Енергетична петля Балкан: NIS, санкції та трансформація російського впливу

Фото: NIS

Сербська компанія Naftna Industrija Srbije (NIS), де більш ніж 56% акцій належать російській стороні, виступає прикладом присутності РФ, що виходить далеко за межі інвестиційного рівня. Він глибоко закріплює позиції Москви всередині економічної архітектури Сербії, впливає на стабільність забезпечення палива, енергетики, рівня зайнятості та регіонального розвитку.

Упродовж 2025 року питання контролю над сербською нафтогазовою компанією стало одним із ключових напрямків дипломатичного та санкційного тиску США на Росію та її активи в європейському регіоні. У січні 2025 року Вашингтон наклав санкції на компанію NIS, значна частка акцій якої належить російським компаніям Gazprom та Gazprom Neft. Основною вимогою США стало повне виведення російського капіталу з нафтової промисловості Сербії.

Попри серію тимчасових ліцензій OFAC, спрямованої на збереження операційної стабільності, восени 2025 року санкції набули чинності. Наслідком стало припинення постачання нафти через трубопровід JANAF та загроза зупинки НПЗ у Панчево. За таких умов Белград опинився перед вибором між отриманням спеціальних дозволів від США та продажем російських активів.

Залежність сербської економіки від Росії стримує зовнішньополітичні маневри Белграда, не дозволяючи підтримувати санкційну політику проти Москви та закриваючи можливості співпраці із західними партнерами. Це віддаляє перспективи європейської інтеграції та створює загрозу економіці держави через нестабільність та широку залежність її від одного актора – Москви.

У цьому контексті продаж акцій NIS можна розглядати не як успішну спробу витіснення частки інвестицій РФ з економіки Белграду, а як можливість для Москви трансформувати свій вплив з прямого на опосередкований, що включатиме третю сторону, лояльну до Кремля, та дозволить йому зберегти вплив у стратегічно важливому регіоні, оминаючи санкції. 

Демпінг заради союзника: як політика визначила продаж NIS

Формальним підґрунтям підписання угоди у 2008 році між урядом Сербії та російською компанією “Газпром Нефть” стала необхідність модернізації застарілої інфраструктури та забезпечення стабільності постачання. Проте Москва розглядала цей договір радше як політичне закріплення присутності та легалізації впливу через контроль значної частки акцій.

Історичний контекст теж сприяв успішному підписанню угоди, оскільки після проголошення незалежності Косово, Сербію охопила внутрішньополітична криза та загострення відносин із Заходом. Росія ж, скориставшись цією ситуацією, проголосила себе відкритим союзником Белграду, підтримуючи її на міжнародному рівні, що дозволило забезпечити довіру з боку Сербії, що в свою чергу дозволило забезпечити вигідні для Москви умови.

Контрольний пакет акцій NIS, за оцінками багатьох експертів, враховуючи розгалужену мережу збуту, володіння стратегічно важливими НПЗ та монопольним становищем, був проданий за демпінговою ціною. Хоча активи компанії мали б зацікавити широке коло сторін, що дозволило компанії стати об’єктом конкурентного тендеру, якого в кінцевому результаті Сербія не отримала.

До того ж сама структура угоди сформована з метою забезпечити простір для вільного трактування умов Росії щодо модернізації та розвитку. Проте Белград взяв на себе низку гарантій пов’язаних із забезпеченням сприятливого регулювання та обмеженням подальшого перегляду ключових параметрів договору.

NIS у санкційній логіці США

Американська санкційна політика щодо російського енергетичного сектору характеризується бажанням США створити середовище, де діяльність російського капіталу стане передбачуваною та менш ризикованою. NIS у цій політиці позиціонується радше як “сіра зона”, оскільки формально компанія працює в третій країні і не перебуває під санкціями. Проте вплив який чинить РФ, користуючись своєю значною інвестиційною присутністю, спонукає Вашингтон діяти рішуче.

Накладання санкцій на компанію поступово ускладнює діяльність всієї архітектури економіки Сербії. Зменшення доступу до західних капіталів у подальшому спричинить блокування значної кількості інфраструктурних проєктів та процесу модернізації. Оскільки сучасні нафтопереробні заводи є значно залежними від західних технологій, відсутність або обмеженість доступу до них буде означати для Сербії загрозу відставання та зниження конкурентоспроможності активу. 

Економічний сектор Сербії є залежним від одного міжнародного гравця – Росії. Тому є серйозна загроза застосування проти першої вторинних санкцій – інструменту, що використовує США для тиску на треті сторони, які часто розглядаються Москвою як альтернативний варіант обходу санкцій Заходу.

Незважаючи на малоймовірність впровадження, їхня перспектива вже є важелем тиску з боку США. Крім того, взаємозв’язок Вашингтону та ЄС у цьому питанні погіршує становище Белграду в контексті євроінтеграції, оскільки Брюссель не націлений продовжувати діалог з державою, значна частка економіки якої належить російським санкційним активам.

Реалокація контролю в умовах санкцій

Рішення щодо продажу 56,16 % акцій на перший погляд здається актом виходу Росії з нафтового сектору Сербії, проте насправді такий крок може стати прорахованим стратегічним маневром Москви. Санкційна вразливість NIS – центральної нафтової компанії країни-кандидата в ЄС, створює системні ризики як для Белграду, так і для РФ. У цьому контексті продаж акцій є стратегічною необхідністю, оскільки тиск Заходу унеможливить модернізацію обладнання та інфраструктури, обмежить доступ до фінансових ресурсів, знизить конкурентоспроможність.

