Європейський контингент в Україні: що стоїть за цією ініціативою

Фото: Mindaugas Kulbis/AP Photo/picture alliance

Вступ

Обговорення можливості відправлення іноземних військ в Україну набуло особливої гостроти та перейшло у публічну площину наприкінці лютого 2024 року. Тоді росія залучила…10 тисяч північнокорейських солдатів до війни з Україною. У відповідь на це Володимир Зеленський обговорив із Макроном можливість присутності військ партнерів в країні.

Ключовим моментом стала заява президента Франції Еммануеля Макрона, який сказав, що “в цьому питанні в майбутньому нічого не слід виключати”. Це  спричинило широку дискусію серед країн НАТО та ЄС. Основна ідея Макрона полягає у відправленні миротворчих військ не від структур НАТО чи ЄС, а від Коаліції охочих. Ця ідея полегшує залучення військ, оскільки вона виходить за межі жорстких статутних зобов'язань великих альянсів. Замість очікування згоди всіх членів організації формат дозволяє діяти лише тим державам, які мають політичну волю та ресурси для безпосередньої участі. Але навіть у Коаліції охочих не всі країни готові на такі кроки з різних причин: від страху перед потенційною ескалацією війни до внутрішньополітичного спротиву опозиційних сил.

Формування дискусій навколо відправлення військового контингенту. Розбіжності в позиціях країн

Основною розробкою плану займаються Велика Британія та Франція, проте інші держави також готові долучитися до формування післявоєнного іноземного контингенту. Серед таких держав згадувалася Швеція, яка не виключає можливості відправлення своїх солдатів заради збереження миру, а також Туреччина, яка розглядає варіант участі за умови залучення до всіх етапів консультацій та підготовки. Туреччина має другу за чисельністю армію в НАТО після США, тому її участь могла б суттєво посилити контингент.

Серед держав, які виступають проти відправлення наземних військ, залишаються США, Німеччина та Польща. Політика Дональда Трампа ґрунтується на доктрині, згідно з якою Європа має сама дбати про свою безпеку, тому надалі можна очікувати скорочення військової присутності США навіть у самих країнах НАТО. Польща першочергово переймається власним сухопутним кордоном з росією та Білоруссю, тому не готова надсилати свої війська в Україну, але може стати  ключовим логістичним хабом підтримки. Мерц чітко заявив, що будь-яке розгортання міжнародних сил можливе лише після досягнення офіційного перемир’я. Без згоди на це обох сторін, у тому числі й росії,  такий крок вважається передчасним і небезпечним. Натомість німецький уряд вважає за доцільніше посилювати східний фланг НАТО власними військами. Зокрема, у Литві вже перебувають близько 5 тисяч німецьких військовослужбовців.

Які рамки щодо відправлення військ зараз узгоджують?

На початку 2025 року на форумі в Давосі Зеленський заявив, що мінімальна чисельність іноземного контингенту має становити 200 тисяч осіб, інакше це «ніщо» проти півторамільйонної армії росії. Тоді розрахунок будувався на тому, щоб ці війська були розосереджені вздовж усієї лінії фронту. Згодом стало зрозуміло, що європейські держави фізично не мають таких можливостей через обмежені резерви. Залучення такої кількості людей фактично означало б використання всіх ресурсів Франції та Великої Британії, сумарна чисельність армій яких становить близько 350 тисяч військових. Розуміючи реальний стан справ, українське керівництво дійшло висновку, що будь-яка присутність іноземного контингенту є кращою за її повну відсутність. Тому формат угоди почали переглядати в бік значного зменшення кількості особового складу.

Україна, Франція та Велика Британія 6 січня 2026 року підписали декларацію про наміри щодо розгортання багатонаціональних сил в Україні. Важливо розуміти, що це передбачає розміщення військ у тилових містах, як-от Київ та Одеса, а не безпосередньо на лінії зіткнення. Їхня кількість, ймовірно, не перевищуватиме 10–15 тисяч осіб. Нещодавно завершилися спільні навчання 600 десантників Великої Британії та Франції, і вони готові до оперативного направлення в Україну. Для масштабів цієї війни така цифра не має великого військового значення, проте в політичному ландшафті це важливий крок для формування мирної угоди та залучення європейських гравців у післявоєнний період.

Вплив військового контингенту на переговорний процес

Однією з ключових цілей росії в переговорному процесі залишається виключення України та Європи з активного обговорення, зосередивши всі домовленості виключно на рівні “москва - Вашингтон”. Кремль прагне до реалізації концепції "Ялти 2.0", де доля суверенних держав вирішується великими державами за зачиненими дверима, що дозволяє РФ ігнорувати інтереси Києва та європейських столиць. У цьому плані їм частково допомагає адміністрація Трампа, яка не виявляє бажання вести спільну з Європою політичну боротьбу проти рф.

