Суспільно-історичні основи й стан політичного пацифізму в Німеччині

Фото: Matthias Schrader/AP Photo/picture alliance

Оборонна політика й проблематика

Оборонний курс «переломного моменту» (Zeitenwende),  проголошений канцлером Шольцем у 2022 році, означив переосмислення ролі Німеччини в європейській і трансатлантичній безпеці. Міністр оборони Пісторіус у жовтні 2023 року стверджував, що Німеччина має стати основою оборони Європи. Курс, який відтоді впроваджується, передбачає модернізацію Бундесверу та значне збільшення оборонних витрат.

Паралельним явищем стало зростання підтримки опозиційних політичних сил, зокрема праворадикальної Альтернативи для Німеччини (Alternative für Deutschland). На виборах до Бундестагу 2025 року партія здобула 20,8% підтримки, проти 10,3% отриманих партією на виборах 2021 року. Зросла підтримка і Лівих (Die Linke), що отримала 8,8% підтримки проти 4,9% в 2021 році. AfD висуває ряд претензій до поточного оборонного курсу держави: критикує вплив санкцій на економіку Німеччини, виступає проти військової допомоги Україні та за негайні переговори з Росією. Схожі позиції, попри ідеологічну протилежність, формулюють і Ліві: просувають переговори й припинення поставок озброєння, – однак із антимілітаристських позицій. Відтак AfD та Die Linke формують контрпозиції до урядового курсу щодо оборони. Така опозиція в питаннях зовнішньої політики спирається на частину німецького суспільства, яка поділяє скепсис і прагматизм щодо мілітаризації – це питання буде розглянуто далі. Традиційний німецький пацифізм, формований після Другої світової війни, стає ресурсом політичної мобілізації виборців.

Аналіз цього явища є необхідним, щоби сприяти ефективнішій комунікації України з німецьким суспільством. Отже, німецький пацифізм варто розглядати як вкорінений суспільно-культурний феномен.

Німецький пацифізм – походження

Наприкінці квітня 2022 року 28 німецьких діячів культури опублікували відкритий лист до канцлера Шольца, закликавши того не постачати Україні важке озброєння і сприяти досягненню припинення вогню. Підписанти апелювали до ризику ескалації, за якої Німеччина стала б стороною війни, а також до «історичної відповідальності». З огляду на це, йдеться в листі, канцлеру слід відмовитися від постачання озброєння.

Подібне звернення з’явилося в лютому 2023 року, його початково підтримали 69 представників культури, політики й мистецтва. «Маніфест за мир», як зветься цей меседж, апелював до досвіду Карибської кризи 1962 року й закликав не допустити ядерної війни. Підписанти просували негайне припинення вогню в Україні, а також переговори, «щоб нарешті припинити смерті». На берлінському мітингу, що слідував маніфесту, зібралося 13 000 людей проти 10 000 демонстрантів, що брали участь в проукраїнських акціях за день до того.

Такі процеси свідчать про існування стійкої антивоєнної позиції, побудованої навколо конкретного уявлення про місце Німеччини в європейській системі безпеки. У протистоянні з урядовим курсом прибічники пацифізму апелюють до «історичної відповідальності» та уявлень про недопущення вступу Німеччини у війну. Визначаючою тут є пам’ять німців про Другу світову війну. Досвід хибної справи та злочину сформував свідомість каяття та відповідальності – таку публічну культуру аналізував доктор Стефан Шольц у червні 2022 року. Пам’ять про поразку, Голокост і агресивну війну вилилася в традиційну критику мілітаризму. Це створило відповідну фікс-ідею, що розповсюдилася в німецькому суспільстві – «ніколи знову».

