Паливна криза у Росії. Як Україна руйнує ворожу бензоколонку?

Фото: Getty Images

Доходи від продажу нафти та нафтопродуктів традиційно фінансували не лише соціальні програми, а й масштабний військово-промисловий комплекс. Тому паливні проблеми у цій країні, які ми сьогодні бачимо, без перебільшення, є критичними для Росії.

Невелика передісторія

Перед початком аналізу нинішньої паливної кризи варто згадати, що ще у вересні 2023 року РФ зіткнулась з її меншою версією на прикордонних з Україною територіях, а також в окупованому Криму.

Тоді дефіцит настав через потребу великої кількості палива як для військових потреб, так і для сільськогосподарських робіт. І через пріоритет для військових інші споживачі відчули досить серйозний дефіцит.

І вже в першій половині 2024 року починається впровадження найбільш дієвих санкцій против РФ, але цього разу з боку України. Це удари далекобійних дронів по російських нафтопереробних заводах.

Почалося все з досить невеликих інцидентів. У ніч на 18 січня 2024 року українські ударні БПЛА завдали удару по Петербурзькому нафтовому терміналу. У наступні два дні було завдано ударів по нафтобазі у Клинцях Брянської області, в результаті яких два дні горіли резервуари з нафтою. Після цього була ще ціла низка ударів на НПЗ та нафтових терміналах в Усть-Лузі, Туапсе, Ярославлі, Волгограді.

Таким чином, згідно з інформацією Bloomberg, станом на 19 лютого 2024 року були атаковані підприємства, що переробляють 18% російської нафти.

Теперішня паливна криза

У 2025 році Україна значно наростила кількість та ефективність ударів. Українські атаки вже вивели з ладу 17% потужностей країни-агресора. За оцінками Reuters, це становить більше мільйона барелів на добу. Найбільшою втратою є знищення установок крекінгу. Вони перетворюють сиру нафту на готове паливо. Замінити їх в умовах санкцій майже неможливо.

У кінці вересня уряд РФ вводить заборону на експорт бензину та часткову заборону дизеля до кінця року. Хоча Кремль і намагався представити ці кроки як “тимчасові заходи стабілізації внутрішнього ринку”, насправді вони стали свідченням глибоких системних проблем у нафтопереробці країни.

До того ж, щоб зменшити дефіцит пального на внутрішньому ринку, Росія почала активно імпортувати бензин із Білорусі. У вересні обсяги імпорту зросли у чотири рази, а Мінськ став головним джерелом оперативних поставок пального для російських регіонів.

Через удари по НПЗ та зниження обсягів переробки Росія починає стикатися з переповненням нафтозапасів. Сира нафта накопичується в резервуарах, її не виходить вчасно переробити і тому доводиться продавати.

Парадокс сирої нафти

Незважаючи на внутрішні обмеження, у вересні експорт сирої нафти зріс на 25 % порівняно з серпнем. Може здатися, що у такому випадку ситуація в Росії не є критичною. Але тут важливо зазначити, що для Росії експорт сирої нафти – скоріше вимушений захід через відсутність можливості її переробити.

До того ж, нафтопродукти завжди були більш прибутковими, ніж сира нафта. При переробці одна тонна нафти дає багато бензину, дизелю та мазуту. Кожен з цих продуктів коштує значно дорожче за сиру нафту.

Виходить цікава ситуація: замість того, щоб переробляти нафту на власних заводах, Росія змушена її експортувати – особливо тоді, коли світові ціни на нафту знижуються через надлишок пропозиції. А після цього російську сиру нафту купують, переробляють і продають інші країни.

Історичні проблеми галузі

Насправді проблеми у російській нафтовій галузі почалися не в цьому році та навіть не після початку повномасштабної війни.

Радянський Союз будував свою економіку на нафті ще в 1960-х роках. Величезні родовища Поволжя та Західного Сибіру Росія успадкувала як нафтову спадщину і продовжила жити за її рахунок.

Але навіть до 2022 року галузь вже мала серйозні проблеми. Гігантські родовища радянської епохи почали вичерпуватися. Легкодоступна нафта закінчувалася, і потрібно було шукати нові способи видобутку.Нафтові запаси Росії. Wall Street Journal

Російські компанії планували використовувати американські технології для розробки родовищ, але санкції перекреслили ці плани.

