Підйом правого консервативного курсу в Японії. Перспективи лідерства Санае Такаїчі

Фото: AFP

Політична геометрія змінилася – багаторічний союз ЛДП із коаліційним партнером Комейто розвалився, а ключ до парламентської більшості Такаїчі знайшла через підтримку більш праворадикальної Партії інновацій Японії (Ішин). Це відкриває “вікно можливостей” для правоконсервативного курсу, але робить владу крихкою. Опора на Ішин ідеологічно зміцнює правий поворот, водночас посилюючи ризики коаліційної турбулентності та дострокових випробувань у парламенті. 

Підйом правоконсервативної лінії – це не персоналістський феномен, а результат накладання трьох трендів. По-перше, безпекова турбулентність у Східній Азії (КНДР, Тайванська протока, дедалі агресивніша поведінка КНР) зміщує центр ваги японської політики до “жорсткої сили” й перегляду обмежень післявоєнної доби. По-друге, внутрішня фрагментація партійного поля після поразок ЛДП та відходу Ішіби створила простір для нової конфігурації правого блоку на чолі з Такаїчі. По-третє, соціально-культурний “відкат до порядку” – реакція на пандемічний досвід, інфляційний тиск і страх економічної стагнації – легітимізує консервативні рецепти.

Поява Такаїчі кристалізує ці процеси, але й генерує ризики: від коаліційної нестійкості та напруги з Пекіном до тесту на керованість економіки у разі фіскального розширення. 

Хто така Санае Такаїчі

Санае Такаїчі, 64-річна представниця правого крила правлячої Ліберально-демократичної партії. Свого часу вона обіймала ключові посади в урядах – насамперед міністра внутрішніх справ та міністра з питань економічної безпеки – здобуваючи репутацію досвідченого керівника в економічній і безпековій сферах.

Будучи давньою соратницею Шіндзо Абе, Такаїчі неодноразово працювала в його урядах. Вона відкрито заявляє, що вважає себе продовжувачкою курсу Абе. У своїй останній кампанії вона наполягала, що її економічна політика залишиться схожою на “абеноміку”, а ринок навіть заговорив про “санаеноміку” як її варіант абеноміки. 

Такаїчі закликає до розширеного фіскального стимулювання, зниження податків і жорсткого впливу уряду на грошово-кредитну політику. Разом з тим її економічна стратегія має націоналістичний відтінок: уряд оголосив курс на “економічну безпеку” – перш за все зменшення залежності від зовнішніх постачань у стратегічних технологіях і захист ключових галузей. Цю концепцію часто формулюють як “суверенітет через спроможність”, за нею стоять плани значно збільшити військовий бюджет (зобов’язання досягти 2% ВВП на оборону), розвиток національних технологій і енергоресурсів, а також акцент на збереженні культурної самобутності. У загальному вона намагається вперше поєднати економічний націоналізм із розширенням державних інвестицій, послідовно розвиваючи курс Абе на “сильну Японію”.

У ідеологічному вимірі Такаїчі належить до націоналістично-консервативного крила. Відома її співпраця з ультраправими колами, зокрема причетність до “Ніппон Каігі” (“Японської конференції”) – найбільшої японської націоналістичної організації. Вона робила символічні жести, спрямовані на задоволення правоконсервативного електорату: регулярно відвідує контроверсійний синтоїстський храм Ясукуні і наполягає на перегляді пацифістської 9-ї статті Конституціїї (держава відмовляється від війни як суверенного права, не підтримує збройні сили з “воєнним потенціалом” і прагне до міжнародного миру). Такаїчі публічно підтримує зміцнення армії та обороноздатності Японії, навіть пропонуючи “напівбезпековий” альянс з Тайванем. Вона також відстоює захист “національних інтересів” – наприклад, жорсткість до імміграції та акцент на економічній незалежності – що іноді її опоненти називають антиглобалістською риторикою.

