Коли війна стає спільною справою. Як Швеція побудувала модель тотальної оборони та чому Україна має перейняти її досвід

Фото: Bloomberg

З 2015 року Швеція відновила впровадження та почала реконструкцію системи тотальної оборони, що поєднує мілітарну та цивільну безпекові складові. Тотальна оборона передбачає залученість всіх громадян до захисту країни та постійну підготовку до війни. Це суспільний договір всіх громадян, згідно з яким оборона є спільною справою.

Для України, яка вже перебуває у війні, розбудова якісної безпекової системи є запорукою виживання. Тому досвід Швеції може виявитись цінним джерелом для її розбудови. 

Яка історія тотальної оборони у Швеції? Як країна повертає її до життя? Та що Україні варто перейняти зі шведського досвіду? На ці та інші питання відповідаємо у цьому матеріалі.

Народження тотальної оборони

Попри те, що Швеція не брала прямої участі у світових війнах, ще під час Першої світової країні стало зрозуміло, що одного лише нейтралітету недостатньо, щоб мати спокій та бути в безпеці. Тоді, наприклад, необмежена підводна війна призвела до дефіциту вугілля, нафти й харчових продуктів у Швеції. Дефіцит хліба та картоплі у 1917 році був настільки серйозним, що парламентські вибори, які проходили того року, отримали назву “голодні вибори” (швед. Hungervalet).

Через це у 1917 році у Швеції створили Комісію з підготовки до війни (швед. Krigsberedskapskommissionen) – орган, який відповідав за оцінку та вдосконалення національної оборонної та кризової готовності. У 1928 році (за прем’єрства Арвіда Ліндмана від Правої партії) вона трансформувалась у Комісію королівства з питань економічної оборонної готовності (швед. Rikskommissionen för ekonomisk försvarsberedskap), яка відповідала за створення резервних запасів стратегічної сировини.

Водночас Друга світова війна змінила розуміння війни у Швеції. У своїй праці “Військово-стратегічна раціональність гібридної війни: щоденна тотальна оборона в умовах відсутності миру у випадку Швеції” докторка Крістін Люнгквіст пише: “Друга світова війна змінила загальне сприйняття війни через те, як вона без розбору впливала на все суспільство, а також через те, що вороже населення та його воля до опору і боротьби стали об’єктами війни.

Ідея про те, що тотальна війна вестиметься не лише проти збройних сил, а й безпосередньо проти народу закріпилась у Швеції…”.

Перша комплексна доктрина тотальної оборони з’явилась у 1942 році (уряд національної єдності, прем’єр – Пер Альбін Ханссон). Але безпосередньо реалізовуватись концепт почав у післявоєнний період. Тоді він містив чотири складові: військову оборону, цивільну оборону, економічну оборону та психологічну оборону.

Військова оборона

Військова оборона, зрозуміло, передбачала захист території Швеції за допомогою збройних сил – з використанням кадрової сухопутної армії, військово-повітряних та військово-морських сил, та берегової артилерії (на початку 1930-х була переважно застарілою, але після модернізації деякі гармати могли атакувати ворога на відстані 20 кілометрів).

Однак з військовою обороною не все так просто. Щонайменше з 1911 року розбудова збройних сил у Швеції була дуже політизованою. У 1911-1926 рр. (з перервою на Першу світову) точилась боротьба між королем Густавом V, який наполягав на необхідності посилювати збройні сили, та різними ліберальними й соціал-демократичними урядами, які прагнули зменшити витрати на оборону заради соціальних програм.

Так, наприклад, у 1911 році прем’єр-міністр ліберал Карл Стааф скасував рішення попереднього уряду про виділення коштів на придбання нових броненосців. У відповідь король почав гуртувати навколо себе правих військових, вчених, політиків, з якими у 1912 році створив організацію “Асоціація за броненосець”, яка збирала пожертви на побудову сучасного броненосця, а в 1912-1913 рр. проводила агітаційну кампанію через газети, лекції й публічні заходи. В результаті у 1914 році повна сума була зібрана. Це призвело до відставки уряду Стаафа і наступний уряд Хаммершельда виділив кошти на придбання ще 2 броненосців тієї ж моделі.

