Китайсько-японська дипломатична суперечка навколо Тайваню

Фото: Getty Images

Розвиток подій

7 листопада 2025 року японська прем’єр-міністерка Санае Такаїчі заявила, що у випадку застосування Китаєм збройних сил проти Тайваню створить ситуацію, яка загрожуватиме існуванню Японії, що дозволить військовим силам країни втрутитися відповідно до своїх законів про безпеку. Така підтримка Китайської Республіки Японією зумовлена стратегічним розташуванням острова. Повз Тайвань проходить критична частка японської торгівлі та енергопостачання. Також незалежний острів обмежує зовнішнє переміщення військово-морських сил КНР і дозволяє Японії разом зі своїми партнерами контролювати діяльність у Східнокитайському та Південнокитайському морях. Це забезпечує Японії глибоку оборону та додаткову безпеку вздовж її морського периметра.

 Мапа розташування морських маршрутів. Джерело

Утім, слова Такаїчі викликали обурення Китаю. У відповідь китайський генеральний консул опублікував погрозливий коментар , що «брудну голову, яка стирчить, треба відрубати», а МЗС КНР висловило рішучий протест, звинувативши Японію у втручанні у внутрішні справи. Заяви обох сторін ознаменували початок однієї з найбільших криз у китайсько-японських відносинах за останній час.

Китай негайно пішов на ескалацію кризи: дипломатичні представництва КНР в Японії закликали своїх громадян утриматися від поїздок до країни, а імпорт морепродуктів з Японії було призупинено. Також 18 листопада 2025 року на щорічних дебатах Генеральної Асамблеї ООН щодо реформи Ради Безпеки постійний представник Китаю Фу Цун заявив, що Японія «абсолютно не має права» претендувати на постійне місце в Раді Безпеки.

Натомість Японія не поступається. Санае Такаїчі не відмовилася від своєї заяви, однак у майбутньому пообіцяла бути обережнішою у висловлюваннях у питанні Тайваню. Головний секретар Кабінету Міністрів намагався пояснити на прес-конференції 11 листопада, що заява Такаїчі виражає офіційну позицію Токіо, водночас наголосивши на відданості мирному врегулюванню конфлікту та взаємовигідній співпраці обох країн. Міністр оборони Японії невдовзі заявив, що країна планує розмістити ракети на своєму найближчому до Тайваню острові Йонагуні до 2031 року. Також Японія почала видобуток рідкісноземельних мінералів на морському дні, щоб зменшити залежність від Китаю.

Настільки бурхлива реакція Пекіна на дещо нетипову заяву, яка однак по суті не містила нічого принципово нового щодо багаторічної позиції Японії, дає підстави припускати, що Китай міг свідомо скористатися цим інцидентом у власних стратегічних цілях. Слова Такаїчі ніяким чином не ознаменували зміну багаторічної позиції Японії щодо статусу Тайваню, яка включає дотримання принципу “Єдиного Китаю” й водночас зацікавленість у забезпеченні стабільності в Тайванській протоці. Загострення відносин з Японією могло слугувати для Пекіна інструментом виправдання подальших агресивних дій у західній частині Тихого океану з метою забезпечення контролю над ключовими морськими шляхами, посилення тиску на Тайвань та відпрацювання військових маневрів для можливого вторгнення на острів. Крім того, ця суперечка демонструє певну розбіжність між позиціями Токіо та Вашингтона. Американська адміністрація фактично дистанціювалася від цього конфлікту, публічно не підтримавши і не критикуючи Такаїчі. У березні 2026 року американська розвідка оцінила її заяви як «значний зсув для чинного прем'єра Японії».

Своєю реакцією Китай також надсилає застережливі сигнали іншим регіональним гравцям. Фактично, йдеться про прагнення Китаю переглянути існуючий баланс сил у регіоні на свою користь, чим країна займається вже досить давно.

“Привід” та “причина”

Подібні кризи в китайсько-японських відносинах вже траплялися раніше, і зазвичай це призводило до активізації провокацій на морі біля берегів Тайваню та спірних островів в Тихому океані.

