МІЖНАРОДНАІНФОРМАЦІЙНА ТА АНАЛІТИЧНА
СПІЛЬНОТА
+ Долучитись
Підтримати
МІЖНАРОДНА
Оганян Армаїс, стажер центру “Resurgam” за напрямом країн Кавказу та Близького Сходу
Photo: Getty Images
Що в свою чергу, сприятиме послаблення влади в регіонах та меншому спротиву з боку Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР).
Ми звикли думати, що Іран — це тільки 93 мільйонів іранців. Водночас вони складають лише 61% від загального населення, у той час як 39% — це різноманітні національні спільноти: курди, азербайджанці, белуджі, а також асирійці та вірмени. Деякі з них, у тому числі, живуть у таких районах країни, де етнічні іранці становлять меншість.
Етнорелігійний розподіл Ірану станом на 2008 рік. Джерело
Водночас іранський уряд переважно складається з представників титульної нації та незначної кількості представників національних спільнот, де азербайджанці, переважно асимільовані, є найбільш представленою групою. Наприклад, ще нещодавно чинний Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї був азербайджанцем.
Формування моноетнічного уряду — це стратегічна дія, метою якої є асиміляція національних спільнот, голос яких не буде представлений на державному рівні. Також щоб зменшити ймовірність повалення режиму, уряд вдається до репресій та утисків національних меншин на офіційному рівні. Вони проявляються у низці прикладів: близько 75% ув'язнених є представниками національних спільнот, разом з тим представники релігійних меншин відстороняються від державної служби і здобуттю вищої освіти.
Зі свого боку, попри репресії, національні спільноти Ірану намагаються зберегти свою ідентичність та жагу до власного самовизначення. Тож варто розглянути ключові національні групи Ірану, їхній стан та лідерів.
Азербайджанці є другим за величиною народом Ірану після іранців. Вони складають від 16% до 24% від загальної чисельності населення країни (14 – 22 млн осіб). У переважній більшості сповідують шиїтську гілку ісламу. Найбільш сконцентровані у північно-західних провінціях Ірану, зокрема, Східний Азербайджан, Західний Азербайджан, Ардебіль і Занджан. Сам народ є глибоко інтегрованим в суспільно-політичне життя Ірану, що водночас свідчить про значний рівень асиміляції, зумовленої державною культурною політикою, обмеженнями щодо мови й проявів ідентичності.
Найтемніший колір (переважна більшість, 75–98% населення): провінції: Східний Азербайджан, Ардебіль, Зенджан та Західний Азербайджан.
Середня інтенсивність кольору (значна частка, близько 50–60%): провінції: Хамадан та Казвін.
Світліші відтінки (помітна меншість, від 10% до 30%): північний схід: Голестан (де компактно проживають іранські туркмени) та Північний Хорасан (хорасанські тюрки). Центр: Тегеран, Кум, Альборз, Марказі
Найблідіший колір на півдні (близько 9-10%): провінція: Фарс. Тут проживає тюркомовний народ кашкайців (переважно кочівники та напівкочівники).
Усі інші провінції Ірану (зокрема центр, південь та схід), де частка курдського населення статистично незначна (менше 1-2%).
Звичайно, в азербайджанських провінціях Ірану також відбуваються протести проти рішень чинного уряду, як і по всьому Ірану. Але скарги загалом збігаються зі скаргами решти країни: невдоволення корупцією, економічною кризою та репресіями. Сепаратистських гасел чи закликів до відокремлення від Ірану не спостерігалося ні під час минулих протестів, які були у 2022-2023 роках, ані під час поточних. Можна вважати, що азербайджанці Ірану є одним із найбільш лояльних народів до поточного режиму.
Частина азербайджанців з Ірану знаходиться в еміграції через свою підтримку Резу Пахлаві, який є наслідним принцом детронізованого Рези Шаха Пахлаві. Серед них Формальним очільником азербайджанців Ірану в екзилі є Лохразб Сасаніфар, який представляється генеральним секретарем “Азербайджанського руху за демократію та цілісність Ірану”.
Також в діаспорі діє ряд сепаратистських та культурно-правоохоронних рухів, зокрема, “Південноазербайджанський національний рух” (ПАНР), головна ціль якого — об'єднання з Азербайджанською Республікою. Наступними є “Азербайджанський національний рух опору” (АНРО), який зосереджений на формуванні азербайджанської ідентичності, та Азербайджанська національна організація опору (АНОО), яка орієнтується на права людини.