Але ліві політичні сили дивились на це, як на втручання короля в політику, яка є прерогативою парламенту, що ще більше посилило їхнє бажання домагатись зменшення витрат на оборону. Тому у 1926 році король цю боротьбу програв, коли Права партія (сьогодні це Поміркована Коаліційна  Партія) погодилась на зменшення витрат на оборону. З цього почалось десятиліття скорочення армії й витрат на неї.

Проте у 1936 році, ймовірно, помітивши ремілітаризацію німцями Рейнської області, уряд соціал-демократа Пера Альбіна Ханссона негайно ухвалив новий закон, після чого почалось збільшення витрат на оборону та зростання чисельності збройних сил.

В армії, в якій на той момент не було чіткої вертикалі, почалася реорганізація. Подальші події Другої світової війни – зокрема, радянсько-фінська Зимова війна та німецька окупація Данії та Норвегії – довели слушність цього рішення.Швеція під час Другої світової війни. Сусідні Норвегія та Данія окуповані Німеччиною. Джерело: Johnny Öberg

У 1945 році шведські ВПС налічували 790 бойових літаків, а ВМС складались з 7 броненосців, 2 крейсерів, 27 есмінців, 26 підводних човнів, 42 тральщиків, 20 торпедних катерів, 16 патрульних катерів, 6 плавучих баз. 

Цивільна оборона

В контексті цивільної оборони важливу роль відігравала кожна окрема людина. Зробити індивіда центральним компонентом національної безпеки та забезпечити його стійкість було критично важливим, оскільки Швеція мала доволі велику територію, але порівняно невелику кількість населення. Тому потрібно було максимально ефективно залучити кожну людину у разі нападу, а без індивідуальної готовності кожного громадянина було б важко досягти загальнонаціональної стійкості та готовності.

З боку влади цивільна оборона мала на меті інформування населення про загрозу і те, як діяти в різних ситуаціях, забезпечення евакуації та функціонування укриттів, нормальної роботи екстрених служб і координацію захисту інфраструктури й промислових об’єктів.

З боку громадян очікувалась активна залученість до захисту держави й готовність діяти за інструкціями відповідних органів влади у випадку кризи. Згідно із законом про цивільну оборону 1944 року (уряд національної єдності, прем’єр – Пер Альбін Ханссон), під дію якого потрапляли всі чоловіки від 15 до 65 років, кожному домогосподарству та значній частині приватного майна, такому як трактори, вантажівки, худоба чи певні будівлі, було відведено певну роль у загальному захисті Швеції. Система цивільної оборони призначила близько 230 000 громадян до різних місцевих та регіональних організацій, а також ще 65 000 громадян до організацій захисту заводів.

Згідно з урядовим звітом-дослідженням 1943 року і законом про цивільну оборону 1944-го, цивільні мали виконувати невійськові функції, наприклад охороняти підприємства, гасити пожежі, проводити розчистку завалів, допомагати з евакуацією тощо – тобто забезпечувати надійний тил.

Водночас з 1942 року існувала обов’язкова військова служба для всіх чоловіків у віці від 18 до 47 років (тривала 450 днів) і вже резервісти могли бути мобілізовані для участі у бойових діях.

Також до бойових дій могла бути залучена територіальна оборона (швед. Hemvärnet). Спочатку це були різні добровільні загони, які формувались самі собою, однак 29 травня 1940 року парламент ухвалив рішення, що легалізувало їхнє підпорядкування збройним силам.

Цивільні могли отримати необхідні навички для забезпечення охорони своїх осель та підприємств у створених державних школах цивільної оборони (швед. civilförsvarsskolor). Крім того, вже у 40-і роки існувало близько 20 різних добровільних організацій цивільної оборони, в які входило приблизно мільйон громадян і долучення до яких уряд інформаційно підтримував, прагнучи зробити це частиною колективної культури.

Економічна оборона

Економічна оборона мала на меті забезпечити функціонування виробництва, розподіл критично важливих товарів, таких як паливо, зерно, медикаменти, а також розподіл зброї. У контексті економічної оборони шведи робили ставку на співпрацю держави і приватних компаній, а також на використання власної сировини для виготовлення стратегічних товарів.

Якщо телекомпанії і залізниця належали державі, то компанії, що виготовляли продукти харчування, ліки, паливо, взуття, одяг та медичне обладнання, були приватними. Такі компанії отримували статус стратегічного підприємства на випадок війни (швед. krigsviktiga företag, або K-companies) і укладали з державою спеціальні контракти, за якими у мирний час вони функціонують як звичайні гравці на ринку, але у випадку війни мали надати державі визначену кількість продукції.

