Ядерна парасолька над Німеччиною: одна ідея, дві позиції

Фото: Getty Images

Звідки виникла ідея створення ядерної парасольки?

13-15 лютого пройшла Мюнхенська конференція, присвячена новому світопорядку та безпеці. Серед запрошених лідерів західного світу були Емманюель Макрон, Урсула фон дер Ляйн, Марко Рубіо, Володимир Зеленський, Кая Каллас та Марк Рютте, а відкривав її канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Мюнхенська конференція й без того привертає багато уваги через свій формат (це найбільша у світі конференція з безпеки, яка складається з найвпливовіших спікерів і якій налічується вже 60 років), і цьогоріч не стало виключенням. Була піднята одна з найполемічніших безпекових тем - ядерна парасолька та перемовини про її утворення.

Ядерна парасолька — це безпекова концепція та форма гарантій, за якої держава, що володіє ядерною зброєю, зобов'язується захищати союзну або дружню країну, яка не має власної ядерної зброї, від ядерного нападу або масштабної агресії.

Мова йде про виступ Е. Макрона та Ф. Мерца, в яких вони говорили про субʼєктність Європи та розбіжності із США. Мерц як перший спікер задав тон конференції: він наголошував на важливості спільної оборони, співробітництві, необхідності “перезапустити НАТО”. “Минулого світопорядку, яким би недосконалим він не був у найкращі часи, більше не існує. В епоху політики великих держав свобода, ключовий елемент європейських країн, знаходиться на межі зникнення”. Були прямі слова про розбіжності з Америкою, яких в майбутньому буде більше в тому числі через претензію на Ґренландію. Проте канцлер попри видимі розбіжності стійко висловлювався за відродження довіри та рух єдиним флангом. Під кінець Мерц згадав росію, яка “не готова до перемовин, принаймні не по-справжньому”. Тож логічно прозвучав і наступний меседж: “Я почав перемовини з президентом Франції Е. Макроном з питань європейського ядерного стримування. Ми притримуємось наших юридичних зобовʼязань і говоримо виключно про участь в ядерному стримуванні”.

Макрон виступав останнім в перший день Мюнхенського форуму й гармонічно продовжив наратив Мерца про оборонні здатності Європи без згадки про ядерну зброю. На тлі його промови логічно прозвучала відповідь на питання спікера про те, "..Чи втратила Європа 6 років на перемовини про ядерний захист, нічого не досягнувши?". На нього Макрон відповів, що ще Шарль де Голль говорив про суверенність Європи, яка має сама собою опікуватись, і що питання ядерного озброєння - це важка тема, тому вона повільно рухається. "Нам потрібно переформулювати наш ядерний стримувальний потенціал. Ми обговорюємо з Мерцем та європейськими лідерами, як нам покращити національну доктрину стримування, що базуватиметься на нашій конституції, із сумісними маневрами для подальшого розвитку інтересів безпеки…Це перший раз, коли Франція робить це сумісно з Німеччиною. Мова йде про зближення наших стратегічних інтересів. І, звісно, ми ведемо перемовини з Великобританією як іншою ядерною державою”.

Ідея ядерного стримування європейськими силами не є новою. Протягом 6 років Макрон вже пропонував це А. Меркель та О. Шольцу, але вони ідею відкинули. Для такого кроку необхідно було б визнавати загрозу Європейському Союзу, вбачати в США нестійкого партнера та мати політичну волю на прийняття рішення. Тема актуалізувалась вже у передвиборчій кампанії Мерца, де він наголошував на необхідності ядерної парасольки. Тож у 2025-2026 роках умови для її утворення почали формуватись.

Відповідальність за безпеку Європи була покладена на США з їх ядерним арсеналом, який вони потенційно можуть використати у випадку нападу на одну з країн НАТО. Найбільша кількість військових баз США зосереджена саме в Німеччині: американці зберігають близько 20 тактичних ядерних бомб типу B-61 на своїй авіабазі Büchel Air Base у землі Райнланд-Пфальц. Вони належать США та охороняються американськими військовими. Їх застосування можливе, лише якщо Північноатлантична рада НАТО дасть відповідний політичний наказ на активацію управління під час війни, а це може відбутись тільки за прямою згодою США. Віра у дотримання цих правил та виконання 5 статті НАТО головним союзником була актуальною протягом 75 років, допоки уряд Трампа не продемонстрував зміну пріоритетів, нестабільність та ненадійність як партнер Європи.

