Китайсько-японська гра м’язами навколо Тайваню

Фото: piqsels.com

Пекін миттєво відреагував хвилею різкої риторики та силових демонстрацій. Китай засудив слова Такаїчі як “небезпечну провокацію”, зажадав від Токіо відкликати заяву та навіть порадив своїм громадянам утриматися від поїздок до Японії через нібито загрозу їхній безпеці. У відповідь Токіо наполягає, що його політика щодо Тайваню не змінилася і закликає Пекін до стриманості.

Тим часом Тайвань подякував Японії за підтримку і засудив реакцію КНР як гегемоністську. Ситуація створила новий осередок напруги в Східній Азії, де Тайвань опинився в епіцентрі жорсткого протистояння двох потужних держав. Це протистояння має не лише регіональне, а й глобальне значення, оскільки здатне вплинути на стабільність міжнародної системи безпеки – зокрема й на інтереси України.

Стримування Китаю. Нова стратегія Японії під керівництвом Такаїчі

В основі підходу прем’єрки Санае Такаїчі до китайської загрози лежить посилення політики стримування. Вона фактично попередила Пекін, що силовий сценарій проти Тайваню може автоматично втягнути Японію у конфлікт. Відповідаючи на запитання опозиції у парламенті, Такаїчі навела приклад – якщо Китай спробує силою встановити контроль над Тайванем, використовуючи військові кораблі і зброю, це буде розцінено як пряма загроза існуванню Японії. Такі дії Пекіна, за її словами, можуть створити ситуацію, за якої Токіо згідно із законом змушене буде застосувати силу для самооборони – навіть якщо Японія не зазнає прямого нападу.

Ця правова концепція, відома як “ситуація, що загрожує виживанню”, була запроваджена ще 2015 року, коли парламент розширив повноваження Сил самооборони для колективної оборони союзників. Однак до сьогодні жоден японський лідер відкрито не пов’язував її з Тайванем, дотримуючись обережної мовчанки щодо цього гіпотетичного сценарію. Такаїчі зруйнувала це табу, зробивши безпрецедентно прямий натяк: напад Китаю на демократичний Тайвань, розташований лише за ~110 км від японського острова Йонагуні, розглядатиметься як екзистенційна загроза для Японії.

Конкретизуючи позицію, прем’єрка пояснила, що підставою для військової відповіді можуть стати, зокрема, спроби Китаю блокувати Тайвань або атаки на американські кораблі, які прийдуть на допомогу Тайбею. Фактично йдеться про сценарій, коли Китай, почавши агресію проти Тайваню, одночасно б’є по силах США в регіоні (база ВПС США на Окінаві, 7-й флот США в Йокосуці тощо), щоб стримати втручання Америки. Японія ж у такому випадку вважатиме себе атакованою опосередковано і застосує право колективної самооборони на підтримку союзника. Важливо, що Такаїчі використала саме юридичний термін “ситуація, що загрожує виживанню” – це підкреслює серйозність наміру, адже такий статус відкриває шлях до легітимного застосування військової сили навіть без прямої агресії проти самої Японії.

Заява Такаїчі стала своєрідним тестом на рішучість нового уряду. Всередині Японії її крок викликав дискусії. Дехто звинуватив прем’єрку в “необережності” – мовляв, настільки відверта прив’язка безпеки Тайваню до національної безпеки Японії порушує мудру невизначеність та може спровокувати Пекін. Навіть міністр оборони в її уряді обережно зауважив, що подібні рішення мають прийматися колективно на основі всіх даних, а не як особиста думка прем’єра. Такаїчі пояснила, що описувала “найгірший сценарій” суто як власну оцінку, відповідаючи на гіпотетичне питання. Зрештою, під тиском критики, вона запевнила, що утримається від подальших подібних коментарів у парламенті, аби не загострювати ситуацію.

