Угода з МЕРКОСУР: електоральні мотиви проти загальноєвропейських інтересів

Фото: Reuters

Загальний контекст

Розгляд угоди розпочався ще у 1999 році, й відтоді вона неодноразово змінювалася. Лише у 2019 році сторони дійшли консенсусу щодо підписання. Проте на цей період припала зміна влади в Бразилії: у січні 2023 року на посаду президента повернувся Луїс Інасіу Лула да Сілва, змінивши Жаїра Болсонару. Експрезидент Болсонару прагнув розвинути ключовий агросектор коштом вирубки Амазонки, тоді як ЄС у цей час оголосив про запуск зеленого курсу — масштабної стратегії досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року, яка робить екологічні стандарти обов’язковою умовою для міжнародної торгівлі.

Повернення до активного обговорення угоди відбулося лише наприкінці 2024 року. Ключовим фактором став Дональд Трамп, який став проводити політику тарифного тиску. Він змусив ЄС укласти невигідні торговельні домовленості: так, за  рамковою домовленістю про торгові й інвестиційні параметри від 27–28 липня 2025 року ЄС має інвестувати 600 млрд в США та закупити на 750 млрд викопного палива.

Також Трамп посилив економічний тиск на країни Латинської Америки, зокрема на Бразилію. Країни МЕРКОСУР не мають домовленостей та довгострокових гарантій щодо “безпечної” торгівлі зі США. Проти них частково накладалися мита в рамках політики Трампа. Наприклад, США під час дипломатичного конфлікту зі Бразилією в період червня–жовтня 2025 року наклали 50% мита на продукцію з цієї країни.  І як наслідок, політика Трампа фактично прискорила обидві сторони повернутися до концепції торговельної угоди між двома блоками.

Торговельну угоду з МЕРКОСУР можна було б вважати безумовною перемогою Єврокомісії, адже вона є прямим доказом спроможності Брюсселя укладати масштабні геополітичні угоди. Для Урсули фон дер Ляєн це означало б суттєве посилення політичної ваги на світовій арені та додало б їй авторитету в глобальному протистоянні з Дональдом Трампом та Сі Цзіньпіном. Проте через те, що після історичного підписання угода так і не набула чинності, цей тріумф перетворився на внутрішню поразку, підсвітивши глибоку кризу прийняття рішень всередині самого ЄС.

Європейський парламент мінімальною більшістю проголосував за резолюцію, яка передбачає попередній розгляд угоди Судом ЄС перед її ратифікацією: 334 голоси “за”, 324 - “проти” та 11 -  утрималися. Це класичний інструмент політичного затягування -  використати юридичну процедуру (стаття 218 Договору про функціонування Європейського Союзу) як політичне гальмо. Згідно з процедурними нормами та середньою тривалістю розгляду справ у Суді ЄС (яка, за даними щорічних звітів Суду, становить близько 16–20 місяців), остаточне рішення може бути відкладено на два роки. Це тимчасовий захист для фермерів, які водночас очікують довгострокових гарантій.

Серед основних країн, що виступають проти угоди, — Франція, Польща, Ірландія, Австрія, Угорщина та Іспанія. Саме вони найбільше занепокоєні станом власного агросектору.

За що найбільше критикують угоду

Одна з ключових перепон пов’язана саме з агропродукцією. Станом на сьогодні товарообіг між ЄС та МЕРКОСУР перевищує 110 мільярдів євро. Він є майже рівноцінним за обсягами експорту та імпорту для обох блоків, із незначним позитивним балансом для останнього. Водночас існує суттєва різниця у структурі торгівлі.

Джерело: https://policy.trade.ec.europa.eu/eu-trade-relationships-country-and-region/countries-and-regions/mercosur_en

Саме ця різниця дозволяє визначити основних лобістів угоди в межах ЄС. У Німеччині, наприклад, автомобільне та промислове лобі активно підтримувало підписання домовленості, оскільки для великих компаній це можливість вийти на раніше захищений митами ринок, переорієнтувати частину експорту з Китаю та США до Латинської Америки та зменшити політичні ризики.

Нижче наведено статистику по об'ємах торгівлі. ЄС є другим за величиною торговельним партнером МЕРКОСУР після Китаю та випереджає Сполучені Штати. На ЄС припадало 16,8% від загального обсягу торгівлі МЕРКОСУР у 2024 році. Для ЄС МЕРКОСУР є десятим за величиною торговельним партнером.

• Зі 110 млрд євро товарообігу між ЄС та країнами МЕРКОСУР на експорт ЄС до чотирьох країн регіону припадає 53,3 млрд євро, тоді як імпорт з цих країн складає 57 млрд євро. Це призводить до незначного профіциту на користь МЕРКОСУР.

• Найбільшими експортними статтями МЕРКОСУР до ЄС у 2024 році були сільськогосподарська продукція (42,7% від загального обсягу експорту), мінеральні продукти (30,5%) та целюлозно-паперова продукція (6,8%).

• Експорт ЄС до МЕРКОСУР у 2024 році включав машини та прилади (28,1% від загального обсягу експорту), хімічну та фармацевтичну продукцію (25%), а також транспортне обладнання (12,1%).

