичні організації або розробляють зброю масового знищення. Як зафіксувало Politico, перефокусування американських оборонних ресурсів на протидію Пекіну зазнало спротиву частини військового істеблішменту, але Колбі вдалося закласти цей поворот у доктрину за підтримки військово-повітряних та військово-морських сил. Колбі також був одним із представників Пентагону при підготовці Стратегії національної безпеки 2017 року, документа Білого дому, який вперше чітко назвав Китай і Росію головними загрозами міжнародному порядку.

Навесні 2025 року, після повернення Дональда Трампа до влади, Елбрідж Колбі був призначений на одну з найвпливовіших посад в оборонному відомстві, як заступника міністра оборони США з питань політики. Фактично він очолив формування оновленої стратегії оборони США та процес визначення пріоритетів у глобальній військовій політиці Вашингтону. Призначення Колбі стало сигналом зміни курсу: прихильники жорсткої лінії щодо Китаю і скептики надмірних зобов'язань у Європі отримали безпосередній вплив на формування оборонної стратегії. Цікаво, що кандидатуру Колбі підтримали провідні лідери суспільної думки в таборі MAGA (віце-президент Дж.Д. Венс, а також лідер тогочасної суспільної думки Чарлі Кірк), тоді як частина традиційних оборонних «яструбів» у Республіканській партії (наприклад, сенатор Том Коттон) критикували його за нібито недостатньо жорстку позицію щодо Ірану та інших питань.

Тут важлива точність у визначенні його позиції, яку описує формула: «Homeland First + Asia as the decisive external theater» («захист Батьківщини насамперед + Азія як вирішальний зовнішній театр»). Тобто спершу захист американської території та Західної півкулі, далі Індо-Тихоокеанський регіон як головний зовнішній театр стратегічного суперництва, і лише після цього решта регіонів, де США прагнуть зберегти присутність, але вимагають, щоб союзники самі несли більшу частку тягаря. Це не є ні класичним ізоляціонізмом, ні традиційним інтервенціонізмом, за якого США одночасно є головним гарантом безпеки на всіх регіональних театрах. Логіка Колбі полягає у тому, що американська сила має обмежений ресурс, і його потрібно концентрувати там, де вирішується довгостроковий баланс сил для самих США.

Колбі очолював також чинну сьогодні Стратегію національною оборони NDS 2026, опубліковану 23 січня 2026 року. Це не просто оновлення NDS 2018, а її радикалізація. Якщо раніше головним поворотом стала відмова від контртерористичної парадигми на користь конкуренції великих держав, то NDS 2026 іде далі: документ прямо апелює до «Trump Corollary to the Monroe Doctrine», закріплюючи логіку захисту власного континенту як офіційну стратегічну основу: Вашингтон знову розглядає власну півкулю та Арктику як базову зону безпеки, яку не можна віддавати під вплив зовнішніх акторів. Для самого Індо-Тихоокеанського регіону ключова концепція «стримування шляхом заперечення»: відхід від глобального домінування на користь позбавлення Китаю можливості швидко й успішно досягти своїх цілей у регіоні. Цю концепцію Колбі виклав ще до призначення у книзі «The Strategy of Denial».Віце-президент Джей Ді Венс та Елбрідж Колбі. Джерело: Getty Images

Погляди Колбі щодо України, Росії та Європи

Елбрідж Колбі здобув репутацію одного з найпослідовніших критиків надмірної, на його думку, залученості США у конфлікт між Росією та Україною. Він також чітко виступає проти вступу України до НАТО, вважаючи, що розширення безпекових зобов'язань США на Україну могло б остаточно відволікти ресурси від головного театру — Індо-Тихоокеанського.