Однак сигнал було надіслано однозначний – Японія більше не збирається мовчки спостерігати за потенційною агресією Китаю проти Тайваню. Відтепер стратегія Токіо – пряма превентивна комунікація Пекіну про готовність до відповіді, підкріплена нарощуванням власних сил і союзницьких зобов’язань.

Реакція Пекіна – тиск на всіх фронтах

Офіційний Пекін зустрів нову позицію Японії вкрай вороже. Китайська влада перейшла до дипломатичного та інформаційного контрнаступу, намагаючись примусити Токіо змінити риторику. Міністерство закордонних справ КНР звинуватило Санае Такаїчі у “помилкових і небезпечних заявах, які посягають на територіальну цілісність Китаю та пропагують воєнне втручання”, повторюючи мантру про те, що Тайвань – внутрішня справа КНР. Китайський представник Лінь Цзянь ультимативно зажадав від Японії “припинити провокації, не переходити червоні лінії і не йти хибним шляхом”. Паралельно були задіяні й дипломати іншого рівня: генеральний консул КНР в Осаці буквально погрожував у соцмережах “відтяти брудну шию, що стирчить”, маючи на увазі Японію.

Дипломатична війна теж набирала обертів. Китай вперше за два роки викликав “на килим” посла Японії, висловивши йому “рішучий протест” щодо заяв Такаїчі. У відповідь МЗС Японії теж викликало посла КНР і вручило ноту протесту проти недипломатичних висловлювань китайського консула. Пекін публічно обурювався, що позиція Токіо порушує дух Спільної заяви 1972 року (коли Японія визнала уряд КНР єдиним законним урядом Китаю і “розуміє та поважає” позицію Пекіна щодо Тайваню). Хоча японський уряд запевнив, що дотримується угод 1970-х і прагне мирного вирішення тайванського питання, китайська сторона наполягала на офіційному відкликанні слів Такаїчі. Оскільки японський прем’єр цього робити не збирається, конфлікт зайшов у глухий кут, і Пекін вирішив підвищити ставки.

До політичного тиску Китай додав силове демонстрування в регіоні. Відразу після розгортання скандалу Пекін оголосив про проведення бойових стрільб у Жовтому морі поблизу китайського узбережжя – очевидно, як сигнал готовності до рішучих дій. За кілька днів китайські патрульні кораблі берегової охорони увійшли в територіальні води спірних островів Сенкаку (Дяоюйдао) в Східнокитайському морі. Ці безлюдні острови контролюються Японією, але Китай їх оскаржує, і інциденти там трапляються давно – утім, тепер їхня активізація напряму пов’язана з тайванською суперечкою. Китайська сторона заявила, що проведені “патрулювання з метою забезпечення прав” навколо островів є законними на її “суверенній” території.

Одночасно поблизу японських кордонів були зафіксовані китайські безпілотники. Зокрема, 16 листопада Японія підняла винищувачі на перехоплення після того, як китайський дрон пролетів між Тайванем і островом Йонагуні (найзахідніша точка Японії). Тайванське оборонне відомство також повідомило про появу до трьох китайських військових дронів, що курсували в районі між Тайванем та японськими островами на північному сході, підлітаючи саме до Йонагуні. Хоч такі прольоти траплялися й раніше, їх навмисне здійснення саме тепер підкреслює: Пекін хоче нагадати Токіо про вразливість його віддалених територій.

КНР задіяла й економічні важелі тиску. Міністерство культури і туризму Китаю оприлюднило застереження громадянам КНР утриматися від поїздок до Японії, посилаючись на “нестабільну ситуацію” та нібито зростання антикитайських настроїв. Кілька великих китайських авіаліній оголосили, що безкоштовно повернуть кошти за квитки до Японії або дозволять змінити напрямок. Такі кроки прямо не забороняють поїздки, але створюють атмосферу страху і можуть суттєво вдарити по японській туристичній індустрії.

