ResurgamМІЖНАРОДНА
ІНФОРМАЦІЙНА ТА АНАЛІТИЧНА
СПІЛЬНОТА
Пошук
Menu
15 серп. 2025|13 ХВ.
Поділитись:FacebookXingTelegram

Китай, Сі Цзіньпін і велика політична перестановка

Фото: Getty Images

Хоча декілька років тому Китай, країна що виступала як новий та перспективний гравець у гонці за світову гегемонію, сьогодні ж стикається з низкою серйозних викликів, які ставлять під сумнів його стабільність і майбутнє. Економіка країни переживає кризу, а саме — дефляційну спіраль, падіння інвестицій, рекордне безробіття серед молоді . У цьому контексті постає питання: чи втрачає Сі Цзіньпін контроль над ситуацією в країні? З одного боку, його тривалий термін перебування на посаді та концентрація влади в його руках можуть свідчити про стабільність. З іншого боку, останні події, такі як звільнення високопосадовців, економічні труднощі та внутрішні політичні конфлікти, можуть вказувати на ослаблення його позицій.

Історія та контекст КПК

Щоб зрозуміти, як функціонує КПК, треба заглянути в її історію. У своєму розвитку КПК пройшла кілька ключових етапів. Від боротьби з націоналістами та радикальних перетворень за Мао Цзедуна до реформ Ден Сяопіна, що змінили країну, продовжуючи зберігати однопартійний контроль і забезпечуючи стабільне економічне зростання. Після розпаду СРСР у 1991 році партія зробила висновки з чужого досвіду і зосередилася на зміцненні власної влади, не допускаючи політичної лібералізації, яка могла б поставити під загрозу її монополію.

У 1990–2000-х роках склалася система колективного керівництва, коли керівники змінювалися кожні два терміни, дотримуючись спадкоємності курсу, започаткованого Ден Сяопіном. Однак останніми роками стався новий поворот: після обрання Сі Цзіньпіна Генеральним секретарем у 2012 році партія повернулася до більш централізованого, персоналістського стилю правління.

Вищою посадою в партії є Генеральний секретар ЦК КПК – фактичний лідер країни. Він очолює і найвпливовіші структури, зокрема займає пост голови Центральної військової ради КПК, органу, через який партія здійснює контроль над Народно-визвольною армією Китаю. По суті, це партійний верховний штаб: голова КПК одночасно є головою ЦВР, тобто головнокомандувачем збройних сил. Існує однойменна державна військова рада КНР, але саме партійна ЦВР визначає військову політику, гарантуючи принцип верховенства партії над армією. Тобто, організаційна побудова КПК забезпечує концентрацію влади у верхівці партії і проникнення партійного контролю в усі державні інституції.

Сі Цзіньпін поступово сконцентрував у своїх руках більшу особисту владу, ніж будь-хто з попередників часів після Мао, і навіть відмовився від практики висування явного наступника на майбутнє. У 2018 році було скасовано обмеження на два терміни перебування на посаді голови держави, що відкрило шлях для фактичного безстрокового правління Сі.

Сі Цзіньпіна офіційно переобрали на безпрецедентний третій термін на посаду генсека Компартії Китаю. Фото: Marko Djurica