Водночас повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році поставило перед Колбі та його однодумцями складну дилему. Повне ігнорування війни у Європі могло б призвести до поразки України і посилення Росії, що також невигідно США. Тому його позиція з часом зазнала певної еволюції - від майже цілковитого скепсису щодо допомоги Україні до визнання, що підтримувати Київ все ж потрібно, але іншим способом. Показовою стала стаття самого Колбі в журналі TIME у липні 2023 року «How We Can Help Ukraine While Genuinely Prioritizing Asia» («Як ми можемо допомогти Україні, щиро приділяючи пріоритет Азії»). У цій публікації Колбі фактично виклав консервативний план підтримки України, який, на його думку, не зашкодить головній меті - підготовці до стримування Китаю.

По-перше, Колбі наполягає, що Європа має взяти на себе основну відповідальність за підтримку України та конвенційну оборону (conventional defense) власного континенту. У свою чергу, США не відмовляються від України чи НАТО, але прагнуть зламати стару модель залежності (на їхню думку), за якої європейські союзники переважно спиралися на американську військову парасольку. Показовим став виступ Колбі на зустрічі міністрів оборони НАТО в Брюсселі 12 лютого 2026 року. The Guardian описав його, як «рідкісна примирлива нота», оскільки Колбі заявив, що настав час США та Європі «йти разом». Це можна трактувати як умовну похвалу Європі із визнанням позитивного зсуву у бік більшої відповідальності. Водночас він від імені США залишив чинною головну вимогу: європейські держави мають перетворити політичні зобов’язання на реальні військові спроможності, на розвинене оборонне виробництво, запаси та довгострокову допомогу Україні. Показовою також стала публічна оцінка Колбі нової німецької військової стратегії у квітні 2026 року. Він прямо заявив, що «Німеччина тепер бере на себе провідну роль», а після років роззброєння «Берлін активізується». У цій формулі добре видно його модель союзницької відповідальності: зростаючі бюджети, власне оборонне виробництво і конкретна довгострокова допомога Україні. Отже, союзники мають самі стати головними виробниками безпеки на власному континенті, поки Вашингтон концентрується на стримуванні Китаю.

По-друге, США мають продовжити військову допомогу Україні, але у більш “сфокусований спосіб”. Колбі наголошує, що Сполучені Штати мають значні системи озброєнь, які малопридатні для майбутньої війни у Тихоокеанському регіоні, але можуть стати в пригоді Україні. Зокрема, він згадує техніку, яку Пентагон і без того планує зняти з озброєння: штурмовики A-10, старі модифікації F-16, частину танків і бронемашин, артилерійські снаряди та протитанкові ракети. Варто, однак, розуміти прагматику цього підходу: значна частина зазначеної техніки - це обладнання, яке і без того стоїть у черзі на утилізацію. Передача її Україні дозволяє Пентагону скоротити витрати на зберігання й знищення, оформивши це як «допомогу». Різниця між «передаємо те, що нам потрібне» і «передаємо те, від чого однаково позбавляємося» тут принципова, і її варто враховувати при оцінці реальної вартості таких поставок. Натомість системи, критичні для стримування Китаю в першому острівному ланцюзі - географічній дузі від Японії до Малайзії, яка утворює стратегічний оборонний периметр навколо Китаю, - зокрема HIMARS, ATACMS, Patriot, NASAMS, Harpoon, Stinger, Javelin, Колбі прямо виключає з переліку для передачі Україні.

Третім ключовим елементом підходу Колбі була зміна формату допомоги Україні. На його думку, Вашингтон має перейти від прямого фінансування озброєнь до моделі, коли Європа оплачує, а Америка лише постачає зі своїх складів. Фактично до цього і прийшли на практиці у 2025 році. Після приходу Колбі на посаду Пентагон призупинив відправку низки критично важливих озброєнь для України, мотивуючи це власними низькими запасами. Ні Держдеп, ні Конгрес США заздалегідь повідомлені не були. Рішення викликало помітне занепокоєння серед законодавців: частина членів Конгресу відкрито поставила питання про те, чи погоджувала адміністрація ці кроки з союзниками і чи відповідають вони чинним законодавчим зобов'язанням. Трамп публічно заявив, що не знав про призупинення поставок, фактично дистанціювавшись від рішення. Елбрідж Колбі прокоментував ситуацію стримано: за його словами, Пентагон «ретельно переглядає та адаптує підходи, водночас зберігаючи готовність сил США».Реактивна система HIMARS веде вогонь по позиціях під Бахмутом, травень 2023 року. Джерело: Генштаб ЗСУ

Колбі та реальні рішення щодо України

У практичній політиці 2025 року ідеї Колбі щодо України реалізувалися ще в кількох резонансних рішеннях. Зокрема, у серпні 2025 стало відомо, що Пентагон тихо заборонив Україні завдавати ударів глибоко по території Росії американською зброєю. Як з'ясували журналісти Wall Street Journal, при Міноборони було запроваджено спеціальний «механізм перегляду» кожного запиту України на використання далекобійних ракет, наданих США чи союзниками, для ударів по цілях за межами України. Цю процедуру розробив Елбрідж Колбі як політичний керівник Пентагону. Фактично від літа 2025 Вашингтон почав блокувати спроби України застосувати навіть передані їй обмежені запаси ракет ATACMS по об'єктах на території РФ. За даними журналістів, як мінімум в одному випадку Києву відмовили в дозволі на удар ATACMS саме за цією схемою. Механізм також поширюється на британські крилаті ракети Storm Shadow, оскільки вони залежать від американських розвідданих. Кінцеве рішення щодо кожного такого удару тепер вимагає особистого схвалення міністра оборони Піта Гегсета.

Ще одним прикладом є підхід Колбі до питання гарантій безпеки для України. Коли в серпні 2025 американська сторона організувала у Вашингтоні зустріч з європейськими союзниками та президентом Зеленським щодо можливого мирного врегулювання, Дональд Трамп несподівано заявив, що США «могли б і надати Україні певні гарантії безпеки» після війни. Проте за зачиненими дверима Елбрідж Колбі негайно охолодив очікування союзників. Як повідомило Politico, на зустрічі 19 серпня 2025 Колбі прямо сказав європейським колегам, що роль США в будь-яких гарантіях для України буде мінімальною.

Для України погляди й рішення Елбріджа Колбі мають суперечливий характер. З одного боку, він не прагне поразки України і навіть пропонує конкретні формати продовження підтримки (хоч і обмеженої). З іншого - його пріоритети однозначно не на користь України. Колбі готовий ставити Україну під значні ризики заради підготовки до потенційної війни з Китаєм. Його підхід вже призвів до затримок критичних поставок, спроб «умовити» Київ і союзників на невигідні компроміси, а також до встановлення фактичних червоних ліній щодо застосування західної зброї. Вплив Колбі посилюється тим, що він є ідеологічним авторитетом для цілої групи американських політиків, скептично налаштованих щодо допомоги Україні. Як зазначив один із соратників Колбі, сенатор Джош Хоулі: «ніде лідерство Колбі не проявляється так ясно, як в нинішніх дебатах про вибір між допомогою Україні та стримуванням Китаю».

Серед ключових загроз, які несе цей вплив, варто виділити кілька визначальних.

Першою і найочевиднішою є можливе скорочення та уповільнення американської військової допомоги. Як ми бачили, вже у 2025 році адміністрація, прислухаючись до порад Колбі, призупиняла постачання озброєнь, мотивуючи це національними інтересами США. Якщо війна затягнеться - впливова група «реалістів» цілком може наполягти на тому, щоб Вашингтон заморозив допомогу Україні на довший термін, якщо вважатиме, що ресурси критично потрібні для Тихого океану. Вже зараз спостерігається втома частини американського істеблішменту: на початку 2026 року адміністрація Трампа не запропонувала Конгресу нового великого пакету допомоги Україні, обмежившись перекиданням раніше затверджених коштів і механізмом PURL. Це прямо відображає стратегію Колбі - мінімізувати витрати США.

У цьому виражається геополітичне послаблення ролі США в Європі, яке може створити вакуум безпеки, небезпечний для України. Колбі і його однодумці відверто говорять, що Вашингтон хоче зосередитися на захисті Америки та її найближчого оточення, а безпека Європи — питання другорядне. Такий меседж вже непокоїть європейських союзників. У гіршому випадку, якщо підхід Колбі буде втілено повною мірою, США можуть де-факто повернутися до логіки невтручання в європейські справи, як це було напередодні Другої світової війни.