Актуалізація теми європейського ядерного стримування не можна пояснити лише нетиповою діяльністю президента США, вона випливає з трьох причин: США реалізовують політику ослаблення Європи; росія погрожує ядерною зброєю за підтримку України у війні та відчуває себе безкарною; старий міжнародний порядок зруйнований, а новий потребує захищеності вільних країн від несподіваних викликів та воєн. Більш того, між двома найбільшими державами з ядерними боєголовками досі не подовжено договір про регулювання ядерної зброї (вперше за 50 років), це створює додаткову атмосферу напруги та хаосу.

Якщо загроза з боку росії зрозуміла, то загроза з боку союзника і партнера є переломною подією, яка потребує глибшого пояснення. Справа в тому, що стратегія уряду Трампа полягає в ослабленні Європи через підтримку популістських, праворадикальних партій, які збігаються у двох аспектах:

• вони проти обʼєднаної Європи та хочуть демонтувати ЄС як наднаціональну надбудову;

• вони підтримують звʼязки з росією та позиціонують себе її прихильниками.

Про це прямо зазначено у Національній стратегії безпеки Америки 2025: Америка хоче мати з росією "стратегічну стабільність", а головна загроза для Європи є "сама Європа". Вони хочуть підтримувати опір нинішній траєкторії європейських країн через так звані “патріотичні” партії всередині ЄС. На перший погляд виступи в Мюнхені Дж. Венса минулого року та М. Рубіо лютого 2026 мають різні тональності, адже Венс акцентував на конфронтації з Європою та її хибним розумінням свободи, Рубіо ж був більш історичним та компліментарним. Але в них зберігається спільна складова - оголошення нової консервативної ідеології та визначення ворогом Європи їх же уряди, а не умовну росію, Китай. Демократичними ж американці визнають лише ті партії, які розділяють так звану МАГА-ідеологію, тому відкрито сприяють їх просуванню на виборах. Тож можна стверджувати, що всі спікери та лозунги виконують одну мету: розʼєднання Європи, яка не зможе виступати обʼєднаною силою та якою простіше буде маніпулювати США та росії. І варто зазначити, що в Європі дійсно є проблеми, але щоб зберегти альянс та силу, їх необхідно вирішувати всередині альянсу всіма країнами. Цього США не пропонують.

Що кажуть німецькі партії, громадянське суспільство, ЗМІ та інтелектуали на рахунок власного ядерного стримування?

Окремої соціології, яка б показувала сприйняття ядерної парасольки серед німців після Мюнхенської конференції, ще нема. Натомість є опитування з червня 2025 року після передвиборчої кампанії Мерца. Згідно з опитуванням Інституту досліджень громадської думки Forsa, схвалення європейської ядерної оборони виходить за рамки всіх партійних переваг:

Існує й інше опитування, зроблене напередодні Мюнхенської конференції-2026 на рахунок НАТО та оборони. Воно показало такі результати серед двох країн:

Історичний досвід стримує амбіції формувати військову політику – у Німеччині багато хто вважає, що вони повинні допомагати у формуванні спільної європейської оборони, але не бути лідером як рушійна сила.

В опитуванні 2023-2024 року близько третини опитаних німців вважають, що вони все ще можуть покластися на ядерну парасольку США. Більш того, 82 відсотки відмовляються від власної німецької ядерної зброї. Більшість покладається на союзників: три чверті хочуть тісніше співпрацювати з Великою Британією та Францією, щоб забезпечити ядерне стримування. Але не менш важливо, що 44 відсотки підтримують європейський ядерний порядок, який обходиться без Сполучених Штатів.

Тим цікавіше порівняти результати  з опитуванням того ж фонду у 2025-2026 році.

Чи може Німеччина розраховувати на ядерну парасольку США?

Серед естеблішменту думки розділились:

1. У відео SPD-політик Ральф Штегнер (німецький соціал-демократ) висловлюється категорично: “Обговорення ядерної (атомної) розбудови не має вирішального значення для того, щоб розвʼязати глобальні проблеми — навіть якщо мова про безпеку”. Він підкреслює, що нині американські ядерні сили вже присутні в Європі в рамках НАТО — і це досі являє собою систему Abschreckung (стримування). 