Внутрішні проблеми КПК та їх вплив на державу

Проблеми, з якими стикається КПК, є досить зрозумілими для нас усіх.
Корупція традиційно становить серйозний виклик для КПК і китайської держави, особливо починаючи з періоду економічних реформ, коли зросли можливості зловживання владою. У партії періодично виникали корупційні скандали за участі високопосадовців, що підривало її авторитет. З приходом до влади Сі Цзіньпіна було розгорнуто безпрецедентну антикорупційну кампанію, найбільшу за всю історію КНР. Сі Цзіньпін проголосив гасло боротьби як з «тиграми», так і з «мухами», маючи на увазі однаково нещадне переслідування як високопосадовців, так і дрібних чиновників, причетних до хабарництва. За перші роки кампанії під слідством опинилися десятки впливових діячів і тисячі дрібніших функціонерів; більшість з них було усунуто з посад і притягнуто до відповідальності за хабарництво чи зловживання владою. Станом на 2023 рік розслідуванню і покаранням піддано близько 2,3 мільйона чиновників різного рівня – небачений масштаб чисток, який став «візитівкою» політики Сі. Вперше за багато десятиліть під удар потрапили члени найвищого керівництва. Було порушено кримінальні справи проти кількох колишніх членів ЦК і Політбюро. Найрезонанснішим став випадок Чжоу Юнкана – колишнього члена Постійного комітету Політбюро (фактично одного з керівників держави), якого засудили до довічного ув’язнення за корупцію.

Екс-міністра безпеки Китаю засудили до довічного

Також були покарані відставні генерали, зокрема колишні заступники голови Центральної військової ради Сюй Цайхоу і Го Босюн. Хоча кампанія офіційно спрямована на «очищення партії» та відновлення довіри народу, її побічним ефектом стало усунення потенційних політичних суперників Сі, що ще більше зміцнило його особисту владу.

Економічні труднощі та роль партії в їх подоланні

За останні роки Китай стикається з помітними економічними проблемами, які випробовують спроможність КПК ефективно керувати країною. Колись неймовірні темпи зростання змінились уповільненням економіки. Серед причин – структурні фактори, такі як старіння населення та насичення ринку, а також зовнішні чинники, на зразок торговельних напружень із США. Найбільш гострою проблемою стала криза на ринку нерухомості. Будівельний бум, який тривав багато років і забезпечував значну частку ВВП (близько чверті економіки країни), привів до перегріву сектора. Таким чином, колись локомотив зростання – будівельний сектор – перетворився на чинник ризику для економічної стабільності КНР.

На фото – незавершені житлові комплекси в китайській провінції Шеньсі, що ілюструють кризу на ринку нерухомості. Після дефолту будівельного гіганта Evergrande у 2021 році цей сектор різко пішов на спад. За оцінками, на серпень 2023 року в країні накопичилося близько 7,2 мільйона непроданих нових квартир. Фото: Reuters

Керівництво КПК усвідомлює, що економічні труднощі несуть і політичні загрози, тому активно намагається втрутитися і скоригувати ситуацію. Центробанк вливає додаткову ліквідність у фінансову систему, а центральний уряд збільшує трансферти регіонам для компенсації їхніх втрат доходів. Водночас влада намагається стимулювати споживання та інвестиції в інші сфери, щоб зменшити залежність економіки від будівництва. Попри вжиті кроки, ситуація залишається непростою. За оцінками експертів, наявних заходів ще недостатньо для вирішення глибинних проблем. Загальний борговий тягар і надлишок житла настільки великі, що ініційована підтримка поки що лише стримує найгірші сценарії. Спостерігається певна короткочасна стабілізація, але довгострокові прогнози залишаються стриманими або навіть песимістичними. Компартія, по суті, опинилася перед дилемою: продовжувати стимулювати економіку, ризикуючи накопиченням дисбалансів, чи допустити більш різке «охолодження» ринку задля оздоровлення – обидва шляхи несуть політичні ризики.

Конституційно у КНР існує кілька «демократичних партій», проте вони не є опозиційними і діють під контролем єдиного Фронту, очолюваного комуністами. Всі гілки влади, засоби масової інформації, судова система, армія та безпековий апарат підконтрольні партійному керівництву. За правління Сі Цзіньпіна цей контроль лише посилився, режим став ще більш авторитарним і репресивним, партія жорстко регламентує життя суспільства – від інтернет-цензури й ідеології в університетах до придушення найменших проявів інакодумства.

В умовах відсутності зовнішньопартійної опозиції основна політична інтрига можлива лише всередині КПК, і зміни у складі партійного керівництва здатні суттєво впливати на курс країни. Наприклад, прихід до влади Сі Цзіньпіна ознаменував згортання колишнього принципу колегіального управління і перехід до концентрації влади в руках однієї особи. Щобільше, до складу нового Постійного комітету Політбюро увійшли виключно близькі соратники Сі, без представників так званих наступників старої гвардії.