Критики зауважують, що така стриманість може мати зворотний ефект: і Москва, і Пекін сприймають її як слабкість Заходу. Як написав оглядач Kyiv Post Джоні Аскола, Китай бачить, що Америка стає ізоляціоністською і слабкою: «а якщо США не хочуть захищати навіть Європу — свого давнього союзника — то чи будуть вони захищати Тайвань?»Будівля Пентагону. Джерело: U.S. Department of Defense

Замість висновків. Як Україні реагувати на “виклик Колбі”

Вплив Колбі на оборонну політику США вже сьогодні формує нову стратегічну конструкцію для Європи, і Україна має з цим рахуватися. Відхід Вашингтона від ролі «єдиного гаранта» та вимога перекласти частину відповідальності на ЄС - це довгостроковий курс. При цьому варто відверто визнати, що можливості України безпосередньо впливати на позицію Колбі чи змінити його стратегічні пріоритети є обмеженими. Навіть Європа, яка активно залучена у ці дискусії, далеко не завжди знаходить розуміння у Вашингтоні. Є тут і конкретний прецедент. Коли Україна запропонувала задіяти свої системи на Близькому Сході, перша реакція Вашингтона була стримана, але врешті США погодили їх розгортання. Це не означає, що команда Трампа відгукується на риторику. Але конкретна демонстрація практичної цінності здатна дати результат, навіть якщо це станеться не одразу. Тому завдання полягає не в тому, щоб переконати Колбі у «моральному обов'язку» перед Україною, а в тому, щоб знайти точки перетину між його логікою і українськими інтересами.

У цьому контексті Україна має позиціонувати себе не як прохач підтримки, а як партнер, який здатний підсилити американську оборонну спроможність. Україна накопичила унікальний бойовий досвід високої інтенсивності проти армії, що отримує технології та тактичні рішення від Китаю, а також створила інноваційну модель воєнних технологій: від масового застосування дронів до систем РЕБ, вогневої розвідки та штучного інтелекту на полі бою. Для США, які готуються до потенційного зіткнення з Китаєм, саме такий досвід є стратегічно цінним. Тому Україні варто пропонувати не лише зброю чи фінансові механізми, а партнерські програми спільних науково-дослідних (R&D) проєктів, випробування нових систем озброєння та трансфер технологій, що зміцнить американську армію у протистоянні з КНР.Елбрідж Колбі під час публічного виступу щодо геостратегічних пріоритетів США. Джерело: Hudson Institute

Водночас Україні доречно підтримувати ідею «європеїзації» допомоги, але виходячи з власних інтересів. Завдання в тому, щоб разом із союзниками сформувати ті конкретні рішення, які Колбі згодом і запропонує, але так, щоб ці рішення реально відповідали потребам оборони України. Якщо американська сторона просуває модель «Вашингтон задає стандарт, Європа фінансує», то Київ має бути активним учасником формування цього стандарту, а не просто об'єктом чужих домовленостей.

Ще одним завданням для української дипломатії є утвердження тези, що успішна оборона України не суперечить інтересам США, а є їхнім прямим продовженням. Україна повинна знайти спосіб показати, що, витрачаючи відносно невеликі ресурси, Вашингтон отримує стратегічний виграш: послаблену Росію, стриманий Китай, зміцнений НАТО і союзника, який генерує досвід майбутньої війни.

Якщо Україна зможе правильно зайняти нішу в цій логіці, то навіть найбільш вимогливі представники табору «реалістів» у Вашингтоні бачитимуть в Україні якщо не стратегічний, то принаймні тактичний актив, без якого американське стримування Китаю слабшатиме. Зрештою, успіх України у Вашингтоні значною мірою залежатиме від того, наскільки вона навчиться працювати з тією стратегічною логікою, яку сьогодні уособлює Елбрідж Колбі.