Новий уряд Данії між компромісом і суперечностями

Лідери 4 партій, що сформували новий уряд. (Foto: © Liselotte Sabroe, Ritzau Scanpix)

1 червня у Данії було сформовано новий уряд. Перемовини щодо його формування завершилися через 69 днів після проведення позачергових парламентських виборів і стали найтривалішими в історії Данії. Матеріал продовжує серію публікацій про причини проведення позачергових виборів і про їхній результат. 

Пояснюємо, чому формування уряду тривало так довго, аналізуємо новий уряд і як він вплине на відносини Данії з Україною. 

Як формувався новий уряд

Наступного дня після виборів Метте Фредеріксен було призначено королівським слідчим, тобто людиною, що веде перемовини про формування уряду. Процес призначення відбувається так: якщо за результатами виборів неможливо одразу сформувати уряд, то лідери партій, що подолали прохідний бар’єр, прибувають на аудієнцію до монарха, яка називається «Королівський раунд», і голосують за те, кого вони хочуть бачити на чолі уряду. Королівським слідчим призначають особу, на підтримку якої набирається більше голосів депутатів. Однак партії також висувають умови, яких королівський слідчий має дотримуватися під час перемовин. Це можуть бути різні умови: від того, що уряд передбачить у своїй програмі розгляд конкретних політичних питань чи візьме на себе зобов’язання щодо ухвалення певних рішень, до відсутності в уряді конкретних партій чи блоків.

Розподіл данських партій за політичними блоками. Зображення згенероване штучним інтелектом

За результатами першого королівського раунду Метте Фредеріксен мала  сформувати суто соціалістичний уряд, до якого входили б Соціалістична народна партія і Радикальні ліві, та який би опікувався питаннями екології і подолання економічної нерівності. Крім того, її мандат дозволяв взяти в уряд Поміркованих і зобов’язував укласти окрему політичну угоду з партією Альтернатива.

Однак такий уряд не здобув підтримки лідера Поміркованих Расмуссена, адже він прагнув сформувати позаблоковий центристський уряд, який не залежав би від жодної крайньої партії. 8 березня він оголосив, що хоче призначити королівським слідчим Троельса Лунда Поульсена, який з підтримкою Поміркованих і буржуазного блоку мав 87 голосів проти 84 за Фредеріксен.

Вірогідно, напередодні призначення нового королівського слідчого Расмуссен провів непублічні перемовини з деякими буржуазними партіями. У ході другого королівського раунду Ліберальна партія «Венстре» і Консервативна партія синхронно з Расмуссеном надали королівському слідчому мандат на формування позаблокового уряду. У Ліберального альянсу єдиною вимогою було, щоб уряд очолював представник буржуазних партій, а у Буржуазної партії – щоб це був саме Троельс Лунд Поульсен. Таким чином, 4 з 6 буржуазних партій фактично погодилися на формування позаблокового уряду.

Водночас Данські демократи поставили вимогу формування суто буржуазного уряду, що зменшило вірогідність підтримки такого уряду Расмуссеном, але повністю це унеможливила Данська народна партія. Її лідер поставив вимогу, що уряд має бути суто буржуазним, і виключив участь в ньому Поміркованих. На спробу формування уряду Поульсен отримав 2 тижні.

19 травня Троельс Лунд Поульсен запропонував уряд, до якого входили б Ліберальна партія «Венстре», Ліберальний альянс і Консервативна партія, і який у своїй програмі дій враховував багато побажань Расмуссена. Однак Расмуссен відмовився підтримувати цей уряд, мотивуючи це тим, що замість позаблокового уряду він отримав пропозицію підтримати буржуазний уряд меншості, залежний від Данської народної партії, в який ще й не входять Помірковані. 

На думку політичної аналітикині DR.DK Рікке Гйоли Мансьо, Расмуссен від початку не мав наміру формувати уряд на чолі з Поульсеном. Його метою було посилити тиск на Фредеріксен, продемонструвавши, що вона ризикує залишитися поза урядом, та схилити її до відмови від співпраці з крайніми лівими партіями. Водночас такий крок дозволяв йому показати виборцям, що він зробив усе можливе для створення позаблокового уряду.

Однак ця теорія має 2 недоліки. По-перше, економічна політика, яку провадив би уряд Поульсена, значно ближча до тієї, яку б волів провадити Расмуссен, ніж політика соціалістичного блоку. По-друге, провал спроби сформувати позаблоковий уряд на чолі з Поульсеном суттєво послабив переговорні позиції Расмуссена. Після цього його можливості для маневру звузилися до двох сценаріїв: продовжувати переговори, затягування яких дратувало виборців, або долучитися до уряду Фредеріксен і спробувати вплинути на його політичний курс зсередини, отримавши для своєї партії міністерські посади, зокрема в економічному блоці.

В цих умовах 23 травня відбувся третій королівський раунд, на якому Метте Фредеріксен знову стала королівською слідчою, отримавши 98 голосів проти 73 у буржуазних партій. Результатом стало формування чотирипартійного лівоцентристського уряду, до якого увійшли Соціал-демократи, Соціалістична народна партія, Радикальні ліві та Помірковані.