Що приховують заяви Пекіна?

Кілька останніх подій у владних колах Китаю викликали хвилю спекуляцій щодо того, чи не слабшає хватка Сі Цзіньпіна на кермо влади. Політбюро Компартії Китаю оприлюднило незвично сформульовані заяви, а з ключових посад були усунуті деякі союзники самого Сі. Ці сигнали можуть вказувати на внутрішню боротьбу за вплив. Водночас, їх інтерпретація не є однозначною – експерти розділилися, чи свідчить це про ослаблення позицій Сі, чи, навпаки, про черговий етап консолідації влади.

На засіданні Політбюро 30 червня китайське керівництво вжило низку кодованих фраз, які привернули увагу. Зокрема, пролунали заклики до «посилення координації політики» та «процесу перегляду» основних завдань. На перший погляд, такі формулювання звучать як намір центру забезпечити виконання своїх програм на місцях. Однак деталі заяви натякають на глибший підтекст. Політбюро вказало, що спеціалізовані органи при Центральному комітеті партії – ті самі впливові комісії, які нині очолюють ставленики Сі – мають зосередитися на «керівництві та координації основних ініціатив» і «уникати втручання в обов’язки інших або перевищення повноважень». Ця незвична порада виглядає як завуальоване попередження на адресу самого Сі, що йому закидають узурпацію надто великої влади.

Таке трактування підкріплюється і контекстом, а саме  непрозорістю ухвалення рішень у вищому керівництві КНР традиційно змушує читати між рядків офіційних заяв. Тепер же партійні еліти, схоже, подають сигнали про необхідність стримування одноосібної концентрації повноважень. Іншими словами, сам механізм колективного керівництва Компартії може намагатися обмежити всевладдя одного лідера.

Можна сказати, що сьогодні влада Сі Цзіньпіна виглядає монолітною й зовні непохитною. Проте ця стабільність – радше міцна оболонка, ніж гарантія довговічності. Середньострокова перспектива значно складніша: її визначатиме здатність керівництва подолати накопичені економічні та соціальні проблеми. Якщо китайська економіка не повернеться до впевненого зростання, це значно уповільнить темп курсу на світову гегемонію для країни та внутрішньопартійні проблеми почнуть переростати у значні скандали, що в свою чергу несе великий репутаційний ризик для режиму. Система, де всі значущі рішення ухвалюються кулуарно, створює ґрунт для внутрішньопартійних змов і перерозподілу впливу. Щоб утримати контроль, лідеру потрібно буде поєднувати жорсткі, репресивні методи з реальними кроками для розв’язання економічних і соціальних проблем, які турбують і народ, і еліту.

Наступні роки стануть своєрідним тестом на гнучкість режиму. Чи зможе Пекін знайти нові точки економічного зростання, знизити соціальну напругу та уникнути управлінських помилок, які можуть підірвати авторитет Сі зсередини? Щоб втримати країну на курсі стабільності й розвитку, Сі доведеться балансувати між непохитністю та адаптивністю, між контролем і гнучкістю. І саме від того, наскільки вдалим буде цей баланс, залежить майбутнє Китаю у найближче десятиліття.

Чи піде Пекін на ескалацію заради внутрішньої консолідації?

На тлі уповільнення економіки КНР та жорсткого контролю над елітами, постає питання, чи може Сі Цзіньпін свідомо спровокувати військову кризу навколо Тайваню для згуртування внутрішньої підтримки. З одного боку, видно що Пекін відчуває «вікно можливостей, яке закривається і сам Сі віддав наказ Народно-визвольній армії бути готовою до силового сценарію щодо Тайваню до 2027 року. У цьому трактуванні виснаження часу підштовхує лідера КНР до варіанту «об’єднання» силою раніше, ніж Пекін втратить сприятливі умови. З іншого боку, історично КПК не вдавалась до «відволікаючих воєн» для розв’язання внутрішніх. Поточні економічні проблеми Китаю хоча й серйозні, але поки не настільки драматичні, щоб змусити режим азартно ризикувати всеосяжною війною. Натомість Сі Цзіньпін, вірогідно, прагне стабілізувати економіку та зміцнити армію, готуючи підґрунтя для майбутнього протистояння, але без прямого конфлікту зараз.

