Новокаледонський гамбіт: якщо країна не цікавиться геополітикою, то неодмінно геополітика зацікавиться цією країною

*Московія — історично правильна назва Московської імперії та Російської Федерації.

На заморській території Франції в Новій Каледонії введено надзвичайний стан. Надіслано французький спецназ та військових для стабілізації ситуації. Причини місцевих протестів — це трохи інша тема, причини їх реальні, а перебіг подій цікавий для аналізу, але ми поговоримо про геополітичний вимір цих подій. Оскільки на архіпелагу малих островів зіштовхнулись інтереси цілої низки країн: Франції, Азербайджану, Московії та Китаю.

Нова Каледонія — зона впливу Франції, стратегічна територія для Парижа. Партнерства Франції в Африці були зруйновані діями московської групи міжнародних терористів «Вагнер» та все більш масштабним впливом Китаю на континент. Втрата впливу й над заморськими територіями ознаменувала б цілий колапс системи впливу Франції. 

Хоч глибинно ми проти інтелектуального релікта ХІХ-XX ст., коли політичну мапу світу ділять на "зони впливу", але живемо, де живемо і деколонізація модернізувалась у нові форми: економічного, політичного, територіально-заморського колоніалізму.

У протестів за незалежність в Н. Каледонії є реальна та цілком осяжна основа, але нас цікавить як інші країни намагаються на цьому реалізувати власні, часто «імперіалістичні» інтереси.

Міністр внутрішніх справ Франції Дарманен заявив, що за заворушеннями в Н. Каледонії стоїть підбурювання "промосковського Азербайджану".

У чому справа? Навіщо це взагалі Азербайджану?

Річ у тім, що до кінця року Вірменія та Азербайджан фіналізують мирну угоду і Баку намагається факт перемоги в Н. Карабасі трансформувати у якнайбільше вигідні пункти мирної угоди для себе.

Вірменія ж під шаленим тиском з боку Московії, Азербайджану та Туреччини, ще й в статусі країни, яка програла, намагається мінімізувати для себе негативні наслідки. Франція ж виступає як головний європейський союзник Вірменії та хоч якось підсилює її переговорну позицію.

Ціль Азербайджану — змусити Париж припинити, або зменшити підтримку Вірменії, щоб на папері мирного договору отримати від Вірменії якнайбільше. Тобто, Азербайджан непублічно запропонує Франції обмін "Баку припиняє контакти та підтримку незалежницьких рухів у Н. Каледонії та Французькій Полінезії, Париж припиняє або зменшує рівень підтримки Вірменії». Тому виходить Азербайджан поставив Францію у жахливе становище.

Але ми пропонуємо подумати над тим, а чи діє Азербайджан самостійно і чому у французьких ЗМІ проскакує словосполучення "промосковський Азербайджан"?

Попри те, що сучасна Франція знаходиться у кризі свого міжнародного впливу (назвемо умовно це так), але це все одно Франція, яка економічно, політично має вирішальну перевагу проти Азербайджану. Тому дії Азербайджану за 3 тис. км, які є відносно відкриті та публічно-показові провокують питання: "Наскільки виправданий для Азербайджану ризик такої конфронтації зі Францією? Чи якийсь потенційний пункт в угоді з Вірменією в інтересах Азербайджану буде коштувати реакції Франції та супутніх наслідків, які неодмінно будуть?"

На протестах в Новій Каледонії серед місцевого населення майорять прапори Азербайджану та написи "Путін, канаки (це місцеве населення) раді вітати тебе", також плакати "президенте Путін, звільніть наші колонії".

Також, ні для кого не секрет, що в Н. Каледонії знаходяться стратегічні поклади нікелю над якими Китай вже тривалий час намагається отримати контроль і найпростіший спосіб це зробити — це, щоб Н. Каледонія була острівною "незалежною" країною, де вже Франція не зможе заблокувати угоди Китаю, які він намагається нав’язати місцевим політикам-канакам.

Тому інтереси сторін наступні:

• Азербайджан — в Н. Каледонії хоче отримати інструмент ще більше послабити позицію Вірменії, змусивши Париж відмовитись від підтримки Єревана.

• Московія — хоче відтягнути увагу Парижа від України, посиливши ескалацію за 5 тис. км і де стратегічні інтереси Франції тепер під загрозою.

• Китай — хоче отримати доступ до покладів нікелевих руд і для цього Пекіну потрібна "незалежність" Н.Каледонії.

А тепер для роздумів дати та події:

• 13 березня 2024 — президент Азербайджану Алієв проводить зустріч зі спецпредставником Китаю Ву Хонгбо. Алієв заявляє про "Новий вимір відносин між країнами".

• 22 квітня 2024 — перемовини між Путіним та Алієвим.

• 23 квітня 2024 — азербайджано-китайська наукова конференція співробітництво, де голова МЗС Азербайджану заявив: "Азербайджано-китайські відносини будуть розвиватись незалежно від міжнародного тиску на ці відносини" (натякаючи на Францію та США).

• 25 квітня 2024 — підписання суперечливого «Меморандуму про співпрацю» між Конгресом Нової Каледонії (точніше виключно з представниками руху за незалежність) та Національною асамблеєю Азербайджану. Це продовження Бакинської ініціативної групи (GIB), яка започаткована ще з липня 2023. В рамках цієї ініціативи та заяв про "боротьбу з колоніалізмом" Баку приховує прямий намір насолити Парижу, бо у перелік "колоній" переважно включені французькі заморські території, проігнорувавши інші країни, які теж мають заморські території й де існують відповідні рухи за незалежність.

• 1 травня 2024 року, полінезійський рух проти Франції за незалежність Tavini Huiraatira також підписав меморандум з парламентом Азербайджану.

Різка інтенсифікація відносин у трикутнику Москва-Баку-Пекін збігається зі спробою Азербайджану відкрито і показово вибудувати контакти з рухами за незалежність заморських територій Франції. З урахуванням того, що ЄС є важливим торговим партнером для Азербайджану, а позиція Франції в ЄС є однією з провідних, то постає логічне питання: «Чи є сенс ризикувати Баку економічними інтересами в Європі, щоб виключно насолити Парижу в надії, що це гіпотетично послабить позиції Вірменії? І чи здатен це робити Азербайджан без певної страховки, яку цілком і ймовірно надає Москва та Пекін».

На протестах в Н. Каледонії помітні прапори Азербайджану та Московії, а також написи на плакатах "Вітаємо Путіна" та інші: