Велика націоналізація у Росії. Як Кремль здійснює репресії проти російської еліти

З 2024 року, одразу після проведення виборів президента РФ, розпочався активний процес внутрішніх репресій щодо російської еліти.

Спочатку цей процес охоплював представників середньої ланки бюрократичної системи РФ. Почали відкриватися справи щодо корупції, в яких до відповідальності притягалися заступники губернаторів, чиновники, що обіймали посади з проєктування розвитку міст, особливо пов'язаних із будівництвом – ті посади, що напряму пов’язані із розподілом бюджетних коштів.

Згодом, отримавши значну базу свідчень від представників середньої ланки бюрократії, слідчі органи РФ починали справи проти представників вищої ланки, доходячи до губернаторів регіонів або міністрів уряду РФ. Здебільшого, обвинувачення починалося після того, як міністр або губернатор втрачав свою посаду, або протягом часу закінчення своїх повноважень, або в результаті відставки за власним бажанням. Саме тому в ЗМІ останнім часом можна було побачити заголовки про арешт того чи іншого ексміністра, чи ексгубернатора.

Наступним кроком продовження внутрішньоелітних репресій став процес націоналізації значних активів в різних секторах економіки під приводом боротьби з корупцією, переосмислення процесів приватизації в кінці 90-х – початку 00-х років, відчуження стратегічно важливих активів для держави.

Причини

Офіційною причиною націоналізації активів генпрокуратура РФ називає зміцнення безпеки економіки. За її словами, націоналізують ті активи, якими володіють люди, що мають подвійне громадянство, тримають заощадження за кордонами РФ, активно співпрацюють з іноземними компаніями.

Наприклад, причиною для націоналізації аеропорту “Домодедово” у липні цього року став “іноземний контроль над керівною компанією “ДМЕ Холдинг”. Як повідомили в Генеральній прокуратурі, власник холдингу Дмитрій Каменщик є резидентом Туреччини та ОАЕ, а його партнер Валерій Коган – резидентом Ізраїлю. Згідно з матеріалами суду, ці держави проводять політику Заходу, спрямовану на завдання поразки Росії. За даними прокуратури, Каменщик і Коган виводили кошти з Росії під виглядом виплат боргів іноземним кредиторам і дивідендів”.

Також серед офіційних причин – боротьба з корупцією і лобістським впливом. На цих умовах націоналізуються різні підприємства, що є володіннями ексчиновників РФ, що не пов’язані з іноземними країнами, адже після 2022 року російський чиновник майже не має шляхів для легалізації своїх активів на Заході через санкції, а в інших країнах через обмеження, що були накладені державою всередині.

Друга головна причина – економічна. Як визначають аналітики Forbes, РФ націоналізує виключно прибуткові компанії й активи, що є нетиповим для процесу націоналізації в більшості країн світу. “Перший варіант: держава націоналізує збитки, а потім приватизує прибутки. Інакше кажучи, рятує стратегічні компанії, виводить їх із кризи, а потім повертає у приватну власність. Другий варіант: держава націоналізує прибутки, а збитки продає – під її контроль повертаються успішні приватні компанії. Націоналізація тут може мати як прямий, так і прихований характер – через консолідацію ринку навколо великих державних корпорацій, наприклад, навколо “Роснафти” у нафтовому й газовому секторі. Третій варіант: націоналізація стратегічних ланок, де економіка вже не відіграє суттєвої ролі. У Росії переважають другий і третій варіанти, тоді як перший практично не проявлений”. Таким чином держава за рахунок прибуткових компаній намагається виправити складне бюджетне положення.

Третьою причиною є загальний тиск на російську еліту з метою послаблення антирежимних настроїв шляхом залякування. Відповідно до процесу націоналізації, еліта РФ буде намагатися відсторонитися від усіх зв’язків з іноземними компаніями, буде ще більше закриватися й атомізуватися, значно знижуючи шанс на певний спротив проти режиму, адже зникають зв’язки еліт між країнами.

Четвертою причиною є амбіції представників генпрокуратури РФ. Відповідно до результатів процесу націоналізації, у вересні 2025 року генпрокурор Ігор Краснов став головою Вищого Суду РФ. Отже, держава залучає представників прокуратури проводити ці справи й ефективно доводити їх до кінця.

Тимчасові результати процесу

За підрахунками аналітиків та інформації від генпрокуратури РФ від 2022 року, до початку 2025 року було націоналізовано активів на загальну суму у 2,56 трильйона рублів. Через активізацію цього процесу у 2025 році загальна сума виросла до майже 4 трильйонів. Загалом було виявлено 102 випадки націоналізації активів.

“Найбільше активів було конфісковано на підставі закону про стратегічні товариства. За останні три роки таким чином було вилучено активів на суму 1,539 трлн рублів. У справах про корупцію державі перейшли активи на 1,07 трлн рублів, за порушення під час приватизації – на 385,4 млрд рублів, за звинуваченнями у неефективному управлінні та контролі – на 621,5 млрд рублів, у межах боротьби з екстремізмом – на 181,8 млрд рублів”.

Наслідки процесу і вплив на російсько-українську війну

Загальним наслідком процесу можна назвати повноцінний перехід економіки РФ на військові рейки. Прибутки від націоналізованих компаній будуть покривати дефіцит російського бюджету, що поступово збільшується протягом років, і в наступному 2026 році може становити вже декілька відсотків від ВВП.

Головний внутрішньополітичний наслідок процесу – атомізація еліти РФ, зменшення міжнародних економічних зв’язків, можливий відтік підприємців з Росії для уникнення кримінальних справ. По суті, зміцнення авторитарної влади шляхом розподілу ресурсів. Враховуючи те, що такі розподіли можна проводити часто, нехтуючи правом приватної власності, скоро економічні еліти РФ будуть представлені виключно лоялістами і скоріше навіть активістами щодо нинішнього режиму. Конформістів і інструменталістів, що зараз представляють більшість еліти РФ, буде ставати дедалі менше.

Вплив цього процесу на війну переважно економічний. У російської держави з’явиться допоміжна грошова подушка, яку можна буде використати на військові потреби. У майбутньому можна очікувати збільшення витрат на війну, на розвиток військового виробництва, і збільшення можливостей щодо залучення людей на контрактну службу, адже поки що російська армія формується на контрактній основі, і держава витрачає значні економічні ресурси аби втримати цей статус-кво, побоюючись політичних проблем пов’язаних із мобілізацією.

Аналітичний матеріал підготував Дмитро Ольховиченко, стажер аналітичного центру "Resurgam".