Рівень стратегічного ризику прямої атаки на Тайвань залишається надзвичайно високим. Повномасштабне вторгнення майже напевно спричинило б глобальний економічний шок – від зупинки критично важливих морських шляхів до руйнівного удару по світовій індустрії напівпровідників. Воєнний конфлікт із Тайванем неминуче втягнув би США та союзників, загрожуючи прямим зіткненням ядерних держав. Пекін усвідомлює, що повторення в Азії сценарію, подібного до війни РФ проти України, призвело б до нищівних санкцій Заходу, до яких китайська економіка зараз не готова. За оцінками експертів, Китай поки не досяг вирішальної військової переваги для успішної десантної операції проти Тайваню. Попри стрімку модернізацію НВАК, лишаються прогалини в готовності: недостатня десантна авіація та морський транспорт для перекидання військ через протоку, обмежені спроможності швидкого ремонту злітних смуг, проблеми інтеграції підводного флоту та відставання в бойовій підготовці авіації. Свою роль відіграє й корупція та організаційні недоліки в армії та оборонній промисловості КНР, що підривають боєготовність, попри офіційні терміни завершення модернізації. Тому навіть за максимальної мобілізації сил зараз Пекін ризикує провалом операції – а це означало б не консолідацію, а навпаки, крах легітимності режиму.

Китайський винищувач J-15 злітає з авіаносця «Шаньдун» під час навчань навколо Тайваню (квітень 2023)

Пекін поки що уникає відкритої мілітаризації суспільства: влада не готує населення до жорсткого воєнного випробування, немає ознак масової пропагандистської кампанії з «демонізації» Тайваню чи Заходу, що зазвичай передує війні. Тайванські посадовці публічно заявляють, що Пекін нині не готовий до повномасштабної агресії, хоча й визнають ризик «відволікаючої війни» у разі погіршення ситуації всередині КНР.

У найближчі кілька років Сі Цзіньпін, ймовірно, продовжить політику «тиску без війни»: максимально посилюватиме військову присутність навколо Тайваню, випробовуючи реакцію США та самої острівної влади, але уникаючи прямого вторгнення. Пекін прагнутиме змусити Тайбей поступитися без бою – через виснаження (тактика «стратегія удава», коли постійна напруга має примусити Тайвань до капітуляції). Якщо ж цей розрахунок не спрацює, а внутрішня та зовнішня динаміка для КНР погіршуватиметься, наприклад, посилення про-незалежницьких настроїв на Тайвані чи розширення військової допомоги острову з боку Заходу, ризик силового варіанту наприкінці 2020-х років зростатиме. Рубежем є 2027 рік – час наступного ХХІ з’їзду КПК, на якому Сі може вимагати безпрецедентного четвертого терміну. До того моменту він, вочевидь, хоче мати явні успіхи в тайванському питанні або принаймні максимально підготувати країну до можливого конфлікту.