Особливості такої позиції зумовили вразливість антивоєнного руху до зовнішнього впливу, зокрема й російського. Бажання уникнути нових воєн сприяло політиці зближення зі Сходом: СРСР та, пізніше, рф. Антивоєнна риторика виявилася відкритою до «розуміння російських інтересів». Моральні аргументи щодо заперечення війни та недопущення ескалації виявилися суміжними з російською інформаційною стратегією, як-от у випадку ствердження необхідності негайних перемовин для завершення російсько-української війни, або ж щодо «контрпродуктивності» постачання озброєння Україні для досягнення миру – таку позицію висловила організація DFG-VK, що її згадаємо пізніше. Тож політична традиція пацифізму стала, фактично, простором можливостей для просування проросійських меседжів у Німеччині, або ж і російської агентури. Примітними тут є підозри в шпигунстві на користь кремля, висловлені в Бундестазі у листопаді 2025 року згаданій AfD, де коаліційні сили: ХДС/ХСС та СДПН, – заявили про «зв’язки» праворадикальної партії з посольством росії.

Становище й вплив пацифістських позицій сьогодні

Однак сьогоднішня ситуація відрізняється від історично усталеної. «Zeitenwende у німецькій оборонній політиці вже давно закріпився у свідомості більшості громадян», – стверджує доктор Тімо Граф у звіті «Німеччина в ролі військового лідера? Безпекова та оборонна політика в громадській думці ФРН 2025 року» Центру військової історії та соціальних наук Бундесверу (ZMSBw). Згідно зі звітом, проактивний урядовий курс щодо оборони в Німеччині отримав підтримку населення та став відповіддю на шок щодо діючої війни в Європі.

У 2013 році 16% підтримували збільшення чисельності Бундесверу, 15% – збільшення оборонних витрат відповідно. З настанням війни в Україні у 2014 році та переходом її в повномасштабну фазу в 2022 році, відбулися значні скачки підтримки цих позицій. На 2025 рік схвалення збільшення чисельності армії досягло 65%, а збільшення оборонних видатків сягнуло 64% підтримки. Прикметним є  рівень сприйняття Росії як прямої військової загрози, що досяг 67% у 2025 році. «Ніколи ще бажання мати сильний Бундесвер не було в суспільстві настільки великим», – пише доктор Граф у документі.

Такі значення свідчать про трансформацію пацифізму в Німеччині, де критика мілітаризації не знаходить раніше утвердженої підтримки більшості. Окрім того, ізраїльсько-американські удари по Ірану, що розпочалися наприкінці зими 2026 року, оприявнили розбіжності у таборі акторів, що поділяють або/та інструменталізують антивоєнні тези.

«Якщо праві патріоти звучать і висловлюються так само, як Анналена Бербок [колишня глава МЗС та співголова партії Зелених (Bündnis 90/Die Grünen)], то є велика ймовірність, що вони взагалі не є правими патріотами!», – писав депутат від АфД  Райнер Крафт, критикуючи м’яку позицію керівництва партії щодо ударів по Ірану. Співголови АфД — Аліс Вайдель та Тіно Хрупалла — раніше опублікували спільну заяву, що закликала «всі сторони конфлікту до прояву абсолютної стриманості». Незгоду з лідерами партії через надто м’яку позицію щодо дій США та Ізраїлю висловили й кілька інших депутатів від АфД. Так постають дві позиції в «Альтернативі»: ізоляціоністська, зосереджена на шкоді ескалації для Німеччини, а також умовно пропацифістська, що налаштована на різку критику агресивної війни.

Водночас Ліві у Бундестазі однозначно засудили атаки, апелюючи до міжнародного права та загрози масштабної ескалації війни на Близькому Сході. Зокрема, лідер парламентської групи Пельманн критикував ескалацію конфлікту через ризики для цивільного населення. Ця консолідована позиція Лівих загалом відповідає тезам, що проголошує традиційна радикально-пацифістська сила – Німецьке товариство миру – Об’єднання противників військової служби (DFG-VK). Організація, прагнучи припинення вогню, апелює до гуманітарних наслідків війни, у тому числі до людських жертв.

Ці партії – не єдині дієвці, що залучають критику мілітаризму до своєї риторики, однак на їх прикладі ми бачимо відмінності в поглядах на пацифізм. У суспільному діалозі традиційні пацифістські уявлення цілком відповідають лівим політичним наративам, однак ця синергія зникає у взаємодії з правою АфД. Вона й сама зазнає внутрішнього розколу. Це резонує зі зростанням показників підтримки промілітарних кроків та підкріплює тезу про кризу єдності серед прибічників пацифістських позицій у Німеччині.