2. Міністр оборони Борис Пісторіус (СДП) висловив скептичну думку щодо європейського ядерного стримування. "Чому ми, як європейці, повинні бути зацікавлені в цьому ядерному стримуванні, яке гарантується американцями і, здається, залишається, що ми ставимо під сумнів через інші види діяльності".

3. Віце-канцлер Ларс Клінгбейл захистив переговори з Францією про більш сильне європейське ядерне стримування в рамках НАТО. "Ми сказали кілька тижнів тому [в січні], що якщо Франція запропонує нам переговори, то ми також повинні вести ці розмови серед друзів", - сказав Клінгбейл німецькому прес-агентству. Однак голова СДПН також підкреслив, що Німеччина буде дотримуватися системи ядерного стримування НАТО і не купуватиме власну ядерну зброю.

4. Невеликим невербальним жестом була реакція політичних лідерів на Мюнхенській конференції на виступ М. Рубіо, де він намагався згладити кути та пояснити розбіжності турботою про Європу. На трансляції всі підстрибують і аплодують з полегшенням, ностальгією або навіть наївностю, включаючи Бориса Пісторіуса та Йоганна Вадефуля (ХДС), міністра закордонних справ.

5. За словами експерта з питань зовнішньої політики ХДС Арміна Лашета, питання європейського ядерного захисного щита не має найвищої актуальності. “Правильно не табуйовати тему”, - сказав він у телепрограмі ARD. "Макрон не дасть канцлеру Німеччини спільного рішення щодо цієї ядерної зброї". Лашет також сказав, що чим інтенсивніше канцлер зараз обговорюватиме цю тему, тим більше це вплине на США, що Німеччина відмовиться від американської парасольки за власною волею.

6. У 2025 році Єнс Шпан, голова парламентської групи ХДС/ХСС, виступає за «незалежну європейську ядерну парасольку». Він попереджає, що кожен, хто не зможе стримати іноземні держави ядерною зброєю, стане «пішаком у світовій політиці». А Манфред Вебер, лідер Європейської народної партії, сказав прямо: «Нам потрібна європейська ядерна зброя».

У соцмережах та в коментарях під постами ЗМІ погляди також залишаються розділеними.“Європа повинна взяти на себе більше відповідальності, оскільки довіра до США падає. Громадяни Європи дедалі більше сумніваються в надійності США та вимагають більшої незалежності в оборонній політиці. Тим не менш, особиста відданість залишається низькою: багато німців вважають військовий обов'язок застарілим та патерналістським. Вони віддають перевагу добровільній військовій службі або цивільній службі. Як це має підвищити ефективність наших збройних сил, залишається загадкою.”, | “Дорога Європо, повідом, коли ти прокинешся. Дякую!”

“Так, ми бачили на прикладі України, як все працює без ядерної зброї. Без сарказму”, | “Мене жахає, що, враховуючи поведінку росіян зокрема та виведення військ США, досі є люди, які вважають, що беззахисність зберігає мир. Це ніколи не допомагало!”

Ймовірність реалізації ядерної парасольки: за і проти

Деякий хаос та розбіжності серед урядовців та громадян можна пояснити активним пошуком Німеччини у новому світопорядку та випрацюванні нової формули оборони. Натомість військові експерти з групи Європейських ядерних досліджень в своєму дослідженні від лютого 2026 (вже після Мюнхенської конференції) більш критично ставляться до ідеї спільного ядерного стримування та наводять різнобічні аргументи. Їх можна впорядкувати за наступними вимірами:

Дослідники розглядають наступні варіанти ядерного стримування:

1. Варіант дотримуватися домовленості з американцями. Цей варіант найбільш вірогідний з урахуванням найменших ризиків та витрат. США неодноразово повторювали в рамках НАТО, що очікують, що європейські союзники значною мірою самі братимуть на себе свою традиційну оборону. Однак уряд президента Дональда Трампа ніколи не ставив під сумнів ядерну парасольку, стверджують автори.

2. Іншим варіантом, на думку експертів, є збільшення участі таких держав, як Німеччина, у навчаннях французьких ядерних сил до прийняття певних неядерних місій, таких як дозаправка літаків-носіїв з повітря, помірне зростання двох арсеналів, робота над європейськими командними інфраструктурами. В рамках другого варіанту лише сам факт участі в спільних неядерних місіях має стати політичним сигналом, який посилює обороноздатність Європи, а інші програми укріплять її практичним чином.