Механізми співпраці держави та приватних компаній були чітко відпрацьовані, а обов’язки сторін чітко розмежовані. За зберігання виробленої у мирний час продукції відповідала держава. Для такої співпраці компанії були змушені адаптувати свою організацію та виробництво відповідно до планів економічного захисту, однак не можна сказати, що потреба кооперуватись з державою була невигідною для них.

По-перше, було розуміння, що якщо Радянський Союз вторгнеться у Швецію, то вільна ринкова торгівля для цих компаній закінчиться. По-друге, приналежність до переліку стратегічних підприємств давала можливість компаніям розраховувати на те, що якщо справи підуть погано, то держава надасть їм підтримку, що справдилось у 70-80-х роках.

Якщо говорити про вигоди для держави від такої співпраці, то в 50-60-ті роки Швеція була близька до самозабезпечення продуктами харчування, одягом та взуттям. Перевагою було і те, що ці виробництва переважно спирались на шведську сировину, що давало більше незалежності на випадок війни.

Психологічна оборона

Психологічна оборона включала в себе боротьбу з ворожою пропагандою, забезпечення розповсюдження офіційної інформації та збільшення волі суспільства до боротьби. Для успішного функціонування радіо і газет у випадку війни були підготовлені захищені місця для радіостанцій і видавництв. Шведське радіо також підготувало декілька радіозаписів на випадок екстреної ситуації. 

Однак тут ситуація була трохи складнішою. Психологічна оборона включала централізовані контрольовані владою канали комунікації через ЗМІ, що викликало критику і звинувачення у надмірному втручанні влади, цензурі і використанні владою цього механізму як урядових пропагандистських агенцій.

Тотальна оборона під час Холодної війни

Справжнього розквіту концепт тотальної оборони зазнав з початком Холодної війни. До 1960-х основною загрозою вважалась ядерна війна. Однак вже у 60-ті ключовим викликом стало неядерне вторгнення Радянського Союзу.

Тоді Швеція мала що протиставити такому ворогові. Вже була обов’язкова військова служба для всіх чоловіків віком від 18 до 47 років і на піку розвитку збройних сил Швеція могла виставити близько 850 000 військових, з яких близько 110 000 належали б до територіальної оборони.

Щодо флоту та авіації, то ще в кінці 40-х та на початку 50-х років Швеція мала 33 великі надводні військові кораблі, 24 підводні човни та 50 дивізій ВПС з 1000 літаків вітчизняного виробництва. В 60-ті роки 2 крейсери та 15 есмінців почали поступово заміняти меншими, але потужнішими підрозділами.

Але у 70-80-ті ситуація в плані мілітарної потужності Швеції почала погіршуватись: у оборонному бюджеті 1968-1972 рр. відбулось скорочення витрат, що призвело до зменшення штату, скасування частини навчань, відкладення заміни обладнання. Це було зумовлено декількома факторами. По-перше, в середині 60-х почала погіршуватись соціально-економічна ситуація і ліве крило соціал-демократів почало наполягати на економії за рахунок оборонних витрат. По-друге, ціни на кращу техніку почали суттєво зростати. По-третє, у політичного керівництва Швеції була віра в успіх так званої політики “розрядки”.

Станом на 1982 рік Швеція ще могла виставити 850 000 військовослужбовців і резервістів сухопутних сил, 48 кораблів, з яких 12 – підводні човни, та 23-24 дивізії ВПС. Все ще непогано для невеликої країни, порівняно з СРСР, але вже значно гірше, ніж ще 20 років тому.

Занепад тотальної оборони після Холодної війни

З розпадом Радянського Союзу і кінцем Холодної війни система тотальної оборони у Швеції почала занепадати. Протягом двох десятиліть воєнна чисельність шведських сухопутних сил скоротилася на 95%, а військово-морських сил і військово-повітряних сил – на 70%. Також було закрито 70% усіх військових баз. У 2010 році було скасовано призов у армію у мирний час.

Щодо економічної безпеки – у 1990-ті роки контракти  з K-companies (тоді їх нараховувалось близько 11 000) не були подовжені.  Систему цивільної оборони було розформовано та частково реорганізовано, щоб вона відповідала новій цивільній системі кризового управління з основним акцентом на невійськових ризиках та вразливостях, а всі загальні оборонні навчання та навчальні заходи були припинені.