Економісти нагадують, що під час попередньої кризи у відносинах (через ті ж Сенкаку у 2012 році) потік китайських туристів до Японії впав на 25%, що коштувало країні приблизно половини відсотка річного економічного зростання. Тепер ситуація може повторитися або й посилитися, враховуючи більшу залежність деяких галузей японської економіки від китайського ринку. Ба більше, Пекін став націлюватися і на освітній напрямок – китайська влада рекомендувала своїм студентам “добре обміркувати” навчання в Японії через нібито небезпечну обстановку.

Нарощування оборонного потенціалу Японії та роль союзів

Жорстка риторика Санае Такаїчі підкріплюється реальними зрушеннями в оборонній політиці Японії. Ще до її приходу до влади Токіо взяв курс на суттєве посилення своїх військових спроможностей у відповідь на зростання загрози з боку Китаю та Північної Кореї. У 2022-2023 роках попередній уряд затвердив оновлену Стратегію національної безпеки, де Китай прямо названо “безпрецедентним стратегічним викликом” для Японії, а також ухвалив рішення подвоїти оборонний бюджет до 2% ВВП протягом п’яти років. Це революційний крок для країни, яка десятиліттями дотримувалася негласного обмеження в 1% ВВП на оборону.

Одним із ключових елементів стратегії стримування Китаю є укріплення оборони південно-західних островів Японії, розташованих поблизу Тайваню. Йдеться про архіпелаг Нансей (Окінава і дрібніші острови), зокрема про острови Йонагуні, Міяко, Ісіґакі тощо. За останні роки Японія значно зміцнила там свою військову присутність. На Йонагуні у 2016 р. відкрито нову базу Сил самооборони з радарною станцією для спостереження за ситуацією, розгорнуто підрозділи радіоелектронної боротьби та спостереження. У 2023-2024 рр. на сусідніх островах Ісіґакі й Міяко були розміщені батареї ЗРК Patriot PAC-3 для протиракетної оборони. Тепер планується розгортання і нових підрозділів з ракетами великої дальності на Йонагуні – триває розширення невеликого місцевого аеродрому та порту, аби приймати більші військові кораблі й літаки.

Фактично, ця крихітна острівна громада (менш ніж 1500 мешканців) перетворюється на форпост на випадок тайванської кризи, попри суперечки серед місцевих щодо мілітаризації острова. За влучним висловом журналістів, колишній екзотичний рай для дайверів і туристів став “військовою твердинею” на передньому краї потенційного конфлікту. Це яскраво ілюструє зсув у японській оборонній доктрині, пріоритет отримує південно-західний напрямок, тоді як раніше основна увага зосереджувалась на північних загрозах (Росія) та загалом на захисті головних островів.Солдати Наземних Cил самооборони Японії стоять біля вхідних воріт своєї бази на найзахіднішому населеному острові Японії в Йонагуні, префектура Окінава, 26 жовтня 2021 року. Джерело: Reuters

Японські сили активно тренуються до можливих сценаріїв навколо Тайваню, тісно координуючись із США. У жовтні 2025 р. на островах Нансей пройшли масштабні спільні навчання Resolute Dragon за участі корпусу морської піхоти США, де відпрацьовувалося перекидання американських ракетних підрозділів на дрібні острови для стримування флоту НВАК (армії КНР). США розгортають на цих островах новітні радіолокаційні системи та планують оснащувати їх протикорабельними ракетами, інтегрованими в загальну мережу з японськими силами.

Таким чином, формується єдина оборонна лінія “першого острівного ланцюга” – від Японії через Тайвань до Філіппін – покликана утримати китайський флот і авіацію якомога ближче до материка. Токіо усвідомлює, що без японської території та інфраструктури ефективна оборона Тайваню Сполученими Штатами буде надзвичайно складною. Бази в Японії (особливо на Окінаві та Кюсю) є незамінними для розгортання і постачання американських сил у разі затяжного конфлікту за Тайвань.