3. Розміщення ядерної зброї на східному фланзі НАТО для утримування росії, але самі автори підкреслюють, що це впирається у проблеми побудови надійного незалежного ядерного стримування. Системи носіїв та боєголовки, які дозволяють надійно завдати удару у відповідь навіть після першого удару ворога, будуть пов'язані з величезними витратами. А розміщення ядерної зброї в окремих країнах покладе край Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, тобто центральній міжнародній угоді, яка призначена для обмеження поширення ядерної зброї та сприяння роззброєнню.

Існують й протилежні аргументи на користь того, що європейське ядерне стримування можливо реалізувати хоча б частково. Таку думку висловлює безпековий експерт Моріц Брейк, який каже, що Європа має не лише покладатись на США, але й мати певну незалежність в цій сфері. “У сучасному світі дедалі більша конкуренція великих держав і сумніви щодо надійності американської ядерної “парасольки безпеки” роблять питання ядерної стратегії Європи більш нагальним”.

Бруно Тертра є заступником директора Паризького фонду стратегічних досліджень (FRS) і консультував Еммануеля Макрона. Він вважає, що побоювання перед застосуванням росією ядерної зброї є перебільшеним, оскільки за 4 роки повномасштабної війни з Україною росія не застосувала ядерний примус: її заяви більше нагадують ядерне стримування. Через географічне розташування Франція має життєво важливий інтерес до територіальної цілісності Європи, а ще вона ближче, тож захист під її проводом виглядає більш правдоподібно. Але навіть Тертра заперечує розміщення французьких ядерних боєголовок на іншій території: “Ми можемо піднятися до участі у ядерних навчаннях та захист британських або французьких ядерних сил. Але не далі. Я думаю, що ми не повинні перетинати певну межу”.

Висновки

На Мюнхенській конференції Макрон та Мерц зафіксували відхід старого міжнародного порядку та необхідності побудови нового. У ньому Європа має стати більш субʼєктною. Щоб це втілити, має бути додатковий виключно європейський ядерний захист, який полягатиме у стримуванні потенційних агресорів. Обговорення ядерного стримування активізувалось протягом останніх двох років завдяки різкій непередбачуваній та критичній до Європи політики США, а також посиленням гібридних операцій РФ на території ЄС. Дії з боку США (накладання тарифів, претензії на Ґренландію, погрози Латинській Америці, гостра критика Європи) змусили сумніватись в їх надійності на випадок ядерного сценарію. Європа не хоче віддалятись від США та підтримує партнерський курс, але хоче мати чіткі гарантії безпеки.

Серед німців переважна більшість позитивно оцінює додатковий ядерний захист та критично оцінюють дії США. У той же час й уряд, і громадяни єдині у відмові від власної ядерної зброї та спираються на договори, які забороняють утримувати, володіти та розробляти ядерну зброю. Однак наявність в Німеччині ядерних американських боєголовок та військових баз не порушує заборони, тож аналогічно можна поступити з французькими чи британськими ядерними ракетами.

Представники ж німецького уряду максимально дистанціюються від ядерної політики та демонструють вищий рівень довіри до США, який є не обґрунтованим, а конформістським й явно не враховує Національну оборонну стратегію США, де вони прямо називають європейські уряди “ворогами Європи” та будуть сприяти перемозі “патріотичних” партій на виборах — тобто відверто декларують втручання у внутрішню політику країн Європи. Проте деякі вагомі німецькі політики підтримують курс Мерца та кажуть про безальтернативність ядерної парасольки через неефективність інших видів стримування від агресії.

Реалізація ідеї європейської ядерної парасольки спирається у стелю проблем: величезні фінансові витрати, реакцію з боку РФ та США, брак субʼєктності, проблеми з розподілом відповідальності на наднаціональному рівні, ненадійність країн через потенційний прихід до влади правих сил, слабка військова інфраструктура. Військові експерти не пропонують повноцінної альтернативи, натомість розглядають захист з боку США з необхідністю збільшення видатків на оборону або ж роботу над командними структурами аналогічним НАТО та участь Німеччини в неядерних місіях. Проблема таких порад полягає в тому, що вони могли б існувати лише в старому світопорядку, але його більше не існує, а в новому ніхто не зважає на напівміри та статус-кво.