Як наслідок, попередню організаційну структуру ліквідували, а разом з нею припинили будувати нові або обслуговувати наявні бомбосховища, скасували плани евакуації, і ліквідували систему раннього попередження про повітряні напади.

Система тотальної оборони перебувала на межі зникнення. Але все змінило вторгнення Росії в Україну у 2014 році.Витрати на оборону у відсотках від ВВП у 1988-2015 рр

Відродження тотальної оборони

Через чверть століття постала потреба відновлювати тотальну оборону. Але світ вже сильно змінився. Відбулась інтернаціоналізація бізнесу і підприємств, а також приватизація багатьох з них. Ланцюги поставок стали набагато складнішими. Відбулась революція в інформаційній сфері (з’явився і розвинувся інтернет). Склад населення суттєво змінився. З’явилось таке явище як гібридна війна, а збройні сили і військова інфраструктура були вже далеко не тими, навіть порівняно з 80-ми роками.

Такий стан справ підкреслював те, як багато роботи потрібно було зробити. У 2015 році (коаліційний уряд Соціал-демократичної і Зеленої партій прем’єр-міністра Стефана Левена) було ухвалено закон/план, який визначав оборонну політику Швеції на 2016-2020 рр., який був однаковою мірою амбітним і революційним.

Революційним, тому що вперше за понад 20 років (з 2017-го) витрати на збройні сили зростали, а не скорочувались, і їх планували збільшувати кожного року. П’ять політичних партій погодились відмовитись від політики в питаннях оборони й утворити групу з представників цих партій, яка б регулярно відстежувала прогрес. Швеція взяла курс на зміну пріоритетів збройних сил з міжнародних місій на оборону держави. Було прийнято рішення збільшити штат збройних сил та територіальної оборони, а також виділити ресурси на посилення тероборони та добровільних організацій.

Амбітним, оскільки за чотири роки планувалось радикальне переозброєння, модернізація техніки, збільшення і створення нових військових підрозділів, повна переорієнтація армії з міжнародних місій на захист країни.Витрати на оборону, закладені у документі 2015 року, який визначав шведську оборонну політику 2016-2020 рр

У 2017 році Швеція відновила призов на військову службу. Згідно із законом, призову підлягають як чоловіки, так і жінки. У 2020-му розпочались військові навчання “Total Defence 2020”, які мали тривати рік і до участі в яких залучали всі елементи суспільства – від парламенту і місцевих муніципалітетів до Риксбаку (центрального банку), відпрацьовуючи дії за різних сценаріїв – від терористичних нападів до вторгнення інших держав. Але через пандемію деякі елементи навчань було відкладено.

Важливим аспектом є те, що шведи активно вивчають досвід російсько-української війни. Якщо у законі 2015 року передбачались заходи спрямовані на ведення воєн 20-го століття і планувалось збільшити розміри сухопутних сил, флоту та авіації, то вже у звіті Шведської комісії з питань оборони  за 2024 рік (коаліційний уряд Ульфа Крістерссона) приділяється увага протидії БПЛА, адаптації цивільних технологій для військових цілей, здатності протидіяти російським системам РЕБ, налагодженню ефективних механізмів мобілізації і протидії російським кібератакам. Ну й звичайно у звіті йде мова про продовження збільшення витрат на оборону.

Але нещодавно уряд пішов ще далі щодо витрат на оборону. Згідно з урядовим документом від 15 вересня 2025 р., до 2030 року витрати на оборону були переглянуті у бік збільшення і тепер мають становити 2,8% ВВП у 2026-му, 3,1% у 2028-му і 3,5% у 2030 році.

Разом з цим деякі ключові аспекти тотальної оборони змінились з часів Холодної війни. Якщо говорити про цивільну оборону, то у часи Холодної війни цивільним відводилась виключно роль забезпечення надійного тилу. Але у 1994 році (соціал-демократичний уряд Інгвара Карлссона) було прийнято “Закон про обов’язкову тотальну оборону”, який досі чинний. Згідно з ним, громадяни можуть бути залучені не лише до цивільної оборони, а й до військової (за умови, що здоров’я дозволяє, і після додаткового навчання), якщо уряд ухвалить таке рішення.