Однак це в більшості своїй організації, які діють в еміграції. Якщо казати прямо, то азербайджанців Ірану можна охарактеризувати як більш стриманих у своїх вимогах, оскільки вони не завжди підтримують заклики до відновлення монархії. Бо під час монархії всі національні спільноти Ірану піддавалися значним репресіям та придушенню проявів власної національної ідентичності або ж “неіранічності», як вважав свого часу монарх.
Слід зауважити, що режим аятоли під час ісламської революції в Ірані у 1979 році, обіцяючи широкі права для національних спільнот, отримав від них потужну підтримку, яка слугувала фактором для повалення уряду родини Пахлаві. Хоча режим аятол свого слова не стримав, а обсяги та масштаби репресій та національних утисків на державному рівні проти національних груп залишаються сталими із послабленнями для національних спільнот, що асимілюються.
Треті за величиною, їхня кількість становить 8 – 12 млн осіб (12%-15% від загальної чисельності населення країни). Майже всі курди є мусульманами, більшість з них - суніти-шафіїти. Географічно вони населяють провінції Західний Азербайджан, Курдистан, Керманшах, Ілам, а також частини провінцій Хамадан і Лорестан.
Мапа розселення представників курдського народу в Ірані, станом на 2010 рік. Джерело
Найтемніший колір (переважна більшість, 80–99% населення): провінції: Курдистан,Керманшах, Ілам.
Середня інтенсивність (значна меншість, приблизно 20–40%): провінції: Західний Азербайджан та Північний Хорасан.
Світлі відтінки (невеликі групи, менше 10–15%): провінції: Лурестан, Хамадан.
Сірий/білий колір: усі інші провінції Ірану (зокрема центр, південь та схід), де частка курдського населення статистично незначна (менше 1-2%).
Саме Джина Магса Аміні була однією з представниць цього народу. Її 13 вересня 2022 року затримала ісламська релігійна поліція (поліція моралі) за те, що вона вийшла без хіджабу, що є порушенням закону Вона піддавалася жорстокому побиттю та тортурам, та внаслідок отриманих травм померла. ЇЇ смерть стала символом спротиву чинному консервативному уряду Ірану, який і став каталізатором першої хвилі протестів у 2022–2023 роках під назвою “Woman, Life, Freedom” (Жінка, Життя, Свобода).
Вже цього року під час протестів у лютому 2026 року уряд Хаменеї робив особливий акцент на придушенні повстань у курдських регіонах: так, були арештовані жителі курдських регіонів. КВІР їх катувало, морило голодом та здійснювало політично вмотивовані розправи. Статистично, під час протестів з 2022 року по лютий 2026 року загинуло понад 9 000 учасників протестів. Що, звичайно, слугує залякуючим фактором для курдів Ірану. Однак ці репресії з боку іранського уряду не змінили курс лідерів курдських рухів на власну самоврядність.
Тож на тлі цієї нестабільності, як в Ірані, так і на Близькому Сході, основні іранські курдські партії 22 лютого 2026 року створили Коаліцію політичних сил Іранського Курдистану (КПСІК) з метою “повалити Ісламську Республіку Іран і реалізувати право курдського народу на самовизначення”. Коаліція об'єднує Демократичну партію Іранського Курдистану, Партію вільного життя Курдистану, Партію свободи Курдистану, Організацію Курдистану Хабат та Партію Комала Іранського Курдистану, які з лютого ведуть партизанську війну на південному сході країни.
Згодом, 25 лютого наслідний принц Резе Пахлаві написав публікацію на своїй сторінці в X, де назвав деякі курдські об’єднання “сепаратистськими угрупованнями, які співпрацювали як з Хомейні, так і з Саддамом, висуваючи безпідставні та ганебні претензії щодо територіальної цілісності та національної єдності Ірану”.
Отже, цей коментар змальовує окремі курдські об’єднання як ненадійні та невибагливі у засобах, зводячи їхні цілі до двох — здобуття незалежності від Ірану та відокремлення від загальнодержавної ідентичності. Подібне ставлення може екстраполюватися на решту курдських формувань, кратно паплюжачи їхнє реноме.
Однак, слід зауважити, що президент США Дональд Трамп на початку березня здійснив низку телефонних розмов з лідерами курдських меншин. Результатом чого він запропонував їм широке повітряне прикриття США та іншу підтримку антиурядовим іранським курдам для захоплення частин західного Ірану (умовного іранського Курдистану). Іншими словами Трамп дав “зелене світло” курдам Ірану, задля створення Курдистану під американською парасолькою. Разом з цим, Трамп попрохав у іракських курдів посприяти діям курдів по той бік кордону, задля забезпечення стабільної логістики.