У 2010 році, коли китайський рибальський човен врізався у два судна японської берегової охорони поблизу спірних островів Сенкаку, відносини між державами погіршилися. Затримання Японією капітана цього човна спричинило бурну реакцію Пекіна. Тоді Китай тимчасово обмежив експорт рідкоземельних металів до Японії та тимчасово посилив діяльність морських правоохоронних органів навколо островів. Схожа ситуація відбулася у 2012 році навколо островів Сенкаку, коли уряд Японії офіційно викупив три острови у приватного власника, щоб запобігти їх придбанню націоналістами, а саме тодішнім губернатором Токіо Сінтаро Ісіхарою. Він виступив із ініціативою зібрати кошти від громадян і викупити острови, щоб посилити контроль Японії над ними та зайняти більш жорстку позицію щодо Китаю. Однак це рішення все одно викликало різку реакцію з боку Китаю, який вважає ці острови своїми (називає їх Дяоюйдао). Це  призвело до масових антияпонських протестів, дипломатичного загострення та активізації китайських патрулів у спірних водах. Відбувся сплеск проникнення китайських кораблів берегової охорони в територіальні води островів. В грудні 2012 року китайський морський патрульний літак Y-12 вперше увійшов у повітряний простір Японії над Сенкаку, а військові кораблі НВАК вперше пройшли через прилеглу зону Японії неподалік від острова Йонагуні, що знаходиться на відстані 110 км на схід від Тайваню.Місцезнаходження островів Йонагуні на карті. Джерело

Характерно, що якраз після 2012 року китайські судна набагато частіше були зафіксовані в територіальних водах островів Сенкаку. Хоча сторонам вдавалося врегульовувати ці суперечки, кожен подібний інцидент залишав відносини в більш напруженому стані, ніж до нього, а китайські військові маневри у регіоні поступово ставали дедалі регулярнішими. Вже у 2015 році Китай направив своє перше озброєне судно берегової охорони в територіальні води островів Сенкаку, а китайські розвідувальні та військові літаки неодноразово пролітали в зоні японського повітряного простору.

Зважаючи на досвід минулих криз, можна припустити, що нова криза у двосторонніх відносинах могла слугувати приводом для Китаю посилити тиск навколо Тайваню. 4 грудня 2025 року Китай розгорнув понад 100 бойових кораблів у морях Східної Азії. Подібна кількість перевищує масштаби попередніх подібних операцій, що можна сприймати як відповідь на дипломатичну кризу з Японією. Наприклад, у кінці 2024 року Китай розгорнув близько 90 морських суден.

6 грудня китайські винищувачі здійснили небезпечну провокацію, двічі націливши бойові радари на японські військові літаки. Наведення радару є одним із найбільш загрозливих маневрів, які може здійснити військовий літак. Адже це сигналізує про потенційну атаку, змушуючи інший літак ухилятися. Подібні інциденти можуть призвести до неконтрольованої ескалації через неправильну оцінку ситуації та швидкість дії систем оборони. Такі дії Китаю теоретично могли б призвести до втрат у військовій техніці або навіть до людських втрат. Пекін демонструє готовність до ескалації, а не до примирення.

У грудні минулого року Китай провів масштабні військові навчання навколо Тайваню, які проходили дуже близько до берегів Тайваню, а деякі навіть увійшли в прилеглу зону —  морську смугу, що простягається до 24 морських миль (приблизно 44 км) від узбережжя, де держава ще не має повного суверенітету, як у територіальних водах, але вже може контролювати питання безпеки, митниці та міграції. Ці навчання були спрямовані на імітування блокади та перешкоджання іноземної допомоги острову, що створило враження посилення тиску. А скоординоване скупчення китайських рибальських човнів у Східнокитайському морі в грудні 2025 — січні 2026 року показало, що КНР у разі конфлікту зможе використати навіть комерційні судна.

Все ж заява Такаїчі не є достатньою умовою для пояснення китайських провокацій у водах навколо Тайваню. Пекін має довгострокову та сталу динаміку ескалації в регіоні, на яку не можуть суттєво вплинути заяви японських політиків. Водночас є підстави вважати, що КНР використала необережне формулювання японської прем'єрки як зручний привід для публічного виправдання своїх військових маневрів як для внутрішньої аудиторії, так і на міжнародній арені, позиціонуючи власні дії як вимушену відповідь на загрозу реваншистського мілітаризму з боку Японії.

Дії Китаю виглядають як демонстрація готовності до силових сценаріїв, а також психологічний тиск та залякування інших регіональних гравців. Для США ж це сигнал, що Пекін не поступиться щодо прагнення включити до свого складу Тайвань і не збирається поступатися попри будь-яку зовнішню підтримку цього острова. Водночас для союзників США та інших країн регіону, таких як Філіппіни, Австралія, держави Південно-Східної Азії — це нагадування про те, що публічна підтримка Тайваню карається погіршенням відносин з Китаєм. Якщо Японія має достатньо розвинену економіку, щоб пережити китайські обмеження, бідніші держави регіону не можуть собі дозволити подібної конфронтації з їхнім найбільшим торговельним партнером та в багатьох випадках основним джерелом інвестицій.