Щодо соціальних питань Такаїчі демонструє класичний консерватизм. Вона рішуче виступає проти легалізації одностатевих шлюбів і проти законодавчих ініціатив, що дозволяли б подружжям мати різні прізвища. Як колишній міністр з питань ґендерної рівності, вона відстоює патріархальну модель сім’ї – вважає, що чоловік повинен залишатися її главою, а жінка – підтримувати “традиційний” лад. Зокрема, Такаїчі захищала правило спільного прізвища як основу “сімейної єдності”. Цей консерватизм у ставленні до ролі жінки викликає відчуття парадоксу: обраний нею уряд включив лише двох жінок з 16 міністрів, хоча вона обіцяла “норвезький рівень” представництва.

Політичний стиль Такаїчі вирізняється жорсткістю та безкомпромісністю. Ще у 2016 році, коли вона була міністром внутрішніх справ, проголосила, що може позбавити теле- та радіокомпанії ліцензій за “упереджене” критичне висвітлення уряду. Ця заява викликала занепокоєння щодо свободи слова в Японії. Одночасно сама Такаїчі будувала імідж “залізної леді”: під час виборчої кампанії вона пообіцяла “працювати, працювати, працювати” задля відновлення процвітання країни. Для забезпечення парламентської більшості Такаїчі пішла на коаліцію із праворадикальною партією Ішин, узгодивши спільний курс з безпеки і енергетики.

Структурні двигуни правоконсервативного повороту

Японський правоконсервативний розворот має три взаємопов’язані рушії – безпековий, інституційно-парламентський і соціальний – і саме їхня одночасна дія зробила лідерство Санае Такаїчі можливим і політично рентабельним.

Перший – безпекова дуга від Корейського півострова до Тайванської протоки та Східнокитайського моря. Під тиском ракетної програми КНДР і дедалі агресивнішої активності Китаю довкола островів Сенкаку Японія з 2022 року офіційно закріпила в оновленій Стратегії національної безпеки курс на спроможність завдавати контрудари (counterstrike capabilities) по базах противника у разі нападу. Це фактично нормалізує те, що праві давно просували як “удари по базах”, і логічно підживлює дискусію про ревізію статті 9 Конституції задля усунення правових двозначностей щодо Сил самооборони. Цей курс оформлено не лише політично, а й технічно: він зафіксований у базових документах уряду та підтверджений практичними кроками з переозброєння.

На цьому тлі не дивує, що зіткнення із Пекіном стають регулярними. 2024 рік став рекордним за присутністю кораблів берегової охорони КНР у прилеглій зоні Сенкаку, а у 2025-му японська берегова охорона фіксувала безперервні серії “візитів” і тривалі чергування китайських суден, що періодично заходять і в територіальні води – тенденція, яку Токіо супроводжує дипломатичними демаршами та посиленням бюджету морської безпеки. Усе це робить “яструбину” рамку Такаїчі не просто ідеологічною, а радше відповіддю на змінений баланс сил у регіоні. 

Другий рушій – парламентська геометрія. ЛДП опинилася перед загрозою хронічної меншості в обох палатах і потребою швидко сформувати нову опору для уряду. Рішенням стала угода з правішою “Партією інновацій Японії” (Ішин), яка забезпечила голоси для обрання прем’єрки і підтримку законодавчої програми, однак без входження Ішин до кабінету міністрів. Формально це дає ЛДП маневр і зберігає монолітність урядової вертикалі, але фактично підвищує ризик недовговічності конструкції. Відсутність портфелів для союзника означає менше інструментів дисципліни, натомість – більше важелів публічного тиску на прем’єрку з правого флангу в питаннях податків, оборонних витрат і конституційної реформи. Тобто сам дизайн коаліції штовхає уряд до жорсткіших позицій, і Такаїчі як політик “школи Абе” цим користується, але ціна – потенційна циклічність урядових криз. 

Третій фактор – правопопулістський тиск “знизу”, який електорально легітимізує правий курс і підрізає простір для центристських компромісів. Симптоматичним став прорив партії “Сансейто” на виборах до верхньої палати 20 липня 2025 року. 14 нових мандатів і високий загальнонаціональний відсоток голосів за праву силу з антиглобалістською та антиімміграційною риторикою. Для ЛДП це подвійний сигнал. З одного боку, правий електорат мобілізований і хоче “жорсткішого” порядку денного. З іншого – традиційна коаліційна формула з Комейто втрачає електоральну енергію, штовхаючи правлячу партію до пошуку союзників правіше та риторики “безпека передусім”, яку втілює Такаїчі.

У результаті маємо рідкісну конвергенцію загроз та інституційних стимулів. Ескалаційна поведінка КНР у морі й повітрі підвищує плату за пацифізм, нова парламентська конфігурація винагороджує правішу повістку, а виборчий успіх правопопулістів формує нижню межу очікувань суспільства від уряду.

Економіка сили

У перші ж дні Санае Такаїчі пообіцяла проводити “відповідальну проактивну фіскальну політику”. Перед нею стоїть завдання підтримати економіку, одночасно вирішуючи проблеми, пов'язані з величезним державним боргом Японії. Споживча інфляція залишається на рівні або вище цільового показника Банку Японії у 2% вже більше трьох років. Тим часом центральний банк поступово підвищує відсоткові ставки, збільшуючи вартість запозичень для уряду.

Такаїчі пропонує масштабний пакет стимулів, більший за торішні ~$92 млрд, щоб амортизувати інфляційний тиск і підштовхнути інвестиції у стратегічні галузі (чипи, ШІ, енергетику). В рамках своїх основних заходів по боротьбі з інфляцією Такаїчі планує швидко скасувати тимчасову ставку податку на бензин. Пакет включатиме субсидії на оплату електроенергії та газу в зимовий період, а також регіональні гранти для послаблення цінового тиску. Він також заохочує малий і середній бізнес підвищувати зарплати і збільшувати капітальні інвестиції.

Такаїчі публічно зрушила дедлайн виходу на оборонні витрати на рівні 2% ВВП з 2027-го на березень 2026 фінансового року, перетворивши бюджет оборони з “символу” на важіль індустріальної політики: довгі контракти для суднобудування, ракетних програм, ППО, кібер- і космічних спроможностей. У короткостроковому горизонті це означає фронт-лоадинг закупівель (прискорене авансування і локалізація вузлів), тобто перенесення більшої частини оборонних закупівель на початок бюджетного циклу, щоб прискорити оновлення арсеналу, укладання контрактів та запуск виробництва. У середньостроковому – створення Японією власних можливостей “контрудару” з дальністю ураження, прописаних ще в стратегічних документах 2022 року, але тепер підкріплених фінансуванням. Для бізнесу це фактично промислова стратегія через оборону; для політики – сигнал союзникам і опонентам у регіоні. 

У сумі маємо цілісну архітектуру “економіки сили”. Фіскальний стимул для секторів подвійного призначення, прискорений вихід на 2% як індустріальний мультиплікатор і дедалі ширший експортний клапан для оборонної продукції. Ринковий зсув настроїв буде залежати від темпів виходу з ультрам’якої монетарної політики й того, наскільки уряд зможе збалансувати зростання видатків із довірою до боргових інструментів. Але в стратегічному сенсі курс Такаїчі вже читається, економіка має обслуговувати безпекову спроможність, а оборонна спроможність – ставати драйвером нової індустріалізації. 

Зовнішня політика. США, КНР, Тайвань – і де тут “вікно” для Києва

Для Такаїчі перший іспит – Вашингтон, і наразі виглядає, що вона його успішно склала. За другої адміністрації Трампа Японія отримує ідеологічно близький Білий дім із жорсткою риторикою щодо міграції та вимогою до союзників “платити більше”, але водночас – дуже персоналізовану дипломатію, де результат вирішує довіра лідера. Саме тому Токіо вибудовує ранній “коридор впливу” на президента. Прем’єр-міністерка синхронізує сигнал на підвищення оборонних витрат, пропонує символічні торговельні жести і грає на ностальгії за “каналом Абе–Трамп”, демонструючи політичну спорідненість та готовність узгоджувати питання критичних мінералів, суднобудування й оборонпрому.

