Навіщо Трампу Гренландія і чому Європа каже “ні”

4 січня президент США Дональд Трамп вчергове висловив прагнення встановити контроль над Гренландією. Він декларує його ще з часів першої президентської каденції. Але цього разу вимога пролунала на тлі успішної операції Сполучених Штатів у Венесуелі і визначення Західної півкулі як сфери впливу США.

Данія, до складу якої входить Гренландія на правах напівавтономної території, відкинула цю вимогу, називаючи її загрозою своєму суверенітету та подальшому функціонуванню НАТО. Про те, чому президенту США потрібна Гренландія, як відреагували інші європейські країни і чим загрожують Європі наміри Трампа ви можете дізнатись з цього матеріалу.

Які мотиви у США?

Дональд Трамп не перший високопосадовець США, якого цікавить Гренландія: ще в 1865 році державний секретар США пропонував уряду Данії придбати острів, а під час Другої світової США окупували Гренландію і звільнили її після дозволу на розташування на острові військової бази США і вступу Данії у НАТО. Таким чином США отримали базу, яка стала частиною системи раннього попередження від радянських ракет і посилили контроль в Арктиці. База досі функціонує, однак протягом останнього десятиліття США скоротили чисельність особового складу з 10 000 до 200.

Наразі мотиви США можна розділити на: 1) безпекові; 2) економічні; 3) політичні. Безпекові включають в себе зростання активності РФ і КНР в Арктиці (не лише військова присутність, а й інвестиції КНР в гірничодобувні компанії в Гренландії з метою закріпити свою першість на ринку рідкоземельних металів) і слабку, за оцінкою президента США, протидію з боку Данії.

Економічні – наявність у Гренландії покладів нафти, газу, мінералів (з 50-ти визначених США як критично необхідні є поклади 37-ми), включно з рідкоземельними металами, необхідними для розвитку ШІ, квантових обчислювальних технологій та передового військового обладнання. КНР контролює 80% світового виробництва рідкоземельних металів, що посилює залежність США.

Політичні мотиви – менш очевидні і ґрунтуються на частковій нелогічності декларованої Трампом меті і кроків, які він вживає. Якби мова йшла лише про безпекові виклики для США, логічним було б нарощувати чисельність військовослужбовців на базі, модернізувати і розширювати її, активно співпрацювати з партнерами по НАТО щодо посилення контролю/захисту Гренландії. 

Натомість Трамп “не виключає” застосування військових заходів для отримання контролю над територією країни-союзника по НАТО і призначає спеціального представника по Гренландії, задача якого – зробити Гренландію частиною США. Крім того, адміністрація президента розробляє проєкт угоди, яку планується укласти напряму з керівництвом Гренландії в обхід Данії та яка передбачає фінансову підтримку від США, збереження внутрішньої автономії острова та передачу Вашингтону повноважень у питаннях оборони і безпеки. Очевидно, ці кроки не сприяють єдності і посиленню НАТО, а отже, не сприяють зменшенню безпекових викликів для США.

Те саме можна сказати і про економічний чинник. Якби він був вирішальним, то США мали б інвестувати у видобуток ресурсів, стимулювати до цього власні компанії, сприяти витісненню КНР через непублічну дипломатію. Натомість президент США псує відносини з Данією і Гренландією, попри те, що навіть якби Гренландія стала штатом США, то на мешканців би розповсюджувались федеральні правила і процедури, що суттєво обмежують швидкість і масштаби видобутку ресурсів, тож не факт, що видобуток би прискорився. До того ж, з огляду на те, що більшість гренландців не хочуть ставати штатом США, якби відбулась анексія, навряд вони б голосували за республіканців.

З цього випливає наявність політичних мотивів. Трамп може хотіти показати свою силу, продемонструвати свій вплив на союзників, закріпити контроль над стратегічною територією, підкреслити власну здатність до рішучих дій та увійти в історію як президент, який збільшив територію США. Крім того, наближаються проміжні вибори до Конгресу США і Дональд Трамп може розглядати це як елемент підвищення рейтингів. Наявність політичного чинника не нівелює безпековий та економічний мотиви.

Яка позиція Данії?

Для Данії питання відторгнення від неї частини територій є питанням суверенітету, здатності відстоювати інтереси своїх громадян і безпеки в широкому сенсі.

Тому Данія, заручившись підтримкою Ради ЄС, Франції, Британії, Німеччини, Швеції та багатьох інших європейських держав продовжує відстоювати свій суверенітет над Гренландією. Очевидно, Данія може протистояти США лише на дипломатичній арені. Якби США ухвалили рішення забрати Гренландію силою, навряд Данія змогла б дати відсіч, особливо за умови, що союзники по НАТО навряд змогли б надати їй швидку і вагому військову допомогу.

Вірогідно, Данія може піти на поступки на користь США – наприклад, збільшити витрати на оборону Гренландії, надати американським компаніям дозволи на видобуток корисних копалин тощо. Але добровільна відмова від територій є червоною лінією для Данії. Анексія Гренландії і, як результат, колапс НАТО, залишили б Європу беззахисною – передусім перед РФ, але також вразливою перед КНР, США та іншими загрозами.