Варте уваги і те, що орган, який координує цивільну оборону – Шведське агентство з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту (швед. Myndigheten för samhällsskydd, скороч. MSB) – у 2022 році було виведено з підпорядкування міністерства юстиції через недостатню ефективність і переведено у підпорядкування міністерства оборони. Було також утворено посаду міністра цивільної оборони, який підпорядковується міністерству оборони. Це можна розглядати як додаткову ознаку зміни ролі цивільної оборони: перехід від надзвичайних ситуацій до оборони. Вже ухвалено закон, згідно з яким 1 січня 2026 року міністерство буде перейменовано у Міністерство цивільної оборони (швед. Myndigheten för civilt försvar – MCF), що має остаточно окреслити цей перехід.

Якщо говорити про психологічну оборону, то й вона зазнала змін: якщо раніше мова йшла про централізовану роботу влади щодо протидії дезінформації, то в епоху інтернету, кібератак, інформаційних вкидів відповідальність за віднайдення правдивої інформації покладається на простих громадян.

Однак це не означає, що психологічна оборона тепер справа самих лише громадян. Сучасним завданням політичних лідерів та оборонних установ є забезпечення здатності та готовності населення брати участь у заходах, що зміцнюють стійкість і готовність громадян захищати країну у разі війни. Ця концепція відома як försvarsvilja – готовність чи воля до оборони.

Координує і розвиває психологічну оборону з боку уряду Агентство з психологічної оборони (швед. Myndigheten för psykologiskt försvar), яке, окрім просування försvarsvilja, також відповідає за навчання шведів розпізнаванню  дезінформації і маніпуляцій інформацією і тому, як їм протистояти.

У контексті військової оборони вступ Швеції до НАТО також мав свій вплив. Якщо раніше мова йшла про захист лише Швеції і лише власними силами, то тепер Швеція є частиною системи колективної оборони, що вимагає захищати своїх союзників, але й також передбачає можливість отримання допомоги від них.Швеція у НАТО. Фото: Helena Fahleson (Di)

Іншою зміною в контексті військової оборони можна вважати зміну бачення того, як починатиметься конфлікт. Якщо під час Холодної війни очікувалось просто вторгнення радянських військ, то тепер очікується, що збройному нападу на Швецію може передувати здійснення численних та різноманітних гібридних атак протягом короткого або тривалого періоду часу.

Однак найбільш світоглядною зміною в цьому концепті, порівняно з часами  Холодної війни,  можна вважати зміну підходу до поняття “мирний час”. Якщо в Холодну війну мирним часом вважався будь-який час, під час якого країна не перебуває у війні і під час якого здійснювалось накопичення запасів і планування дій на випадок агресії, то тепер військове і політичне керівництво виходить з переконання, що країна, хоча не є у стані війни, також і не є в стані миру. Напевне це краще описати як “стан не миру”.

Швеція вже зазнає постійних гібридних атак з боку Росії (наприклад, нещодавні пошкодження кабелів у Балтійському морі, або випадки, коли GPS різко переставав працювати), однак їхня інтенсивність може бути як кінцевою метою противника (тобто задача ворога на зараз саме дестабілізувати Швецію), так і прелюдією до збройного конфлікту.

Стратегічна доктрина 2022 року наголошує, що ситуація у “сірій зоні” може коливатися між низькою інтенсивністю та відкритими бойовими діями, створюючи невизначеність щодо справжніх намірів супротивника. Відтак “мир” у сучасному контексті трактується радше як умовна норма нестабільності, відмінна від традиційного розуміння часів Холодної війни. Цю зміну добре видно в нещодавньому інтерв’ю шведського головнокомандувача Міхаеля Классона, в якому він наголошує, що Росія вже здатна напасти на країни Європи, і попри всі проблеми у збройних силах, він готується саме до цього.

Водночас, попри зміну підходів, на практиці все не так добре. Наприклад збройним силам не вистачає кваліфікованих офіцерів, а частина офіцерів перебуває вже у передпенсійному віці. У військовій освіті часто військова практика заміняється суто академічними задачами. Бувають випадки, коли через довгострокове планування військових закупівель техніка, на момент потрапляння у військо, застаріває.