Врешті, виходить парадоксально ситуація. Де на одній шальці стоїть наслідний принц Резе Пахлаві, який закликає національні групи Ірану боротися єдиним фронтом проти чинного уряду. На іншій шальці, стоїть Дональд Трамп, який напроти закликає курдів Ірану та Іраку до жвавіших дій проти режиму аятолів, обіцяючи курдам суверенітет.
Чому ж так вийшло ? - Президент США спирається в першу чергу не на ідеї легітимних очільника урядів, ані тим паче на заяви очільника уряду в екзилі, а на свої зовнішньополітичні інтереси. Ці інтереси проявляються у створенні лояльного до США Курдистану, який знаходиться у самому серці Близького Сходу. Що сприятиме відкриттю нового форпосту прямого американського впливу на весь регіон.
Загалом курдські формування широко вважаються найбільш організованими представниками роздробленої іранської опозиції. Яка може нараховувати декілька тисяч навчених бійців. Їхня участь у карколомних процесах Ірану матиме значні наслідки для Тегерану, які можуть вилитися у війну за незалежність Курдистану. Це припущення обґрунтовується однією передумовою – об’єднанням курдських партій, які вперше за 16 років, попри різні вектори діяльності, об’єдналися заради реалізації своєї мети в умовах піку внутрішньої нестабільності Ірану. Це в свою чергу, на тлі скрутного безпекового становища Ірану, може призвести до подальшого часткового втягнення Іраку в конфлікт через курдські військові формування.
Шостим за величиною народ Ірану за кількістю населення є белуджі.
Відсоткова частка яких становить приблизно 5% від загальної чисельності населення країни, що становить приблизно 5 млн чоловік. Майже всі белуджі є мусульманами, більшість з них — суніти-салафіти. Географічно вони населяють провінцію Сістан-Белуджистан, вздовж східного кордону Ірану з Пакистаном.
В Ірані сепаратистські дії белуджських формувань не набули такого широкого розмаху. Але з 2012 року вони посилилися і стали більш проактивними, причому більшість сунітів-белуджів виявляє більшу салафістську та антишиїтську ідеологію у своїй боротьбі проти шиїтсько-ісламістського іранського уряду.
Мапа розселення балуджськомовного населення в Ірані, станом на 2010 рік. Джерело
Найтемніший колір (переважна більшість, близько 60–80% населення): провінції: Сістан і Белуджистан.
Середня інтенсивність (значна меншість, приблизно 10–30%): провінції: Керман та Хормозган.
Світлі відтінки (невеликі групи, менше 5–10%): провінції: Південний Хорасан, Голестан.
Сірий/білий колір: усі інші провінції Ірану (зокрема центр, захід та північ), де частка балуджського населення статистично незначна (менше 1-2%).
Вже на початку січня 2026 року Народна партія Белуджистану (НПБ) закликала жителів Сістану та Белуджистану приєднатися до загальнонаціональних протестів та страйків, закликаючи до скоординованих дій з демонстрантами по всій країні. Громади белуджів живуть також у Пакистані, в якому 70-80% від усіх белуджів. Однак в обох державах вони залишаються однією з найбільш пригноблених та бідних громад у регіоні, часто стикаючись з виключенням та знищенням ідентичності з боку своїх урядів. Наслідком цього слугували тривалі сепаратистські повстання, засновані на белуджському націоналізмі та жазі до самовизначення. Одним таких із проявів белуджського антиурядового руху стала заява 2 березня народної партії Белуджистану:
“Крик іранського народу – це крик проти корупції, проти бідності та проти тоталітарного деспотизму. Сміливі молоді чоловіки та жінки були розстріляні за “свободу”. Курдські та белудзькі кульбари (транскордонні носії) та перевізники палива віддали свої життя за хліб. Робітники та наймані працівники по всьому Ірану отримали тюремні вироки замість засобів до існування. Відповідальні еліти загинули під тортурами.” У цьому уривку із заяви можна чітко прослідкувати прямий заклик до дій проти чинного уряду. Обґрунтований прикладом вбитих транскордонних перевізників. Однак зазначивши також курдів, НПБ формально вказує на те, що вони не одні у цій боротьбі та мають потенційних союзників, які перебувають у спільному контексті.