Наслідки для України

Посилення авторитарного тандему Пекін-Москва дедалі виразніше проявляється у геополітичній площині. Китай фактично інвестував у режим Путіна, забезпечуючи економічний тил Росії у війні проти України. За три роки війни Пекін наростив закупівлю російських енергоносіїв і постачання критично важливих товарів – від мікрочипів до верстатів – допомагаючи Кремлю витримувати санкційний тиск. Частка Китаю у зовнішній торгівлі РФ зросла до третини, що зробило Москву економічно залежною від Піднебесної. Політично Сі Цзіньпін неодноразово демонстрував підтримку Путіна та й китайсько-російські військові навчання також почастішали й ускладнилися, включаючи відпрацювання координації авіаударів і командних центрів двох армій. Для України така вісь автократій означає, що Росія не опиниться в повній ізоляції – у Путіна є потужний партнер, зацікавлений у тому, щоб Кремль не зазнав поразки. КНР прямо не вступає у конфлікт, але її «нейтралітет» фактично вигідний агресору, оскільки затягування війни виснажує Захід і відволікає ресурси США та Європи. Пекін не прагне швидкого миру на умовах, що ослаблять Москву, адже продовження війни грає йому на руку – зв’язує руки Заходу в Європі та підсилює залежність Росії від Китаю.

Також, концентрація влади Сі робить зовнішню політику КНР більш передбачувано-проросійською з точки зору України. Якщо раніше в Китаї точилися приховані дебати між проринковими елітами та партійними ідеологами щодо доцільності зближення з РФ, то нині будь-який внутрішній спротив курсу Сі практично нівельовано. Китайська верхівка консолідована навколо лідера. Натомість панує стратегія протистояння зі США, де Росія розглядається як необхідний партнер по антивестернській коаліції. Для України це означає, що сподівання відвернути Пекін від підтримки Москви мінімальні. Водночас Пекін установив і «червоні лінії» для Кремля: китайське керівництво чітко дало зрозуміти, що виступає проти застосування ядерної зброї в Україні та проти розпалювання Кремлем додаткових конфліктів у Центральній Азії. Але таких обмежень цілком достатньо, аби Китай і надалі балансувально підтримував Росію рівно настільки, щоб вона продовжувала воювати, але не вдавалась до кроків, що можуть зашкодити інтересам самого Пекіна.

Якщо Китай усе ж перейде до військової авантюри навколо Тайваню, Сполучені Штати та їхні союзники опиняться перед викликом вести два конфлікти одночасно. У Вашингтоні вже ведуться дискусії щодо пріоритетності загроз: частина політичного спектра стверджує, що Китай становить більшу небезпеку, а отже ресурси слід берегти для Тихоокеанського театру. Поява відкритого фронту проти КНР неминуче посилить такі настрої. Це може вилитися у тиск на Київ і європейських союзників щодо пошуку компромісу з Росією, аби «розвантажити» Захід перед обличчям війни на два фронти. Щобільше, матеріально-технічні обмеження реальні. Уже зараз зрозуміло, що виробничі лінії США перевантажені постачанням озброєнь Україні, Тайваню, а також заповненням власних запасів. Кремль, своєю чергою, розраховує виграти від потенційного відволікання Заходу. Сі Цзіньпін, ймовірно, поділяє цей розрахунок – ослаблення єдності та уваги Заходу через внутрішні проблеми чи інші кризи грає на користь і Москві, і Пекіну. Отже, з точки зору України ризики подвійні, а саме Москва отримує більше стратегічних шансів, якщо Захід розпорошений, а Пекін – додатковий важіль тиску на євроатлантичну спільноту, натякаючи, що «є й важливіші пріоритети, ніж Україна».

Україні необхідно діяти проактивно, а саме зміцнювати альянси, шукати нові точки опори поза традиційним Заходом і готуватися до можливих потрясінь на міжнародній арені. Український народ вже продемонстрував, що здатний вистояти проти грізного ворога, тепер важливо забезпечити, щоб світова підтримка не ослабла навіть у буремні часи, коли вирішується майбутнє не лише України, але й засадничих принципів міжнародного порядку. Збереження стійкості та єдності демократичного світу стане найкращою запорукою безпеки України перед обличчям нових викликів.


Аналітичний матеріал підготувала Катерина Водзінська, експертка аналітичного центру "Resurgam" з питань Південно-Східної Азії та Китаю.

Автор статті:
МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ТА АНАЛІТИЧНА СПІЛЬНОТА Resurgam
Поділитись:FacebookXingTelegram

Вам може бути цікаво