 Джерело: https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/w/ddn-20250620-3

Саме на ці аспекти звертають увагу критики угоди, ставлячи ключове питання про захист фермерів. Спочатку ЄС планував скорочення дотацій агросектору в бюджетному періоді 2028–2034 років. Втім, для зниження соціальної напруги Єврокомісія запропонувала ранній доступ до 45 мільярдів євро з бюджету САП запланованих на 2028-2034 роки. Окрім цього, резервний фонд САП було збільшено з 450 мільйонів до 6,3 мільярда євро. Також до угоди включили норми, які дозволяють екстрено зупиняти  митні квоти на імпортні товари у разі різкого зростання імпорту або падіння цін.

Внутрішньополітична дилема ЄС

Ключове питання полягає в тому, чи можливий консенсус усередині ЄС щодо цієї угоди, чи вона стане проявом чергової структурної проблеми Союзу.

Економічно раціональне рішення для ЄС в цілому виявляється “політично токсичним” у межах окремих держав. Єврокомісія змогла досягти важливої домовленості, оскільки йдеться про ринок на 770 мільйонів споживачів і близько 25% світового ВВП, що перетворює угоду на одну з найбільших економічних зон у світі. Водночас Комісія керувалася геоекономічною логікою, тоді як національні уряди змушені мислити електорально.

У Франції ратифікація угоди може підірвати довіру до уряду та призвести до позачергових виборів, а в Іспанії по всій країні пройшли масштабні протести. У результаті в ЄС формується протистояння між двома підходами до торговельної угоди. Для Франції захист фермерів є запорукою політичної стабільності, тоді як для Німеччини критично важливими залишаються нові експортні ринки як основа стратегічної економічної позиції.

Єврокомісія як політичний актор намагається мислити довгостроково та вирішувати зовнішні та внутрішні конфлікти через компроміси. У відносинах з МЕРКОСУР вони передбачають поетапну імплементацію угоди, поступовий доступ до ринку, екологічні норми та інвестиції. Усередині ЄС ставка була зроблена на захисні квоти та фінансову компенсацію.

Втім, цей підхід має свої межі. Не всі групи можна заспокоїти фінансовими інструментами, як-от протекційними квотами та розширенням резервного фонду для компенсацій. Франція, Польща, Австрія та Ірландія мають сильний фермерський електорат, а будь-яка загроза агросектору автоматично перетворюється на політичну кризу. Компроміс у такій ситуації важко пояснити виборцю. Жодна торгова угода не варта ризику втрати влади.

Європарламент як окремий політичний актор в ЄС відповідає за внутрішні політичні сигнали. Передача до Суду ЄС на розгляд торговельну угоду, ініційована передусім Францією та підтримана несподіваною коаліцією правих груп та “зелених” - це спосіб не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, яке вже проявляє соціополітичні загострення. Як ми писали вище, їм вдалося виграти в цій політичній грі з незначною більшістю голосів: 334 голоси “за”, 324 -  “проти” та 11 -  утрималися.

Це створює ризики для єдності ЄС та посилює аргументи євроскептиків, які використовують ситуацію для критики бюрократичної системи. У цій політичній грі навіть у разі досягнення компромісу хтось неминуче програє. Або Єврокомісія продемонструє слабкість і відступить, або національні інтереси поступляться геополітичним цілям.

Залишається відкритим питання, чи зможе ЄС структурно реформуватися, чи й надалі залишатиметься союзом національних електоральних страхів.

Значення для України

Для українського агросектору ця угода створює принципово нові ризики. У разі її повної імплементації Україна вступає у пряму конкуренцію з Бразилією та Аргентиною — глобальними лідерами, чиї обсяги виробництва значно перевищують українські. Наприклад, врожай кукурудзи в Україні становить майже 30 млн тонн, тоді як сукупне виробництво країн МЕРКОСУР сягає приблизно 180 млн тонн, що створює колосальний розрив у масштабах пропозиції на європейському ринку. Окрім масштабу, на перший план виходить питання безпекової надійності. Європейські імпортери можуть надати перевагу контрактам із партнерами з МЕРКОСУР, де ризики знищення інфраструктури чи блокування логістичних шляхів (як-от обстріли портів або страйки на кордонах) є мінімальними порівняно з воєнними реаліями України.

У контексті української євроінтеграції аграрне питання вже є дискусійним. Окремі держави, зокрема Польща, відверто побоюються вступу України, вбачаючи в ньому загрозу для стабільності власного фермерства. Тепер ця проблема суттєво ускладнюється, якщо угода в майбутньому буде прийнята. Таким чином, Україна ризикує опинитися в ситуації, коли європейський ринок буде не просто захищеним, а вже перенасиченим і виснаженим конфліктами щодо імпорту.

Проте нинішня пауза, спричинена судовим розглядом, дає Україні необхідний час для підготовки та адаптації до нових реалій ринку. Це вікно можливостей, яке Україна маємо використати для паралельного узгодження вигідних аграрних квот, що дозволить захистити українські інтереси ще до моменту фінального відкриття європейського ринку.