Також варто згадати Абдолхаміда Ісмаїлзахі — буледжа та духовного лідера сунітського мусульманського населення Ірану, який користується підтримкою переважної більшості белуджського населення Ірану і якого шанують як свого молаві (духовний лідер сунітів). Його крайня заява була 20 лютого 2026 року під час виступу на п'ятничній молитві в Захедані. Де він згадав про “важкі наслідки війни для народів” і заявив, що “ніхто не повинен бажати війни чи конфронтації з ворогом”. Він також сказав, що запобігання спалаху війни залежать від чиновників, які повинні діяти розсудливо, щоб запобігти їй. Можна вважати його обережним у формулюваннях , але рішучим у закликах лідера, який в теорії зможе очолити белуджів Ірану.
Сьомий за величиною народ Ірану за кількістю населення. Відсоткова частка яких становить приблизно 4.5% від загальної чисельності населення країни, що становить приблизно 4 млн чоловік. Майже всі араби є мусульманами, більшість з них — суніти, хоча відчутна частина є шиїтами. Географічно вони населяють провінції Хузестан, відомі як “араби-ахвазі” або просто ахвазі які здебільшого є шиїтами. Здебільшого вони потерпають від великих економічних труднощів, а також від придушення їхньої мови. Суніти ж здебільшого живуть південніше поблизу Бандар-Аббаса. На півдні групи ахвазі діють вздовж Перської затоки в багатій на нафту провінції Хузестан і постійно з різною інтенсивністю повставали проти іранського гніту.
Мапа розселення арабського (арабів-ахвазі) населення в Ірані, станом на 2010 рік. Джерело
Найтемніший колір (найбільша концентрація, 33.6% населення): провінції: Хузестан.
Середня інтенсивність (помітна присутність, 4.1–4.3%): провінції: Бушир та Хормозган.
Світлі відтінки (невеликі групи, від 0.1% до 2.5%): провінції: Кум, Ісфахан, Фарс, Хорасан-Резаві, Лурестан та інші.
Сірий/білий колір: усі інші провінції Ірану (зокрема північний захід, північ та схід), де частка арабського населення статистично незначна (відсутня або становить менше 0.1%).
Одним із повстань, хоча й не фізичних, а юридичних, мало місце 9 лютого 2026 у Лондоні. В якому арабо-ахвазійські групи об'єдналися перед сучасними викликами під час перехідної стадії в Ірані. Це п'ять організацій ахвазі, які оголошують про створення Координаційної ради організацій Ахвазі (КРОА) на тлі ескалації внутрішньої кризи, з якою стикається Тегеран. Нова загальна структура має на меті об'єднати розрізнені політичні структури в одну централізовану структуру
До складу координаційної ради входять: Демократичний фронт Ахвазі, Народний демократичний фронт Ахвазі, Арабський фронт визволення Аль-Ахваза. Партія демократичної солідарності Аль-Ахваз, Патріотичний арабо-демократичний рух в Аль-Ахвазі. Цей союз являє собою першу за багато років єдину злагоджену систему на такому високому рівні.
Метою ради є створення спільного центру політичного прийняття рішень з критично важливих питань, зокрема щодо майбутнього арабів-ахвазі в будь-якому потенційному перехідному процесі всередині Ірану. Тобто рада розглядає численні сценарії розвитку подій. Зокрема, 28 лютого КРОА зробила велику заяву стосовно поточної ситуації в Ірані. З якого можна навести влучний уривок:
“Організація звертається з терміновим закликом до міжнародної спільноти, гуманітарних організацій, Сполучених Штатів Америки, арабських країн та всіх сторін, зацікавлених у підтримці міжнародної та регіональної безпеки та стабільності, взяти на себе правові та гуманітарні обов'язки щодо захисту арабського народу Ахвазі та всіх інших неперсидських народів, а також чинити тиск, щоб припинити порушення, скоєні іранською владою, та покласти край політиці, яка загрожує стабільності регіону та світу”
В цій заяві ми можемо прослідкувати вже чіткий патерн, подібний до заяв белуджі щодо гноблення та утисків усіх представників неперського населення. В ній помітна демонстрація солідарності та спільної боротьби проти іранського гніту разом з іншими народами Ірану. Разом, з цим є чіткий заклик до міжнародних гравців, в першу чергу США, щодо сприяння діям ахвазі в регіоні. Натомість арабів-ахвазі закликають до умовного тиску та чинення спротиву, що може бути сприйняття широко та багатозначно. Зокрема, як посил між рядків до сепаратизму та встановлення власної адміністрації на цих землях.