Пацифістські наративи в дії

Така оптика дозволяє глибше аналізувати певні проблемні питання, що постали в німецькому суспільстві та є важливими для України.

«Якщо солдати будуть розгорнуті між воюючими сторонами [в Україні], їх має надати нейтральна сторона, уповноважена Організацією Об’єднаних Націй», – йдеться в заяві DFG-VK щодо розгортання Збройних Сил Німеччини в Україні. Таку ж позицію висловили Ліві у парламенті, а співголова АфД Вайдель розкритикувала канцлера Мерца: «Яструби в ХДС нетерпеливо чекають, щоб знову відправити німецьких солдатів до іноземних зон бойових дій». Депутат від СДПН Ральф Штегнер тоді ж заявив, що розгортання німецьких військових сил в Україні є складним «з історичних причин». У квітні 2025 року законодавець був у складі групи політиків, що зустрілася з довіреними лицями путіна в Баку.

Німецький пацифізм також підживлює дискусію щодо українських біженців, де основним політичним адвокатом продовження надання захисту є Ліві. «Нікого не можна примушувати йти на війну та бути вбитим чи вбивати інших», – йдеться в заяві партії від липня 2024 року, що прямо відсилає до проблематики повернення українських чоловіків. У пізнішій дискусії про зменшення фінансування для українських біженців, що прибули після 1 квітня 2025 року, Ліві також критикували відповідні рішення коаліції, апелюючи до права усіх людей в Німеччині на соціально-культурний мінімальний рівень життя, визнаний Федеральним конституційним судом.

Відтак пацифістські уявлення, попри прагматизацію суспільних уявлень щодо зовнішньої політики, зберігають певну роль у німецькій політиці. Вони не відображають державного курсу, але допомагають опозиції обґрунтувати власні політичні меседжі. Пацифістський рух, однак, утрачає монолітну структуру й радше слугує політичній риториці, аніж відображає самоціль опозиційних сил сприяти миру. Ідейний розкол, що постав серед акторів руху, дискредитує їх та сам пацифізм у Німеччині, що поступається в підтримці раціональним уявленням, висвітленим у звіті Центру військової історії та соціальних наук Бундесверу.

Подальші сценарії

Традиція пам’яті, сформована після Другої світової війни, продовжує впливати на політичну культуру Німеччини, однак російсько-українська війна сприяла переоцінці ролі військових спроможності з боку суспільства. Безпекова криза спонукала до трансформації пацифістських наративів та утвердження їх розбіжностей серед різних суспільних акторів.

Подальший розвиток таких уявлень розгортатиметься навколо кількох імовірних сценаріїв. Один із них – зростання підтримки пацифізму через економічне виснаження та потенційний суспільний шок у разі ескалації конфліктів, що до них причетна Німеччина. Це означало б збереження інструменталізації пацифістських наративів з боку опозиційних сил і традиційних акторів руху. Такий уклад, імовірно, передбачатиме посилення публічної конфронтації радикальних антивоєнних позицій із прагматичними, що їх дотримується поточна влада Німеччини в рамках оборонного курсу Zeitenwende.

Інший сценарій передбачає подальше трансформування пацифістської традиції на користь прагматичних уявлень щодо зовнішньої політики та мілітаризації. Тому сприятиме зростанню рівня сприйняття росії як загрози. Пацифістські наративи зберігатимуться в публічному просторі, однак їхній вплив ставатиме меншим і відображатиме інтереси обмеженої частини німецького суспільства.

Таким чином, майбутнє пацифістських уявлень визначатиметься динамікою безпекових викликів, що формуватимуть і колективні уявлення про оборонну політику. Ті, у свою чергу, регулюватимуться ходом та ескалацією російсько-української війни, економічними наслідками та станом загальноєвропейської і трансатлантичної безпеки.