Тому японське командування готується діяти як єдиний фронт із США: як зауважив один із аналітиків, “жоден конфлікт через Тайвань не може бути локальним – він відразу стане японсько-американсько-китайським”. Враховуючи це, за останній рік Японія і США переглянули оперативні плани на випадок “тайваньської надзвичайної ситуації”, створили двосторонню координаційну групу та провели серію командно-штабних ігор, щоб чітко розподілити ролі на театрі бойових дій (Пентагон розраховує, що японці візьмуть на себе прикриття флангів і тилового забезпечення операцій навколо Тайваню, а також оборону власне японської території від можливих ударів Китаю).

Перспективи та ризики для регіону

Нинішня гра м’язами навколо Тайваню демонструє, наскільки небезпечним є балансування на межі конфлікту між двома азійськими гігантами. З одного боку, чітка позиція Японії покликана стримати китайську авантюру – Пекін тепер розуміє, що удар по Тайваню майже напевно призведе до війни і з Японією (а відтак і з США), тобто перетвориться на широкий регіональний конфлікт. Це підвищує ставку для КНР і може змусити її керівництво двічі подумати перед застосуванням сили.

Західні аналітики вважають, що Такаїчі “зробила всім послугу, вгамувавши китайську зарозумілість”, адже її відвертість зміцнює статус-кво. На користь такої логіки свідчить і позиція Тайваню – офіційна влада острова відкрито привітала заяви Такаїчі, назвавши їх вагомим сигналом підтримки проти агресивних зазіхань КНР. Для Вашингтона теж вигідно, що Токіо розділяє тягар стримування: американські посадовці неофіційно заохочували Японію зайняти менш двозначну позицію по Тайваню, і тепер, схоже, це сталося. Тож альянс демократій в Індо-Тихоокеанському регіоні консолідується, подаючи сигнал Пекіну про свою згуртованість.

З іншого боку, ризики ескалації також зросли. Китайська сторона вже зараз проводить небезпечні маневри – польоти безпілотників, вихід озброєних берегоохоронних кораблів у спірні води – які технічно не є актом війни, але можуть легко спричинити інцидент. Наприклад, випадкове зіткнення китайського судна з японським береговим патрулем біля Сенкаку або ж аварія дрона, збитого над спірною зоною, можуть спровокувати локальний кризовий спалах. Обидві сторони зараз підвищено чутливі: китайські військові отримали наказ реагувати жорстко на “провокації”, а японські Сили самооборони – тримати оборону і не допускати порушень суверенітету. Це створює ситуацію, коли помилка пілота або капітана корабля здатна мати непропорційні наслідки.

Дипломатичний канал для зниження градуса напруги, схоже, працює погано – зустріч на вищому рівні наразі не планується (китайська сторона відмовилася від переговорів прем’єрки Такаїчі з прем’єром Держради КНР Лі Цяном на саміті G20). Хоча обидві сторони запевняють, що канали комунікації “відкриті”, реально вони обмінюються радше вимогами, ніж компромісами. Це означає, що напруга може зберігатися місяцями або навіть роками, поки хтось не зробить крок назустріч або – у гіршому випадку – поки криза не вибухне у більш серйозний інцидент.

Економічні наслідки протистояння також викликають тривогу. Вразливість взаємозв’язків показала реакція ринку – у Токіо почали падати акції туристичних та рітейл-компаній на тлі новин про можливе згортання китайського туризму (деякі мережі магазинів втратили в ціні понад 10% за день). Японський бізнес опинився під подвійним ударом: з одного боку, страх санкцій чи неформальних бойкотів з боку Китаю (як це було в 2010 і 2012 роках), з іншого – власний уряд дедалі більше обмежує технологічне співробітництво з КНР з міркувань нацбезпеки.

