Чому для Трампа Кім Чен Ин — друг, а союзники — ні

Президент США Дональд Трамп з лідером Північної Кореї Кім Чен Ином. Джерело

Офіційної підготовки до зустрічі також наразі немає, однак публічна заява Трампа може свідчити про його прагнення продемонструвати зовнішньополітичний успіх. Це особливо актуально на тлі відсутності очевидного прориву у врегулюванні конфлікту з Іраном та невиконання обіцянки швидко завершити війну в Україні.

Пояснюємо, чому Трамп саме зараз вирішив зустрітися з Кім Чен Ином та яке це має значення для України. 

Особиста дипломатія Трампа 

Підхід Трампа до дипломатії, як і до державного управління загалом, є виразно персоналізованим. Він воліє вести справи безпосередньо з лідерами, яких поважає, і це коло, як правило, невелике: президент Китаю Сі Цзіньпін, президент росії володимир путін і прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу. З іншими лідерами Трамп теж зустрічається, але, як переконалися президент України Володимир Зеленський і президент Південної Африки Сиріл Рамафоса, він не вагається публічно критикувати своїх гостей і тиснути на них під час офіційних переговорів у Білому домі. 

Саме на такому тлі варто читати заяву Трампа про зустріч з Кім Чен Ином. Наполягання на приватному форматі перемовин є ще одним  проявом тієї самої особистої дипломатії, а тих лідерів, з якими йому вдається знайти спільну мову, він охоче називає «своїми хорошими друзями». Президенту США потрібна швидка і яскрава зовнішньополітична перемога. 

Трамп вважає, що якщо домовитися з Кім Чен Ином особисто, загрози ядерної ескалації з боку Північної Кореї, яка має 57 ядерних боєголовок, не буде. Відповідальність за накопичення цього арсеналу Трамп покладає на помилки попередніх американських адміністрацій, а не на самого Кіма. «Вони ніколи не повинні були дозволити це. Якби я був президентом, я б цього не допустив. Але вони у нього є», — заявив Трамп.

Заради ілюзорного швидкого зближення з Пхеньяном  президент США готовий йти на поступки — зокрема, скорочувати спільні військові навчання з Південною Кореєю. Свою впевненість у тому, що особисті стосунки утримають Кіма від агресивних кроків, Трамп пояснює доброзичливою атмосферою, яка склалася між ними ще під час першої зустрічі в Сінгапурі. 

Утім, цей оптимізм натрапляє на стриману реакцію самого Пхеньяна: у відповідь на заяву Трампа щодо зустрічі з Кім Чен Ином того ж дня, впливова сестра лідера КНДР Кім Йо Чжон заявила, що «абсолютно нічого не знає» про можливі перемовини і наголосила, що попри теплі особисті взаємини двох лідерів, США залишаються ворогом Пхеньяна.

Минулий досвід та нові реалії  

Завдяки тактиці тиску, підвищенню ставок, а також публічним похвалам чи образам Дональд Трамп намагається змусити опонентів до поступок. Водночас нова спроба діалогу з КНДР оголошується в умовах, коли після американо-ізраїльської атаки на Іран Пхеньян сприймає Вашингтон як ненадійну сторону домовленостей, а затяжний конфлікт із Тегераном змушує Білий дім шукати шляхи уникнення додаткових криз поза межами Близького Сходу. 

Досвід попередніх зустрічей також дає підстави для скепсису. Перший історичний особистий контакт з Кімом Трамп провів у Сінгапурі у 2018 році, де сторони домовилися про «повну денуклеаризацію» Корейського півострова. Але наступні зустрічі у 2019 році у Ханої (В’єтнам) та в Корейській демілітаризованій зоні (ДМЗ) не змогли розвинути початкову угоду, хоча Трамп став першим і єдиним президентом США, який ненадовго відвідав Північну Корею. Відтоді КНДР розширила ракетний та ядерний потенціал, продовжила випробування і розвинула тісні військові зв'язки з росією. Попри це, президент США наполягає, що його стосунки з Кімом залишаються «мирними та шанобливими», які зробили Корейський півострів «набагато безпечнішим». 

Однак головна перешкода для «нової глави» у відносинах залишається незмінною: на початку цього року Кім чітко дав зрозуміти, що передумовою для дружніх зв'язків та співпраці є визнання Вашингтоном конституційного ядерного статусу Північної Кореї. Навіть для Трампа, який прагне знову залучити лідера КНДР до діалогу, така поступка виглядає вкрай малоймовірною. 

Своєю чергою, президент Південної Кореї Лі Дже Мьон також висловив сподівання на американо-північнокорейський діалог, аби нарешті поставити крапку в багаторічному конфлікті, який технічно так і не завершився після Корейської війни. Разом із тим, прагнення Вашингтона відновити цей контакт може бути спробою відірвати КНДР від військово-технічного співробітництва з росією. Проте досвід з Іраном показує: погрози й силові методи не гарантують поступок від опонента — Тегеран відповів ескалацією, а не капітуляцією, попри тиск, значно масштабніший за той, який Вашингтон застосовує до Північної Кореї. Це означає, що дипломатія Трампа зіштовхується з жорсткою міжнародною реальністю, яка рідко піддається лише тиску чи приватним домовленостям. 

Заява Трампа 19 серпня є черговим прикладом того, як його адміністрація готова заради зближення з окремими лідерами, як-от Кім Чен Ин, жертвувати відносинами з традиційними союзниками США — Південною Кореєю, НАТО чи Україною. У цьому й полягає суть його підходу: ставка робиться на прямі особисті домовленості, а союзи розглядаються лише як важіль у торгах, а не як непорушне зобов'язання. 

Вплив на Україну

Для України ця зустріч має безпосереднє значення, оскільки Північна Корея стала одним із ключових постачальників озброєння для російської армії. Якщо переговори Трампа з Кімом мають на меті послабити цей військовий союз Пхеньяна й москви, то для Києва це могло б стати позитивним сигналом. Втім, враховуючи, що три попередні саміти не призвели навіть до денуклеаризації КНДР, очікувати розриву співпраці між Пхеньяном і росією — радше безпідставний оптимізм. 

Особиста дипломатія Трампа показує, що позиція Києва у переговорах із Вашингтоном, схоже, залежатиме не стільки від формального статусу України як партнера та отримувача військової допомоги, скільки від здатності української дипломатії вибудувати особисту довіру та неформальний діалог із президентом США.

Ця логіка означає ставку на лідерів, яких Трамп вважає сильними та готовими домовлятися напряму, а не просити допомоги чи апелювати до союзницьких зобов'язань. Саме за це він раніше критикував президента Зеленського, тоді як російському диктатору влаштували урочистий прийом на Алясці. Для президента США формальний статус союзника важить менше за спроможність діяти суб'єктно та пропонувати конкретні рішення. 

Висновок

Головна причина, чому Дональд Трамп знову прагне зустрічі з Кім Чен Ином, — його транзакційний підхід («послуга за послугу») до зовнішньої політики. Для Трампа важливіше не те, чи є країна противником США, а те, яку вигоду можна отримати від переговорів. Він сприймає дипломатію як укладання угод, де особисті зустрічі дають змогу швидше домовлятися про взаємні поступки.

Для Трампа важливий не стільки зміст домовленостей, скільки сам факт угоди. Контакт із Пхеньяном може дати Вашингтону як політичну вигоду від ймовірної угоди, так й створити додатковий важіль впливу на інших геополітичних аренах. 

Зі свого боку, Північна Корея обирає тактику вичікування. Пхеньян намагається оцінити, на які поступки готовий Вашингтон. Тому потенційна зустріч — це не стільки спроба розв’язати безпекову кризу чи відновити «приватну дружбу», скільки політичний торг, у якому обидві сторони прагнутимуть отримати максимальну вигоду.