ЄС відкриває переговорні кластери для України

Заступниця Міністра у справах Європи Республіки Кіпр, Марілена Рауна. Джерело

Ймовірно, відкриття переговорного кластера відбудеться на міжурядовій конференції в Люксембурзі 15 червня. Розблокування стало можливим після того, як Угорщина зняла своє вето, узгодивши з Україною питання щодо 100-тисячної угорської меншини.

Водночас майбутнє розширення ЄС викликає складні дискусії між країнами-членами щодо його доцільності та пов’язаних із ним викликів.

Розбираємося, на якому етапі перебуває євроінтеграція України та Молдови і що може стати на заваді їхньому вступу до ЄС.

Перспективи розширення для України

Київ і Кишинів рухаються в євроінтеграційному процесі паралельним пакетом. Обидві країни отримали статус кандидата у червні 2022 року, а переговори про вступ були формально відкриті в червні 2024 року.

Політичне відкриття переговорних кластерів, яке блокувалося Угорщиною через необхідність консенсусу між країн-членів ЄС, вимагало також від України виконати низку реформ для наближення до стандартів ЄС. Київ пройшов кілька технічних етапів євроінтеграції, зокрема, підготовку до переговорного процесу та скринінг законодавства. Після зміни влади в Будапешті Петер Мадяр почав сигналізувати про готовність переглянути цю позицію, але він, як і уряд Орбана, хотів гарантій для угорської меншини в Україні. Після зняття питань шлях до розблокування першого переговорного кластера було відкрито. «Ми досягли прориву в переговорах з Україною щодо мовних, культурних та освітніх прав етнічної угорської меншини», — заявив Мадяр.

Окрім України та Молдови, до переліку країн-кандидатів на вступ до ЄС входять держави Західних Балкан, Грузія та Туреччина. Найближчою до вступу в ЄС вважається Чорногорія, яка отримала статус кандидата у 2010 році й відтоді проводить необхідні реформи. Вона має намір завершити переговори про вступ до 2028 року. Цей приклад показує, що навіть після відкриття переговорного кластера Україна навряд чи стане членом ЄС найближчим часом.

Як альтернативний варіант приєднанню до ЄС, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц запропонував Україні «асоційоване членство». Цей крок став способом Німеччини підтримати Київ: «Вона хоче продемонструвати політичну відданість та моральне лідерство», — зазначає у коментарі для іспанського видання 20minutos Дмитро Корнієнко, український політолог і засновник Resurgam. Проте пропозиція Мерца несе певні загрози євроінтеграційним процесам, зокрема незрозумілий юридичний статус подальшої інтеграції та відсутність права голосу. З іншого боку, пропозиція Мерца відкрила для країн-членів можливість дискусії про шляхи інтеграції України та проблеми розширення ЄС.

Позиції країн ЄС стосовно розширення Союзу

Позиції країн Європейського Союзу щодо розширення суттєво відрізняються. Після повномасштабного вторгнення росії розширення знову стало для ЄС геополітичною необхідністю. Проте серед окремих країн ЄС бачення формату та умов, на яких відбуватиметься розширення, відрізняються.

Німеччина наполягає, що розширення має залишатися процесом, заснованим на заслугах. Кандидати не повинні отримувати «знижок» лише через геополітичну ситуацію, а мають виконати вимоги щодо реформ, верховенства права та боротьби з корупцією. Водночас, як уже зазначалося вище, Берлін пропонує для України окремий проміжний формат як виняток, зумовлений війною та безпековою роллю України.

Франція займає обережнішу позицію. Париж не заперечує розширення як стратегічну мету, але вважає, що воно не може відбутися без внутрішньої реформи самого ЄС. Для Франції ключове питання полягає в тому, чи зможе Союз із понад тридцятьма членами ефективно ухвалювати рішення, якщо збереже нинішню систему одностайності в багатьох сферах. Французьку обережність посилює обмежена підтримка розширення з боку суспільства. Побоювання Парижа також мають під собою довге коріння. Через зловживання правом вето з боку Угорщини за правління Віктора Орбана неодноразово порушувалося питання реформи прийняття рішень.

Гаага підтримує геополітичну роль ЄС, але наполягає на суворому дотриманні Копенгагенських критеріїв, передусім у питаннях верховенства права, боротьби з корупцією та стабільності демократичних інституцій. Тому Нідерланди виступають проти швидкого приєднання членів без виконання всіх критеріїв, побоюючись, що прискорене прийняття нових членів може посилити внутрішню нестабільність ЄС.

Натомість країни Балтії та Північної Європи виступають головними лобістами швидшого розширення України та Молдови. Данія, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва та Швеція розглядають вступ України не лише як питання євроінтеграції, а й як елемент довгострокової безпеки Європи. Для них затягування процесу створює додаткові ризики.

Блокуючий принцип

Головною проблемою, з якою стикається ЄС в процесі розширення, залишається принцип одностайності в Раді ЄС, який дозволяє окремим країнам блокувати рішення всього Союзу. Одним із варіантів розв'язання цього питання пропонується перехід до голосування кваліфікованою більшістю. Це має дозволити зменшити ризик паралічу ухвалення рішень, але частина держав боїться втратити вплив і опинитися під домінуванням більших членів ЄС.

Окремо в Союзі обговорюють жорсткіші правила для нових членів, зокрема перехідні механізми або можливість обмежувати окремі права у разі порушення європейських цінностей. Водночас інтеграція України, Молдови та Грузії є безпрецедентною через їхню вразливість до російської агресії. Це створює проблему для ЄС, який не має оборонних інструментів, здатних повністю замінити гарантії НАТО для країн-членів.

Не менш складним є фінансовий вимір: вступ нових членів вимагатиме перегляду бюджету ЄС, Спільної сільськогосподарської політики та фондів згуртованості. Це спонукає країни-реципієнти європейського фінансування з обережністю ставитися до розширення ЄС, особливо до вступу України, яка може стати найбільшим отримувачем коштів на сільське господарство та проєкти відбудови.

Висновок

Таким чином, відкриття першого кластера для України та Молдови не знімає головну дилему ЄС, а лише робить її видимішою. Союз хоче розширюватися з геополітичних причин, але для цього має змінити власні правила роботи, починаючи від системи голосування до бюджетної політики й механізмів контролю за новими членами. Для України це означає, що шлях до ЄС залежатиме не лише від виконання реформ, а й від того, чи зможуть самі держави-члени домовитися, яким має бути розширений Союз. Саме тому проміжні моделі на кшталт «асоційованого членства» можуть бути прийнятними лише як тимчасовий етап до повноправного вступу, а не як його замінник.