Слід зауважити, що національні спільноти Ірану також використовувалися як консолідуючий фактор, а не як загроза. Одним із таких прикладів можна навести звернення наслідного принцу Ірану Резе Пахлаві, яке записане 27 лютого разом із 12 лідерами Іранського Народного Конгресу (ІНК). ІНК об'єднує численні етнічні та культурні меншини, зобов'язавшись підтримувати їх у Ірані за правління наслідного принца, який би захищав права всіх громадян в рамках єдиної країни. Історія цього конгресу бере початок із заснування у жовтні 2025 року. Попередньо об'єдналися дев'ять організацій національних спільнот – “Азербайджанський рух за демократію та цілісність Ірану”, “Клан Бахтіарі – плем'я Хафтленг”, “Фронт стабільності Балуджів”, “Велике плем'я Наруей”, “Плем'я Хафаджа”, “Фронт послідовників кашкая Хосрова Хана”, “Національний рух Північного Хорасану”, “Рух Табарестан Ірану” та “Національний рух Ярсан” — які представляють майже кожну іранську національну спільноту. Слід зазначити, що цей конгрес дуже тісно співпрацює із можливим очільником Ірану Резою Пахлаві. Вони одностайно підтримують принципи збереження територіальної цілісності Ірану, а також визнання законних культурних, мовних, економічних і соціальних прав етнічних груп у межах країни.
Тобто можна вважати, що новий можливий політичний режим в Ірані на чолі із Резою Пехлеві буде зберігати традиції попередніх урядів Ірану по відношенню до національних спільнот. Однак, можливо із відсутністю комплексної політики з асиміляції спільнот та обмеженням їх прав, за умови відсутності дезінтеграційних рухів. Це було характерним як для попередніх урядів аятол, так і монархії родини Пахлаві, які займалися систематичними утисками рухів та прав національних спільнот з різною інтенсивністю.
Загалом, можна зробити висновок, що саме національні групи можуть відігравати ключову роль у сучасних революційних процесах в Ірані. Курдів, белуджів, арабів об'єднує проти чинного уряду ряд факторів. Це — утиски національних мов та сповідування традицій меншин. Також впливають у і соціально-економічні фактори: життя у слаборозвинених районах, не маючи доступу до належної освіти та охороні здоров'я. Через таке нерівне ставлення до більшості етнічних груп та меншин, заворушення національних груп стало більш поширеним явищем в Ірані. Хоча, слід зауважити, що до азербайджанців застосовується менший спектр обмежень, але вони також потерпають від обмеження в рідній мові та традиціях.
Всі ці національні групи виступають як окремі суб’єкти на іранській шахівниці, водночас залишаючись її об’єктами. Іншими словами, більшість з них діє як незалежні рухи, не координуючись та не об'єднуючись один з одним, але використовується як аргумент під час гучних заяв лідерів зацікавлених держав. Водночас, ця розрізненість ускладнює можливість кожній з груп досягнути поставлених цілей по базовій причині — меншій силі та точковому характеру повстань.
В умовах політичної невизначеності деякі з цих рухів пожвавлюють власну діяльність як в діаспорі, так і всередині країни задля здобуття ширшої автономії, в деяких випадках навіть незалежності. Дії, які, своєю чергою, культивують та провокують численні конфлікти, як із чинним урядом Ірану, так і з можливим урядом наслідного принца Ірану Резе Пахлаві. Який розглядає їх як невід’ємну частину іранської національної держави, іншими словами, обіцяючи права для громад, але виключно у складі Ірану.
За умови продовження зовнішньополітичної інтервенції США та Ізраїлю, разом із протестами, антиурядовими демонстраціями та переходом на нову фазу діяльності радикально налаштованих об'єднаних курдських та белуджських формувань можливий сценарій повалення уряду аятол та повернення до перехідного уряду. За сприяння США буде значна можливість передачі влади монархічному режиму родини Пахлаві. Якому постане завдання із зірочкою, по об’єднанню національно розпорошеної країни, в першу чергу це стосуватиметься курдів, переважно представлених Коаліцією політичних сил Іранського Курдистану. Адже існує ймовірність, що цей регіон за підтримки США намагатиметься розширити свою автономію, або навіть перейти до державотворчих процесів.
Вам може бути цікаво