Для США та росії вигідніше проводити переговори в тристоронньому форматі разом з Україною, без залучення Європи, аніж додавати до процесу Європу. Тому виключення Європи з переговорного процесу вигідно для США та рф. Але Європа теж прагне брати участь у ньому, й тому вона має вжити таких заходів, які не дозволять ігнорувати її. Так, США та росія не зможуть домовлятися про розподіл сфер впливу над Україною, якщо там перебуватиме європейський контингент.

Таким чином, Велика Британія та Франція не дають виключити себе з процесу ухвалення рішень щодо режиму безпеки й після війни. Отже, зараз мова йде про інструмент закріплення європейської суб’єктності в новій системі регіональної безпеки.

Матеріалізовані гарантії безпеки

Для України гарантії безпеки є одним із ключових пунктів мирного договору, і надзвичайно важливо не повторити помилку Будапештського меморандуму з його декларативними механізмами. Перехід від декларативних намірів до матеріалізованих зобов'язань, підкріплених "людським чинником", посилює архітектуру безпеки, роблячи її більш прогнозованою та надійною для стримування ворога. Адже новий конфлікт, якщо він виникне, вже розглядатиметься не лише як напад на Україну, а й як напад на військових європейських держав, що значно підвищує політичну ціну ескалації. Також це можна вважати неформальною появою «військових баз НАТО» без офіційного членства України. Це дає змогу обійти одну з основних вимог росії, яка виступає проти України в НАТО, а також зняти занепокоєння деяких членів Альянсу щодо вступу України. Важливою є і демонстрація сили Європи перед США та росії: європейські держави доводять, що готові брати відповідальність за континентальну безпеку. Активніше залучення європейських держав до створення нової архітектури безпеки продемонструє Москві готовність Європи до переходу від ролі ресурсного партнера України до статусу безпосереднього безпекового гаранта. Наявність багатонаціональних сил в Україні  також де-факто прискорює інтеграцію України в єдиний європейський оборонний простір.

Червоні лінії росії

Для росії розміщення іноземних військ на території України є неприйнятним. Для Кремля розгортання миротворчих сил де-факто прирівнюватиметься до створення баз НАТО. Саме наближення інфраструктури Альянсу до своїх кордонів росія десятиліттями визначала як неприйнятний ризик для своєї національної безпеки та використовувала як основний привід для початку повномасштабного вторгнення. Фіксація іноземної військової присутності в межах мирної угоди стане для Москви стратегічною поразкою. Неможливість виправдати величезну ціну війни результатом, що фактично посилює вплив Заходу біля кордонів РФ, призведе до неминучого зростання внутрішньої напруги. Це підірве довіру до військово-політичного керівництва серед найбільш радикалізованих верств російського суспільства та силових еліт, для яких присутність західних військ є символом геополітичної поразки. Крім того, присутність іноземних військ діятиме як "політичний запобіжник". Це створює ситуацію, за якої будь-яка нова агресія автоматично втягуватиме європейські держави в конфлікт з перших хвилин. Ризик прямого зіткнення з кадровими військовими країн НАТО підіймає ціну війни для росії. Для росії це принципова позиція не допускати миротворчий контингент в Україну, якою вона, напевно, не захоче поступатися. Адже фактична легалізація іноземної військової присутності на українській землі позбавить Кремль можливості заявити про досягнення ключових цілей "СВО".

Контингент як безпековий актив у переговорному процесі

Намір європейських держав розгорнути обмежений військовий контингент на території України є визначальним кроком для стабілізації регіону. Це не лише підсилює оборонний потенціал, а й створює механізм безпосередніх гарантій безпеки, що базуються на фізичній присутності союзників Проте, фактор відправлення військ в Україну після закінчення війни вже зараз відіграє більшу роль у формуванні кінцевої мирної угоди.

Це створює простір для реального дипломатичного компромісу: Україна, якщо точно матиме принципову згоду партнерів на розгортання контингенту, може запропонувати його "демонтаж" або відтермінування в обмін на повне зняття російських територіальних ультиматумів. По суті, Київ конвертує гарантовану присутність європейських військ у відмову Москви від зазіхань на непідконтрольні райони Донбасу. Такий розмін дозволяє Києву зберегти наявну територіальну цілісність, не поступаючись суверенітетом, та водночас задовольняє інтерес Кремля щодо відсутності західних військових баз в Україні. Важливо, щоб країни-учасники Коаліції охочих залишалася послідовною у своїх діях і змогла залучити ширшу підтримку серед інших європейських держав.