Демонстративно обережна реакція США

Цей конфлікт також став випробуванням для японо-американських відносин. Японія розчарувалася відсутністю більшої публічної підтримки в цій суперечці з боку адміністрації Трампа. Хоча відносини між Токіо та Вашингтоном залишаються міцними, Пекін може використати це непорозуміння, продовжуючи тиск на Японію, щоб послабити японо-американську взаємодію. Адже чим довше триває криза, тим більш явною стає недостатня реакція США.

Невдовзі після дипломатичного інциденту з’явилися повідомлення, що Трамп порадив Такаїчі не провокувати Китай. Хоча Японія спростувала правдивість цього факту, сама поява цієї новини в публічному просторі змушує засумніватися в узгодженості позицій США та Японії по відношенню до китайських ескалаційних дій. Можна також припустити, що хтось нав намір “винести” в публічний простір враження, що Трамп не підтримує поведінку свого азійського союзника. Крім того, Японія відкинула оцінку американської розвідки про те, що заяви Такаїчі щодо Тайваню є “значною зміною”. Це свідчить про неготовність США публічно підтримувати японську позицію у цій ситуації.

Ця суперечка також вплине на порядок денний зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна в Пекіні 14-15 травня. Відсутність реакції з боку США може бути пояснена бажанням адміністрації Білого Дому не дратувати Пекін напередодні саміту й продемонструвати свої “добрі наміри” в надії укласти китайсько-американську торговельну угоду. Китай тисне на американську адміністрацію, і цей тиск працює. Деякі члени адміністрації через побоювання реакції китайського лідера затримували передачу великого пакету озброєння для Тайваню. Зрештою це призвело до того, що адміністрація Трампа призупинила оголошення пакету угод про продаж зброї Тайваню на більш ніж 10 мільярдів доларів, який уже був ухвалений в Конгресі, щоб не засмутити лідера Китаю Сі Цзіньпіна напередодні запланованого візиту американського президента до Пекіна.

Жорстка реакція китайського керівництва на заяву Такаїчі додатково показала, що для КНР питання Тайваню є принциповим, і це безумовно помітили в США. Є підстави очікувати, що в ході переговорів зі Штатами Китай намагатиметься добитися поступок щодо статусу Тайваню як умови подальшого діалогу. Чи буде адміністрація Трампа готова до таких поступок заради ширшої угоди — питання, відповідь на яке поки залишається відкритою і яке безпосередньо зачіпає інтереси Японії.

Висновки

З великою вірогідністю китайсько-японські відносини нормалізуються, однак терміни можуть затягнутися. Після кризи 2012 року сторонам знадобилося понад 2 роки, щоб нормалізувати стосунки на полях саміту АТЕС у 2014 році. Однак на відміну від криз 2010 і 2012 років, нинішня суперечка зумовлена не окремими інцидентами, а загальним незадоволенням Китаю курсом уряду Такаїчі, зокрема у сфері оборони. Потепління можливе на міжнародних майданчиках — зокрема, на саміті АТЕС у листопаді 2026 року в Китаї, де очікується присутність обох сторін. Однак, враховуючи відсутність на даний момент тенденції до послаблення напруженості, шанси на порозуміння між державами найближчим часом є досить низькими.

Крім того, можна спостерігати тактичну розбіжність у публічній поведінці Токіо та Вашингтона. Японія поводиться більш наполегливо і жорстко, тоді як США, схоже, намагаються зайвий раз не провокувати Пекін, щоб зберегти дипломатичне поле для маневру. Підстав стверджувати про американсько-японський розкол немає, про що говорить недавня успішна зустріч Трампа та Такаїчі, яка проходила у дусі партнерства та співробітництва. Однак криза у китайсько-японських відносинах підсвітила певну неузгодженість публічних позицій США та Японії щодо дій у разі ескалації навколо Тайваню. Різна позиція щодо провокацій навколо острова може ускладнити координацію військових, політичних та економічних заходів, що, своєю чергою, знижує їхню ефективність. США та Японія мали б краще узгодити свої публічні позиції щодо захисту Тайваню в разі ескалації, щоб не підривати довіру одне до одного та не заохочувати Китай до перевірки на міцність японсько-американського альянсу.