Якщо конфронтація затягнеться, японським компаніям доведеться прискорити “диверсифікацію” виробництв і ланцюгів поставок, зменшуючи залежність від китайських заводів та ринку. Це, з одного боку, відповідає тренду “економічного розмежування” (decoupling), а з іншого – може вдарити по регіональній економіці загалом. В умовах, коли світ ще оговтується від пандемії і впливу повномасштабної війни в Україні, великий конфлікт або ж затяжна холодна війна у Східній Азії здатні спровокувати глобальну рецесію чи фінансові потрясіння.

Військова динаміка теж небезпечна. Китай під керівництвом Сі Цзіньпіна проводить стрімку модернізацію армії і не приховує, що готується до силового сценарію щодо Тайваню до 2027 року (такий наказ, за даними США, отримали китайські військові). Хоча багато експертів вважають цю дату радше внутрішньополітичним сигналом, ніж твердо визначеним дедлайном, вікно можливостей для мирного об’єднання Тайваню з точки зору Пекіна звужується. Тайвань дедалі більше інтегрується у глобальну коаліцію демократій, озброюється західною зброєю, а після українського досвіду – ще й укріплює власну оборону та волю до спротиву. Китай може дійти висновку, що зволікання лише ускладнює силову акцію. Зі свого боку, тверда позиція Японії хоч і стримує Китай, але в довгостроковій перспективі може пришвидшити рішення Пекіна діяти, поки американсько-японський військовий потенціал не став надто сильним. У будь-якому разі, роль Японії тепер однозначно визначена: вона вже не статист у тайванському питанні, а ключовий гравець, від дій та позиції якого залежить розвиток ситуації.Зустріч Санае Такаїчі з радником президента Тайваню Лінь Сінь-і на Asia-Pacific Economic Cooperation, 2025. Джерело: RTI

Значення для України. Можливості та загрози

Ситуація в Східній Азії несе потенційні загрози для України. Найбільш очевидний ризик – це відвернення уваги і ресурсів США та союзників у разі ескалації навколо Тайваню. Наприклад, США можуть збільшити постачання сучасної зброї Тайваню і Японії, тоді як вільних потужностей для України стане менше. Вже зараз значна кількість американських ВМС і ВПС прив’язана до Тихого океану через китайський фактор – це техніка й бюджети, які могли б посилити стримування Росії в Європі, але вимушено тримаються проти Китаю. Якщо ситуація загостриться, пріоритетність українського фронту може знизитися в очах західної громадськості: медіа більше висвітлюватимуть протистояння двох економічних гігантів (КНР і Японії/США), а війна з Росією відійде на другий план, що ускладнить зусилля України тримати тему на перших шпальтах і мотивувати партнерів.

Інша загроза – посилення взаємодії Москви і Пекіна як реакція на тиск з боку спільних противників. Якщо Китай відчує зростаючу військову загрозу від США-Японії, він може бути більш схильний відверто стати на бік Росії у її протистоянні із Заходом. Це може перерости, теоретично, у більшу військову допомогу Москві. Наприклад, заради ослаблення західних конкурентів Пекін може почати таємно постачати Росії боєприпаси чи технології, розраховуючи, що це зв’яже більше сил НАТО в Європі і відволіче їх від Азії.

Крім того, будь-яка масштабна криза в Азії вдарить по світовій економіці, а отже, опосередковано зачепить і Україну. Наприклад, якщо через військові дії або блокаду буде порушене судноплавство в Південно-Китайському морі чи Тайванській протоці, постраждають глобальні ланцюги поставок – від мікрочіпів до нафти. Це може зумовити новий виток інфляції, спад виробництва, дефіцити товарів. Для України, економіка якої і так ослаблена війною, новий глобальний шок означатиме менше можливостей експорту, менше інвестицій, гіршу фінансову підтримку. Вже зараз український бюджет залежить від міжнародної допомоги, яка надається багато в чому завдяки відносно стабільній світовій економіці. Глобальна криза, спричинена конфліктом в Азії, може змусити донорів переглядати пріоритети. Також Китай є величезним ринком і джерелом фінансів для багатьох країн – якщо Захід вступить з ним у конфронтацію, деякі держави можуть зайняти осторонь або тиснути на Україну і Росію швидше завершити свою війну, аби вивільнити ресурси для боротьби з більшою загрозою.