Тому частка важкодоступних нафтових запасів в Росії постійно зростає, а сучасна криза ще більше руйнує і так непросту ситуацію з нафтопереробкою і видобутком.Видобуток нафти у Росії. S&P Global

Очікування

Паливна криза має всі шанси стати однією з головних проблем сучасної Росії, а в перспективі – навіть одним з головних чинників її поразки у війні.

Хоча жоден окремий український удар по НПЗ не є критичним, кумулятивний ефект постійних атак виснажує систему швидше, ніж вона може відновлюватися. Відсутність запчастин та технологій робить кожен наступний ремонт складнішим та тривалішим, а видобутку – дорожчою.Середня собівартість видобутку нафти у Росії. S&P Global

І все це відбувається на тлі бюджетного дефіциту, який зріс у п'ять разів порівняно з 2024 роком.

У найближчій перспективі криза лише поглиблюватиметься. Якщо у 2024 році удари по НПЗ сприймалися Москвою як тимчасові труднощі, то в 2025-му стає очевидним: відновити втрачені потужності швидко неможливо, а в окремих випадках – взагалі нереально без західних технологій. Це означає поступове зниження глибини переробки, перехід на більш примітивні схеми та втрату прибутковості галузі.

Для внутрішнього ринку це означає тривалі перебої з пальним. Попри офіційні заяви, росіяни дедалі частіше стикаються з чергами на АЗС та стрімким зростанням цін. Дефіцит пального неминуче впливає на вартість логістики, продукти харчування та рівень життя росіян.

До того ж, паливо – це базовий ресурс для транспорту, сільського господарства та армії. Кремль змушений віддавати пріоритет військовим, однак навіть для армії ситуація не виглядає стабільною. Брак якісного дизеля та авіапального почне відчутно знижувати мобільність та боєздатність.

У середньостроковій перспективі криза може перетворитися на системну енергетичну катастрофу, яка змусить уряд скорочувати витрати на інші сфери – від соціальних програм до регіональних дотацій.

Відносна російська стійкість

Водночас, буде необачно стверджувати, що російська нафтова галузь ось-ось остаточно посиплеться. Росія все ще має значні запаси сирої нафти, можливості для експорту та ресурси для тимчасового “латання дірок”. Кремль намагатиметься будь-якими способами стримувати кризу, використовуючи адміністративні обмеження, імпорт з Білорусі чи навіть додаткові знижки для азійських покупців.

Проте ключова проблема полягає у тому, що нинішні труднощі не є короткостроковими чи випадковими. Вони мають системний характер і з кожним місяцем посилюються. Це більше схоже на процес повільного виснаження, який досить складно швидко зупинити.

Тому російська економіка може ще певний час демонструвати видимість стабільності, але всередині вже закладені тенденції до стагнації та деградації. І саме ці приховані, накопичувальні наслідки мають шанс стати однією з вирішальних причин ослаблення Росії у найближчі роки.

Що це означає для України

Для України російська паливна криза відкриває унікальне стратегічне вікно можливостей. По-перше, поступове виснаження паливної системи ворога знижує його здатність вести затяжну війну високої інтенсивності. Це означає, що час починає грати на боці Києва: чим довше триватиме війна, тим більшими ставатимуть витрати Москви на підтримку навіть базового рівня боєздатності.

По-друге, криза у нафтопереробці створює для України інструмент непрямого впливу або так звані “карти” для переговорів. Кожен новий удар по НПЗ чи терміналу не лише завдає прямої шкоди економіці РФ, а й підсилює вже наявні проблеми, змушуючи Кремль витрачати ресурси на ремонт, захист об’єктів та пошук альтернативних джерел постачання.

Це відкриває простір для асиметричних дій, коли відносно невеликі українські інвестиції у дрони чи ракети призводять до непропорційно великих втрат ворога.

Логічним виглядає продовження стратегії ударів по НПЗ. В перспективі це призведе до погіршення ситуації, доводячи, що Росія – це “Колос на глиняних ногах”, і колись він може впасти.

Аналітичний матеріал підготував Анатолій Горшков спеціально для міжнародної інформаційно-аналітичної спільноти Resurgam.