Щоб дійсно реалізувати проєкт спільної ядерної оборони, необхідно як мінімум однаково оцінювати зовнішній світ та мати мотивацію до змін. Сумніви ще до початку офіційних обговорень є сигналом страху одночасно перед нової реальністю та відповідальністю. Це є логічним наслідком політики ЄС, яка десятиліттями ігнорувала зовнішню політику. Щонайменше 30 років були витрачені на побудову демократичних та економічних інститутів, які забезпечують стабільність та процвітання, що стало унікальною перевагою Європи. Але в 2026 році, щоб зберегти цей устрій, треба навчитись його захищати.

Ядерна парасолька має стати такою мірою, яка буде реалізована за будь-якої влади. Але також варто зазначити, що розбудова оборонної автономії Європи завершується ядерним стримуванням, а не починається з нього. Повільність руху в її прийнятті та реалізації не є свідченням відсутності руху загалом, а радше показником складності реалізації подібного проєкту на наднаціональному рівні.

Варто памʼятати хронологію: спочатку ядерні держави почали агресивну політику, а потім виникла ідея власного ядерного стримування. Деякі експерти називають ядерну зброю неуніверсальною перевагою, тому що члени ядерного клубу програвали війни. Але в їх доповіді не вказана спільна риса цих війн, яка нівелює аргумент про “неуніверсальність” - вони велись на чужій території, жодного разу не перейшовши поріг застосування ЯЗ. Потенційна війна між ЄС та РФ може стати такою. Відповідно власна запасна ядерна парасолька - це не примха, а реакція на перебудову міжнародної інфраструктури, в якій субʼєкти мають поставити в пріоритет власну безпеку. Прояв лояльності та терпіння до США не був ними оцінений правильно. У той час РФ вже веде війну на території Європи, погрожує анексією балтійських країн, проводить гібридні операції та “тестує” європейців, запускаючи дрони біля військових обʼєктів. На аналітичному рівні можна по-різному вимірювати загрози з боку ядерних держав, але як урядовці європейці мають реагувати на будь-який рівень небезпеки, бо він існує, - а отже, має існувати силова противага для тих, хто несе перманентну загрозу.

Шанси на реалізацію ядерної парасольки залежать від декількох перемінних: посилення невизначеності у стосунках зі США та наявності достатньої політичної волі до реакції на ці ризики. Наразі з цими пунктами спостерігаються проблеми через довготривалу відмову від самостійної оборонної та зовнішньої політики. Пропозиція Макрона і Мерца є правильною та альтернативною в умовах формування нового світопорядку та хаосу. Але вона непропрацьована та недостатня, щоб змінити баланс сил на користь ЄС. Проєкт ядерного стримування необхідно поглибити, залучити інші європейські країни до обговорення та сформувати правила його реалізації.

У ЄС є більше шансів удосконалити свою ядерну та оборонну політику, якщо вони залучать до процесу Україну. Існують значно вищі шанси протистояти зовнішнім супротивникам, якщо буде використаний досвід країни, яка вже воює з ядерною росією протягом 4 років. Спільна європейська лінія оборони здатна підірвати твердість переконань РФ в її безкарності, тому що вона буде посилена європейськими грошима, досвідом сучасної війни, українською кіберінфраструктурою, інвестиціями в українські оборонні проєкти та сильним тилом у вигляді єдиної Європи. Україні необхідно вже зараз просувати свою кандидатуру, щоб встигнути “обрости” новими якісно глибшими домовленостями з Європою до остаточного формування нового світопорядку. Українська дипломатія вже займається цим та має успіхи, тож будь-які європейські оборонні ініціативи мають враховувати український погляд та залучати нас до реалізації спільних оборонних проєктів. Про ядерну оборону поки не може йти мова, оскільки загального контуру оборони серед членів ЄС не існує, проте Європа має час на диспути та компроміси лише завдяки українській обороні, і європейські лідери це розуміють.

Такий проєкт має початись з усвідомлення загрози всіма європейськими країнами та закінчитись ідеологічною й безпековою трансформацією. Мерц вже заклав перші цеглинки та показав, що про це треба говорити та треба брати відповідальність перед непередбачуваним майбутнім. Від рівня залученості інших держав залежить, чи отримає ідея ядерної парасольки продовження.