Новий уряд

3 червня став відомим склад нового уряду меншості з 82 депутатів, який функціонуватиме за підтримки партій Єдність (11 депутатів) і Альтернатива (5 депутатів). Уряд налічує 21 міністра з таким партійним розподілом: Соціал-демократи отримують 8 міністерств і посаду прем’єр-міністерки, Соціалістична народна партія – 5 міністерств, Помірковані – 4 міністерські портфелі і Радикальні ліві – 3. Примітно, що усі партії мають міністерства, пов’язані з економікою та фінансами. Так, Соціал-демократи отримали портфель міністра фінансів, Соціалістична народна партія – міністра економіки, Помірковані – міністра оподаткування та розвитку, а Радикальні ліві – міністра у справах бізнесу і конкурентоспроможності. Це може свідчити про те, що жодна з партій не була готова поступитися контролем над економічною політикою своїм партнерам по коаліції.

Однак принцип формування міністерств, а також деякі призначення видаються неочевидними. Окремі сфери політики розподілені між кількома міністерствами зі схожими повноваженнями, тоді як деякі не пов’язані між собою галузі об’єднані в межах одного відомства. 

Наприклад, одночасно в уряді є 3 міністерства, пов’язані з охороною довкілля. Їх очолюють представники Соціал-демократів, Соціалістичної народної партії та Радикальних лівих. При цьому Міністерство внутрішніх справ об’єднане з Міністерством економіки, а Міністерство з питань співробітництва з нордичними країнами об’єднане з Міністерством соціальних справ (Помірковані).  

Такому розподілу могло бути 2 пояснення. Перше – успішніші на виборах партії прагнули контролювати більше сфер політики, тоді як менш успішні партії також потребували портфелів, що зумовило поділ окремих міністерств на кілька портфелів. Так, Міністерство економіки та Міністерство внутрішніх справ самі по собі належать до впливових відомств, тому їх об’єднання під керівництвом однієї особи виглядає доволі показовим. Друге пояснення – за  окремі сфери змагалися кілька партій, тому їх розділили між різними партіями, тоді як інші напрямки об’єднали, щоб не збільшувати кількість міністерств.

Розподіл екологічного блоку між трьома міністерствами може бути спробою соціал-демократів стримувати своїх партнерів від надмірного регулювання аграрного сектору. У нордичних країнах аграрний сектор є одним із ключових об’єктів екологічного регулювання, а Соціалістична народна партія та Радикальні ліві займають  жорсткіші позиції в цьому питанні, ніж Соціал-демократи. Це може також створити простір для співпраці з буржуазними партіями, що важливо для уряду меншості.

Другий аспект — це рокірування міністрів фінансів і юстиції з минулого уряду. Так, посада міністра фінансів у Данії вважається однією з основних, і в попередньому уряді її обіймав Ніколай Ваммен, однак в новому вона дісталася Петеру Гумельгаарду. Складність ситуації полягає в тому, що обидва політики претендують на те, щоб після Метте Фредеріксен очолити партію, і обидва мають у ній  свої фракції. Це вже призвело до конфліктів у партії, однак, ймовірно, що Метте Фредеріксен зрештою зможе забезпечити передачу партійного лідерства саме Гумельгаарду, а не Ваммену, і роботі уряду це не зашкодить.

Водночас щодо Расмуссена, який мав найкращі переговорні позиції, можна сказати, що, хоча він і не досяг формування позаблокового уряду, який би не залежав від крайніх партій, це не означає, що він зазнав невдачі.

Йому вдалося отримати чотири міністерські посади для своєї партії, серед яких — впливова посада міністра оподаткування та розвитку.

Поміркованим вже вдалося суттєво вплинути на формування податкового плану уряду. Так, окрім пільг для малозабезпечених громадян, план також передбачає збільшення податкових пільг для громадян з середнім і високим доходом, зменшення податків для мажоритарних акціонерів підприємств і зниження податку на прибутки підприємств загалом, що нехарактерно для соціалістичних партій.

Чому це важливо для України

Новий уряд є сприятливим для України: він не залежить від Данської народної партії, налаштованої скептично щодо допомоги Україні, а важливі для співпраці посади переважно залишилися за партіями з попереднього уряду, що означає, що курс на поглиблення співпраці буде продовжено. Це має особливе значення з огляду на важливість українсько-данського партнерства, суттєво поглибленого за попереднього уряду: Данія активно підтримувала Україну, а Україна допомагала Данії посилювати власну обороноздатність. 

З формуванням уряду Данія позбувається одного з факторів вразливості на тлі зростання гібридних атак з боку росії і зазіхань Дональда Трампа на Гренландію, які досі не припинилися.

Висновок

Новий уряд буде менш єдиним і стабільним, ніж попередній. На відміну від попереднього, цей уряд є урядом меншості, до якого входять чотири партії замість трьох. Водночас політика Поміркованих суттєво відрізняється від політики соціалістичних партій, особливо в економічній сфері.

Структура формування міністерств свідчить про формування моделі взаємного стримування між коаліційними партіями, а участь ідеологічно різних партій в економічному блоці фактично створює внутрішню «мікроопозицію» всередині самого уряду. Можна обережно припустити, що в цих умовах саме Соціал-демократам доведеться виконувати роль «містка» чи «арбітра» між Поміркованими й лівішими за Соціал-демократів Соціалістичною народною партією та Радикальними лівими.

У матеріалі використано коментарі Андеша Петера Гансена, політика партії «Ліберальний Альянс»