Якщо говорити про кадровий голод в армії, то уряд вже здійснює кроки для вирішення проблеми. Так, станом на 2025 рік Збройні сили Швеції налічують близько 66 800 осіб, включно з 10200 кадровими офіцерами,  6900 кадровими військовослужбовцями рядового та сержантського складу усіх родів військ, 4800 резервістами на посадах нижніх та середніх рангів усіх родів військ (служба на умовах часткової зайнятості) та 11 400 цивільними працівниками. Крім того, до складу ЗС входять 5800 резервістів-офіцерів та 26 500 представників територіальної оборони (швед. Hemvärnet).

Тут потрібно пояснити, що хоча формально чисельність офіцерів у шведській армії є відносно достатньою, реальний дефіцит спостерігається серед бойових командирів, адже багато офіцерів перебувають в передпенсійному віці. Водночас навіть офіцери передпенсійного віку становлять цінність, оскільки у випадку війни вони можуть бути залучені для виконання адміністративних і навчальних функцій, а також бути залученими до планувальної роботи у штабах. Тому наразі уряд розглядає можливість підвищення верхньої вікової межі для призову колишніх офіцерів з 47 років до 70. Таким чином уряд прагне за рахунок призову збільшити кількість боєздатних людей у війську, в той час, як старші та досвідчені офіцери зможуть навчати їх і таким чином виростити нове покоління боєздатних молодих командирів.

Уряд також планує поступово нарощувати кількість призовників: 10000 щорічно до 2030 року і по 12000 між 2032 і 2035 роками, щоб у 2030-му була змога, за потреби, виставити армію в 130000. Також з 2026-го планується збільшити зарплати солдатському складу, курсантам та кандидатам в офіцери.

Втім є і успіхи: так, наприклад, нещодавно політичні партії наочно довели те, що вони дотримуються домовленості про неполітизацію питання оборони країни, швидко погодивши виділення додаткових 300 млрд крон (близько 27 млрд євро) на оборону. Також шведське міністерство оборони нещодавно презентувало перший вітчизняний безпілотний мініпідводний човен, що свідчить про те, що в технологічному плані шведи намагаються йти у ногу з часом.

Якщо говорити про кількість техніки, то наразі приблизні цифри такі:

Сухопутні сили: близько 110 танків Stridsvagn 122, які планується модернізувати до стандарту Stridsvagn 123A (2027-2030 рр.), 26 САУ і близько 6800 бойових броньованих машин, включно з бойовими машинами піхоти Stridsfordon 90 (CV90). Крім того замовлено 44 нові танки Leopard 2A8 (Stridsvagn 123B), поставки яких очікуються у 2028-2031 рр.Основний бойовий танк Stridsvagn 122 (Швеція). Фото: overclockers

Військово-повітряні сили: 90 винищувачів Jas 39-Gripen в модифікаціях C i D, (до 2030-го планується отримання ще 60 модифікації Е), 6 транспортних літаків TP 84 Hercules, 2 літаки радіолокаційної розвідки S 100 D, 2 літаки радіорозвідки S 102, 1 важкий транспортний літак Boeing C-17, 2 літаки для перевезення вищого керівництва держави, 2 літаки TP 100, які можуть використовуватись як для перевезення особового складу, так і для спостереження, 1 тренувальний літак SK 60 і близько 50 гелікоптерів.JAS 39 Gripen Повітряних сил Швеції на авіашоу в Кайвопуйсто (Гельсінкі) у червні 2017 року

Військово-морські сили: 5 підводних човнів, 7 корветів, 9 тральщиків, 14 патрульних катерів. У 2027-2028 рр. очікується постачання ще 2 підводних човнів. Таким чином у Швеції на озброєнні є 35 одиниць техніки, не враховуючи малі патрульні катери.

Уроки для України

Швеція є прикладом країни з системним та комплексним підходом до національної оборони. Будучи позаблоковою країною протягом всього ХХ століття, Швеція сформувала для себе автономну та самодостатню безпекову модель, не залежачи від підтримки інших держав. Тотальна оборона є суспільним договором, за яким кожний громадянин має зайняти своє місце в обороні держави.

Попри проблеми зі скороченням збройних сил після Холодної війни, які були і є досі характерними для всієї Європи, в тому числі і для України, концепт тотальної оборони є якісною відповіддю на сьогоднішні загрози, коли весь світ подумки готується до Третьої світової війни.

Для України ж велика війна розпочалася ще у 2014 році та ще далека від свого завершення. І навіть після припинення бойових дій Росія зі своїми величезними людськими і матеріальними ресурсами та імперським мисленням становитиме загрозу як для України, так і для всієї Європи. Російсько-українська війна показує, що навіть попри наявність могутніх партнерів та союзників, покладатися варто в першу чергу на себе, а інші будуть допомагати лише тим, хто здійснює опір.