Утім, є і можливості, які відкриваються для України в контексті китайсько-японського протистояння. Перш за все, Україна може розраховувати на подальше зміцнення відносин із Японією як із стратегічним партнером. На хвилі загроз з боку Китаю Токіо активніше шукає союзників та однодумців у світі. Україна, яка протистоїть російській агресії – “азійському приятелю” КНР, – сприймається в Японії з великим співчуттям і повагою. Київ може використати це, щоб розширити двосторонню співпрацю – наприклад, запросити японські інвестиції у відбудову, домовитися про участь японських спеціалістів у посиленні української кібербезпеки чи протидії дезінформації (в цих сферах Японія має експертизу, і їй теж загрожують кібератаки й пропаганда з боку Китаю).

Особливо перспективною може бути військово-технічна співпраця. Японія досі мала дуже суворі обмеження на експорт зброї, але зараз поступово їх пом’якшує – спершу дозволила передавати оборонну техніку (наприклад, автомобілі, дрони), а з 2024 року планує дозволити експорт летальних оборонних озброєнь союзникам. Україна могла б стати одним із перших отримувачів японських оборонних технологій, якщо Токіо вирішить, що таким чином не лише допоможе Києву, а й послабить військову машину РФ, яка відволікає Захід від Азії. Наприклад, японські дрони-камікадзе чи системи радіоелектронної боротьби могли б бути корисними на фронті, і одночасно їх випробування проти російських цілей дало б Японії цінний досвід (адже російська армія використовує багато технік, що потенційно можуть застосовуватися і Китаєм). Звичайно, тут є дипломатичні нюанси – пряма передача зброї Україні поки що може сприйматися Пекіном як перехід Японією “червоної лінії”, але якщо загроза з боку КНР продовжить зростати, японці можуть знехтувати невдоволенням Китаю.

З геополітичної точки зору, ситуація навколо Японії і Китаю відкриває для України простір для багатовекторної дипломатії. Київ може й надалі балансувати у відносинах із Пекіном, використовуючи його острах відвертого зближення України з антикитайською коаліцією. Пекін зараз зацікавлений не допустити повної перемоги США і союзників – ні в Україні, ні в потенційному тайванському конфлікті. Це може стимулювати Китай принаймні зберігати певну нейтральність щодо України (як мінімум, не постачати зброю Росії). Україна може акцентувати Китаю, що вдячна за деякі мирні ініціативи та гуманітарну допомогу, підкреслюючи, що не займає сторону у тайванському питанні. Такий обережний нейтралітет дозволяє Україні уникнути перетворення на мішень для КНР в політичному плані. Водночас із Японією Україна може мати близькі відносини “за лаштунками”, не афішуючи надто їх антикитайський вимір. Приміром, співпрацю у сфері кібербезпеки чи озброєнь можна позиціонувати публічно як загальну, не спрямовану проти третіх країн.

Зрештою, слід пам’ятати, що стратегічні цілі агресивних режимів взаємопов’язані. Успіх чи провал Китаю на тайванському напрямі вплине на плани Росії щодо України, і навпаки. Тому Україна об’єктивно зацікавлена у перемозі стратегії стримування в Азії. Тверда позиція Японії, підтримана союзниками, – це фактично продовження глобальної боротьби за верховенство міжнародного права, частиною якої є й українська боротьба. Українська дипломатія вже висловила підтримку Японії в її територіальних спорах з РФ (Курильські острови), то чому б не підтримати і право Японії на оборону в разі агресії КНР? Особливо коли Японія фактично заступається за слабшого сусіда (Тайвань) перед обличчям сильного. Це дуже перегукується з нашою ситуацією. Звісно, прямо втручатися Україні не доведеться, але моральний та політичний вимір є важливим.