Стартові контакти виглядають успішно. 28 жовтня під час свого візиту до Японії Дональд Трамп та Санае Такаїчі підписали Велику Угоду (GREAT DEAL), яка має призвести до “нового золотого віку” альянсу між двома країнами. Ця угода, деталі якої наразі не оприлюднюються, дозволить США та Японії зміцнити економічну безпеку та сприяти їхньому економічному зростанню. Також Японія і США уклали рамкову угоду про співпрацю у сфері рідкоземельних і критично важливих мінералів. Згідно з угодою, Вашингтон і Токіо співпрацюватимуть, щоб забезпечити свої національні та спільні запаси критично важливих мінералів через спільні інвестиції у видобуток та співпрацю у визначенні родовищ критичних мінералів та взаємне створення запасів. Крім цього, близько 20 компаній з Японії та США висловили зацікавленість у проєктах, які можуть сприяти виконанню зобов’язань Токіо інвестувати $550 млрд у Сполучені Штати.

Під час зустрічі Такаїчі організувала Трампу розкішний прийом, подарувавши йому кілька подарунків – зокрема, кілька ключок для гольфу,  якими Трамп та Шіндзо Абе користувалися під час спільної гри у 2017 році. Крім того, Такаїчі оголосила про висунення Трампа на Нобелівську премію миру. Трамп високо оцінив подарунки та заявив, що Такаїчі “стане однією з великих прем’єр-міністрів”.

Другий вимір – Китай. Пекін сприйняв прихід Такаїчі нервово, і це зрозуміло – її “яструбина” репутація, прихильність до конституційної ревізії, акцент на контрударах й демонстративна підтримка Тайваню складають для КНР тривожний пазл. Китайські медіа та офіційні спікери вже закликають Токіо “дотримуватися політичних зобов’язань щодо Тайваню”, а західна аналітика фіксує роздратування Пекіна її “тайванською” лінією. На практиці це означатиме циклічні загострення навколо Сенкаку та повітряно-морські інциденти у Східнокитайському морі, на які Токіо відповідатиме демонстрацією спроможностей. Ризик – перетікання такої конкуренції в економіку, але і тут Японія “страхує” себе політикою економічної безпеки.

Третій контур – Тайвань. Для нинішнього уряду це не абстракція, а питання прямої безпеки Японії. Саме тут із Вашингтоном може з’явитися перша “тектоніка”. Якщо Білий дім спробує розміняти частину тиску на КНР заради “великої угоди” у торгівлі, Токіо наполягатиме на жорсткій лінії щодо оборонного планування навколо острова й участі союзників у стримуванні. Для Такаїчі це – перевірка здатності не лише подобатися Трампу, а й впливати на його пріоритети. 

Де “вікно” для Києва? По-перше, політика щодо України — це для Токіо лакмус довіри зі США та Європою. Японія зберігає санкційний тиск на Росію, масштабує макрофінансову, гуманітарну та нелетальну військову допомогу (розмінування, зв’язок, ППО-сервіси), і робитиме це активніше як внесок у “західний фронт”, що опосередковано стримує Пекін.

По-друге, прискорення до витрат на оборону на рівні 2% ВВП і лібералізація експорту створюють нові канали “непрямої” підтримки через поповнення арсеналів США та союзників, які вже передають зброю Україні, і розширення виробничих ліній у Японії під партнерські ліцензії. Це не означає швидкого зняття заборони на летальне озброєння, але відкриває простір для тристоронніх схем “Японія–партнер–Україна”, де Токіо формально підтримує союзника, а Київ отримує ефект на полі бою.

По-третє, “економіка безпеки” дає Україні вікно у відбудові, а саме, інвестиції у транспорт, критичну інфраструктуру, кібер- та енергостійкість із японськими страховими інструментами і держгарантіями – те, де Київ може швидко прив’язати JETRO/METI (Міністерство економіки, торгівлі та промисловості Японії та Японську організацію зовнішньої торгівлі) до конкретних проєктів і локалізувати частину виробництв для європейського ринку. 