Війна виявила системні проблеми, які має Україна, вирішення яких є надзвичайно важливим. Це, передусім, організаційні проблеми у Силах Оборони, проблеми з механізмом мобілізації людей та інформаційним забезпеченням суспільства. Також Україна опинилась у стратегічно небезпечному становищі, коли ворог оточує її напівкільцем від білоруського Бреста до Чорного моря та тимчасово окупованої Херсонської області, а також загрожує з боку невизнаного Придністров’я – окупованої росіянами території Молдови. Таким чином Україна має знайти рішення для цих проблем, щоб вижити.

У такій ситуації громадяни України мають стати центральним елементом оборони, а держава має максимально забезпечити їх стійкість. Оборона держави має стати суспільним договором всіх громадян.

Так можна виділити декілька важливих аспектів: інституційна єдність цивільної й військової складових, участь усього суспільства в обороні держави, навчання та інформування громадян.

Якщо говорити про інституційну єдність, то у Швеції та ж цивільна і військова оборона координуються в рамках єдиної доктрини, що уможливлює планування від найвищого рівня уряду і до найменшого місцевого муніципалітету і таким чином всі мають знати свою роль під час кризи. Натомість в Україні досі багато ініціатив розвиваються хаотично і під тиском обставин.

Як наслідок, якщо говорити про участь усього суспільства в обороні держави, то у Швеції тотальна оборона ґрунтується на ідеї, що кожен громадянин і кожна установа мають завдання в обороні. Це включає бізнес, транспорт, енергетику, медицину, освіту, культуру. В Україні громадське залучення є і досить сильне, однак воно часто є суто добровільною ініціативою, а не результатом діяльності державних механізмів. Те ж саме стосується і залучення приватного бізнесу до оборони: в той час, як у Швеції компанії завчасно беруть участь у плануванні тотальної оборони, в Україні окремі бізнеси долучались з власної ініціативи.

Так само, в контексті участі суспільства в обороні держави, у Швеції держава посилено працює над тим, аби громадяни самі хотіли долучатись до її захисту у різних формах. Взяти, наприклад, територіальну оборону (Hemvärnet): керівництво Hemvärnet наполегливо  вибудовує імідж “солдатів суспільства”, працює над створенням колективної ідентичності, що базується на приналежності до організації, посилено працює над тим, щоб долучення до їхніх лав вважалось почесним.

Важливим аспектом, який Україна має перейняти, є навчання й інформування громадян, або, іншими словами, взаємодія влади й суспільства. Якщо Швеція, регулярно комунікує в питаннях оборони з громадянами, наприклад, через випуск брошур “Якщо настане криза або війна” (швед. Om krisen eller kriget kommer), то в Україні громадяни про щось важливе дізнаються часто зі ЗМІ, іноді з незрозумілих анонімних джерел, часто з домішкою конспірології, що, з одного боку, робить інформування громадян менш всеохопним, а з іншого боку, збільшує ризик отримання громадянами викривленої інформації та сприяє зростанню недовіри громадян до держави.

По-друге, варто відзначити планування у Швеції на випадок війни. У Швеції ще з часів Холодної війни готували плани щодо продовольства, палива, медичних запасів, евакуації населення, резервних систем енергопостачання. В Україні все це формувалось реактивно, вже під час війни (генератори, пальне, логістика щодо гуманітарки).

По-третє, практика підготовки резервістів у часи Холодної війни: Швеція десятиліттями готувала навчений резерв, який у випадку війни стане джерелом посилення кадрової армії – причому це будуть навчені люди, для яких заготовлена амуніція й озброєння, що знову повертає нас до питань стратегічного планування і заготовки запасів.

Водночас  Україні необхідно налагоджувати й активно розвивати співпрацю з країнами Європи та Північної Америки, а також країнами з інших регіонів, для взаємного посилення своїх спроможностей. Передусім з Нордичними та Балтійськими країнами, які мають спільні безпекові виклики, мають досвід тотальної оборони та чітко усвідомлюють загрозу з боку Росії.

Аналітичний матеріал підготував Костянтин Глушко, аналітик та оглядач центру "Resurgam" з політики Північної Європи