Європа інвестує у наступальні спроможності України: що стоїть за новою угодою

Фото: Marita Hundershagen / Міністерство оборони Норвегії

Аналізуємо, чи свідчить це про перехід Європи до системного фінансування наступальних спроможностей України. 

Що цьому передувало   

Якщо  у перші роки війни європейські країни передавали Україні переважно техніку зі своїх складів, то через стрімке виснаження запасів дедалі частіше зброю доводиться виробляти спеціально для України. У 2023 році ЄС ухвалив Акт про підтримку виробництва боєприпасів (Act in Support of Ammunition Production, ASAP), за яким передбачалося фінансування виробництва нових артилерійських боєприпасів для України. Це стало початком нового підходу від передачі зброї із запасів європейських армій (“donate from stock”) до виробництва зброї для України (“produce for Ukraine”) на європейських та українських підприємствах ВПК.

Першою такий механізм підтримала Данія. В межах “данської моделі” уряд країни через Міністерство оборони України почав фінансувати виробництво певних видів української зброї в Україні. Пізніше було започатковано “чеську ініціативу” за сприяння президента Чехії Петра Павла, яка координує фінансування закупівлі артилерійських боєприпасів для української армії напряму у виробників з усього світу. У її межах Україна отримала близько 4,4 млн великокаліберних снарядів.

Є ще й інші моделі фінансування вироблення зброї для України. “Британська модель” передбачає фінансування виробництва і закупівлі зброї як у національних виробників, так і у третіх країнах через спеціальні оборонні фонди. “Німецька модель” базується на фінансуванні виробництва зброї на підприємствах німецької оборонної промисловості та спільних підприємствах для подальшого постачання Україні. “Нідерландська модель” фінансує як українське виробництво, так і багатосторонні європейські програми і спільні контракти.

У чому відмінність цієї угоди?

В межах більшості перелічених моделей (ASAP, “данська модель”, “чеська ініціатива”) Україна отримувала озброєння, яке може використовуватися як в оборонних, так і в наступальних операціях. Йдеться, зокрема, про артилерійські боєприпаси та системи (CAESAR, Krab, Archer), реактивні системи залпового вогню типу HIMARS, а також наземні системи протиповітряної оборони — Patriot і NASAMS.

Ця ж угода передбачає фінансування французького виробництва авіаційних боєприпасів класу “повітря-земля”, які є ключовим елементом наступальних повітряних операцій.

Зміна підходу європейців відбулася після того, як стало зрозуміло, що оборонні системи дозволяють стабілізувати фронт, але не здатні змінити стратегічний баланс війни. Так, передача Україні ракет Storm Shadow/SCALP та інтеграція їх до радянських винищувачів Су-24 дозволили вражати тилові об’єкти противника. Першим прикладом такого використання став удар по штабу Чорноморського флоту росії в Криму.

Звичайно, поділ озброєння на наступальне й оборонне є умовним, адже більшість систем можуть застосовуватися як для оборони, так і для наступу. Але водночас авіабомби складно використовувати в обороні, оскільки в таких випадках ефективніше й дешевше застосовувати артилерійський вогонь. Натомість артилерія під час наступу є більш вразливою через меншу мобільність та обмежений радіус дії, тому ураження цілей на значній відстані доцільніше забезпечувати авіаційними засобами.

Європа випереджає США

Фінансування європейських оборонних підприємств також є продовженням курсу Європи на стратегічну автономію у сфері безпеки, зокрема зменшення залежності від військової підтримки США.

На початку повномасштабної війни саме американські постачання озброєння відігравали визначальну роль у забезпеченні обороноздатності України, але потім їхня частка різко скоротилася. У період з 2022 по 2024 роки США виділяли близько 30 млрд євро на рік на військову та гуманітарну допомогу. Але вже наступного року США виділили лише  400 млн євро підтримки, а європейська підтримка склала близько 34,5 млрд євро. Додатково, Європа надала пільговий кредит Україні розміром 90 млрд євро на 2 роки, з яких 60 млрд євро можуть бути використані на оборонні потреби.

Інвестиції у власні оборонні підприємства дозволяють Європі не лише підтримувати Україну незалежно від політичної динаміки у Вашингтоні, а й зміцнювати власну оборонну спроможність, розширювати виробничі потужності й формувати більш автономну систему безпеки.

Висновки

Ця угода свідчить про перехід європейців до систематичного фінансування наступальних спроможностей України, яка інтегрується в оборонну промисловість Європи. Така підтримка України поглиблює процес становлення України частиною оборонної політики Європи, яка прагне зменшити залежність від США (про що ми писали в нашій статті за підсумками форуму в Давосі).

Україна вже прописана в безпековій стратегії Європейського Союзу, що була прийнята у 2025 році, як ключовий елемент безпеки: “підтримка України є першочерговим і найактуальнішим завданням для європейської оборони”. У межах цієї стратегії Україна вже долучена до нових європейських оборонних інструментів, зокрема до програми European Defence Industry Programme (EDIP), за якою українські підприємства долучаються до спільних виробничих ланцюгів, а також до ініціативи SAFE, про яку ми писали раніше.

Окрім цього, як свідчить Стратегія оборони ЄС, передача наступальних систем Україні не є лише інструментом підтримки України, а ще й елементом стримування росії й зміцнення власної безпеки.