Прогноз для політики Японії (2025–2027)

Японський трек у добу Такаїчі – це вже не просто жест солідарності з Україною, а елемент її великої стратегії “економіки сили” та переформатованого союзу із Заходом. Після грудневої лібералізації правил експорту оборонного обладнання 2023 року Токіо відкрив клапан, який дозволяє поповнювати арсенали союзників готовими виробами, виготовленими за іноземними ліцензіями: першими пішли Patriot для США, далі на столі – розширення номенклатури та виробничих ліній. Це створює непрямий канал підтримки України. Коли американські запаси відновлюються за участі Японії, Київ отримує більше простору для власних пакетів зі Штатів і Європи. За Такаїчі цей механізм не просто збережеться – він увійде до “нормальності” японської політики, бо одночасно живить внутрішню оборонно-промислову екосистему та цементує роль Японії в “оборонному клубі” демократій.

У фінансово-гуманітарному вимірі Токіо послідовно нарощував вагу – за оцінкою Центру східних досліджень, сума вже наданої підтримки України перевищила $15 млрд із додатково оголошеними $3,5 млрд, причому акцент зроблено на макрофінанси, відбудову, розмінування, кіберзахист і “нелетальні” потреби сектору безпеки. Паралельно Японія стабільно вливає кошти у механізми НАТО на підтримку України. На виході маємо рідкісний випадок позатрансатлантичного донора, який одночасно закриває “бюджетну” і “технологічну” дірки Києва, не заходячи за власні юридичні обмеження.

Втім, японська санкційна політика має і свої обмеження. У вересні уряд знизив національну стелю ціни на російську нафту до $47,60 за барель, синхронізувавшись з рішенням ЄС, і посилив експортні та фінансові заходи. Але повністю “відрізати” енергетичний трек від Москви Токіо не може: довгострокові контракти по LNG із Sakhalin-2, що тягнуться до 2028–2033 років, – це запобіжник вартості електроенергії та промислової конкурентоспроможності. Цей виняток не руйнує санкційної рамки, але ставить межі швидкості її радикалізації. Для Києва це означає просту річ – аргументація з Токіо має враховувати баланс між принциповістю і енергетичною стабільністю партнера, інакше Україна підриває власний кейс. 

З огляду на внутрішню політичну конфігурацію Токіо й зовнішні виклики, найімовірніше, що Японія утримає тверді санкції, нарощуватиме внесок у стійкість України через нелетальні оборонні спроможності та фінансові інструменти і паралельно прискорить участь бізнесу у відбудові – машинобудування, транспорт, “зелена” інфраструктура, агротех – під гарантії державних агентств. Летальний компонент залишиться за межею дозволеного, але непрямі “swap-схеми” через союзників стануть системним механізмом. Якщо ж праві союзники Такаїчі в парламенті проштовхнуть подальшу дерегуляцію експорту – або якщо Вашингтон прямо сигналізує про потребу закрити критичні вузли виробництва ППО та боєприпасів у Індо-Тихоокеанському регіоні – можливе прискорення.

Що практично робити Києву, аби “вікно Такаїчі” працювало на результат?

Перше – робити запити до японських інструментів так, щоб кожен долар мав подвійний ефект, підвищував нашу стійкість і одночасно укріплював японські ланцюги вартості. Це стосується сервісу й модернізації ППО, антидронних рішень, розмінування та кіберзахисту – саме там Токіо готове масштабувати зобов’язання вже зараз.

Друге – конструювати тристоронні угоди з США та європейцями під нові експортні правила Японії, переводячи “виключення з табу” з поодиноких кейсів у відпрацьовану логістику. І нарешті – правильно формулювати наратив, а саме, що стримування Росії – це не євроцентрична “місія добра”, а інвестиція Японії у безпеку Індо-Тихоокеанського регіону й стабільність ланцюгів постачання, від яких залежить її власний добробут. У такій рамці кожне рішення Токіо на українському напрямку перестає бути альтруїзмом і стає раціональною політикою, яку уряд Такаїчі зможе захищати вдома – і масштабувати назовні. 

Аналітичний матеріал підготувала Катерина Водзінська, експертка аналітичного центру "Resurgam" з питань Південно-Східної Азії та Китаю.