Згода на продаж акцій не супроводжується поспіхом або гучними заявами. Ба більше, потенційні покупці не озвучуються. Це свідчить про те, що процес повністю або частково контрольований Москвою, яка у свою чергу шукає вигідні шляхи утримання свого впливу в Сербії, шляхом підбору найвигіднішої третьої сторони. Так званий “універсальний актор” цієї ситуації, який потенційно може стати покупцем левової частки активів, є державою з кола тих, хто не перебуває під санкційним тиском Заходу або готовий перебувати в умовах політичних ризиків.

За такого сценарію формальна зміна власника не буде означати зміну стратегій NIS. Контроль Росії буде зберігатися через довгострокові домовленості, контракти та управлінські рішення. Продаж контрольного пакету NIS ризикує стати прецедентом для інших активів Росії, які є вразливими до санкцій Заходу. Подібні дії за участю третьої сторони потенційно стануть інструментом збереження впливу в регіонах або окремих секторах, водночас уникаючи тиску міжнародної спільноти.

Для Росії, у свою чергу, є високий ризик помилки вибору кандидата на роль “універсального актора”, оскільки жодна держава не здатна надати Москві повну гарантію виконання всіх вказівок, наданих нею. Відтак постає серйозна загроза виходу з під контролю Кремля третьої сторони та поступова трансформація компанії  NIS до стратегій нового власника. За таких умов Росія може остаточно втратити основний важіль впливу в Сербії.

Продаж частки NIS у логіці геополітичного переформатування

Найвигіднішим сценарієм для Росії може стати продаж активів лояльним до себе представникам із Європейського Союзу, зокрема Угорщині або Словаччині. Вони є членами ЄС та НАТО, які водночас демонструють політичну готовність до “прагматичного” діалогу з Москвою. Подібна риторика дає підстави розглядати потенційну угоду за участю цих держав як маневр РФ, спрямований зберегти свій вплив на Балканах, уникаючи санкцій та прямих дій щодо сербського енергетичного сектору. Саме це коло покупців здатне забезпечити Москві інституційну легітимність через членство Будапешту та Братислави в ЄС та НАТО, при цьому зберігаючи контроль над ключовими логістичними та управлінськими елементами.

Найімовірнішими кандидатами у купівлі активів NIS серед держав поза трансатлантичного кола є Китай або країни Перської затоки. Ці держави демонструють помірну лояльність до Москви, яка, у свою чергу, у цих кандидатах бачить ряд переваг для себе, зокрема зменшення санкційного тиску на активи, збереження непрямого контролю над ключовими потоками та уникнення втрати домінуючих позицій в Сербії. Зміна власника буде використовуватися як аргумент Сербії у діалозі з Заходом щодо виконання вимог та усунення російських активів від нафтової промисловості, хоча  насправді це буде лише формальний крок.

Входження у нафтовий сектор китайської сторони буде мати широкий спектр особливостей. Пекін має достатній досвід роботи в середовищі підвищеного санкційного ризику. До того ж, Сербія є країною з широкою присутністю інвестицій Китаю. Тому Сербії – країні, яка має у своєму арсеналі достатню кількість успішно реалізованих спільних ініціатив – не буде складно побудувати конструктивний діалог з Пекіном. За таких умов, Белград ризикує залежати від китайсько-російського симбіозу, у рамках якого Москва може контролювати обіг сировини та мережу логістики, а Пекін фінанси й частину управління.

Сценарій із залученням близькосхідних інвесторів, зокрема купівля активів фондами або великими енергетичними холдингами, потенційно розглядаються у більш нейтральному ракурсі, оскільки гравці цього регіону концентруються на фінансову віддачу, а не на ідеологічне позиціонування. Сербія у такому випадку звільниться від санкційного тиску та отримає доступ до капіталу без ідеологічних перешкод, які часто створював Кремль. Водночас саме представник з близькосхідного регіону може залишити статус-кво в компанії NIS, оскільки не відчуватиме мотивації до глибоких трансформацій, залишаючи російські адміністративні, фінансові та логістичні мережі без змін.

У контексті потенційної купівлі активів РФ самі США можуть розглядатися як ймовірний претендент за певних умов. Вашингтон і Москва можуть узгодити домовленість щодо купівлі активів другої, якщо Сполучені Штати нададуть доступ до копалин або можливостей в іншому регіоні, заблокують пакет санкцій в певній сфері або забезпечать підтримку під час прийняття рішень на міждержавному рівні.

Відмова від серйозного важелю впливу в ключовій в Балканському регіоні країні – Сербії – для Росії буде означати серйозний геополітичний програш, який вона намагатиметься максимально компенсувати іншими перевагами. Тому продаж активів компанії NIS Вашингтону може трактуватися як повна слабкість геополітичного становища Кремля, або як домовленість, яка надала їй вагомі можливості.

Висновок

Контроль над сербським енергетичним активом дозволяє зберегти присутність Москви у Балканському регіоні навіть за умови санкцій, використовуючи непрямий контроль через довгострокові контракти, логістику та управлінські мережі.

Американські санкції підвищують ризики для прямих інвестицій РФ, але не усувають її вплив повністю. Формальні зміни власності, як у випадку потенційного продажу 56,16% акцій NIS, не гарантують реальної трансформації. Регіон функціонує як простір адаптації санкційної політики, де Росії зберігає свій вплив без порушення міжнародних правил.

Це створює прецедент для обходу санкцій, який має непрямі наслідки для України. До того ж потенційне збереження випливу РФ підриває ефективність впровадження санкцій, погіршує прозорість енергетичних потоків і ускладнює дипломатичну підтримку Києва на Балканах та в ЄС.